Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

УДК 34(0.75.3+0.75.80) ББК 67.99 П68

ЗМІСТ


Авторський колектив:

Т.В.Варфоломеєва, В.Г.Гончаренко, В.П.Пастухов, В.ФЛеньківський, В.П.Капелюшний.

Наукові рецензенти:

| В.ВЛопєйчиков |, академік Академії правових наук Украї­ни, доктор юридичних наук, професор;

ВЛ.Мунтян, доктор юридичних наук, професор; І.К.Туркевич, доктор юридичних наук, професор.

П68            Правознавство:  Навчальний посібник.  / За загальною

редакцією В.Г.Гончаренка. К.: Український інформаційно-правовий центр.  — 2002.

ISBN 966-95844-4-2

У посібнику висвітлюються основні питання теорії та істо­рії держави і права, конституційного права України, основи адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, земель­ного, екологічного, житлового, фінансового, кримінального права, правові основи підприємницької діяльності, чинна система правоохоронних органів України тощо. За струк­турою і змістом посібник відповідає програмі навчальної дисципліни "Правознавство" для загальноосвітніх шкіл.

Розраховано на абітурієнтів, учнів старших класів за­гальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, студентів вищих нав­чальних закладів, усіх, хто цікавиться питаннями права.

ISBN 966-95844-4-2                                                © Колектив авторів, 2002

© УШЦ,  2002


ПРОГРАМА З ОСНОВ ПРАВОЗНАВСТВА............................................... 11

БІЛЕТИ З ОСНОВ ПРАВОЗНАВСТВА................................................. .  .  15

Передмова.......................................................................................................   .  21

Розділ І. ДЕРЖАВА І ПРАВО.........................................................................   22

Тема 1.    Роль держави і права в суспільстві

основні теорії походження держави і права.................................. 22

§ 1.   Держава і право як закономірний

результат розвитку цивілізації............................................ 22

§ 2.   Роль держави і права як атрибутів

політичної влади. Держава, право

і соціальна справедливість.................................................... 23

§ 3.   Основні теорії походження

та сутність держави і права.................................................. 25

Тема 2.    Держава............................................................................................... 35

§4.   Поняття та ознаки держави.  .  .............................................. 35

§ 5.   Внутрішні та зовнішні функції держави.............................. 37

§ 6.   Форми держави....................................................................... 39

§ 7.   Форми політичного (державно-правового)

режиму................................................................................... 42

§ 8.   Держава і право, які існували

на території сучасної України............................................. 43

Тема 3.    Право................................................................................................... 46

§ 9.   Поняття права та його ознаки............................................... 46

§ 10. Право    особливий вид соціальних норм. Єдність та відмінність права і моралі (спільні та відмінні ознаки права і моралі)   ... 49

§ 11. Джерела (форми) права......................................................... 53

§ 12. Поняття і структура правовідносин.

Правосвідомість.................................................................... 54

Тема 4.    Система законодавства і система права............................................. 59

§ 13. Поняття законодавства. Нормативні

та індивідуальні правові акти............................................... . 59

§ 14. Система законодавства........................................................... . 60

§ 15. Конституція, закони та підзаконні акти................................ . 61


 


 


З


§ 16. Структура правової норми.

Види правових норм............................................................. 62

§ 17. Поняття системи права. Поділ права

на галузі, підгалузі та правові інститути............................ 64

§ 18. Загальна характеристика основних

галузей права України......................................................... 65

Тема 5.    Правова держава. Громадянське суспільство............................ 68

§ 19. Поняття і головні ознаки правової держави ... 68 § 20. Основні напрями формування правової

держави в Україні................................................................. 71

§ 21. Громадянське суспільство..................................................... 73

Тема 6. Правопорушення та юридична відповідальність .... 75 § 22. Поняття, причини та види правопорушень. ... 75 § 23. Цілі, підстави та види юридичної

відповідальності.................................................................... 77

§ 24. Необхідна оборона та інші обставини,

що виключають юридичну відповідальність ... 78 § 25. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія

і правопорушення................................................................. 79

Розділ II. КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ .  . 81

Тема 7.    Закріплення державного, народного й національного

суверенітету до прийняття Конституції України .... 81 § 26. Декларація про державний суверенітет

України.................................................................................. 81

§ 27. Закон України "Про економічну

самостійність України"......................................................... 82

§ 28. Акт проголошення незалежності України.

Референдум 1991 року........................................................ 82

§ 29. Питання правонаступництва України................................... 83

Тема 8.   Конституція України Основний Закон держави   . . 84

§ ЗО. Поняття конституції як основного закону.

Види конституцій.................................................................. 84

§ 31. Джерела конституційного права в Україні. ... 86 § 32. Конституційна форма правління, державного

устрою і політичного режиму України............................... 87

§ 33. Державна символіка України................................................ 90

§ 34. Законодавство про мови та національні

меншини в Україні................................................................ 91

§35. Основи зовнішньополітичної діяльності

та принципи участі України в міжнародних

об'єднаннях (співдружностях).............................................. 93

4


Тема 9.    Громадянство України.................................................................... 94

§ 36. Єдність і відмінність (спільне і відмінне)

понять "людина", "особистість",

"громадянин"......................................................................... . 94

§ 37. Закон України "Про громадянство України".  .  .                  94

§ 38. Набуття громадянства України............................................   96

§ 39. Припинення громадянства України......................................   98

Тема 10. Конституційні права та обов'язки

(загальні положення)................................................................... 99

§ 40. Рівноправність громадян....................................................... 99

§ 41. Невід'ємні права людини. Єдність прав

і обов'язків............................................................................. 99

§ 42. Боротьба за юридичне закріплення прав людини та сучасні міжнародно-правові

стандарти в галузі прав людини........................................ 100

§ 43. Основні конституційні обов'язки громадян. .  . .  102 Тема 11. Особисті (громадянські) права та свободи громадян . . 106

§ 44. Захищеність особи в правовій державі.

Права людини на життя, свободу

та особисту недоторканність............................................. 106

§ 45. Принцип презумпції невинуватості

та право громадян на судовий захист............................... 108

§ 46. Недоторканність житла. Таємниця

листування, телефонних розмов,

телеграфної та іншої кореспонденції.

Право на невтручання в особисте життя .... 109 § 47. Свобода пересування та вільний вибір

місця проживання............................................................... 110

§ 48. Паспортна система і реєстрація

громадян за їх місцем проживання.................................... 111

§ 49. Право на свободу світогляду

і віросповідання.................................................................. 111

Тема 12. Політичні права та свободи, соціальні,

економічні та культурні права................................................ 115

§ 50. Поняття політичних прав і свобод...................................... 115

§ 51. Свобода думки і слова......................................................... 115

§ 52. Свобода зборів, мітингів, походів

і демонстрацій...................................................................... 117

§ 53. Право на звернення до органів державної

влади та самоврядування................................................... 117

§ 54. Право громадян об'єднуватися у політичні

партії, професійні спілки та інші

громадські організації........................................................ 118

§ 55. Соціальні, економічні та культурні права   ...  120

5


Тема 13. Право на освіту................................................................................ 122

§ 56. Завдання реформування змісту освіти............................... 122

§ 57. Конституційне закріплення права на освіту   .  .  123

§ 58. Закон України "Про освіту"............................................... 124

§ 59. Система та рівні освіти в Україні.

Типи загальноосвітніх закладів відповідно

до Закону "Про загальну середню освіту". . . . 125 § 60. Закон України "Про вищу освіту".

Освітні рівні вищої освіти.................................................. 127

§61. Учасники навчально-виховного процесу.

Права та обов'язки учнів................................................... 130

§ 62. Управління освітою.............................................................   131

§63. Правовий статус навчально-виховних

закладів................................................................................ 132

Тема 14. Народний суверенітет.................................................................... 134

§ 64. Поняття і форми здійснення народного

суверенітету........................................................................ . 134

§ 65. Засади та принципи виборчого права

в Україні..............................................................................   136

§ 66. Виборча система України.................................................... . 139

§ 67. Виборчий процес в Україні................................................ . 141

§ 68. Конституційне регулювання референдумів  .  .  .                145

Тема 15. Верховна Рада України................................................................. 147

§ 69. Правовий статус і компетенція Верховної

Ради України....................................................................... 147

§ 70. Законодавчий процес........................................................... 150

§ 71. Структура, органи та апарат Верховної

Ради України....................................................................... 152

§ 72. Статус народного депутата України.................................. 155

Тема 16. Президент України........................................................................ 158

§ 73. Правовий статус Президента України............................... 158

§ 74. Повноваження Президента України................................... 162

§ 75. Адміністрація Президента України.................................... 163

Тема 17. Уряд і центральні органи виконавчої

влади України..............................................................................   165

§ 76. Кабінет Міністрів України.................................................. .. 165

§ 77. Повноваження Кабінету Міністрів України.  .  .                  167
§ 78.
Міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади.................................................................   168

Тема 18. Місцеве самоврядування і місцеві органи

виконавчої влади........................................................................ 172

§79. Місцеве самоврядування..................................................... 172

6


§ 80.   Місцеві органи виконавчої влади..................................... . 175

§ 81.   Спеціальний статус міста Києва

як столиці України........................................................... . 176

§ 82.   Автономна Республіка Крим............................................. . 178

Тема 19. Судова влада в Україні.................................................................. 183

§ 83.   Поняття судової влади та її завдання............................... 183

§ 84.   Система судів загальної юрисдикції................................. 186

§ 85.   Конституційний Суд України........................................... 194

§ 86.   Статус суддів України...................................................... 199

§ 87.   Цивільно-процесуальне право.......................................... 200

§ 88.   Кримінально-процесуальне право.................................... 203

§ 89.   Державна виконавча служба............................................. 204

Тема 20. Правоохоронні органи та адвокатура......................................... 206

§ 90.   Поняття правоохоронних органів.................................... . 206

§ 91.   Прокуратура України...................................................... . 206

§ 92.   Правовий статус міліції..................................................... . 207

§ 93.   Служба безпеки України................................................... . 209

§ 94.   Поняття оперативно-розшукової діяльності .  .                 210

§ 95.   Органи юстиції................................................................... . 210

§ 96.   Органи охорони державного

кордону України.............................................................. . 212

§ 97.   Державна податкова адміністрація................................... . 212

§ 98.   Митна служба.................................................................... . 213

§ 99.   Адвокатура........................................................................ . 213

Тема 21. Нотаріат в Україні.......................................................................... 217

Розділ III. ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ .  .  221
Тема 22. Цивільне законодавство............................................................... 221

§ 100. Цивільне законодавство та його джерела.

Цивільний кодекс України ............................................. . 221

§ 101. Цивільно-правові відносини............................................. . 223

§ 102. Цивільна правоздатність, дієздатність.............................   226

§ 103. Визнання громадянина безвісно відсутнім

і оголошення громадянина померлим............................. . 230

§ 104. Юридичні особи................................................................. . 232

§ 105. Держава як суб'єкт цивільного права..............................   234

§ 106. Особисті немайнові права громадян.

Захист честі, гідності й ділової репутації .  .  .                   234

§ 107. Право власності та його захист......................................... . 236

§ 108. Форми та види власності................................................... . 240

§ 109. Інтелектуальна власність...................................................   241

§ 110. Зобов'язання та засоби їх забезпечення ....                           242

7


§ 111. Авторське право................................................................   243

§ 112. Цивільно-правові угоди. Договори.................................   245

§ 113. Договір купівлі-продажу..................................................   249

§ 114. Договір майнового найму (оренда).................................. . 250

§ 115. Договір позики...................................................................   251

§ 116. Договір дарування.............................................................   251

§ 117. Договір довічного утримання...........................................   252

§ 118. Цивільно-правова відповідальність. Делікт . .  .                254

§ 119. Спадкове право.................................................................. . 258

Тема 23. Житлове законодавство.................................................................... 263

§ 120. Конституційне право на житло.

Житловий кодекс.............................................................. 263

§ 121. Договір найму житлового приміщення .... 264 § 122. Закон України "Про приватизацію

державного житлового фонду"....................................... 266

§ 123. Права та обов'язки власників і наймачів

житлового приміщення.................................................... 268

Тема 24. Сімейне законодавство..................................................................... 269

§ 124. Міжнародні стандарти в галузі охорони

сім'ї та дитинства............................................................... . 269

§ 125. Сімейний кодекс України.................................................. . 271

§ 126. Порядок укладення шлюбу

і створення сім'ї................................................................ . 272

§ 127. Рівність прав та обов'язків подружжя............................. . 275

§ 128. Припинення шлюбу і визнання шлюбу

недійсним...........................................................................   279

§ 129. Взаємні права та обов'язки батьків і дітей.  .  .                   281

§ 130. Усиновлення (удочеріння). Патронат..............................   283

§ 131. Позбавлення батьківських прав........................................   286

§ 132. Опіка і піклування.............................................................. . 287

Тема 25. Трудове законодавство.................................................................... 289

§ 133. Конституційне право на працю

і відпочинок...................................................................... 289

§ 134. Трудові відносини............................................................. 290

§ 135. Кодекс законів про працю України (КЗпП)...  290

§ 136. Колективний договір......................................................... 291

§ 137. Трудовий договір: поняття та порядок

укладення .............................   ........................................ 293

§ 138. Зміна умов трудового договору...................................... 295

§ 139. Підстави та порядок припинення

трудового договору........................................................ 296

§ 140. Оплата праці....................................................................... 299

§ 141. Трудова дисципліна........................................................... 300


§ 142. Відповідальність за прогул

і відповідальність за появу на роботі

у нетверезому стані.......................................................... 303

§ 143. Матеріальна відповідальність працівників
за шкоду, заподіяну з їх вини
підприємству, установі, організації
................................ 303

§ 144. Матеріальна відповідальність підприємств,
установ, організацій за шкоду, заподіяну
працівникам
...................................................................... 306

§ 145. Особливості праці жінок, молоді

та інвалідів........................................................................   307

§ 146. Розв'язання індивідуальних і колективних

трудових спорів............................................................... 313

§ 147. Робочий час і його види..................................................... 315

§ 148. Правове регулювання часу відпочинку   .... 320

Тема 26. Законодавство про соціальний захист

і охорону здоров'я......................................................................... 325

§ 149. Право на соціальний захист і достатній

життєвий рівень................................................................ 325

§ 150. Поняття "соціальне страхування"

та "соціальне забезпечення"............................................. 326

§ 151. Закон України "Про пенсійне

забезпечення".................................................................... 327

§ 152. Інші види соціальної допомоги.......................................... 328

§ 153. Право на охорону здоров'я............................................... 328

§ 154. Закон України "Про статус та соціальний

захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи"   .... 329

Тема 27. Фінансове законодавство................................................................ 330

§ 155. Відносини, які регулюються фінансовим

законодавством................................................................. . 330

§ 156. Державний бюджет України............................................. . 331

§ 157. Поняття податку................................................................ . 332

§ 158. Банки. Довірчі товариства................................................. . 335

Тема 28. Законодавство про підприємницьку діяльність .... 338

§ 159. Основні організаційні форми

підприємницької діяльності   .......................................... 338

Тема 29. Екологічне законодавство............................................................. 347

§ 160. Загальна характеристика законодавства

про охорону навколишнього середовища   .  .  .  347

§ 161. Екологічні права та обов'язки природо-

користувачів..................................................................... 348

§ 162. Червона книга України...................................................... 350


 


8


9


Тема ЗО. Земельне законодавство.............................................................. 352

§ 163. Загальна характеристика Земельного

кодексу України...............................................................   352

§ 164. Право власності на землю.................................................   354

§ 165. Оренда землі.......................................................................   359

§ 166. Охорона земель..................................................................   361

§ 167. Порядок вирішення земельних спорів............................. . 361

Тема 31. Адміністративне законодавство.................................................. 363

§ 168. Відносини, які регулюються

адміністративним правом. Кодекс України

про адміністративні правопорушення............................ 363

§ 169. Адміністративні стягнення

та адміністративна відповідальність............................... 365

Тема 32. Кримінальне законодавство............................................................. 368

§ 170. Загальна характеристика Кримінального

кодексу України............................................................... 368

§ 171. Поняття та ознаки злочину. Класифікація

злочинів............................................................................ 369

§ 172. Стадії вчинення злочину. Добровільна

відмова від доведення злочину до кінця.  .  .  .  371

§ 173. Співучасть у вчиненні злочину........................................ 371

§ 174. Мета і види кримінального покарання.

Обставини, що пом'якшують

або обтяжують відповідальність.................................... 372

§ 175. Поняття неосудності.......................................................... 376

§ 176. Особливості відповідальності неповнолітніх . . 376 § 177. Звільнення від відбування покарання

з випробуванням.............................................................. 377

§ 178. Амністія і помилування..................................................... 378

§ 179. Види злочинів. Відповідальність

за окремі злочини............................................................ 379

Література....................................................................................................... 383


ПРОГРАМА З ОСНОВ ПРАВОЗНАВСТВА

1. Держава та право

Основні теорії походження держави і права. Поняття й ознаки держави. Поняття функцій держави. Внутрішні й зовнішні функції держави. Класифікація держав за їхньою формою (форми правління, форми державного устрою, політичні режими). Держави, які існували на території сучасної України.

Поняття й ознаки права. Право особливий вид соціальних норм. Форми (джерела) права. Поняття і структура правовідносин.

Поняття законодавства, його система. Відмінність між правом і законом. Конституції, закони і підзаконні акти. Питання, які визна­чаються (встановлюються) виключно законами України. Мета і форми систематизації нормативно-правових актів.

Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інсти­тути та правові норми. Загальна характеристика основних галу­зей права України.

Поняття й основні ознаки правової держави. Головні напрями формування правової держави в Україні.

Поняття, причини і види правопорушень. Поняття і види юри­дичної відповідальності. Підстави і цілі юридичної відповідальності.

2. Конституційне законодавство України

Закріплення державного, народного й національного сувереніте­ту в Декларації про державний суверенітет України. Акт прого­лошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 року. Питання правонаступництва України.

Конституція України Основний Закон держави. Конститу­ційна форма правління, державного устрою й політичного режиму України. Державна символіка України. Державна мова в Україні. Конс­титуційний статус мов національних меншин.

Поняття громадянства України. Єдність і відмінність понять "людина", "особа", "громадянин". Набуття громадянства України. Припинення громадянства України.


 


10


11


Конституційні права та свободи людини і громадянина. Конс­титуційні обов'язки людини та громадянина. Рівноправність гро­мадян. Міжнародні стандарти в галузі прав людини.

Конституційне закріплення права на освіту. Гарантії права на освіту в Законах України "Про освіту" та "Про загальну середню освіту".

Право громадян на об'єднання у політичні партії та громадські організації' відповідно до законодавства України. Право громадян на свободу світогляду та віросповідання.

Конституційний обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Поняття загального військового обов'язку.

Поняття та форми здійснення народного суверенітету. Без­посередня й представницька демократія. Поняття референдуму і види референдумів в Україні. Конституційне регулювання прове­дення референдумів в Україні. Засади виборчого права й види вибор­чих систем. Виборча система України.

Конституційний принцип поділу державної влади. Система орга­нів державної влади за Конституцією України.

Правовий статус і повноваження Верховної Ради України. Ви­бори народних депутатів, статус народних депутатів України. Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини. Рахункова палата України.

Президент України, його правовий статус і повноваження. Рада національної безпеки і оборони України. Кабінет Міністрів України: склад, порядок формування, повноваження. Центральні органи вико­навчої влади в Україні. Місцеві органи виконавчої влади.

Поняття про самоврядування. Органи місцевого самоврядуван­ня в Україні.

Судова влада в Україні. Конституційний Суд України. Система судів загальної юрисдикції за конституцією і законодавством Ук­раїни.

Поняття правоохоронних органів. Система правоохоронних орг­анів в Україні, їхні завдання. Правовий статус міліції. Правовий статус Служби безпеки України.

Генеральна прокуратура України, її повноваження за Консти­туцією України. Місце адвокатури у захисті прав людини.


3. Окремі галузі законодавства України

Цивільне законодавство. Загальна характеристика Цивільного кодексу України. Відносини, які регулюються цивільним правом. Учас­ники цивільних правовідносин. Поняття юридичної особи. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної діє­здатності.

Особисті немайнові права громадян та їх захист. Майнові пра­ва громадян і юридичних осіб.

Право власності та його конституційний захист. Форми влас­ності в Конституції України. Інтелектуальна власність.

Поняття цивільно-правової угоди і цивільно-правового договору. Види цивільно-правових договорів. Договір купівлі-продажу. Договір майнового найму (оренди). Договір позики. Договір дарування.

Поняття спадщини. Спадкування за законом і за заповітом. Право на обов'язкову частку спадщини.

Житлове законодавство. Загальна характеристика Житлового кодексу України. Право громадян на житло і форми його реалізації. Договір найму житлового приміщення. Правове регулювання прива­тизації державного житлового фонду.

Сімейне законодавство. Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Поняття шлюбу, умови і порядок його укладення. Підстави і порядок розірвання шлюбу. Визнання шлюбу недійсним. Майнові права подружжя. Взаємні права й обов'язки батьків та дітей. Позбавлення батьківських прав. Опіка і піклування. Усиновлення (удо­черіння).

Трудове законодавство. Загальна характеристика Кодексу про працю України. Поняття, сторони та зміст трудового договору. Трудові правовідносини. Колективний договір. Умови та порядок прий­няття на роботу. Порядок припинення трудового договору з ініціа­тиви працівника. Порядок припинення трудового договору з ініціа­тиви власника або уповноваженого ним органу.

Робочий час і його види. Скорочений та неповний робочий час. Поняття і види часу відпочинку. Робочий час і час відпочинку непов­нолітніх.

Трудова дисципліна. Правила внутрішнього трудового розпо­рядку. Види дисциплінарних стягнень. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень. Відповідальність за прогул. Відповідаль­ність за появу на роботу у нетверезому стані. Матеріальна відпо­відальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.


 


12


13


Законодавство про соціальний захист і охорону здоров'я.

Поняття соціального страхування та соціального забезпечення. Види пенсій за законодавством України. Види соціальної допомоги сім'ям з дітьми. Юридичні гарантії права на охорону здоров'я.

Фінансове законодавство. Поняття податку та його види. Прибутковий податок з громадян.

Законодавство про підприємницьку діяльність. Поняття підприємницької діяльності. Основні організаційно-правові форми під­приємницької діяльності.

Екологічне законодавство. Загальна характеристика законо­давства на охорону навколишнього природного середовища. Еколо­гічні права та обов'язки громадян. Права та обов'язки власників природних ресурсів і природокористувачів. Червона книга.

Земельне законодавство. Загальна характеристика Земель­ного кодексу України. Право власності на землю. Оренда землі. Порядок вирішення земельних спорів.

Адміністративне законодавство. Відносини, які регулюють­ся адміністративним правом. Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Поняття адміністра­тивного проступку. Види адміністративних стягнень. Адміністра­тивна відповідальність неповнолітніх.

Кримінальне законодавство. Загальна характеристика Кри­мінального кодексу України. Поняття і ознаки злочину. Стадії вчи­нення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Співучасть у вчиненні злочину. Види кримінальних покарань. Понят­тя неосудності. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.


БІЛЕТИ З ОСНОВ ПРАВОЗНАВСТВА*

Білет М 1

1.     Виникнення або походження держави.

2.     Поняття Конституції і загальна характеристика Конс­титуції України,  1996.

3.     Поняття, сторони і зміст трудового договору.

Білет № 2

1.     Поняття, основні ознаки і визначення держави.

2.     Утворення держави України.

3.     Порядок прийняття на роботу.

Білет З

1.     Поняття і класифікація функцій держави.

2.     Правонаступність України.

3.     Трудові правовідносини: поняття і структура.

Білет № 4

1.     Характеристика внутрішніх функцій Української держави.

2.     Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

3.     Особливості прийняття на роботу неповнолітніх.

Білет № 5

1.     Характеристика зовнішніх функцій Української дер­жави.

2.     Конституційні соціально-економічні права громадян.

3.     Загальні підстави припинення трудового договору.


* Затверджено Міністерством освіти і науки України від 31.01.2002 року для проведення державної підсумкової атестації учнів 9 та 11 (12) класів загальноосвітніх навчальних закладів у 2001—2002 навчальному році. Див.: Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України № 3-4 за 2002 рік.


14


15


Білет № 6

1.     Поняття форми держави і її елементи.

2.     Конституційні політичні права і свободи громадян.

3.     Порядок припинення трудового договору з ініціа­тиви працівника.

Білет Л? 7

1.     Поняття, види і характеристика монархій.

2.     Конституційні особистісні права громадян.

3.     Порядок припинення трудового договору з ініціа­тиви власника або уповноваженого ним органу.

Білет № 8

1.     Поняття, види і характеристика республік.

2.     Конституційні культурні (духовні) права громадян.

3.     Робочий час і його види.

Білет № 9

1.     Поняття, види і характеристика форм адміністра­тивно-територіального устрою.

2.     Конституційні обов'язки громадян України.

3.     Скорочений та неповний робочий час.

Білет М 10

1.     Поняття, види і характеристика політичного держав­ного режиму.

2.     Рівність конституційних прав і свобод громадян.

3.     Поняття і види часу відпочинку.

Білет МИ

1.     Форма правління та адміністративно-територіальний устрій України.

2.     Поняття громадянства і порядок набуття громадян­ства України.

3.     Відпустка як вид часу відпочинку.


Білет М 12

1.     Поняття та основні ознаки (принципи) правової дер­жави.

2.     Право на освіту за законодавством України.

3.     Робочий час і час відпочинку неповнолітніх.

Білет М 13

1.     Поняття і види соціальних норм.

2.     Право громадян на об'єднання у політичні партії та громадські організації за законодавством України.

3.     Правовий статус іноземців в Україні.

Білет М 14

1.     Поняття, основні ознаки і визначення правових норм.

2.     Право громадян на свободу світогляду і віроспові­дання за законодавством України.

3.     Охорона праці неповнолітніх.

Білет М 15

1.     Поняття, основні ознаки і визначення права.

2.     Конституційний обов'язок захисту Вітчизни.

3.     Трудова дисципліна. Види дисциплінарної відпові­дальності.

Білет М 16

1.     Поняття і види правовідносин.

2.     Порядок відбуття військової служби за законодавст­вом України.

3.     Права та обов'язки працівника.

Білет №17

1.     Структура правовідносин: суб'єкти, об'єкти і зміст.

2.     Державна мова в Україні. Статус мов національних меншин.

3.     Відповідальність за прогул і за появу на роботі в нетверезому стані.


17


Білет Л? 18

1.     Форми і джерела права України.

2.     Поняття і види референдумів в Україні.

3.     Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству.

Білет М 19

1.      Поняття юридичного закону і його види.

2.      Право законодавчої ініціативи.

3.      Розгляд індивідуальних трудових спорів.

Білет Л? 20

1.     Виборча система України.

2.     Право громадян на соціальний захист.

3.     Поняття кримінального злочину.

Білет № 21

1.     Поняття і види систематизації нормативно-правових актів.

2.     Порядок і організація проведення виборів народних депутатів України.

3.     Види пенсій за законодавством України.

Білет № 22

1.     Поняття галузі права. Загальна характеристика га­лузей права.

2.     Порядок обрання Президента України (Закон Украї­ни від 05.03.1999 p.).

3.     Загальна характеристика цивільного права.

Білет № 23

1.     Поняття і види правопорушень.

2.     Громадяни учасники цивільних правовідносин.

3.     Поняття кримінальної відповідальності і види пока­рань за Кримінальним кодексом.


Білет Л? 24

1.     Поняття і види юридичної відповідальності.

2.     Система державних органів України за Конститу­цією України.

3.     Статус біженців в Україні.

Білет № 25

1.     Підстави юридичної відповідальності.

2.     Верховна Рада України і її повноваження.

3.     Поняття і загальна характеристика договору купівлі-продажу і його види.

Білет № 26

1.     Правовий статус народного депутата України.

2.     Відповідальність неповнолітніх за Кримінальним ко­дексом.

3.     Поняття шлюбу, порядок і умови його укладання.

Білет № 27

1.      Президент України і його повноваження.

2.      Поняття і характеристика цивільних правовідносин.

3.      Поняття і види хуліганства.

Білет № 28

1.     Кабінет Міністрів України: склад, порядок форму­вання і повноваження.

2.     Цивільна правоздатність і дієздатність громадян.

3.     Поняття неосудності.

Білет № 29

1.     Місцеве самоврядування в Україні.

2.     Поняття юридичної особи і її правосуб'єктність (пра­воздатність і дієздатність).

3.     Охорона праці неповнолітніх.


 


18


19


Білет Ms ЗО


1.     Місцеві органи виконавчої влади.

2.     Особисті немайнові права громадян та їх захист.

3.     Кримінальна відповідальність за розкрадання дер­жавного, колективного чи індивідуального майна.

Білет Ms 31

1.     Система судових органів України.

2.     Поняття, значення і види строків позовної давності.

3.     Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.

Білет Ms 32

1.     Прокуратура України в системі державних органів і її повноваження за Конституцією України.

2.     Поняття права власності і форми власності за зако­нодавством України.

3.     Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Білет № 33

1.     Правовий статус особи і громадянина.

2.     Поняття і види цивільних договорів.

3.     Поняття заповіту і спадкування за заповітом.


ПЕРЕДМОВА

Посібник з правознавства має на меті у загальному вигляді і в доступній формі ознайомити молодих людей, зокрема учнів і всіх, хто бажає набути базового рівня правових знань, з основами теорії держави та права, державного ладу і правової системи України. Водночас він розрахований на абітурієнтів, які скла­датимуть вступні іспити з основ правознавства до юридичних навчальних закладів, а також на студентів які вивчають право в неюридичних навчальних закладах і на факультетах.

Структурно посібник відповідає програмі з основ правознав­ства, рекомендованій Міністерством освіти і науки України для абітурієнтів юридичних навчальних закладів.

У посібнику враховані вимоги програми з основ правознав­ства для навчальних закладів загальної середньої освіти.

Ряд актуальних у сучасному суспільстві тем і питань ви­ходять за межі шкільної програми з правознавства.

Видання базується на чинному законодавстві України, зокре­ма бере до уваги норми Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 p., Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 p., Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 p., Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 p., Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. та ін.

Автори посібника акцентують увагу на питаннях, що мають найбільше практичне значення в реальному сучасному житті, сприяють вирішенню конкретних життєвих ситуацій, моральному вихованню молоді.

Посібник дає загальну характеристику основних теорій похо­дження держави і права, розкриває поняття держави і права, розглядає основи таких галузей законодавства, як конституційне, цивільне, житлове, сімейне, трудове, соціальне, фінансове, еколо­гічне, земельне, адміністративне, кримінальне, законодавства про підприємницьку діяльність.

У процесі підготовки посібника автори прагнули до об'єк­тивності, висвітлення матеріалу з позицій гуманізму, керувались конституційним принципом політичної та ідеологічної багатома­нітності життя, відчуттям відповідальності за правове і моральне виховання молодих людей.

В.Г.Гончаренко

академік Академії правових наук України


 


20


21


Розділ І ДЕРЖАВА   І   ПРАВО

Тема 1

РОЛЬ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В СУСПІЛЬСТВІ.

ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ

ДЕРЖАВИ І ПРАВА

§ 1. Держава та право

як закономірний результат

розвитку цивілізації

Цивілізація (від лат. civilis гідний, вихований) ха­рактеризує рівень розвитку суспільства, матеріальної і ду­ховної культури. Атрибутами цивілізації є держава і пра­во, що виникли в процесі еволюції суспільства.

Під суспільством розуміють сукупність форм сумісної діяльності людей, які склалися в процесі історичного роз­витку людства. Передумовою виникнення суспільства є різноманітні зв'язки і відносини, що виникають між людь­ми в процесі їх життєдіяльності. На певному етапі люди усвідомлюють, що в них є постійні спільні потреби та інтереси і що для їх задоволення необхідні сумісні зу­силля. Саме переважно на цих засадах і утворюється суспільство.

З моменту виникнення суспільство вимагає регулю­вання та управління, потреба в яких значно зростає з появою класів і виокремленням різних видів господарської і духовної діяльності. У цей час закінчується бездер­жавний період розвитку суспільства, виникають держава і право, що є нероздільними і свідчать про більш високий ступінь суспільного розвитку. Держава і право стають складним і універсальним інструментом регулювання від­носин між окремими людьми, особою і суспільством, між окремими суспільними групами.

Держава і право можуть забезпечувати панування од­ного класу над іншими, але можуть здійснювати захист суспільства  і   кожної  особистості   від   зловживань   з   боку


сильнішого, гарантувати суспільне життя на основі прав людини. Держава і право можуть бути ефективною про­тидією сваволі, анархії і безладдю, сприяти розвиткові господарства і культури. Право може втілювати вищу доцільність щодо меж поведінки людей. У такій же мірі, в якій держава і право перетворюються із засобів обслу­говування інтересів окремих соціальних груп на засоби задоволення загальносоціальних потреб, інтересів і запитів усього суспільства й одночасно кожного з його членів, можна розглядати державу і як суспільно-історичну цін­ність.

Проте держава і право породжуються суспільством і відбивають його недоліки й суперечності. Держава і право не можуть бути предметом ідеалізації, їх роль у суспіль­стві за різних часів на різних континентах далеко не однакова.

§ 2. Роль держави і права

як атрибутів політичної влади.

Держава, право і соціальна справедливість

У загальному розумінні влада це відносини залеж­ності між людьми, в яких одні можуть здійснювати свою волю, нав'язуючи її іншим. Тому влада є цілеспрямованим впливом тих, хто має владу (суб'єкт влади), на тих, на кого ця влада спрямована (об'єкт влади).

Слід зазначити, що владні відносини виявляються ли­ше в тому разі, якщо суб'єкт і об'єкт перебувають у відносинах панування і підкорення. Влада має багато різ­новидів: батьківська, релігійна, економічна, політична, дер­жавна тощо. Оскільки влада здійснюється в суспільстві, поширюється на людей і має на меті регулювання певних відносин між ними, то її називають соціальною.

Держава і право перебувають у нерозривному зв'язку з політичною владою, а державна влада може розглядатися як різновид політичної влади. Політика особливий вид людської діяльності, участь у справах суспільства і дер­жави. У ній знаходять своє відображення питання взаємо­відносин між класами і соціальними групами, проблеми партійної боротьби, відносин між різними національнос­тями, між державами (зовнішня політика) тощо.

Ядром політики є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Державна влада як різно-


 


22


23


вид політичної влади втілюється в державно-правових інститутах і призначається для регулювання суспільних відносин. Державна влада носить офіційний публічний характер. У межах країни вона є найвищою, повною, верховною і незалежною.

Державна влада має свої особливості:

1)         здійснюється від імені держави;

2)    впроваджується в життя силою держави;

3)    регламентується за допомогою права і здійсню­ється в офіційно встановлених межах і лише певними засобами.

Верховенство державної влади виявляється в її універ­сальності (її владна сила поширюється на все населення і всі громадські організації країни), в її повноваженнях (державна влада може відмінити будь-який прояв іншої суспільної влади), а також в наявності таких засобів впли­ву, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (напри­клад, монополія законодавства, правосуддя).

У демократичному суспільстві державна влада набуває форми народовладдя. її першочерговими завданнями ста­ють: втілення свободи і справедливості у відносинах учас­ників суспільного життя; захист та охорона прав і закон­них інтересів особи та родини (сім'ї); функціонування державних органів на основі права; реалізація повнова­жень держави не лише через примус, а й через силу громадської думки; забезпечення рівних для всіх мож­ливостей у сферах життєдіяльності людей, на базі принци­пів соціальної справедливості, гуманізму і загального блага.

З давніх-давен людство мріяло про державу соціальної справедливості. Ці мрії знайшли відбиток у творах Пла-тона, Аристотеля, Фоми Аквінського, Т.Мора, Т.Кампа-нелли, А.Сен-Сімона, Ш.Фурье, О.Герцена, М.Драгоманова, С.Булгакова, П.Флоренського та багатьох інших мислителів.

У загальнофілософському розумінні справедливість це розподіл блага і зла між людьми, зокрема співвідно­шення між роллю окремих особистостей в житті суспіль­ства та їх соціальним становищем, працею і винагородою, вчиненим діянням і віддачею, достоїнством людини та її суспільним визнанням, між правами та обов'язками, зло­чином і покаранням.


Справедливість має бути одним з основних принципів правосуддя. Взаємопов'язаність права і справедливості на­дає справедливості соціально-правової спрямованості.

Соціальна справедливість вимагає від держави і права забезпечення не класового або групового мотивів нав'я­зування всьому суспільству волі певного класу чи певної соціальної групи, а здійснення загальносуспільних інте­ресів, гарантування всім громадянам гідного існування, всебічної підтримки чесної праці, морального та фізичного здоров'я населення та збереження навколишнього при­родного середовища.

§ 3. Основні теорії походження та сутності держави і права

На сьогодні серед науковців-юристів, істориків, філо­софів, етнографів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Зде­більшого виникнення держави і права пов'язується з еко­номічними та соціальними чинниками, з майновою нерів­ністю і з появою класів.

У науку така теорія походження держави ввійшла під назвою соціально-класової теорії.

Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов'язані з істотними зміна­ми в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарю­вання (мисливства і збирання) до господарювання вироб­ничого, до одержання надлишкового продукту. Людина стала виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання її життя. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і со­ціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розпо­ділами праці:

1)         відокремленням скотарства від землеробства;

2)    відокремленням ремесел від землеробства;

3)         виділенням особливого прошарку людей,  зайня­тих лише обміном продуктів.


 


24


25


Перший великий розподіл праці сприяв першому ве­ликому розподілу суспільства на два класи вільних і рабів; другий великий розподіл спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном про­дуктів.

Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилеж­ними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і кон­флікти в суспільстві. На зміну відносинам на первісно­общинному рівні приходить держава. Органи родового (об­щинного) управління замінюються органами державного апарату, виникає державна влада, яка виступає захис­ником панівних верств суспільства. Державна влада поши­рюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.

Водночас із виникненням держави відбувається процес формування права. Правила поведінки, що існували, ста­ють непридатними у класовому суспільстві. Спочатку пра­во складалося із звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальнообов'язкових норм. Згодом, із становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (офіційні документи, що містять правила поведінки), які видаються цими органами і вира­жають інтереси домінуючих у країні верст суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням, кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особли­востями. Виробничі відносини це категорія, що харак­теризує відносини між людьми в процесі суспільного ви­робництва: відносини власності, виробництва, обміну, роз­поділу і споживання матеріальних благ.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний, сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Рабовласницький тип держави і права характеризу­ється наступними ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;


2)     відсутність у рабів елементарних людських прав {розмовляючі знаряддя);

3)     панівна роль великих землевласників та війсь­кової верхівки;

4)     зневажання фізичної праці, що визнавалася та­ланом рабів;

5)     переважно автократичний та олігархічний харак­тер політичних режимів.

Феодальному  типу  держави  і   права  притаманні   такі риси:

1)    власність феодалів на землю закріплена у фео­дальному праві, яка складає основу суспільства;

2)    закріплення у праві майнової та особистої за­лежності від феодалів-землевласників;

3)    правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4)    набуття багатими містами права на самовряду­вання;

5)    створення станових представницьких органів (пар­ламентів, земських соборів);

6)    закріплення ієрархії взаємовідносин сюзерен васал у середовищі дворянства;

7)    вплив церковного (канонічного) права на суспіль­не та особисте життя;

8)    найпоширеніша форма правління монархія.

Характерними рисами держави буржуазного типу є:

1)    правове закріплення формальної рівності грома­дян перед законом;

2)    проголошення принципу законності;

3)    визнання особистих і політичних прав людини;

4)    проголошення свободи, недоторканності й непо­рушності приватної власності;

5)    зосередження основних зусиль держави на функ­ціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6)    скасування дворянських та інших станових при­вілеїв;


 


26


27


7)     процес зрощення державного апарату з фінансо­вими монополіями;

8)     множинність форм правління (парламентська мо­нархія, парламентська і президентська респуб­ліка та ін.).

Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:

1)     проголошення диктатури пролетаріату, що посту­пово переростає у загальнонародну державу;

2)     заперечення принципу розподілу державної вла­ди і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

3)     скрщійне закріплення марксистсько-ленінської ідео­логії як панівної і єдиної в країні;

4)     правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

5)     заборона приватної власності та підприємництва;

6)     монополія державної власності в господарстві країни;

7)     проголошення однією з головних функцій дер­жави охорону соціалістичної власності;

8)     юридичне закріплення обов'язку громадян пра­цювати;

9)     акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак масові репресії, голодомори, які мали місце за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної ді­яльності та нехтування значенням релігії у суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка куль­турних і національних традицій народів, обмеження сво­боди слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної дер­жави.

У цьому аспекті варта уваги думка М.Бердяєва: "У ко­мунізмі є здорове, вірне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини як служіння надосо-бистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням само-


стійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи".

Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена в творах Л.Моргана, Ф.Енгельса, К.Маркса, В.Леніна.

Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу на соціалістичний шля­хом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме та­кий метод досягнення мети побудови справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької революції 1789 року та ін.), так і наслідки знецінення принципів християнської мо­ралі.

В Україні більшою або меншою мірою прихильність до цієї теорії виявляли видатний політичний діяч і історик М.П.Драгоманов, вчений-мислитель С.Л.Подолинський, Леся Українка, відомий письменник і політик В.К.Винниченко та ін.

З точки зору М.П.Драгоманова, "...політична форма держави є річчю цілком другорядною порівняно із со­ціально-економічними відносинами", а, "...певні форми ко­лективізму, навіть комунізму рішуче насуваються на жит­тя всіх цивілізованих народів". С.Л.Подолинський ставив за мету знищення революційним шляхом існуючого ладу, завоювання політичної влади трудящими і утворення со­ціалістичної республіки, в основі якої мали стати община, що сама вершитиме "суд і правду".

У XX ст., а особливо в другій його половині, у бур­жуазних державах і буржуазному праві відбуваються змі­ни: зростає чисельність державного апарату і збільшується його вплив на життя країни; посилюється роль партій і громадських організацій, зростає роль держави у пере­розподілі прибутків на користь соціально незахищених верств населення: за громадянами визнаються не лише політичні, але й соціально-економічні права. До держав, де відбуваються такі зміни, нерідко застосовуються поняття демократичні сучасні держави.

Окрім викладеної вище соціально-класової теорії похо­дження держави і права, поширені також: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, конвергенції, космічна та інші теорії.

Теологічна (релігійна) теорія

Пояснює походження кожної держави і права божест­венною волею. Це обґрунтовує їх вічність, непорушність і


 


28


29


святість. Відомими представниками цієї теорії у середньо­вічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький філософ і професор Жак Марітен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної де­мократії, протиставляє їм християнську демократію. Істин­не буття, за Ж.Марітеном, це духовний світ, а держа­ва це реальність другого порядку, підпорядкована ду­ховному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, за наших часів поширена також і в багатьох мусульманських країнах.

Згідно з теологічною теорією, існує вищий божествен­ний закон, який має лежати в основі права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотри­манням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала.

З точки зору прихильників цієї теорії існування як у минулому, так і у наш час антигуманних, несправедливих, з погляду віри, режимів не протирічить їй, бо релігія не заперечує існування добра і зла у земному бутті.

Патріархальна теорія

Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я, як початковий осередок суспільного життя, розростається у плем'я, а плем'я у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми під­даними. Піддані мають підкорятися своєму монархові, мо­нарх проявляти щодо них батьківську турботу. Представ­никами цієї теорії були Арістотель і Платон. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних від­носин, Платон виступав проти поділу суспільства на бід­них і багатих, проти права приватної власності. Як має бути мудрим глава сім'ї, так і мудрими мають бути правителі держави. Платон стверджував, що до тих пір, поки філософи не стануть царями у державі або царі й законодавці не стануть філософами, тобто поки обидві сили політика і філософія не зіллються, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до патріархальної теорії було в Україні у історика, філософа і громадського діяча М.Драгоманова. В Росії цієї теорії дотримувався найвідоміший теоретик народницького руху М.Михайловський.


Договірна теорія

Згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укла­дення між людьми суспільного договору добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. Таким же шляхом створюється і право, яке з погляду прихильників цієї теорії має природний характер: кожна людина наділена невід'ємними правами, набутими від природи. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право замінити пра­вителів. Представниками цієї теорії були Т.Гоббс в Англії, Г.Гроцій у Голландії, Ж.-Ж.Руссо у Франції, О.Радищев у Росії, ректор Київського університету св. Володимира К.Не-волін та ін.

Психологічна теорія

За цією теорією причини виникнення держави кри­ються у властивостях психіки людей. Психіці переважної частини людей притаманна потреба покорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріп­люється в праві. На чолі держави мають стояти особис­тості, наділені особливою волею і талантом керівництва.

Одним із представників цієї теорії був професор Київ­ського університету св. Володимира, а згодом Варшавсь­кого університету Л.Петражицький.

Теорія насильства

Ця теорія пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших. Переможці перетво­рюються на панівні касти, стани, класи, а переможені на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава як апарат, створюваний переможцями для керування пере­моженими. Отже, держава, за цією теорією, не резуль­тат Божого провидіння, а породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підва­линами даної теорії певною мірою можна вважати філо­софію Ф.Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.

Представниками цієї теорії були австрійський право­знавець і соціолог другої половини XIX — початку XX ст.


 


ЗО


31


Л.Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підко­ренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є.Дюрінг, на думку якого відносини між індивідами з'ясовуються шляхом насильства, так званої "робінзонади". Прихильно ставилися до теорії прибічники нацизму і расизму, вони проголошували насилля найваж­ливішим чинником розвитку, а гуманізм виправданням слабовілля.

Теорія конвергенції

У пошуках відповіді на історичну перспективу роз­витку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції (від лат. convergentio зближення, сходження). За цією тео­рією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбу­вається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, полі­тичні, правові та інші моменти своєї державності. Пред­ставники теорії російський емігрант, професор Гарвард­ського університету П.Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х.Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народ­ного депутата України професора М.Павловського, який у книзі "Шлях України" обґрунтовує ідею "соціалізованого капіталізму".

Космічна теорія

Поява держави за цією теорією пояснюється втручан­ням інопланетних цивілізацій.

Анархізм (від грецьк. "безвладдя")

У XIX—XX ст. набуває поширення теорія анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за макси­мальне обмеження, або навіть знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дріб­них автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різно­видністю анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві проф­спілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М.Штірнер, П.Ж.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н.Махно.


Слов'янофільська теорія

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності су­спільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку су­спільної думки в XIX—XX ст. засновувались на проти­ставленні ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, "єдність духу" відчуттів і розуму, колек­тивізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, роз­судливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духо­вною цінністю слов'ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов'янофіли вважали "соборність", тобто по­єднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її "фабричними відноси­нами" та "формально-логічною законністю". За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі на­сильства і завоювання, а в Древній Русі внаслідок "природнього розвитку національного життя". Слов'янські держави минули період жорстокого рабовласницького су­спільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспіль­ного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації су­спільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в захід­ному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом "загальнолюдських цінностей", пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас, сло­в'янофіли не заперечують необхідності запозичення кра­щих надбань західних країн.

Державна влада, на їхню думку, має бути централізо­ваною, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем гос­подарського, культурного і соціального життя.

Політичні свободи, вважають вони, є відносним і нега­тивним явищем, а справжнє завдання держави творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і, таким чином, слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління.


 


32


2    2—211


33


Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх не за ознаками походження по крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В.Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа "Люби ближ­нього, як самого себе" також і до спілкування націй: "Люби всі інші народи, як свій власний".

Слов'янофільські ідеї були характерними для О.Хо­м'якова, братів І.Киреєвського і П.Киреєвського, К.Акса-кова і І.Аксакова, М.Данилевського, Ю.Самаріна, Ф.Досто-євського, С.Соловйова, В.Заньківського, М.Бердяєва та ін.

У сучасний період прихильними до ідей слов'яно­фільства в Росії є відомі письменники О.Солженіцин і В.Распутін; в Україні філософ О.Ф.Базилюк. Першочер­говими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистоян­ня "ринковій психології", надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва сло-в'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі.


Тема 2 ДЕРЖАВА

§ 4. Поняття та ознаки держави

Держава є одним з найважливіших суспільних явищ. Протягом століть вчені-юристи, філософи, політики праг­нули дати визначення поняття держави та розкрити його сутність. Дати універсальне правове визначення держави для всіх епох і всіх країн важко. В сутності держави залежно від історичних умов на перший план можуть виходити або класовий початок, підґрунтя, або загаль-носоціальний (діяльність в загальнонаціональних інтере­сах). Проте, узагальнюючи спільні ознаки держав, різних за класовою сутністю, формою управління і функціями, можна зробити висновок, що держава це певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичної сис­теми.

Отже, держава це особлива політико-територіальна організація влади, що має суверенітет, володіє спеціальним апаратом управління і примусу, здатна надавати своїм ве­лінням загальнообов'язкової сили і здійснювати керівницт­во суспільством.

Держава характеризується низкою ознак, що, по-пер­ше, відрізняють її від суспільної влади у додержавний період і, по-друге, підтверджують її особливість як основ­ного знаряддя здійснення політичної влади.

До найсуттєвіших із ознак держави можна віднести наступні.

Територія. Якщо у первісному суспільстві влада поши­рювалася на людей залежно від належності їх до того чи іншого роду, племені, то з появою держави вона діє на людей залежно від території проживання. Поширення дер­жавної влади лише на виокремленій кордонами частині земної кулі зумовлює адміністративно-територіальний по­діл: уся територія держави розбивається на адміністра­тивно-територіальні одиниці. У різних країнах адміністра­тивні одиниці називаються по-різному: область, округ, край, провінція тощо.


 


34


2*


35


Суверенітет. Це політико-правова властивість держав­ної влади, яка охоплює:

а)   верховенство державної влади на території краї­
ни, можливість самостійно вирішувати важливі
питання суспільного життя, встановлювати за­
гальнообов'язкові для всіх членів суспільства пра­
вила поведінки;

б)   єдність державної влади тобто наявність у дер­
жаві лише законодавчо встановлених державних
органів, відсутність будь-яких не передбачених
законом паралельних структур влади;

в)   незалежність державної влади, що означає неза­
лежність її на міжнародній арені.

У суспільно-політичній літературі застосовуються ще поняття національний суверенітет (право націй на ство­рення власної держави) і народний суверенітет (здійснення народовладдя в державі).

Наявність публічної політичної влади, що виявляється в існуванні груп людей, які не приймають участі у вироб­ництві матеріальних благ, а здійснюють владні управ­лінські функції і здатні впливати на суспільні відносини шляхом застосування примусу.

Механізм держави система державних організацій, які здійснюють функції та завдання держави (державні підприємства, установи і органи).

Наявність загальнообов'язкових правил поведінки правових норм. Держава видає закони та інші акти, норми яких є загальнообов'язковими на всій території держави.

Система податків. Це збір коштів, які держава в певній пропорції збирає з населення, підприємств, орга­нізацій для утримання державного апарату, здійснення загальнокорисних цілей фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, природоохоронних заходів тощо.

Держава є універсальною політичною формою орга­нізації суспільства, центральним елементом політичної сис­теми, тому що:

1)  у  кожній  країні  може  бути  багато  політичних організацій, а держава існує лише одна;


2)   лише держава може вирішувати будь-які загаль­
носуспільні справи, а решта організацій вирішу­
ють, як правило, справи, що стосуються лише
частини суспільства;

3)   лише держава має право виступати від імені
всього населення країни;

4)   лише веління держави, втілені у правові норми,
є загальнообов'язковими.

Термін "держава" може вживатись і в інших зна­ченнях. Так, інколи поняття "держава" ототожнюють з поняттям "країна", тобто з певною територією, що стано­вить єдність населення, історії, природних умов тощо.

§ 5. Внутрішні та зовнішні функції держави

Функціями держави є основні напрямки (сторони, ви­ди) діяльності держави всередині країни і на міжнародній арені для досягнення певних цілей.

Під цілями діяльності держави розуміється бажаний результат внутрішньої та зовнішньої політичної, економіч­ної та іншої діяльності держави. У функціях проявляється соціальне призначення держави.

Функції держави класифікуються по-різному. За озна­кою часу здійснення розрізняють функції постійні (підтри­мання правопорядку, оборона) та тимчасові (ліквідація на­слідків стихійного лиха), за сферами суспільного життя економічні, соціальні, політичні, а також здійснювані у духовній сфері.

Залежно від напрямів діяльності щодо меж країни дер­жавні функції поділяють на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій належать напрями діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культур­них та інших сторін життя суспільства.

Внутрішніми функціями Української держави є такі:

1)     економічна (планування і прогнозування еконо­мічного розвитку, формування бюджету, встанов­лення системи податків);

2)     культурно-виховна;


 


36


37


3)     соціального обслуговування (фінансування охоро­ни здоров'я, пенсійне забезпечення, допомога без­робітним та ін.);

4)     охорони та захисту всіх форм власності;

5)     охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина;

6)     екологічна (охорона, відновлення і поліпшення природного середовища);

7)     інші.

Зовнішні функції це основні напрямки діяльності держави за її межами у зносинах з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим суспільством в цілому.

Зовнішні функції Української держави такі:

1)    організація співробітництва з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим суспіль­ством у цілому;

2)    оборона від нападу ззовні, охорона державних кордонів;

3)    підтримка миру і мирного співіснування держав, запобігання війнам, ліквідація зброї масового зни­щення;

4)    екологічна;

5)    участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучасності.

Внутрішні і зовнішні функції кожної держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від внутрішніх умов існування країни.

Основні методи здійснення функцій держави:

1)    переконання виховання населення у дусі необ­хідності сприяння виконанню функцій держави;

2)    заохочення пропаганда позитивного досвіду здійснення функцій держави та надання певних переваг колективам і особам, сприяють її здійс­ненню;

3)    примус можливість застосування або реальне застосування до суб'єктів, які утруднюють здійс­нення функцій держави заходів щодо притяг­нення їх до юридичної відповідальності.


Основними формами здійснення функцій держави є: правотворча (створення законів та інших правових актів), виконавча (реалізація правових норм, їх втілення в життя та контроль за їх виконанням), охоронна (скасування неза­конних актів, припинення неправомірних дій, відновлення законності та ін.).

§ 6. Форми держави

Форма держави сутність трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного (дер­жавного) режиму.

1. Форма правління це організація верховної дер­жавної влади, тобто порядок утворення вищих державних органів, їх компетенція та взаємовідносини між ними.

Для з'ясування форми правління слід встановити, як формуються вищі органи державної влади, яка їх струк­тура і обсяг владних повноважень, як вони взаємодіють з народом і один з одним.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія це така форма правління, за якої верхов­ну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор, негус та ін.) і одержує її (владу), як правило, за спадкоємством і на все життя, а не на певний строк. Монарх не несе юридичної відповідальності за свої діяння.

Монархія буває необмеженою та обмеженою. За необме­женої монархії монарх ні з ким не ділить верховну владу і сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, творить вищий суд і управляє державою на свій розсуд.

Необмежена монархія була характерна для держав минулих епох, але як виняток збереглась і до наших днів (Саудівська Аравія).

Обмежена парламентська монархія це монархія, за якої влада монарха суттєво обмежується конституцією. Реальна влада у країні належить парламенту та уряду, члени якого (міністри) підпорядковані парламенту. Монарх є символом єдності нації, народу, держави, він забезпечує стабільність суспільства, виконує представницькі функції. Таких монархій чимало у сучасному світі: Англія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Іспанія, Люксем­бург, Японія та ін.


 


38


39


Серед обмежених монархій виокремлюють дуалістичну монархію, якій притаманна подвійність (дуалізм) верховної влади: монарх зосереджує всю повноту виконавчої влади (він формує уряд, призначає і звільняє міністрів, які несуть відповідальність перед ним), а законодавча влада належить парламенту, який складається з обраних на­родом представників (депутатів). У сучасному світі така монархія є дуже рідкою (Марокко, Йорданія).

Ідеологом монархізму був відомий історик, соціолог, політик і публіцист В.К.Липинський, який в еміграції створив політичну організацію український союз хлібо-робів-державників (УСХД). Метою УСХД було відновлення української держави у формі трудової монархії із спад­ковою гетьманською владою. Найвідоміша праця В.К.Ли-пинського "Листи до братів-хліборобів".

Ознаками республіки є виборність вищих органів вла­ди і, як правило, колегіальність законодавчого органу. Республіки вже були у рабовласницьких і феодальних країнах (Афіни, Венеція, Псков, Новгород), але ця форма найбільш характерна для сучасних держав.

У наш час у республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню краї­ни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними, чиї права не обмежені на підставах, передбачених законом. Республіки бувають пар­ламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках:

1)     президент обирається парламентом;

2)     уряд формується з представників партій, що ма­ють більшість у парламенті;

3)     уряд підзвітний парламенту й очолюється прем'­єр-міністром;

4)     парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.

Такими республіками є Італія, ФРН, Молдова.

У президентській республіці:

1)    президент обирається всенародне або за особли­вою процедурою (виборщиками та ін.);

2)    президент є главою держави і формує підзвітний собі уряд;


3)     законодавча влада належить представницькому органу (парламенту);

4)     президент є головнокомандуючим, має право відкладного вето та деякі інші права (напри­клад, право розпустити парламент).

До таких республік належать СІЛА, Аргентина, Казах­стан, Білорусія, Узбекистан, Замбія та ін.

У змішаних президентсько-парламентських або парла­ментсько-президентських республіках поєднуються у тому чи іншому співвідношенні елементи як президентської, так і парламентської республік.

Такі форми державного управління існують в Україні, Росії, Франції, Португалії, Польщі та ін.

2. Форма державного устрою це внутрішній поділ держави на ті чи інші частини, правове становище і взаємовідносини їх, а також центральних і місцевих ор­ганів.

Унітарна держава це єдина цілісна держава, тери­торія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, губернії тощо), які не мають ознак суверенітету (Україна, Білорусь, Франція, Польща, Болгарія, Македонія, Куба, Угорщина, Чехія, Словаччина, Швеція та ін.). Для таких країн характерна наявність єдиної системи державних органів, єдиного законодавства, єдиної системи судових і правоохоронних органів, єдиного громадянства.

Федеративна держава є об'єднанням кількох держав або державних утворень суб'єктів федерації (автономних республік, штатів, земель), які мають свої законодавчі, виконавчі, а нерідко й судові органи. Територія федерації складається з територій її суб'єктів. Федеративними дер­жавами сучасного світу є Росія, СІЛА, ФРН, Індія, Бра­зилія та ін. У 2002 р. федерація Югославія реорганізована в союз Сербії та Черногорії.

Конфедерація це форма союзу держав за умов збере­ження за суб'єктами конфедерації повного суверенітету. Члени конфедерації зберігають право виходу зі складу конфедерації. У різний час конфедераціями були: Швеція і Норвегія до 1905 p., Єгипет і Сирія з 1958 р. до 1961 p., Сенегал та Гамбія з 1981 р. до 1982 р. Швейцарія і зараз офіційно називається конфедерацією, хоча реально вже давно стала федерацією. В теперішній час існує погляд на Європейський Союз як на своєрідну конфедерацію.


 


40


41


§ 7. Форми політичного (державно-правового) режиму

Політичний режим виявляється в сукупності засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, що відо­бражають її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють два основних види політичного режиму демократичний та антидемократичний.

Демократичний державний режим пов'язаний з наро­довладдям, захистом прав людини, принципом законності і правопорядку.

Основними ознаками демократичного режиму є:

1)     проведення виборів вищих і місцевих представ­ницьких органів;

2)     плюралізм у політичній, економічній, ідеологіч­ній та духовній сферах життєдіяльності людей;

3)     рівноправність людей,   гарантії здійснення  ними своїх прав, виконання своїх обов'язків;

4)     демократизм правосуддя, пріоритет методів пере­конання перед методами примусу тощо;

5)     підконтрольність органів і посадових осіб дер­жавної влади суспільству.

Антидемократичний державний режим пов'язаний із запереченням народовладдя, прав і свобод людини.

До антидемократичних режимів належать тоталітар­ні, фашистські, авторитарні режими.

За тоталітарного режиму держава здійснює тотальний, тобто повний, всеохоплюючии контроль над всіма сферами життя суспільства. Існує, як правило, одна правляча пар­тія, значний партійний і державний апарат, що надзви­чайно централізується. Панує одна офіційна ідеологія.

Фашистський режим є однією з форм тоталітарного ре­жиму, коли існує ідея зверхності однієї нації або раси. Ідея обґрунтовується тим, що нація (раса), визнана вищою, гідна кращого життя, ніж інші неповноцінні, які мо­жуть використовуватися як робоча сила або навіть зни­щуватися. В таких країнах правовий статус громадян зале­жить від національної належності. Цим країнам притаман-


на агресивна зовнішня політика, зорієнтована на захоп­лення чужих земель та поневолення інших народів.

Авторитарний режим посідає проміжне місце між то­талітарним і демократичним режимами. Він характеризу­ється концентрацією влади в руках одного чи кількох органів державної влади, можливістю позазаконного за­стосування насильства чи звуженістю сфери гласності та виборності державних органів. За такого режиму офіційна ідеологія часто намагається створити авторитет одній або кільком особам правлячої еліти, акцентуючи увагу на турботі цих осіб про народ,  державу тощо.

Для характеристики державної влади застосовуються й такі поняття:

1)    тиранія одноосібна влада за умов крайньої централізації органів державної влади та управ­ління і застосування жорстоких репресій щодо противників цього режиму;

2)    охлократія влада натовпу, юрби, нехтування законами, використання такої ситуації у власних інтересах політичними авантюристами та кри­мінальними елементами;

3)    теократія форма влади, за якої певною мі­рою наближені релігійні та державні органи, державні закони та релігійні принципи (ціннос­ті). У теперішній час мусульманські теократичні режими прийнято називати фундаменталістськи-ми (Іран, Лівія, Афганістан).

§ 8. Держава і право, які існували на території сучасної України

Історія державності на території України складна і суперечлива. На території нашої Батьківщини в різні часи виникали, існували і занепадали різні держави. Першими на шлях державотворення вступили кочові племена пів­нічного Причорномор'я усередині І тис. до н.е. кімерій-ці, скіфи, сармати, готи, гуни. Традиції та досвід держав­ного життя на ці території були принесені греками-пересе-ленцями, що в VII—V ст. до н.е. заснували міста-держави (поліси) Tip, Ольвію, Херсонес, Понтікапей.

Державність у східних слов'ян. На рубежі IV—V ст. у східних слов'ян відбувається процес розпаду первісного су-


 


42


43


спільства, виникнення державних форм організації су­спільного життя. Найбільш відомим племенним союзом цього часу був антський племенний союз. Економічне і по­літичне зближення східних слов'ян на рубежі VIII—IX ст. призвело до широких політичних об'єднань навколо Києва та Новгорода, а згодом до їх об'єднання в єдину державу Київську-Русь. Ця держава проіснувала до середини XIII ст., коли внаслідок татарської навали і політичної роздробле­ності набула ознак союзницьких відносин. Державно-пра­вові структури Київської Русі характеризувались станов­ленням влади удільних князів, які перебували в певній васальній залежності від Великого Київського князя, але прагнули набути якомога більше незалежності. Влада кня­зів дещо обмежувалась боярами та верхівкою княжих дружинників. Рабство на Київській Русі не набуло по­ширення, переважна частина населення були селянами; в господарстві застосовувалось общинне землеволодіння. На рубежі XII—XIII ст. вирізняються певні політичні центри, що продовжили традиції державотворення. На південно-західній частині Київської Русі таким центром стало Га-лицько-Волинське князівство, яке проіснувало до середини XIV ст.

Литовсько-руська держава (XIV ст. — 1569 p.). Час­тина руських князівств увійшла до Великого князівства Литовського. Колишні удільні князі в основному зберігали свою владу та систему управління, продовжувала діяти "Руська правда" та "Звичаєве право". Проте князі вва­жались залежними від Великого князя Литовського. Пра­вославна релігія стала пануючою по всій Литві. Литва значною мірою перейняла давньоруську писемність і куль­туру.

Річ Посполита і землі України (1569—1648 pp.). По­літичне зближення Литви та Польщі завершилося утво­ренням Польсько-Литовської держави та включенням зе­мель південно-західної Русі до складу польської корони. На українських землях запроваджується польська адмініст­рація, права місцевого населення обмежуються, відбува­ється процес закріпачення селян, експансія католицької церкви. Така політика колонізації та асиміляції українства викликала соціальний і духовний протест.

Запорізька Січ та Гетьманщина (XVI — друга поло­вина XVIII ст.). Військова демократія на Запоріжжі та Гетьманська держава з початку XVIII ст. перетворюються на політико-адміністративну автономію українських земель у складі Росії.


Українська державність (19171991 pp.). Відновлення української державності в цей період було пов'язане з розгортанням національно-визвольної революції в Україні, результатом якої було утворення УНР (1917—1918 pp.), гетьманату П.Скоропадського (1918 p.), Західно-Української Народної республіки (1918—1919 pp.), Директорії (1918— 1920 pp.). Далі були Радянська Україна (1917—1991 pp.), незалежна держава Україна (1991 р. наші дні).


 


44


45


Тема З ПРАВО

§ 9. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство є саморегулюючою системою. Це означає, що суспільство само забезпечує певний порядок, використовує для впливу на поведінку людей різні засоби регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

До виникнення держави такими регуляторами були правила поведінки (норми) первісного, докласового, су­спільства, які мали форму родових і племінних звичаїв. Ці норми складалися в процесі життя суспільства, були обо­в'язковими лише для членів роду, племені, виражали спільні інтереси і тому виконувалися добровільно. У разі їх невиконання до порушників уживали заходів громад­ського впливу, аж до вигнання з роду (племені).

З виникненням держави і розшаруванням суспільства родові звичаї вже не могли підтримувати порядок у су­спільстві, оскільки були неспроможні узгоджувати інте­реси різних груп населення.

За таких умов виникла об'єктивна суспільна потреба у новому типі регуляторів поведінки людей в юридичних (правових) правилах, або нормах права. їх основна від­мінність від норм (правил) первісного суспільства тіс­ний зв'язок з державою. Отже, право зароджувалося і розвивалося разом із державою як основний регулятор суспільних відносин у ній, спосіб надання державній волі, яка виражається у законах та інших нормативних актах, обов'язкового характеру.

Держава і право відіграють важливу роль у підтри­манні й зміцненні цілісності суспільства та у його розвит­ку. Право належить до суспільних норм, тобто таких, які регулюють відносини між людьми.

Право це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпе­чують юридичну регламентацію суспільних відносин у масш­табах усієї країни.

Право, як і держава, відображає певний тип вироб­ничих відносин, умови життя суспільства, його соціальну,


класову структуру та співвідношення класових сил, тра­диції народу, його культуру. На державу і право впли­вають демографічні процеси в суспільстві, географічне се­редовище, а також зовнішні умови життя країни. Норма права є складовою права в цілому, а тому на неї поширю­ються загальні ознаки і властивості права.

Характерні ознаки правових норм:

1)    норми права виникають разом із державою і офіційно встановлюються чи санкціонуються дер­жавою. Право це правила поведінки, які походять уже не від суспільства в цілому, а лише від держави, виступаючи втіленням її волі, тобто державної волі політичних сил, які пере­бувають у влади;

2)    норми права, у випадках невиконання їх добро­вільно, забезпечуються державною владою; дер­жава охороняє їх від порушень шляхом держав­ного примусу;

3)    норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з позицій інтересів суспільства, Дер­жави та особи, суспільні відносини і соціальні цінності;

4)    норми права це правила поведінки загального характеру. Правила поведінки, відображені в пра­вовій нормі, адресовані не конкретному суб'єк­тові, а поширюються на всіх, хто стає учасником відносин, які регулюються даною нормою права;

5)    норми права встановлюють юридичні права та обов'язки учасників суспільних відносин, або офі­ційно-правовий статус суб'єктів відносин;

6)    норми права виражаються тільки в певних офі­ційних формально визначених формах (законах, постановах, указах, декретах) і мають свою чин­ність у часі й просторі;

7)    правові норми тісно пов'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, пра­вові галузі та інші частини системи права.

Право як сукупність усіх правових норм, встановлених державою і чинних у цій державі, називають об'єктивним або позитивним, правом.


 


46


47


Суб'єктивним правом називають закріплені нормами права певні юридичні можливості людей, міру свободи, що належить суб'єктові, який сам, у міру своїх можливостей і бажання, вирішує, користуватися ними чи ні.

Об'єктивне та суб'єктивне право перебувають у тісному взаємозв'язку.

Функції права це основні напрямки впливу права на суспільні відносини. Виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запрова­дження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних порядків (наприклад, закріплення повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження майном) або для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб'єктів (наприклад, покладання обов'язку спла­чувати податки).

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юри­дичного захисту і юридичної відповідальності і характе­ризується особливими засобами впливу на поведінку людей (наприклад, заборона розповсюдження наркотичних засо­бів, кримінальна відповідальність за крадіжку).

За характером приписів правові норми поділяються на такі види:

1)    зобов'язуючі (закріплюють обов'язки певних учас­ників);

2)    забороняючі (запроваджують заборони щодо здійс­нення тих чи інших діянь);

3)    уповноважуючі (закріплюють за учасниками пев­ні права, надають право вибору поведінки).

Роль права в реалізації класових і загальносуспільних інтересів залежить від типу держави, класів і суспільних груп, які перебувають при владі, їх світогляду та рівня загальної культури, співвідношення класових сил, впливу релігії на суспільство та від низки інших чинників.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які вира­жають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

Друга група об'єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни (виклю­чення становлять лише представники криміналітету, мафі-


озні угруповання та корумповані клани). Правові норми цієї групи спрямовані на запобігання епідеміям, стихійним лихам, міжетнічним конфліктам, на ліквідацію хвороб, злочинності, на сприяння розвиткові різних галузей гос­подарства, освіти і науки, забезпечення зайнятості насе­лення, на організацію оборони країни від нападу ззовні.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення (на допомогу інва­лідам, сиротам, справедливе пенсійне забезпечення, орга­нізацію пансіонатів для одиноких літніх осіб, безкоштовну медичну допомогу, безкоштовну освіту, врегулювання цін на товари першої необхідності тощо).

Гуманісти (мислителі, філософи, літератори, юристи) всіх часів і народів мріяли про державу, в якій діятимуть лише правові норми другої і третьої груп, тобто про державу соціальної справедливості, де правові норми є втіленням гуманізму, справедливості й милосердя. Проте одні з них убачали таку державу теологічною (заснованою на принципах і цінностях релігії), а інші світською.

Очевидним є те, що побудова соціально справедливої держави не може здійснюватися жорстокими методами, масовим застосуванням примусу, обмеженням елементар­них природних прав людини; вона має ґрунтуватися на релігійних цінностях та кращих народних традиціях.

§ 10. Право особливий вид соціальних норм.

Єдність та відмінність права і моралі

(спільні та відмінні ознаки права і моралі)

Право належить до соціальних норм, тобто до норм, що регулюють відносини між людьми та їх організаціями (громадськими утвореннями й об'єднаннями). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові (або юридичні), мо­ральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, есте­тичні, звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду. Головне в моралі це уявлення про добро і зло. Моральним є те, що приносить


 


48


49


добро людям, і навпаки дії, які тягнуть за собою зло, аморальні.

Релігійні норми це такі норми, які регулюють від­правлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані, Талмуді, у рішеннях зборів духовенства (Постанови собо­рів), творах авторитетних релігійних теологів і пропо­відників, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираз загальнолюдські норми, правила людського спів­життя. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобо­в'язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, забо­рона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо.

Корпоративні норми це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями, іншими об'єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспі­лок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національ­них, культурних та інших громадських організацій.

Політичні норми це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб'єктами політичної діяльності.

Звичаї це правила поведінки, які склалися вна­слідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (вітання при зустрічі, весілля, звичай "толоки" в селах тощо). Різновидом зви­чаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (поздоровлення із святами, відзначення "Дня матері", "Дня вчителя", "Дня медика" тощо).

Естетичні норми відображають ставлення людей до по­рядку оформлення й оцінки предметів духовної чи мате­ріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на красиве й потворне тощо.

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості. Норми мораліце продукт історичного розвитку людства, вони формувалися в боротьбі зі злом, за ствердження добра, людяності, щастя людей. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираз у мудрому й найсправедливішому правилі: "Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе".


Моральні критерії застосовуються до оцінки правових норм.

Високу моральну цінність являють основні права лю­дини: юридичне вираження свободи і гідності. Честь і гідність особи охороняються законом. Міцний правопо­рядок може існувати лише там, де у свідомості людей уявлення про справедливість і законність зливаються воє­дино. Право і мораль доповнюють одне одного, вони мають як спільні риси, так і відмінні.

Спільні риси права і моралі:

1)     право і мораль є частиною надбудови над еко­номічним базисом;

2)     мають нормативний зміст (виражені через пра­вила поведінки) і є регулятором суспільних від­носин;

3)     мають спільні економічну, соціальну, політичну та ідеологічну бази;

4)     входять у зміст культури суспільства і є цінніс­ними формами свідомості.

Відмінні риси права і моралі:

1)    мораль виникає раніше за право;

2)    у нормах права закріплено волю держави, в мо­ралі воля виступає як форма суспільної думки;

3)    норми моралі регулюють значно більше коло су­спільних відносин, ніж право;

4)    норми права характеризуються конкретністю, нор­ми моралі дають значно більший простір для їх тлумачення;

5)    норми моралі утворюються й зберігаються в су­спільній думці, норми права закріплюються в офіційних актах;