Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

 

Михеєнко М.М. Молдован В.В. Шибіко В.П.

 

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ ЗДДДЧІ ДІЛОВІ ІГРИ

 

 

 

Розділ І. Кримінально-процесуальне право України (тези лекцій)

§1. Загальна характеристика

Кримінально-процесуальне право — самостійна галузь право­вої системи України. Воно являє собою сукупність норм, які регулюють діяльність органів попереднього розслідування, про­куратури та суду. Ці норми встановлені Українською державою з метою захисту правопорядку, кожної людини від злочинних посягань та для охорони прав і свобод осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.

Кримінальний процес — врегульована нормами кримінально-

процесуального права діяльність правоохоронних органів щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних і правовідносини, які виникають у ході цієї діяльності вказаних органів одного з одним, а також із громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами,  громадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальних дій та рішень органів попереднього розслідування, прокуратури й суду, інших суб'єктів кримінального процесу. Ці дії та рішення породжують процесуальні правовідносини, які можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальноі  діяльності.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є а) їх суб'єкти (як такі виступають усі учасники кримінально-процесуальної діяльності); б) об'єкт правовідношення (ним є поведінка суб'єктів кримінального процесу); в) процесуальні права; г) процесуальні обов'язки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.Основними завданнями кримінального процесу України є забезпечення захисту прав і свобод осіб, які беруть участь у справі, швидке й повне розкриття злочинів, одержання доказів з метою встановлення істини й правильного застосування закону, призначення справедливого покарання винним, відвернення незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності та засудження невинних.  Діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури   й суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних

поділяється на кілька великих частин, які називаються стадія­ми. Кожна стадія поряд із загальними завданнями кримінально­го процесу, які були вказані раніше, має і свої завдання та особ­ливості провадження. В кримінальному процесі України існує вісім стадій:

— порушення кримінальної справи;

— попереднє розслідування

    віддання обвинуваченого до суду

    — судовий розгляд;

— касаційне провадження;

— виконання вироку;

— провадження в порядку нагляду;

— відновлення кримінальної справи за нововиявленими об­ставинами.

Ці стадії тісно пов'язані між собою і складають систему кри­мінального процесу України.

Кримінально-процесуальне право України — писане й коди­фіковане. Воно виступає тільки у вигляді законів, прийнятих Верховною Радою України.

Кримінальному процесу України невластиве прецедентне пра­во. Рішення Верховного Суду України з окремих кримінальних справ не обов'язкові для нижчестоящих судів при вирішенні ана­логічних справ. Не є джерелами кримінально-процесуального права й керівні роз'яснення Верховного Суду України, а також накази, інструкції та вказівки Генерального прокурора України, бо вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз'яснення судам, органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже чинних правових норм. Водночас Верховний Суд України має великий авторитет, а його керівні роз'яснення даються на підставі глибокого вивчення практики всіх ланок су­дової системи, аналізу судової статистики. Тому нижчестоящі суди при вирішенні кримінальних справ завжди беруть до уваги ці роз'яснення. Вказівки Генерального прокурора України з пи­тань прокурорської і слідчої роботи є обов'язковими для вико­нання всіма прокурорськими і слідчими органами.

Юридичною базою для кримінально-процесуального законо­давства є Конституція України. Згідно з нею будується Кримі­нально-процесуальний кодекс (КПК) України, який містить . розгорнуту систему норм кримінально-процесуального права.

За час існування Української РСР було прийнято три Кримі­нально-процесуальні кодекси: в 1922, 1927 і 1960 рр. Нині роз­робляється КПК незалежної держави України. У ньому перед-бачається врахувати норми нової Конституції України, міжна­родно-правові документи з питань прав і свобод людини, по­ліпшити попереднє розслідування кримінальних справ, посили­ти елементи змагальності й гласності, реформувати судові стадії кримінального процесу шляхом введення суду присяжних, апеляційного розгляду кримінальних справ, урегулювання пи­тань про надання зарубіжним державам правової допомоги в кри­мінальних справах і звернення правоохоронних органів України за правовою допомогою до іноземних держав.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб. Правила чинності кримінально-процесуального зако­ну в просторі такі: порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюється за пра­вилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що органи попереднього розслідування, прокурор і суд застосовують процесуальні норми, які діють на момент провад­ження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду в суді кримінально-процесуальний закон було змінено, доповнено або замінено новим, то після набрання ним сили за­стосовуються нові процесуальні норми. Однак, якщо новий за­кон скасовує чи обмежує те чи інше процесуальне право учас­ника процесу в справах, які вже знаходяться у провадженні органів розслідування чи суду, це право зберігається за учасни­ком процесу до закінчення провадження в даній справі.

Нові закони України набирають чинності через 10 днів після їх опублікування у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі.

При провадженні в кримінальній справі на території України норми кримінально-процесуального права застосовуються в спра­вах про злочини: а) громадян України; б) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності;

в) осіб без громадянства.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недотор­канності, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (ратифікована Указом Президії Верховної Ради України від 21 березня 1964 р.) і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іно­земних держав в Україні, що затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. Дипломатична недоторканність включає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового й житлового приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає ясно вираженої згоди на це акредитуючої держави) й дачі показань як свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Допит, а також обшук і виїмка в при­міщеннях дипломатичних представництв і в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представників та їхні сім'ї, котрі користуються правом дипломатичної недоторканності, провадяться тільки за згодою дипломатичного представника, яка запитується через Міністерство закордонних справ України.

Іноземці та особи без громадянства мають такі ж самі проце суальні права та обов'язки, як і громадяни України

Принципи (засади) кримінального процесу — це закріплені в за- коні панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань, способу формування й здійснення правосуддя в кримінальних  справах, які визначають спрямованість і побудову кримінальнего процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

Конституція України проголошує, що основними засадами  судочинства є: 1) законність; 2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтриман­ня державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечен­ня обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового про­цесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпе­чення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень , суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій (ч.З і 4 ст.129). При визначенні системи і змісту принципів кримінального про­цесу мають бути враховані й інші положення Конституції Украї- І ни, які містяться в розділах  «Загальні засади», II — «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» і VIII — «Право­суддя», а також норми кримінально-процесуального кодексу.

Аналіз чинного законодавства дає можливість зробити висно­вок, що до системи принципів українського кримінального про­цесу входять:

конституційні принципи: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед | законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телеграфних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції; 8) з'ясування істини; 9) забезпечення підозрювано­му, обвинуваченому, підсудному права на захист; 10) презумп­ція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) неза­лежність і недоторканність суддів, їх підкорення лише закону;15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового про­цесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду;

інші принципи: 19) публічність; 20) забезпечення всім осо­бам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів; 21) вільна оцінка доказів; 22) безпосередність дослід­ження доказів; 23) усність процесу.

Принцип законності в кримінальному процесі — це вимога нор­мативного характеру, яка зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, а та­кож усіх осіб, які беруть участь у справі, неухильно й точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального й кримінально-процесуального законодавства. Ніщо не може ви­правдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, за­кони можуть змінюватись, але в жодному разі й ні під яким приводом не повинні порушуватися. При цьому слід підкресли­ти, що у сфері кримінального процесу діє не принцип «дозволе­но все, що не заборонено», а протилежна засада — «дозволено тільки те, що передбачено законом», інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Кон­ституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої Дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ст.8 Конституції України).

Принцип законності є загальноправовим, закріпленим у Кон­ституції України, однак у кримінально-процесуальному праві він має специфічний зміст і цілком правомірно розглядається як принцип кримінального процесу. КПК України передбачає, зок­рема що одним із завдань кримінального судочинства є забез­печення правильного застосування закону (ст.2) і що ніхто неможе бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підста­вах і в порядку, встановлених законом (ст.5).

Принцип державної мови судочинства. Державною мовою в Ук­раїні є українська мова (ч.І ст.Ю Конституції). Саме цією мо­вою провадиться судочинство і лише як виняток — мовою більшості населення даної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі і судові документи, які підля­гають врученню обвинуваченому, перекладаються на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє (ст.19 КПК). Докладно цей принцип урегульовано Законом про мови.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що у відповідності з Конституцією Ук­раїни всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ч.І ст.21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, май­нового стану, місця проживання, за мовними або іншими озна­ками (ст.24), іноземці та особи без громадянства, що перебува­ють в Україні на законних підставах, користуються тими сами­ми правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Консти­туцією, законами чи міжнародними договорами України (ч.І ст.26). Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в ' судовому розгляді користуються рівними правами щодо подан­ня доказів, участі в дослідженні доказів і заявленні клопотань (ст.261 КПК).

Принцип поваги до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя. У відповідності з Конституцією України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підда­ний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що при­нижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією (ч.І ст.32). З метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд (ч.2 ст.20 КПК). Обшук особи, а також її освідування, коли воно пов'язане з не-обхідністю оголювати освідувану особу, може проводити тільки слідчий тієї статі, що й обшукуваний чи освідуваний, у присут­ності понятих цієї ж статі (ч.2 ст.184, ч.З ст.193 КПК). При ос-відуванні не допускаються дії, які принижують гідність освіду-ваної особи або є небезпечними для її здоров'я (ч.З ст.193 КПК). Відтворення обстановки і обставин події допускаються лише при 'умові, коли виконувані при цьому дії не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч.2 ст.194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного або інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст.185 КПК).

Принцип права на свободу та особисту недоторканність озна­чає, що ніхто не може бути засуджений до позбавлення волі, заарештований, затриманий за підозрінням у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі, примусовому приводу інакше, як на підставі і в порядку, перед­баченому законом. Прокурор повинен негайно звільнити кож­ного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вар­тою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком (ч.2 ст.14 КПК). Конституція України передбачає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інак­ше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те за­коном органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протя­гом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негай­но звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затри-^ мання захищати себе особисто та користуватися правовою до­помогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затриман­ня людини має бути негайно повідомлено родичів заарештова­ного чи затриманого (ст.29).

Слід мати на увазі, що протягом 5 років після набуття чин­ності новою Конституцією України (прийнята Верховною Ра-


дою України 28 червня 1996 року) зберігається існуючий поря­док арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюва­них у вчиненні злочину (п.13 «Перехідних положень» Консти­туції).

Принцип недоторканності житла полягає в тому, що ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщень у гро­мадян можуть проводитися лише на підставах і в порядку, пе­редбачених законом. Конституція України проголошує, що кож­ному гарантується недоторканність житла. Не допускається про­никнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням жит­тя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановле­ний законом, порядок проникнення до житла чи до іншого во­лодіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ст.ЗО).

Протягом 5 років після набуття чинності новою Конституцією України зберігається існуючий порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи (п.13 «Перехідних положень» Конституції України).

Конституція України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст.31).

Принцип з 'ясування істини — це вимога закону, яка зобов'язує суд, прокурора, слідчого і особу, яка провадить дізнання, все­бічно, повно і об'єктивно дослідити обставини справи (ч.І ст.22 КПК) з тим, щоб з'ясувати істотні, юридичне значущі факти, дати їм правильну правову оцінку і тим самим забезпечити пра-[     вильне вирішення справи. Цей принцип є конституційним, бо в Конституції України говориться про з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи (ст.31) і про забезпечення доведеності вини (п.З ч.З ст.129). Тільки з'ясувавши істину під час досудового слідства і в суді, можна визнати людину винною у вчиненні злочину.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудно­му права на захист передбачений в кількох статтях Конституції України. В ній говориться, що для забезпечення права на захист

від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59), підозрю­ваний, обвинувачений чи підсудний мають право на захист (ч.2 ст 63), забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства (п.6 ч.З ст.129). Суть цього принци­пу полягає в тому, що закон: а) наділяє згаданих учасників про­цесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дає їм змогу особисто захищатися від підозріння чи обвинува­чення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом); б) надає згаданим особам право скористатися допомогою захисника, а в окремих випад­ках визнає обов'язковим призначення захисника за рахунок дер­жави (це можна назвати професійним захистом). Конституція України передбачає, що кожен має право на правову допомогу У випадках, передбачених законом, ця допомога надається бе­зоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника прав (ч.І ст.59);

в) покладає на особу, що провадить дізнання, слідчого, проку­рора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисни­ка та інші права, а також надати їм можливість захищатися вста­новленими законом засобами від підозріння чи обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майновий прав (ст.21 КПК). Це можна назвати посадовим, або офіційним, захистом.

Принцип презумпції невинуватості означає, що особа вважаєть­ся невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кри­мінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в закон­ному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.І ст.62 Конституції України). Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: 1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч.2 ст.62 Конституції) або меншу винність, або наявність обставин, які виключають його кримінальну відповідальність; 2) обов'язок доказування винності обвинуваченого (маються на увазі також підозрюваний і підсуд­ний) покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення — на потерпілого або його представника; 3) за­боронено перекладати обов'язок доказування на обвинувачено­го, домагатись його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.2 і 3 ст.22 КПК); 4) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом а також на припущеннях (ч.З ст.62 Конституції); 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.З ст 62 Конституції); 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинність і

тягне за собою закриття кримінальної справи на попередньому слідстві і постановлення виправдального вироку — в стадії судо­вого розгляду (п.2 ст.213, ч.4 ст.327 КПК); 7) факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсуд-

|     ної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розціню-ватися як доказ її винності, як покарання винного; 8) до оста-точного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах твердити, що дана особа є злочинцем.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава І    відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідстав-

I     ним засудженням (ч.4 ст.62 Конституції).

Принцип свободи від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів міститься в ч.І ст.63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальності за відмову дава­ти показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Право відмовитись давати такі показання або пояснення повинно бути роз'яснено свідкові і особі, від якої відбираються пояснення, перед допи­том свідка і відібранням пояснень від особи. Потерпілий, підоз­рюваний, обвинувачений, підсудний і до прийняття нової Кон­ституції мали таке право,

Принцип здійснення правосуддя виключно судами передбачено ч.І

|     ст.124 Конституції України. В ній також зазначено, що делегу-вання функцій судів, привласнення цих функцій іншими орга­нами чи посадовими особами не допускається. Не допускається також створення надзвичайних та особливих судів (ч.5 ст.125

|     Конституції).

І      Принцип участі народу в здійсненні правосуддя. Конституція Ук­раїни передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч.4 ст.124) і що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч.І ст.127).

Принцип незалежності і недоторканності суддів, їх підкорення лише закону закріплений в статті 126, ч.2 ст.127 і ч.І ст.129 Кон­ституції України, які містять і основні гарантії його реалізації. Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конститу­цією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб

І     забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради

і:    ' 12


України затриманий чи заарештований до винесення обвину­вального вироку судом (ч.2 і 3 ст.126). Судді обираються на по­саду Верховною Радою України безстрокове, але перше призна­чення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України (ч.І ст.128). На посаду суд­дя рекомендується кваліфікаційною комісією суддів, а подання про призначення судді на посаду або про звільнення з посади вноситься Вищою радою юстиції (ч.2 ст.127, п.1 ч.І ст.131). Про­фесійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати пред­ставницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладаць­кої та творчої (ч.2 ст.127). Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення 65 років; 3) не­можливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення вимог щодо несумісності; 5) порушення присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (ч.5 ст.126). За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності (ч.5 ст.129).

Принцип змагальності судового розгляду полягає в тому, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сто­рони: сторона обвинувачення і сторона захисту. Кожна з них обстоює тими засобами, які дозволяє кримінально-процесуаль­ний закон, свою правову позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини справи з метою з'ясування істини і прий­няття правильного рішення. Юридичними передумовами реаль­ного існування і дії принципу змагальності є; 1) розмежування в суді трьох основних кримінально-процесуальних функцій - об­винувачення, захисту і вирішення справи; 2) виконання кожної з них уповноваженими на те законом відповідними органами та особами, незалежними один від одного: функції обвинувачення - прокурором (як уже зазначалось, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є однією з основних конїти0

ваїе'мїп^ судочинства)' ""терпілим, громадським обвину­вачем і певною мірою - цивільним позивачем; функції захисту

мірою^'п^?^"^0"' Іїомад(™ захисником і певної мірою - цивільним відповідачем; функції вирішення справи -

13


судом; 3) про-цесуальне рівноправ'я всіх учасників судового роз­гляду. При цьому суд не є пасивним. Він з допомогою сторін активно досліджує всі обставини справи, залучає нові докази (ч.5 ст.296 КПК), бо завдання суду — не просто розв'язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, а з'ясувати істину, пра­вильно і справедливо вирішити справу. Тому закон передбачає, що коли навіть такого спору між сторонами немає, бо підсудний зізнався у вчиненні злочину або прокурор відмовився від обви­нувачення, суд продовжує розгляд справи і вирішує її на загаль­них підставах (ч.2 ст.74, ч,4 ст.264 КПК).

Принцип гласності судового розгляду означає, що кожний гро-     мадянин, який досяг 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання, в якому розглядається кримінальна справа судом першої чи другої інстанції, і що хід судового розгляду та його результати можуть висвітлюватися в засобах масової інфор­мації або іншим способом доводитися до населення. Це — так |    звана зовнішня гласність. Але навіть коли справа слухається в

закритому судовому засіданні, даний принцип зовсім не виклю-    чається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді     присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсуд-I     ного, захисника й інших учасників судового розгляду, а також |     свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно (ч.4 ст.20 КПК). Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобами масової інформації. Однак у вироках у справах, які слухаються в І     закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Відкритий розгляд справ має не тільки позитивні, а й нега­тивні наслідки. Тому КПК передбачає винятки з принципу глас­ності, якщо його цілі суперечать державним і суспільним інте­ресам, 'інтересам особи, які є важливішими, ніж сам принцип.

Особи молодші 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках, коли вони є підсудними, потерпілими або свідка­ми (ч.4 ст.271 КПК). Закон передбачає це обмеження для того, щоб захистити підлітків від можливого несприятливого впливу на них судового процесу, оскільки вони через недостатню со­ціальну зрілість можуть неправильно сприйняти обставини справи й те, що відбувається в суді.

Обов'язок суду розглянути справу в закритому судовому засі­данні закон (ч.І ст.20 КПК) передбачає тільки в тому випадку, коли відкритий розгляд справи суперечить інтересам охорони державної таємниці. В інших випадках питання про необхідність

І'     14

І


розгляду всієї справи або її частини в закритому порядку вирі­шується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учас­ників судового розгляду.

Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочи­ни осіб, які не досягли 16-річного віку; в справах про статеві злочини та в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також членів їхніх сімей чи близьких родичів (ч.2 ст.20

КПК).

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Конституція України передбачає, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ч.4 ст.125). У проекті нового КПК України передбачається, що в апеляційному порядку може бути оскаржено вирок або інше рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчи­ненні злочину, неправильного застосування кримінального за­кону або порушення кримінально-процесуального закону. Апе­ляційний суд може провести своє судове слідство або обмежи­тись тими матеріалами, які є в справі. В касаційному ж порядку судові рішення можуть бути оскаржені тільки з мотивів непра­вильного застосування кримінального закону або порушення кримінально-процесуального закону. Суд касаційної інстанції не може провадити судового слідства.

Обов 'язковість рішень суду як одна з основних засад судочин­ства підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Кон­ституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч.5 ст.124). Цій нормі відповідає ст.403 КПК, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громад­ських підприємств, установ і організацій, службових осіб та гро­мадян і підлягають виконанню на всій території України.

Принцип публічності означає, що органи розслідування, проку­рор і суд, кожний у межах своєї компетенції, зобов'язані в силу закону, за службовим обов'язком, у публічних інтересах охоро­ни правопорядку, гарантування безпеки, прав і законних інте­ресів громадян від злочинних посягань порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину осіб, винних у його вчиненні, й до їх покарання або застосував

15


ня інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позиції якихось органів, уста­нов, організацій, осіб, зокрема потерпілого й обвинуваченого.

Принцип публічності діє на в^іх стадіях кримінального проце­су відповідно до завдань, які стоять перед кожною з них, і ком­петенції кожного з процесуальних органів.                      '.'

Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства дає • підставу виділити, поряд з конституційним принципом забезпе-і чення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист, принцип забезпеченая всім іншим особам, які беруть участь • у справі, права на захист їх законних інтересів. Ці особи (потер­пілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, спеці­аліст, перекладач, експерт, понятГтошо), по-перше, наділені про­цесуальними правами (хоч не всі з них достатніми), реалізація яких дозволяє їм особисто захищати свої законні інтереси. По-друге, потерпілий, цивільні позивач і відповідач вправі скорис­татися допомогою представника (ст.52 КПК). По-третє, закон (ст.53 КПК) покладає на суд, прокурора, слідчого і особу, яка провадить дізнання, обов'язок роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення

цих прав.

Принцип вільної оцінки доказів полягає в тому, що суд, проку­рор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і що ніякі докази для них не мають наперед установленої сили (ст.67 КПК). Зокрема, пока­зання підозрюваного й обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є найкращим, вирішальним доказом, «царицею доказів». Закон передбачає, що будь-які по­казання підозрюваного та обвинуваченого підлягають перевірці;

визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обви­нувачення тільки за умови підтвердження цього визнання су­купністю наявних у справі доказів (ч.2 ст.73; ч.2 ст.74 КПК). Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок екс­перта, теж є необов'язковим для особи, яка провадить розсліду­вання, прокурора, судді (ч.4 ст.75 КПК). Переоцінка ними до­казового значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, некритичне ставлення до них призво­дить до слідчих і судових помилок, прийняття неправильного рішення в справі, яке має бути змінено або скасовано.

Принцип безпосередності дослідження доказів означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, •

16

»


оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи /ч 1 ст 257 КПК). Лише у випадках, передбачених законом, до­пускаються винятки з цього принципу. Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного й свідка, які були дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, за наявності істот­них суперечностей між показаннями, які вони дали на суді й під час попереднього розслідування; коли підсудний відмовився да­вати показання на судовому слідстві або справа розглядається за його відсутності; коли явка свідка в судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду спра­ви свідок був допитаний, то при розгляді цієї ж справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка необов'язковий і його по­казання можуть бути оголошені (ст.301, 306 КПК).

Принцип безпосередності дослідження доказів діє й на стадії попереднього розслідування, але, наприклад, при переданні спра­ви органом дізнання слідчому, від одного слідчого іншому, при розслідуванні справи кількома слідчими й при використанні показань свідків і потерпілих, допитаних іншим слідчим за ок­ремим дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться справа, дія цього принципу обмежується.

В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності досліджен­ня доказів і в вищестоящих судах.

Принцип усності процесу — усна форма спілкування суду й учас­ників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кри­мінальної справи, заявлення клопотань; усно даються показан­ня обвинуваченими, потерпілими, свідками, експертами, оголо­шуються документи, що є в справі. Усне ведення судового про­цесу робить його доступним для присутніх у залі судового засі­дання, для інших людей, якщо використовується радіо, відеоза-пис, магнітофон.

На попередньому слідстві теж широко діє принцип усності. але клопотання можуть заявлятися письмово. Обвинуваченому й свідку, коли вони про це просять, надається можливість напи­сати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст.146, ч.З ст.170 КПК).

Суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності — це всі державні органи, посадові й приватні особи, які ведуть кримінальний про­цес або залучаються до нього, вступають між собою в процесу­альні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і маючи процесуальні обов'язки.

Суд. Серед суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності які

"^І1;^^"^"0""0^^"™ для ^^ння завдань криміналь-

мІГсП-" е^""^ Уаіасрі.ігг;    ••....- ?____ ^___ , , ,, „„ і7

^ ^ ^       . у-     -<— - , , ,———_*а————»——в———

бір,;' "   ^  Учіфаисьйі» юрмдц'дю икалсмія

,..№- ^%<? /| Оус^с^аі-дгаді.їю бі^^^і-ог?^


ного процесу, суду належить особливе місце, бо лише він вправі визнати людину винною у вчиненні злочину й призначити їй кримінальне покарання. Судочинство провадиться суддею од-ноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч.2 ст.129 Кон­ституції України).

Суддя. Які судді діють: Голова, заступники Голови Верховного Суду України, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, міжобласного. Київського й Севастопольського міських судів, міжрайонного (окружного), районного (міського) суду, судді цих судів, а також засідателі при виконанні ними обов'язків у суді.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як 3 роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються зако­ном (ч.З і 5 ст.127 Конституції України).

Кваліфікаційний екзамен кандидатів, котрі вперше висуваються в судді, проводиться кваліфікаційними комісіями суддів у Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Він передбачає відповіді на усні запитання, вирішення практич­них завдань, співбесіду. Кандидат, який не склав кваліфікацій­ного екзамену, може екзаменуватися вдруге не раніше ніж через рік.

Уперше обрані судді приносять присягу.

Прокурор здійснює нагляд за виконанням законів органами роз­слідування, а в суді підтримує державне обвинувачення. Такі пов­новаження мають Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, їхні за­ступники й помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур.

Слідчий — це особа, яка провадить попереднє розслідування кримінальних справ. Є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ і слідчі Служби безпеки. Активна роль слідчих у зміцненні законності й правопорядку, велике значення їхньої діяльності в розкритті злочинів зумовили надання їм широких повноважень у кримінальному процесі.

КПК надає слідчому право самостійно порушувати кримінальну справу, призначати експертизи, провадити допити, огляди, об­шуки та інші слідчі дії, притягувати особу до участі в справі як обвинуваченого, закривати справу. При провадженні поперед­нього слідства всі рішення щодо спрямування і провадження

18

»- 

» . »


слідства слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, коли законом передбачено одержання рішення суду, санкції чи згоди прокурора або затвердження ним рішення) і несе повну відпо­відальність за їх законне та своєчасне проведення.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримі­нальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язко­вими для виконання всіма установами, підприємствами, поса­довими особами й громадянами.

Начальник слідчого відділу — це начальник слідчого управлін­ня, відділу, відділення органів внутрішніх справ. Служби безпе­ки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції. Вони здійснюють відомчий контроль за діяльністю слідчих керовано­го ними' відділу. Що стосується начальників слідчих відділів і управлінь органів прокуратури, то вони користуються всіма пра­вами прокурора щодо здійснення нагляду за додержанням за­конів слідчими.

Органи дізнання. На відміну від слідчих для органів дізнання розслідування кримінальних справ не є основною діяльністю На них законом покладається насамперед вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів, у тому числі з використанням відеозапису, кінозйомки й звукозапису, з метою виявлення оз­нак злочину й осіб, які його вчинили, а також фактичних даних, що можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Водночас вони в межах своєї компетенції мо­жуть порушувати кримінальні справи й провадити їх розсліду­вання в формі дізнання.

Органами дізнання є:

1) міліція;

2) органи безпеки;

3) командири військових частин, з'єднань, начальники військо­вих установ;

4) митні органи;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально- і виховно-трудових профілакторіїв;

6) органи державного пожежного нагляду;

7) органи прикордонної охорони;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому пла­ванні (ст.101 КПК).

Нині створено чимало приватних розшукових бюро, детектив­них кооперативів. Основні напрями їхньої роботи такі: охорона приватних громадян, допомога в розшуку дітей; охорона свідків.

19


а також об'єктів, підприємств, комерційної таємниці; надання правової допомоги громадянам. Займатися кримінально-проце­суальною діяльністю, розслідувати злочини ці приватні детекти­ви не вправі.

Особа, яка провадить дізнання. Керівники відповідних органів (наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ) або прямо вказані в законі службові особи (командир, начальник, капітан) можуть особисто провадити дізнання або доручити це своїм підлеглим (наприклад, у міліції — співробітникам кримі­нального розшуку, дільничним інспекторам; капітани суден — одному із своїх помічників; в армії командир призначає військо­вих дізнавачів із числа найкраще підготовлених для цього офі­церів). Так з'являється новий суб'єкт кримінально-процесуаль­ної діяльності — особа, яка провадить дізнання.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, ця особа пору­шує кримінальну справу й. керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії щодо встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання складає постанову про передання справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий зло­чин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більше 10 днів з моменту порушення справи.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та роз-шукових дій (ст.104 КПК).

Ця особа при провадженні процесуальних дій і прийнятті рішень користується такими ж повноваженнями, як і слідчий, але її рішення з найважливіших процесуальних питань (наприк­лад, постанови про порушення і закриття кримінальної справи, про застосування заходів процесуального примусу) затверджу­ються органом дізнання (відповідним начальником), оскільки він несе відповідальність за провадження в справі, за діяльність особи, якій доручив провести дізнання. Він може давати вказів­ки цій особі про виконання слідчих і розшуковихдій. Ці вказів­ки є обов'язковими для виконання.

Потерпілий — це фізична особа, якій злочином безпосередньо

20


заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілою постановою слідчого, судді або ухвалою суду. Лише після визнання її потерпілою особа стає учасником процесу.

Юридичні особи за чинним кримінально-процесуальним за­конодавством не можуть бути визнані потерпілими. У разі запо­діяння їм майнової шкоди вони визнаються цивільними позива­чами.

Потерпілий має право:

— давати показання в справі, подавати докази, заявляти кло­потання;

— ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчен­ня попереднього слідства;

— у справах приватного обвинувачення брати участь у судово­му розгляді й підтримувати там особисто або через свого пред­ставника обвинувачення, а в усіх справах публічного обвинува­чення — брати участь у судових дебатах, якщо в справі не висту­пає прокурор чи громадський обвинувач;

— заявляти відводи;

— подавати скарги на дії слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду й постанови судді.

Потерпілий також вправі заявити цивільний позов, брати участь у розгляді справи в розпорядчому засіданні, в судах касаційної та наглядної інстанцій, мати законного представника, користу­ватися послугами перекладача.

Потерпілий зобов'язаний:

— з'являтися за викликом особи, яка провадить розслідуван­ня, судді та суду, давати правдиві показання;

— підкорятися розпорядженню головуючого й додержуватись порядку під час судового засідання.

За неявку без поважних причин до органу розслідування й суду потерпілий може бути підданий приводу, за злісне ухилен­ня від явки до органів розслідування - штрафу. Злісне ухилення потерпшого від явки до суду або непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення ним порядку під час судового засі­дання розцінюється законом як неповага до суду й карається штрафом або адміністративним арештом на строк до 15 діб За дачу завщомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 178 Кримінального кодексу (КК) у вЗ

н:^^^^^^^^^ д0 одного рок^ а60 п^бавлУнн-яТолі1

Цивільний позивач. Громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочинуТпред'я

21


вили до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відпо­відальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, за постано­вою слідчого, судді або за ухвалою суду визнаються цивільними

позивачами.

Передбачена законом можливість спільного розгляду кримі­нальної справи й цивільного позову зумовлена наявністю єди­ного юридичного факту, який лежить в основі притягнення осо­би до кримінальної й цивільної відповідальності в разі заподіян­ня злочином матеріальної шкоди. Такий спільний розгляд сприяє повноті, всебічності й об'єктивності дослідження обставин спра­ви, швидшому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, звільняє цивільного позивача від сплати державного мита, по­легшує йому можливість доказування підстав і розміру цивіль­ного позову, оскільки воно повністю провадиться за правилами кримінального судочинства, відповідно до принципу публічності. забезпечує значну процесуальну економію, усуваючи дублюван­ня в роботі судів, неминуче в окремому розгляді кримінальної справи й цивільного позову.

Цивільний позивач має право:

— подавати докази;

— заявляти клопотання;

— брати участь у судовому розгляді;

— просити слідчого й суд про вжиття заходів щодо забезпе­чення цивільного позову, підтримувати цивільний позов, озна­йомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попе­реднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, — після віддання обвинуваченого до суду;

— заявляти відводи;

— подавати скарги на дії слідчого, прокурора й суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що сто­сується цивільного позову (ст.50 КПК).

Беручи участь у судовому розгляді, цивільний позивач має право: бути присутнім при розгляді справи у суді, заявляти відводи й клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчи­нення злочину і його цивільно-правових наслідків (ст.268 КПК)

Цивільний позивач має право брати участь у розгляді справи судом касаційної та наглядної інстанцій (ст.358, 391 КПК).

На вимогу слідчого, прокурора й суду він зобов'язаний пред'яв­ляти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом Йдеться про ті документи, які є в цивільного позивача. Це не

—22                            .             '


означає покладення на нього обов'язку доказування, а є лише засобом забезпечення доказів. У разі відмови цивільного пози­вача добровільно пред'явити вказані документи вони можуть бути вилучені у нього за постановою слідчого, прокурора, судді або

за ухвалою суду.

Цивільний позивач зобов'язаний підкоритися розпоряджен­ням головуючого й не порушувати порядок під час судового за­сідання. За невиконання цього обов'язку він несе відповідальність за ст.1853 КпАП і ст.272 КПК.

Підозрюваний. За чинним кримінально-процесуальним зако­нодавством особа визнається підозрюваною як самостійною про­цесуальною фігурою зі своїми правами й обов'язками лише в двох випадках:

1) у разі затримання її за підозрінням у вчиненні злочину;

2) коли до неї застосовано запобіжний захід ще до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст.43" КПК). В усіх інших випадках особа, запідозрена у вчиненні злочину, виступає в кримінальному процесі лише в ролі особи, яка дає пояснення або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозріння. Такий стан не є нормальним, і тому вже давно внесені й обгрунтовані пропо­зиції розширити в законі поняття підозрюваного.

Закон надає право затримати особу, підозрювану у вчиненні лише такого злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, й тільки за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе­редньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на цю особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину (наприклад, показання свідків і потерпілих, які не були очевидцями злочину, обвинуваченого, інших підоз­рюваних), її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця

проживання, чи якщо не встановлено особу підозрюваного (ст. 106 КПК).

При затриманні підозрюваного орган дізнання або слідчий зобов язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів Дня й години, року й місяця, місця затримання, пояснень зат-

23


риманого й часу складання протоколу. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Він є підставою для направлення підозрюваного в місця тримання затриманих.

Про кожний випадок затримання підозрюваного орган дізнан­ня або слідчий зобов'язані протягом 24 год. зробити письмове повідомлення прокуророві. Протягом 48 год. з моменту одер­жання повідомлення прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого.

Взяття під варту, підписка про невиїзд та інші запобіжні заходи можуть бути застосовані до підозрюваного лише у виняткових випадках. У цьому разі обвинувачення йому має бути пред'яв­лено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного за­ходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід скасовується (ч.4 ст.148 КПК), особа перестає бути підозрюваною як процесуальна фігура і може допитуватися за необхідності лише як свідок.

Осіб, затриманих за підозрінням у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а за необхідності — дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затри­маних речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні речі, згадані предмети і документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; да­вати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; подавати докази; заявляти клопотання і відводи;

вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; по­давати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого й прокурора; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; звертатися зі скаргами й заявами в державні органи, громадські організації і до посадо­вих осіб; користуватися своїм одягом і взуттям, а також іншими необхідними предметами й речами, перелік яких визначається Правилами внутрішнього розпорядку в місцях тримання затри­маних; мати побачення з родичами та іншими особами триваліс­тю до однієї години за письмовим дозволом слідчого чи особи, що провадить дізнання.

Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або в постанові про застосування запобіжного заходу.

Підозрюваний зобов'язаний:

24


— з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого й прокурора;

— не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасо­вого знаходження без їх дозволу, якщо до нього як запобіжний захід було застосовано підписку про невиїзд або заставу;

— додержуватися Правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

„: У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної осо­би, прокурор (суддя) вправі приймати рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивова­ну постанову (ст.98" КПК).

Обвинувачений — це особа, щодо якої є достатньо доказів, які вказують на вчинення нею злочину, й на цій підставі слідчим винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого. Після , віддання до суду обвинувачений стає підсудним, а після вине­сення вироку — засудженим або виправданим.

З моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого до неї можуть бути застосовані передбачені за­коном заходи процесуального примусу, зокрема запобіжний захід, . оголошено її розшук. Однак завжди слід пам'ятати, що притяг­нення особи як обвинуваченої, віддання до суду не означають визнання її винною, і з нею не можна поводитись як з такою, - називати її злочинцем.

Серед осіб, які мають і відстоюють у кримінальній справі свій інтерес, обвинувачений, як і потерпілий, є центральною фігу­рою. Для захисту від обвинувачення та інших законних інтересів закон наділяє обвинуваченого процесуальними правами й пе­редбачає гарантії їх здійснення. В узагальненому вигляді закон так формулює ці права: обвинувачений має право знати, в чому його обвинувачують, і давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; подавати докази, заявляти клопотання, ознайом­люватися після закінчення попереднього слідства з усіма мате­ріалами справи, мати захисника і побачення з ним до першого допиту; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, заявляти відводи, подавати скарги на дії та рішення слідчого,

прокурора, судді та суду. Підсудний має право на останнє слово (ст.43 КПК).

Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й проце­суальні обов'язки. Він, зокрема, зобов'язаний з'являтися за ви­кликом органів розслідування, прокурора й суду, не ховатися

25


від слідства й суду, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, не ухилятися від виконання вироку, додер­жуватися порядку в судовому засіданні й підкорятися розпоряд­женням головуючого. У разі невиконання своїх обов'язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст.136 КПК), запобіжні заходи (ст.149, 436 КПК), попередження й видалення за рішенням суду із залу су­дового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ст.272 КПК), а якщо таке невиконання має ознаки зло­чину (наприклад, примушування свідка, потерпілого до відмови , від дачі показань шляхом погрози вбивством, насильством, зни­щенням майна або розголошенням відомостей, що їх ганьблять, підкуп з цією метою), то воно тягне і кримінальне покарання

(ст.180КК).

Цивільний відповідач.За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого, бо він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду, але винесення постанови чи ухвали про притягнення обвинуваче­ного як цивільного відповідача КПК не вимагає.

У ряді випадків, прямо передбачених законом, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвину­ваченого, несуть інші особи — фізичні або юридичні: батьки, опікуни, піклувальники тощо, а також- підприємства, установи та організації. Вони й притягуються як цивільні відповідачі за постановою слідчого, судді або за ухвалою суду. Така постанова чи ухвала виноситься тільки після притягнення особи як обви­нуваченої і з'ясування того, що за заподіяну нею майнову шкоду повинна нести відповідальність не вона сама, а інші.

Цивільний відповідач має право:

— заперечувати проти пред'явленого позову;

— давати пояснення по суті позову;

— подавати докази; заявляти клопотання;

— ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються ци­вільного позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, в яких попереднє слідство не провадилося, — після віддання обвинуваченого до суду;

— брати участь у судовому розгляді;

— заявляти відводи,

— подавати скарги на дії слідчого, прокурора і суду, а також на вирок, постанови і ухвали суду в частині, що стосується ци­вільного позову. Слідчий і суд зобов'язані роз'яснити цивільно­му відповідачеві його права (ст.51, 124, 295 КПК).

26


У судовому розгляді цивільний відповідач має такі ж права, як і цивільний позивач (ст.268 КПК).

Цивільний відповідач зобов'язаний з'являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, підкорятися розпорядженню головуючого й не порушувати порядок під час судового засідан­ня. За злісне ухилення від явки до суду, а також невиконання інших обов'язків під час судового розгляду він може бути при­тягнутий до адміністративної відповідальності за ст.185' КпАП.

Законні представники потерпілого та обвинуваченого — це їхні батьки, опікуни, піклувальники або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вони перебувають. Слідчі органи й суд не вправі допускати до участі у справі як законних представників інших осіб.

Законні представники залучаються до участі в справі для відсто­ювання прав і законних інтересів потерпілого, який є непов­нолітнім або визнаний недієздатним внаслідок душевної хво­роби чи недоумства, а також неповнолітнього обвинуваченого.

Неповнолітній потерпілий, як і неповнолітній свідок, викли­кається для допиту через законних представників і допитується за необхідності в їхній присутності.

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільно­го відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою слідчого, судді або за ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то пред­ставниками їхніх інтересів можуть бути спеціально уповнова­жені ними особи (ст.52 КПК).

Представник може діяти в кримінальному процесі як поряд з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, так і замінюючи його, й користується процесуальними правами осіб, інтереси яких він представляє, але представник потерпілого не має права давати показань. Представник не вправі використо­вувати свої повноваження на шкоду інтересам особи, яку він представляє. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач у будь-який час можуть відмо­витися від представника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.

Захисник — це особа, яка уповноважена в передбаченому за­коном порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних і обвинувачених (підсудних, засуджених і виправ­даних). Участь захисника в кримінальному процесі дає можливість цим особам повністю реалізувати своє право на захист.

27


Відповідно до закону (ст.44 КПК) як захисники підозрюва­них, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За зго­дою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклу­вальники.

Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'яв­лення обвинувачення, а в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного захо­ду, але не пізніше 24 год. з моменту затримання.

У справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особами в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускаєть­ся до участі в справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи.

У разі, коли дізнання або попереднє слідство не проводилося, захисник допускається до участі в справі після віддання обвину­ваченого до суду.

У справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені неповно­літніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відпо­відальність, захисник допускається до участі з моменту озна­йомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замі­нюють, із постановою про закриття справи і з матеріалами спра­ви, а в разі поміщення неповнолітнього у приймальник-розпо­дільник — не пізніше 24 год. з моменту поміщення.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства й у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою.

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного й не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обви­нувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються в учиненні злочину у віці до 18 років;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

28


3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, перед­бачає смертну кару;

5) при провадженні справи про застосування примусових за­ходів медичного характеру (ст.46 КПК).

Перекладач — це викликана органами розслідування чи судом особа, що вільно володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також рідною чи іншою мовою, якою володіють особи, що залу­чаються до участі в кримінально-процесуальній діяльності, і вед^ усний переклад з однієї мови на іншу, а також робить письмо­вий переклад процесуальних документів, що підлягають вручен­ню обвинуваченому, який не володіє мовою судочинства, на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Перекладач зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду й зробити пов­ний і точний доручений йому переклад. Він має перекладати всі показання, пояснення, промови, заяви, клопотання, запи­тання й відповіді, документи й рішення. Письмовому пере­кладу на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє, підлягають лише ті документи, які вручаються обвинуваченому (зокрема, обвинувальний висновок, вирок);

ті ж документи, які не вручаються, перекладаються йому та іншим особам усно (наприклад, протоколи допитів та інших

СЛІДЧИХ ДІЙ).

Слідчі органи й суд повинні роз'яснити перекладачеві його -обов'язки й попередити про кримінальну відповідальність за .відмову виконати обов'язок перекладача за ст.179 КК й за заві-домо неправильний переклад за ст.178 КК, про що від нього відбирається підписка, яка додається до справи

За злісне ухилення від явки до суду, органів дізнання або слідчо­го перекладач несе адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, який накладається суддею.

Правила, що стосуються перекладача, поширюються на особу

^о^оТу^о'0 участі в процесі для роз)яснення знакг" Перекладач має право на відшкодування витрат пов'язаних з

.явкою за викликом до органів розслідування, суду ЗаТим н3 роботі зберігається середній заробіток за час, витрачений у звїзї?

з явкою за викликом. Крім того, він має право на винїгороду^а виконання своїх обов'язків, якщо виконання доручено?^^ не входить до його службових обов'язків. Судові"в'итрати.'пов0;

29


зані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок дер-,і| І     жави і не можуть бути покладені на засудженого.

Експерт — це особа, що володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, якій за постановою слідчих органів, судді чи за ухвалою суду доручено провести експертизу й дати за її результатами висновок.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для висновку з досліджуваних питань. Фахівці держав­них спеціалізованих установ, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атес­тацію як судові експерти певної спеціальності.

Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян.

Атестація судових експертів з числа працівників підприємниць­ких структур та громадян проводиться Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповід­но до їх функцій. Органи розслідування й суди зобов'язані дору­чати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесе­ним до Реєстру.

До спеціалізованих установ та відомчих служб, які здійснюють судово-експертну діяльність, належать:

— науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України й Міністерства охорони здоров'я України;

— експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватися на підпри­ємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами (ст.7, 9, 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання. За злісне ухилення експерта від явки до суду, органів розсліду­вання експерт несе адміністративну відповідальність, а за відмо­ву без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків або за дачу завідомо неправильного висновку — кри­мінальну відповідальність за ст.178, 179 КК.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи, порушувати клопотання про надан­ня нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і ста- ,

ЗО                                                       |


особам, ЩО допитуються, запитання, які стосуються екс-

"^егіїдкорення експерта розпорядженню головуючого чи пору-цим порядку під час судового засідання тягне за собою ш міністративну відповідальність у вигляді штрафу або адмініст­ративного арешту на строк до 15 діб.

Спеціаліст — це особа, яка володіє науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями і навичками і за викликом слідчих органів і суду надає їм допомогу в проведенні й оформ­ленні слідчих і судових дій.

Основна мета залучення спеціаліста — розширити практичні можливості слідчого щодо виявлення, вилучення й фіксації до­казів при провадженні слідчих дій і суду з метою всебічного й повного дослідження обставин справи під час судового слідства для встановлення істини.

Під час попереднього розслідування злочинів спеціаліст зобо­в'язаний: з'явитися за викликом; взяти участь у провадженні слідчої дії; використовувати свої спеціальні знання й навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з вияв­ленням і закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спе­ціальних питань, які виникають при провадженні слідчої дії.

Спеціаліст має право: звертатися з дозволу слідчого із запи­таннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії;

робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилучен­ням доказів; ознайомлюватися з протоколом слідчої дії, вислов­лювати свої зауваження щодо його змісту й підписати його.

Секретар судового засідання — це посадова особа суду, з учас­тю якої розглядаються всі справи в суді першої інстанції. За дорученням судді він здійснює підготовку справи до розгляду її в розпорядчому чи судовому засіданні; повідомляє учасників про­цесу про час і місце судового розгляду; перевіряє перед відкрит­тям судового засідання явку до суду викликаних осіб, з'ясовує причини неявки та доповідає про це головуючому; веде прото­коли розпорядчого й судового засідань і підписує їх разом із головуючим; виконує всі інші доручення головуючого, пов'язані з підготовкою і проведенням судового розгляду та реалізацією його результатів.

Секретар судового засідання зобов'язаний вчасно й точно ви­конувати доручення судді, своєчасно і грамотно вести й оформ­ляти протокол розпорядчого й судового засідань із додержанням усіх вказаних у законі вимог (ст.86, 87 КПК)

31


Понятий — це не заінтересована в справі особа, яка на запро­шення слідчого присутня при провадженні передбачених К.ПК слідчих дій і своїм підписом засвідчує відповідність записів у протоколі виконаним діям (ст.127 КПК). Понятих мусить бути не менше двох. Їхня присутність обов'язкова при провадженні обшуку, виїмки, огляду, ексгумації трупа, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки та обставин події, опису майна, але не при освідуванні.

Перед початком слідчої дії понятим роз'яснюються їхні обо­в'язки й права, що зазначається в протоколі.

Поняті зобов'язані бути присутніми при провадженні слідчої дії, але не брати участь в ній, і засвідчувати своїми підписами в протоколі відповідність записів у ньому виконаним діям. Вони мають право робити зауваження з приводу проведеної слідчої

дії. Ці зауваження підлягають обов'язковому занесенню до про­токолу.

У протоколі слідчої дії мають бути вказані прізвище, ім'я, по батькові понятих, їхні адреси. За необхідності вони можуть бути

викликані для допиту як свідки з приводу проведеної в їхній присутності слідчої дії.

Запобіжні заходи. Для забезпечення виконання суб'єктами кри­мінально-процесуальної діяльності — свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, експертами тощо — своїх про­цесуальних обов'язків, а також для забезпечення доказів, ци­вільного позову й можливої конфіскації майна правоохоронним органам доводиться застосовувати такі передбачені КПК заходи процесуального примусу, як привід, затримання, зобов'язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одер­жання зразків для експертного дослідження, поміщення до ме­дичного закладу для обстеження, накладення арешту на пошто­во-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення об­винуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт чи інші запобіжні заходи.

КПК України передбачає, що запобіжними заходами є: 1) під­писка пр невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 4) застава; 5) взяття під варту;

6) нагляд командування військової частини (ст.149); 7) віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, піклуваль­ників або адміністрації дитячої установи (ст.436).

Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходь

її


ення без дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого або, Суду (ст.151 КПК).

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена суворішим запобіжним заходом. Про це їм оголошується при відібранні підписки про невиїзд.

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслугову­ють довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручають­ся за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються за необхідності доставити його в органи розслі­дування і суду на першу про це вимогу. Число поручителів не може бути меншим двох. Поручителя повідомляють про суть справи, в якій обирається запобіжний захід, а також він попе­реджається про те, що коли обвинувачений ухилиться від слідства й суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнен­ня до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 152 КПК).

Порука громадської організації або трудового колективу (цей запобіжний захід ще називають громадською порукою) полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового ко-, лективу постанови про те, що дана організація або колектив ру­чається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого й суду. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером об­винувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки (ст. 154 КПК).                                            .

Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього! розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсуд­ним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розсліду-. вання і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочи­ну, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення воді. на строк понад 10 років - 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншо­го тяжкого злочину чи раніше судимої особи - 500 таких мінімумів; щодо інших осіб - 50 мінімумів. У всіх випадках

І'^і                                                                  ^


розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позо­ву, обгрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсуд­ному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавця — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа і що в разі невиконання нею своїх обо­в'язків застава буде звернута в доход держави. Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного захо­ду на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

В разі порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов'язань питання про звернення застави в до­ход держави вирішується судом у судовому засіданні при роз­гляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання,

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, об­винуваченим, підсудним, може бути звернена судом на вико­нання вироку в частині майнових стягнень.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.

Взяття під варту (арешт) — це найсуворіший запобіжний захід (ст.156 КПК). Тому він застосовується Лише тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ст.148 КПК, причому лише в справах про злочи­ни, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен­ня волі на строк більш як один рік. Строк тримання обвинува­ченого під вартою під час попереднього розслідування злочинів — до двох місяців. Його може бути продовжено районним, міським та прирівняним до них прокурором — до трьох місяців, прокурором області та прирівняним до нього прокурором — до шести місяців, заступником Генерального прокурора України — до одного року і Генеральним прокурором — до півтора року (ст.156 КПК).

Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена заарешто' ваним, його захисником, законним представником до районнр-

34


/ •   пго) суду за місцезнаходженням прокурора, який дав го (М1СЬК0. / а призначається до розгляду в 3-денний строк з санкшю, одержання матеріалів, на підставі яких дано санкцію. ї^глянувши скаргу, суддя залишає її без задоволення або ска-°3^ санкцію на арешт. Постанова судді оскарженню в каса-

СОВУЄ Сапкцч" •" г              •\іі-і '\чґі ггпу\

цйному порядку не підлягає (ст.236\ 2364 КПК).

Слідчі органи й суд, які застосували взяття пщ варту як запобіж­ний захід, зобов'язані вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого, щодо охорони його майна і житла, якщо вони залишаються без нагляду, повідомити про арешт підозрюва­ного чи обвинуваченого та його місцеперебування дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи, дозво-лети побачення родичів чи інших осіб із заарештованим.

Нагляд командування військової частини за підозрюваним чи об­винуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті за­ходів, передбачених статутами Збройних сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного чи обвинуваченого за викликом органу розслідування, суду. Коман­дування військової частини повідомляється про суть справи, з приводу якої обрано даний запобіжний захід. Про встановлення нагляду командування в письмовій формі повідомляє орган, який обрав цей запобіжний захід (ст.163 КПК).

Військовослужбовець постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на час розслідування і суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташу­вання частини, не направляється на роботу поза частиною.

Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опі­кунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи, якщо неповнолітній виховується в такій установі (це — школи-інтер­нати, дитячі будинки, приймальники-розподільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудбві колонії), полягає у тому, що від них відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора й суду. При цьому вказані особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явле­ного неповнолітньому, та про їхню відповідальність у разі його неявки. При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення

До запобіжних заходів примикає і фактично є таким відсторо­нення обвинуваченого від посади. Якщо обвинувачений - посадо­ва особа, слідчий у разі необхідності відстороняє його від поса-

35


ди своєю мотивованою постановою з санкції прокурора або його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за : місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Питання про відсторонення від посади осіб, що призначають­ся Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора Украї­ни (ст. 147 КЛК).

§2. Доказове право

Як істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи вста­новлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шля-

:хом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази й на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказу­вання й докази є основним змістом кримінального процесу.

Загальне поняття доказування в кримінальному процесі можна визначити таким чином: це — діяльність суб'єктів кримінально­го процесу по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їхніх про­цесуальних джерел, а також формулювання на цій основі пев­них тез і наведення аргументів для їх обгрунтування або спрос­тування.

•;:•. Кримінально-процесуальне доказування регулюється норма­ми КПК, які у своїй сукупності називаються доказовим правом. До системи норм доказового права входять:

, а) насамперед норми, що регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття й оцінку доказів і процесуальні джерела доказів;

б) норми — принципи кримінального процесу;

в) норми, які передбачають права й обов'язки суб'єктів кримі-. кального процесу;

г) норми, які регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;

д) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прий­няття та обгрунтування процесуальних рішень.

Доказове право вивчається теорією доказів, що є складовою частиною науки кримінального процесу, причому не тільки в його статиці, а й у динаміці, в його історичному розвитку, в застосуванні на практиці як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах. Теорія доказів розробляє наукові рекомендації щодо . розвитку доказового права та його застосування в судовій, слідчій, прокурорській та адвокатській практиці.

36


-Сипання доказів та їхніх процесуальних джерел - це врегульо­вана КПК діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуаль­них документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації.

Способами збирання доказів та їхніх джерел є слідчі та судові дії (допити обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії, зокре­ма одержання пояснень, витребування документів, вимога осіб та органів, які ведуть процес, про проведення ревізії, а також подання доказів (предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, будь-якими іншими громадянами, підпри­ємствами, установами, організаціями.

Перевірка доказів та їхніх джерел передує їхній оцінці та є не­обхідною передумовою останньої. Головна відмінність перевірки й оцінки полягає в тому, що перша здійснюється як за допомо­гою слідчих і судових дій, так і логічним шляхом, шляхом розу­мової діяльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю.

Метою перевірки доказів та їхніх джерел є визначення їх доб­роякісності, достовірності, повноти, законності засобів 'їх одер­жання.

Основні способи їх перевірки — аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їхніми джерелами, а також провадження повторних або нових слідчих і судових дій.

Способами перевірки є також оперативно-розшукові заходи органів дізнання (але це — не процесуальний спосіб), застосу­вання тактичних прийомів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встанов­лення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, обвинувачених, авторів документів.

Оцінка доказів та їхніх джерел є розумовою, логічною діяль­ністю. Вона супроводжує кожен крок осіб та органів, які ведуть процес, стосовно збирання і перевірки доказів та Їхніх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти процесуальне рішення — про притягнення особи як обвинуваченої, закриття справи, віддання обвинуваченого до суду, засудження чи ви­правдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудже­ного тощо. Оцінка доказів та їхніх джерел, таким чином, є необ­хідною передумовою прийняття (та обгрунтування) майже будь-якого рішення в справі.

При оцінці джерела доказів з точки зору його допустимосіт необхідно переконатися, чи передбачений він у КПК, чи не було

,37


Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є їхнє відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність.

Непрямі (побічні) докази не є гіршими, ніж прямі, але корис­туватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємо­пов'язані, створювали систему доказів, де кожний непрямий доказ був би наче кільцем нерозривного ланцюга.

Стосовно підозріння, обвинувачення у вчиненні злочину, об­ставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, до­кази класифікуються на обвинувальні й виправдувальні. Обвину­вальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих обставин. Ви­правдувальні ж докази свідчать, що події злочину не було або що дана особа до неї не причетна, або ж що є пом'якшуючі вину обставини. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.

За джерелом одержання відомостей про факти, за характером формування джерела доказів останні та їхні джерела бувають первинними й похідними. Первинні докази та їхні джерела ще на­зивають першоджерелами. Це, наприклад, показання свідка-оче­видця, оригінал документа. Якщо ж свідок дає показання з чу­жих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що коли показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці ) особи мають бути допитані. Якщо джерело повідомлених свідком | даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом (ч.З ст.69 КПК). Це ж стосується й показань по­терпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є по­хідним джерелом доказів.

- При провадженні в кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися пер­шоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть , бути цінними засобами процесуального пізнання, корисними, зокрема, при перевірці повноти й правильності першоджерела, ! наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваче­ного, змісту оригіналу документа.

В КПК передбачено, вісім видів процесуальних джерел доказів:

показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових І дій, інші документи (ч.2 ст.56). Цей перелік джерел доказів є і вичерпним. Посилання суду у вироку або в ухвалі на дані, одер­жані з інших джерел, є недопустимими, оскільки вони не мають

40


псової сили. Жодне джерело доказів не має наперед установ-дока? законом сили, не вважається кращим або гіршим.

Покаяння свідків - найпоширеніший вид джерел доказів. Пояснюється це, зокрема, тим, що КПК містить мінімальні об-, Імення кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок ^же бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі Обставини котрі стосуються справи. Свідок може бути допита­ний про обставини, що характеризують особу обвинуваченого підозрюваного й потерпілого, і про його стосунки з ними (ч.І, 2 ст 68,ч. 1ст. 167 КПК).

Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного — про обставини, шо стали йому відомі у зв'язку з виконанням.

обов'язків захисника;

2) адвокат, представник професійної спілки та іншої громад-. ської організації — про обставини, які стали йому відомі у зв'яз­ку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, ци­вільного позивача й цивільного відповідача;

3) особи, які у зв'язку зі своїми фізичними або психічними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, й давати про них показання; ця нездатність установлюється експертизою (ст.69 КПК) — судово-медичною або судово-психіатричною.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначене місце й час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо. свідок не з'явився без поважних причин, до нього може бути' застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення.

За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпо­рядженню головуючого або порушення порядку під час судово­го засідання свідок несе відповідальність за ч.І ст.1853 Кодексу про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу або адмі­ністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання — за ст. 1 §54' КлАП у вигляді штрафу. Справа про накладання адміністратив­ного стягнення розглядається суддею (ст.221 КпАП).

За відмову давати показання про відомі йому обставини спра­ви свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідаль­ності за ст. 179 КК у вигляді виправних робіт на строк до шести. місяців або штрафу, а за дачу завідомо неправдивих показань — за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років

41


або виправних робіт до одного року. Особа не несе відпові-дальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів, коло яких визначається зако­ном (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Перешкодження явці свідка до суду, органів розслідування, примушування його до відмови від дачі показань, до дачі завідо-мо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, насиль­ством, знищенням майна його чи його близьких родичів або розголошенням відомостей, що його ганьблять, підкуп свідка з тією ж метою, а так само погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання карається за ст.180 КК позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Показання потерпілого. Як потерпілий викликається і допи­тується громадянин, якому злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду та який внаслідок цього постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч.І, 2 ст.49 КПК).

Давати показання — право, а не обов'язок потерпілого, але коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе

кримінальну відповідальність за ст. 178 КК, про що попереджуєть-ся перед допитом.

Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підляга­ють установленню в даній справі, в тому числі про факти, що

характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.

Показання підозрюваного та обвинуваченого. Між показаннями

цих осіб більше спільного, ніж особливого, тому розглянемо їх разом.

Як підозрюваний може бути допитана тільки особа, затримана з приводу підозріння у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про при­тягнення її як обвинуваченої (ч. 1 ст.43' КПК). Підозрюваний вправі давати показання щодо обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з при­воду всіх інших відомих йому обставин у справі (ч.І ст.73 КПК).

Як обвинувачений і підсудний допитуються тільки особи, сто­совно яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесена постанова слідчого про притягнення їх як обвинувачених або постанова судді чи ухвала суду про віддан­ня їх до суду. Обвинувачений (тут і далі мається на увазі й підсуд-

42


ний) вправі давати показання з приводу пред'явленого йому об­винувачення, а також стосовно всіх інших відомих йому обста­вин у справі та доказів, що є в справі.

Давати показання і відповідати на запитання — це право, а не обов'язок підозрюваного й обвинуваченого. За відмову давати показання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відпові­дальності не несуть. Домагатися їхніх показань (як і інших до­питуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незакон них заходів забороняється (ч.З ст.22 КПК).

Як різновиди показань підозрюваного й обвинуваченого роз­різняються повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова й алібі.

Самообмовою є такі показання підозрюваного або обвинуваче­ного, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинили, у більш тяжкому злочині, ніж учинили насправді, або ж беруть лише на себе всю вину за вчинений злочин, хоча в дійсності він був груповим, чи перебільшують свою роль у вчи­ненні злочину порівняно з тим, якою вона є насправді,

Обмова — це такі показання підозрюваного чи обвинувачено­го, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або при­меншити свою вину, помста, прагнення сприяти розкриттю зло­чину, заслужити прихильність працівників міліції та слідчих або ж незаконний вплив з їхнього боку тощо.

Алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на слідчих органах і суді. Підозрюваний та обвинувачений, їхній захисник мають право, але не зобов'я­зані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обви­нуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа має бути закрита, а суд першої інстанції повинен поста­новити виправдувальний вирок.

Висновок експерта — це документ, складений у результаті до­слідження експертом, якому було доручено провести експертизу й дати відповіді на поставлені йому запитання. У ньому зазна­чається, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність учений ступінь, учене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був при цьому присутній, питання, що були поставлені експертові, які матеріали він використав,

43


які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені за­питання. Висновок підписується експертом. Коли при прове­денні експертизи він виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі на них вказати в своєму висновку (ст.200 КПК).

Як правило, експертиза провадиться одним експертом. Але в разі необхідності в справі може бути призначено кілька експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо. Судово-психіат­рична експертиза завжди є комісійною: її провадять не менше трьох експертів-психіатрів. Комісійна експертиза називається комплексною, коли її проводять спільно спеціалісти з різних галузей знань.

Первинною є експертиза, призначена й проведена з певного питання перший раз. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або не досить ясним, може бути призначена додатко­ва експертиза, яка доручається тому ж самому або іншому екс­пертові (ч.б ст.75 КПК).

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше ви­кликає сумніви в його правильності, може бути призначена по­вторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам (ч.б ст.75 КПК).

Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов'язково для встановлення: причин смерті; тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; психічного стану підозрюваного або обвинувачено­го за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зно­сини з особою, яка не досягла статевої зрілості; віку підозрюва­ного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст.76 КПК).

Речові докази — це приєднані до справи постановою особи, яка провадить розслідування, судді або ухвалою суду предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення вин­них або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відпо-

44


ті Сет 78 КПК). Серед інших предметівможна виділити

В1ааль^ злочинної діяльності (фальшиві гроші тощо). продукти -*     можуть бути речовими доказами, виявляються

"Огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких Тжхслйчих дій. Їх можуть принести до слідчих органів, про-^Їора чисуду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші

учасники процесу, будь-які громадяни.

Ппотоколи слідчих і судових дій є джерелом доказів при додер-^янні двох умов: якщо вони складені й оформлені в порядку, їеоедбаченому КПК, і якщо в них підтверджуються обставини йАакти що мають значення для вирішення справи.

«Протокол» - це документ про проведення слідчих і судових дій про їх зміст і наслідки (п.20 ст.32 КПК).

Джерелом доказів є протоколи всіх слідчих дій, крім допитів свідків потерпілих, підозрюваних та обвинувачених, очних ста­вок бо протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксаци показань цих осіб, а саме показання — джерелом доказів.

Що стосується протоколів судових дій, то тут йдеться про про­токоли розпорядчого засідання суду, судового засідання суду першої інстанції та засідань Пленуму Верховного Суду України

(ст.84КПК).                                                .

Документи є джерелами доказів, якщо в них викладені аоо засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих ви­падках, коли документи були, наприклад, знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі його сліди, були об'єктом злочинних дій, є продуктом злочинної діяльності, вони є речовими доказа­ми (ст.83 КПК). Отже, документ як самостійне джерело доказів важливий саме його змістом, а не іншими властивостями.

Документи як джерело доказів можуть бути офіційними (до­відки, характеристики, акти ревізії, протоколи зборів і засідань тощо) й неофіційними, особистими (листи, листівки, телегра­ми, записки, записні книжки, рукописи тощо). Офіційні доку­менти повинні мати всі необхідні атрибути (зокрема дату, підписи, печатку). Важливе значення для оцінки документів має допит осіб, які брали участь у складанні та підписанні документів, ука­зані в ньому як такі, що брали участь у зборах чи засіданні.

§3. Досудове провадження

Порушення кримінальної справи є першою стадією криміналь­ного процесу в Україні. На цій стадії компетентні органи по­винні встановити наявність чи відсутність передбачених зако-

45


ном приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Крім цього, тут по можливості з'ясовується наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, і, отже, є підставою для відмови в її порушенні.

Необхідною передумовою порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя та суд, уповноважені пору­шити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.

КПК України передбачає такі приводи до порушення кримі­нальної справи: заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; повідомлення представників влади, гро­мадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими доказами; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє і виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ст.94). Цей перелік є вичерпним.

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, органі­зацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі. Всі

інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмо­вими.

Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підпису­ють заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджається про кримінальну відпові­дальність за завідомо неправдивий донос (ст.177 КК).

Письмова заява підписується особою, яка її подає. До пору­шення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.

Згідно з ч.2 ст.94 КПК підставою до порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності й кримінальної протиправ-ності). Достатніми вважаються такі дані, які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримі­нальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвіт­лювали дане діяння повно й всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завдан­ням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування.

46


По обставин, які виключають порушення кримінальної спра-

закон відносить: відсутність події злочину; відсутність у діянні складу злочину; скінчення строків давності притягнення до кри­мінальної відповідальності; наявність акту амністії; помилуван­ня особи; недосягнення особою на час вчинення суспільне не­безпечного діяння 11-річного віку; примирення потерпілого з обвинуваченим; відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявність стосовно даної особи вироку суду. що набрав законної сили, за тим же обвинуваченням або ухвали суду про закриття справи за тією ж підставою; наявність щодо даної особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням; на­явність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, про­курора про відмову в порушенні справи за тим же фактом.

Право порушити кримінальну справу мають прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд, при цьому кожний із них діє в межах своєї компетенції.

Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він також здійснює нагляд за законністю та об­грунтованістю порушення кримінальної справи слідчими й орга­нами дізнання.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст.112 КПК). При цьому слідчі прокуратури можуть порушити будь-яку кримінальну справу, оскільки вони вправі розслідувати будь-який злочин.

Органи дізнання вправі порушити кримінальну справу в ме­жах їхньої компетенції, визначеної ст. 101 КПК. При цьому міліція може порушити справу про будь-який злочин. Капітани мор­ських суден, що перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити справу про будь-який злочин, вчинений членами екі­пажу й пасажирами під час перебування корабля в такому пла­ванні.

Органи Служби безпеки можуть порушити кримінальну спра­ву про злочини, віднесені законом до їхнього відання (ч.2 ст.112 К-ІіК).

Командири військових частин, з'єднань, начальники військо­вих установ вправі порушити кримінальну справу про злочини вчинені підлеглими їм військовослужбовцями та військовозобо." в язаними пщ час проходження ними зборів, а також робітника­ми й службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконан­ням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'еднан-ня, устзнови.

4?


Митні органи порушують кримінальні справи про контрабан­ду.

Начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв мають право порушити кримінальну справу про злочини проти вста­новленого порядку несення служби, а також про злочини, вчи­нені в розташуванні зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду вправі порушити кри- ' мінальну справу про пожежі й порушення протипожежних пра- ;

вил.

Органи прикордонної охорони можуть порушити кримінальну справу про порушення державного кордону.

Суддя порушує кримінальні справи так званого приватного обвинувачення (ч.І ст.27, ст.251 КПК), про злочини, обставини яких органи дізнання встановлюють у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст.425, 430 КПК), або коли він виявляє ознаки злочину під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (наприклад, про дрібне хулі­ганство) чи при здійсненні функцій керівництва діяльністю су­дового виконавця (наприклад, установивши ознаки злісного ухи­лення від сплати аліментів на утримання дітей).

Суд вправі порушити кримінальну справу, якщо під час судо­вого розгляду будуть встановлені підстави для порушення спраг ви за новим обвинуваченням чи щодо нової особи.

Закон зобов'язує правоохоронні органи приймати заяви і по­відомлення про вчинені злочини, в тому числі й у справах, які не підлягають їхньому віданню (ст.97 КПК). В останньому ви­падку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про зло­чин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпус­тимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково по­дати наявні у нього предмети чи документи.

Заява або повідомлення про злочини має бути розглянута не пізніше трьох діб із дня її надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийня­ти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінале ної справи чи про направлення заяви або повідомлення за на­лежністю, тобто за підслідністю чи підсудністю.

Якщо питання про порушення кримінальної справи не можна вирішити на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, про-і

48


яяиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Тка перевірка здійснюється головним чином шляхом відібран­ії пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витре­бування необхідних документів.

В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відпо­відних організацій чи установ з вимогою провести ревізію чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати пере­вірку й оперативним шляхом.

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спряму­вання.

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, на­правляє її для провадження попереднього слідства, але може прийняти її і до свого провадження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони прий­мають її до свого провадження і починають відповідно попе­реднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ст.100 КПК).

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких вста­новлюються в порядку протокольної форми досудової підготов­ки матеріалів, і справи приватного обвинувачення (ст.27, 425 КПК).

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наяв­ності обставин, які виключають порушення кримінальної спра­ви чи дають право не порушувати її, прокурор, слідчий, орган Дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанова слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена відповідному проку­ророві, а якщо цю постанову винесено прокурором — вищесто­ящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержан­ня копії постанови.

у разі відмови прокурора скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скарга на постанову районно-' "^ького та прирівняного до них органу дізнання, слідчого.

49


прокурора подається до районного (міського) суду за місцероз-ташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення про­курора про відмову в скасуванні постанови. Скарга на поста­нову вищестоящого органу дізнання, слідчого, прокурора по­дається в такому ж порядку до обласного і прирівняного до нього суду Не пізніше 10 днів з дня надходження її до суду суддя одноособове повинен розглянути скаргу і прийняти одне з таких рішень скасувати постанову про відмову в порушенні справи і повернути матеріали для проведення додаткової пере­вірки; порушити справу; залишити скаргу без задоволення. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підля­гає (ст.99', 236>, 2362 КПК).

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної спра­ви може бути оскаржена протягом семи днів з дня одержання копії постанови або ухвали до вищестоящого суду (ст.99' КПК).

Попереднє розслідування являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріп­лення й оцінки доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх заподіяли. Це — друга стадія українського кримі­нального процесу

Кримінально-процесуальний закон встановлює дві форми роз­слідування. дізнання й попереднє слідство.

Дізнанням називається попереднє розслідування справ, яке провадиться правомочними на те органами дізнання (ст.ІОІ КПК)

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання і порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії до встанов­лення особи, яка його вчинила, а після її встановлення у строк не більше 10 днів складає постанову про передачу справи слідчо­му, яка подається прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий зло­чин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк до 10 днів з момен­ту порушення справи.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та роз-шукових дій.

50                                                        ,


Якщо У справі про злочин, що не є тяжким, особу, яка його инила, не встановлено, дізнання зупиняється (ч.І ст.108 КПК).

^а наявності обставин, що виключають провадження в кримі-яльній справі, орган дізнання закриває справу мотивованою

"остановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві

(ст.109 КПК). Попереднє слідство — основна форма розслідування злочинів,

яка застосовується в більшості кримінальних справ (ст.111, 112 КПК). Воно повинно бути закінчене протягом двох місяців. У цей строк входить час з моменту порушення справи до направ­лення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постано­вою про передачу справи до суду для розгляду питання про за­стосування примусових заходів медичного характеру або до за­криття чи зупинення провадження у справі.

Строк попереднього слідства може бути подовжено районним, міським та прирівняним до них прокурором до трьох місяців. прокурором Автономної Республіки Крим, області, М.Києва, Севастополя і прирівняним до них прокурором або їхніми за­ступниками — до шести місяців. Надалі подовжувати строк по­переднього слідства можуть лише Генеральний прокурор Украї­ни або його заступники.

Якщо справа повернута судом для провадження додаткового слідства, його строк встановлюється в межах одного місяця. Подальше подовження строку слідства в цих справах здійснюється на загальних підставах.

До слідчих дій, які провадяться органами розслідування, в ук­раїнському кримінальному процесі належать: допит свідків, по­терпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів; очна ставка;

пред'явлення для впізнання; обшук; виїмка; огляд; ексгумація трупа; освідування; відтворення обстановки та обставин події;

провадження експертизи; накладення арешту на майно, пошто­во-телеграфну кореспонденцію.

Допит свідка й потерпілого. Допит свідка — слідча дія, яка най­частіше застосовується органами розслідування. Свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілого.

відок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-„(-удь 3 Дорослих членів його сім'ї, домоуправлінню, сільській йо селищн1й раді народних депутатів чи адміністрації за місцем о роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою аоо телефонограмою.

51


Свідок допитується в місці провадження попереднього слідства а в разі необхідності — в місці його перебування. Він допитуєте ся окремо і за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вжи­ває заходів, щоб свідки, викликані в одній справі, не змогли і спілкуватися між собою до закінчення допиту.                <

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо і неправдивих показань (ст.178, 179 КК). Потім він з'ясовує сто­сунки між свідком і підозрюваним чи обвинувачуваним, потер­пілим і починає допит.

Допит свідка практично ділиться на дві частини. Перша з них являє собою вільну розповідь свідка про відомі йому обставини справи, друга складається із запитань слідчого й відповідей на них.

Допит свідка оформляється протоколом, у якому вказуються. прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з підозрюва- . ним, обвинуваченим і потерпілим. У протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. По­казання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викла­даються в першій особі й по можливості дослівно. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто на­писати свої показання в присутності слідчого, про що зазна­чається в протоколі Після закінчення допиту слідчий пред'яв­ляє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка про­токол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок до протоколу. Свідок підписує кожну сто­рінку протоколу (ст.170 КПК).

Допит потерпілого ведеться за тими ж правилами, що й допит свідка. КПК України встановлює лише одну особливість; потер­пілого попереджають лише про відповідальність за дачу завідо­мо неправдивих показань.

Очна ставка полягає в одночасному допиті двох раніше допи­таних осіб, у показаннях яких є суперечності з приводу одних і тих же обставин. Вона може бути проведена між двома свідка­ми, потерпілими, свідком і потерпілим, свідком та обвинуваче­ним, між двома обвинуваченими тощо.

'52


Ппоядок проведення очної ставки такий. Слідчий встановлює, інають особи, викликані на очну ставку, один одного і в яких ^лсунках вони перебувають між собою; свідків попереджають °- кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і я дачу завідомо неправдивих показань; викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті об­ставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка;

після цього слідчий ставить запитання й особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній; оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними пока­зань на очній ставці та запису їх до протоколу. Про проведення очної ставки слідчий складає протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього по­правок. Протокол підписує кожна з допитаних осіб та слідчий (ст.173 КПК).

Пред'явлення особи та предметів для впізнання. Суть цієї слідчої дії полягає в тому, що свідку, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному пред'являються особа чи предмет для того, щоб вони засвідчили, чи той це предмет чи особа, які вони раніще бачили й про які давали показання (ст. 174-176 КПК).

Порядок пред'явлення особи для впізнання такий: свідка, по­терпілого, підозрюваного чи обвинуваченого спочатку допиту­ють про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких упізнаючий бачив цю особу, про що скла­дається протокол допиту; особа, що підлягає впізнанню, пред'яв­ляється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі; особі, що підлягає впізнанню, пропонуєть­ся зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються;

свідка й потерпілого перед упізнанням попереджають про кри­мінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пока­зань; впізнаючому пропонують вказати особу, яку він упізнав, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. У разі неможливості пред явлення особи впізнання може проводитися за фотознімком. поданим одночасно з не менш як двома іншими фотознімками.

ред явлення особи для впізнання здійснюється в присутності

ДВОХ ПОНЯТИХ.

а тими ж правилами пред'являються і предмети для впізнан- іро дану слідчу дію складається протокол, який п.ідписуєть-

пон С1ма особами' котрі ^^ч Участь у проведенні впізнання, нятими й слідчими. До протоколу додаються фотознімки, якщо

Я


особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотогра­фовані.                                                    л

Обшук і виїмка. Обшук проводить слідчий у тих випадках, коли '| він має достатні дані вважати, що знаряддя злочину, речі й | цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети й 1 документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якоїсь особи. Об­шук здійснюється також у тому випадку, коли слідчий має дос­татні дані про те, що в певному приміщенні або місці перехо­вується злочинець. Обшук може проводитися за постановою слідчого і тільки з санкції прокурора. У невідкладних випадках обшук може бути здійснений без санкції прокурора, але з на­ступним повідомленням прокурора в добовий строк про прове­дення обшуку та його результати (ст.177 КПК).

Виїмка проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для спра­ви, знаходяться в певної особи чи в певному місці. Вона прово­диться за постановою слідчого. Виїмка документів, що являють собою державну таємницю, проводиться тільки з санкції проку­рора і в порядку, погодженому з керівником відповідної устано­ви (ст 178 КПК).

Обшуки та виїмки, крім невідкладних випадків, належить про­водити вдень і обов'язково в присутності двох понятих та особи, яка займає дане приміщення, а за відсутності її — представника домоуправління або місцевої Ради народних депутатів. Обшуку­ваним, понятим і відповідним представникам роз'яснюється їхнє право бути присутніми при всіх діях слідчого й робити заяви і приводу цих дій. Такі заяви підлягають занесенню до протоколу

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представницт­ва, а також де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які користуються правом дипломатичної недо­торканості, обшук і виїмку можна проводити лише за згодою дипломатичного представництва. Про згоду дипломатичних пред­ставників на обшук або виїмку робиться запит через Міністер­ство закордонних справ України. Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях проводяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ (ст.182 КПК)

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову . особам, що займають приміщення, пропонує їм видати зазна­чені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його ви моги слідчий провадить обшук або виїмку в примусовому по-

54


км Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замк-^ . приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх н коити. Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вжити входів щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.

Під час обшуку або виїмки можуть бути вилучені лише предме­ти й документи, які мають значення для справи, а також цінності й майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечен­ня цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню. незалежно від їх відношення до справи. Всі документи і предме­ти, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити поня­тим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису із зазначенням їх назви. кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та інди­відуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети й документи на місці обшуку упаковуються і опечатуються.

Протокол обшуку або виїмки складається у двох примірниках. До нього заносяться всі заяви й зауваження осіб, присутніх під час обшуку чи виїмки, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчо­го. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених пред­метів підписують слідчий, особа, у якої проводились обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні. Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її відсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представникові домоуправління чи місцевої Ради народних депутатів. За наяв­ності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше як за два дні повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

Обшук особи також проводиться за постановою слідчого і з санкції прокурора чи його заступника. Без винесення постанови обшук особи можна проводити при затриманні її чи ув'язненні під варту або коли є достатні підстави вважати, що, перебуваю-ч^ в приміщенні чи іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, вона ховає при собі предмети чи документи, які мають

ачення для справи. Той, хто обшукує, і поняті повинні бути ієіж статі, що й обшукувана особа (ст.184 КПК).

зло^"^ являє собою слідчу дію, мета якої — виявлення слідів чину"*^ та 1НШИХ Р^ових доказів, з'ясування обстановки зло-У. а також інших обставин, які мають значення для справи.

55


КПК розрізняє огляд місцевості, приміщення, предметів чи до­кументів, трупа (ст.190, 192 КПК).

Огляд місця події (перші два види огляду) у невідкладних ви­падках може бути проведений до порушення кримінальної справи. У цих випадках за наявності для того підстав кримінальна спра­ва порушується негайно після огляду (ч.2 ст.190 КПК).

Огляд провадиться у присутності не менше двох понятих, і як правило, вдень. Для участі в огляді слідчий може запросити спе,ч ціаліста, не заінтересованого в результатах справи У необхідних , випадках слідчий провадить вимірювання, складає план. крес­лення оглянутого місця та окремих предметів, а також по мож­ливості фотографує їх.

Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, виїмки або обшуку, а також пред'явлення їх обвинуваче- і ному, потерпілому та іншим особам слідчий провадить на місці події, обшуку або виїмки, а у випадках, коли це неможливо, -за місцем провадження у справі.

Огляд трупа на місці його виявлення слідчий провадить з учас­тю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати судово-медичного експерта, то запро- ! шується найближчий лікар.                                 |

Про необхідність ексгумації трупа слідчий складає постанову, яку затверджує прокурор. Труп виймають з місця поховання в ^ присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох поня- ;

тих, про що складається протокол, який підписують усі зазна- ;

чені особи (ч.2 ст 192 КПК)

Окремою слідчою дією є й освідування, мета якого полягає в тому, щоб виявити або засвідчити у обвинуваченого, підозрюва­ного, потерпілого чи свідка особливі прикмети, які мають зна­чення для справи, або встановити стан даної особи. Освідування провадиться в присутності понятих лише у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне (ч.2 ст.127 КПК). Судово-медичне осві­дування провадить за вказівкою слідчого судово-медичний екс­перт або лікар,

Слідчий не вправі бути присутнім під час освідування особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголити особу, що підлягає освщуванню. Під час освідування не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я. Про результати освідування, проведеного слідчим, скла­дається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідуван­ня проводить лікар, він видає довідку (ет.193 КПК).          !!

^


Відтворення обстановки й обставин події може відбуватись у Аормі слідчого експерименту й перевірки показань на місці. З метою перевірки та уточнення результатів допиту свідка, потер­пілого, обвинуваченого чи підозрюваного або даних, одержаних під час проведення огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випад­ках _ і з участю спеціаліста, свідка, потерпілого й обвинуваче­ного відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Виконання цих дій допускається за умови, коли вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їхнього здоров'я. Про про­ведення зазначених дій складається протокол, який підписують особи, котрі брали в них участь, поняті та слідчий. До протоко­лу додаються відповідні схеми, фотознімки, плани, документи (ст. 194 КПК).

Проведення експертизи. Експертиза призначається у випадках, коли для дослідження обставин справи необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

За необхідності проведення експертизи слідчий складає моти­вовану постанову, в якій вказує:                            .

— підстави для проведення експертизи;

— прізвище експерта або назву установи, експертам якої дору­чається провести експертизу;

— питання, щодо яких експерт повинен дати висновок;

—Об'єкти, які мають бути досліджені;                -

— перелічує матеріали, що пред'являються експертові для оз­найомлення.

Постанова про призначення експертизи оголошується підоз­рюваному або обвинуваченому. При цьому йому роз'яснюються права, зокрема право заявити відвід експерту, просити про при­значення експерта з числа вказаних ним осіб, ставити перед екс­пертизою додаткові питання, про що складається протокол, який

підписують слідчий, підозрюваний або обвинувачений (ст.197 К-ПК).

Експертиза може бути проведена в спеціальній експертній ус­танові, наприклад у Науково-дослідному інституті судової екс­пертизи, або поза експертною установою - окремими особами які мають спеціальні знання. Після Проведення необхідних до.' слшжень експерт складає висновок. Ознайомившись з виснов­ком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одер­жання роз яснення або доповнення висновку. Про допит екс­перта складається протокол. ...         К ЯУ "•4 СКЛ,

57'


 

Матеріали експертизи пред'являються підозрюваному або об- винуваченому, про що складається протокол. У протоколі слідчий | зазначає їхні пояснення, зауваження, заперечення й клопотан- Щ ня. Клопотання ці вирішуються слідчим. Про відмову в клопо-танні слідчий виносить мотивовану постанову.

Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого. Ст. 131 КПК зобов'язує слідчого винести постанову про притягнення особи як обвинуваченого, коли є достатньо доказів, які вказують на вчинення нею злочину. Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

Обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого, і принаймні не пізніше дня явки об­винуваченого або його приводу В разі відмови обвинуваченого поставити підпис на постанові про притягнення його як обви­нуваченого слідчий робить на ній відмітку про оголошення її тексту обвинуваченому й про відмову його від підпису, про що І сповіщає прокурора (ст.133, 140 КПК).                      |

Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після | його явки або приводу, в усякому разі не пізніше як за добу % після пред'явлення йому обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислухо­вує показання обвинуваченого і в разі необхідності ставить йому запитання.

Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи й по можливості до­слівно. Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. Обвинувачений має право ви­магати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, обвинувачений підпи­сує кожну сторінку окремо (ст.143, 145 КПК).

Зупинення попереднього слідства — це тимчасова перерва про­вадження в справі. Справа може бути зупинена, коли місцезна­ходження обвинуваченого невідоме, коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провад­ження в справі або коли не встановлено особу, яка вчинила зло­чин. Попереднє слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві (ст.206 КПК)- |

58                                                         |


Справа, в якій слідство зупинено, підлягає закриттю: після за­кінчення строків давності притягнення до кримінальної відпо­відальності; внаслідок зміни обстановки, в силу чого вчинене винним діяння втратило суспільне небезпечний характер або ця особа перестала бути суспільне небезпечною; внаслідок акту амністії або помилування; за наявності вироку суду за тим же обвинуваченням або нескасованої постанови органу дізнання. слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинува­ченням. Закриття справи провадиться мотивованою постановою слідчого (ст.211 КПК).

Закінчення попереднього слідства. Провадження попереднього слідства закінчується: складанням обвинувального висновку; ви­несенням постанови про закриття справи; винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про зас­тосування примусових заходів медичного характеру (ст.212 КПК)

У більшості випадків попереднє слідство закінчується скла­данням обвинувального висновку й передачею справи через про­курора до суду Для забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників процесу закон зобов'язує слідчого, перш ніж присту пити до складання обвинувального висновку, виконати ряд про­цесуальних дій.

Визнавши попереднє слідство в справі, яка підлягає направ­ленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого, цивільного відповідача або їхніх представників і роз'яснює їм їхнє право ознайомитися з матері­алами справи; про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення, У разі пись­мового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлен ня їх з матеріалами справи слідчий повинен надати цим особам та їхнім представникам можливість ознайомитися і ними. За­значені особи мають право робити виписки зі справи й заявляти клопотання про доповнення слідства. Оголошення про закін­чення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайом­лення оформляються протоколом (ст.217 КПК).

Після того, як слідчий ознайомив потерпілого, цивільного по­зивача й цивільного відповідача зі справою, він оголошує обви-

нуваченому' щ0 слідств0 в його сщ5аві ^"^но й він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто так і »

допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення попереднього слідства. Якщо обвинувачениГне в? явив бажання мати захисника, йому пред'являються для озна­йомлення всі матеріали справи. Під час ознайомлення з ними

59


 

обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи й порушувати клопотання. Про те, що обвинуваченому оголоше­но про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі.

Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право зая­вити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособове суддею чи колегіальне судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом (ч.І ст.218 КПК).

Якщо в справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи й захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред'явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як |     на три дні.

У разі неможливості для обраного обвинувачем захисника з'я­витися в цей строк слідчий має право запропонувати обвинува­ченому запросити іншого захисника або забезпечує йому захис­ника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем Провадження справи.

    ,. Оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у по­передньому слідстві або судовому розгляді за призначенням та у разі звільнення підозрюваного, обвинуваченого й підсудного від оплати юридичної допомоги через їхню малозабезпеченість, про­водиться за рахунок державного бюджету у розмірі 1 мінімаль­ної заробітної плати за повний робочий день (лист Міністерства юстиції і Міністерства фінансів України №12-90-162 від 1 берез­ня 1996 р.). Відшкодування витрат у таких випадках може бути покладено на засудженого (ст.47 КПК).                      і

Матеріали попереднього слідства пред'являються для озна­йомлення підшитими й пронумерованими. Обвинуваченого й за-.хисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб оз­найомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинува­чений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчен­ня справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою ви­значити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така. постанова підлягає затвердженню прокурором (ч.5 і 6 ст.218 КПК).                                                   І ; Після виконання вказаних вище дій і розв'язання клопотань, заявлених під час ознайомлення з матеріалами справи, слідчий складає обвинувальний висновок. Це — завершальний документ попереднього розслідування, в якому викладаються всі обстави-,ни справи, систематизуються докази, зібрані в ході розслідуван-

|60


ця формулюється обвинувачення, дається юридична кваліфіка­ція злочинних дій обвинуваченого.                        п

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютив­ної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як їх встановлено на попередньому слідстві — місце, час, спосо­би мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинува­чених, а також докази, які зібрані в справі, й відомості про по­терпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'яв­леного йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій за­хист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжу­ють та пом'якшують його відповідальність. При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу кож ного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, який передбачає даний злочин. Обвинувальний висновок підписує слідчий із зазначенням місця і часу його складання (ст.223 КПК).

До обвинувального висновку додаються: список осіб, що підля­гають виклику в судове засідання, із зазначенням їхньої адреси й аркушів справи, де викладені їхні показання або висновки;

довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням часу й місця тримання під вартою кожного з об­винувачених, якщо вони заарештовані; довідки про речові дока­зи, цивільний позов, заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; довідка про судові витра­ти в справі за час попереднього слідства з посиланням на відповідні аркуші справи (ст.224 КПК).

Після того, як обвинувальний висновок складено й підписано, слідчий направляє справу прокуророві.

Одержавши від органу попереднього слідства справу з обвину вальним висновком, прокурор зобов'язаний перевірити: чи мала місце подія злочину; чи містить діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою її закриття; чи пред'явлено обвинувачення щодо всіх установлених злочинних дій обвинуваченого; чи притягнуті як обвинувачені всі особи, викриті у вчиненні злочину чи пра­вильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями криміналь­ного закону; чи додержано вимог закону при складанні обвину­вального висновку; чи правильно обрано запобіжний захід; чи вжито заходів для забезпечення відшкодування збитків, заподія­них злочином. і можливої конфіскації майна; чи виявлено при Чини та умови, що сприяли вчиненню злочину, й чи вжито за-

61


ходів до їх усунення; чи додержано під час провадження дізнан­ня або попереднього слідства всіх інших вимог КПК. Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор:

— затверджує обвинувальний висновок або складає новий об­винувальний висновок;

— повертає справу слідчому зі своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;

— закриває справу, склавши про це постанову;

— складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Після затвердження обвинувального висновку або складання нового обвинувального висновку прокурор направляє справу до суду, якому вона підсудна, й повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Одно­часно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.

§4. Провадження в кримінальних справах у судах першої інстанції

Підсудність кримінальних справ. Підсудність — це властивість справи, яка визначає, до відання якого суду належить розгляд кримінальної справи в суді першої інстанції. КПК України вста­новлює підсудність для того, щоб суди найефективніше викону­вали свої обов'язки, а також з метою забезпечення доступності суду для населення.

Розрізняють такі види підсудності: предметну (родову), тери­торіальну (місцеву), персональну (спеціальну), за зв'язком справ, альтернативну.

Предметна підсудність визначається родом або видом злочину. Вона встановлює, яка саме судова ланка повноважна розглядати дану кримінальну справу як суд першої інстанції (ст.33—36 КПК).

Територіальна підсудність означає, що за загальним правилом кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяль­ності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину вста­новити не можна, то справа має розглядатися судом, у районі якого закінчено попереднє слідство в даній справі.            \

Персональна підсудність визначається службовим станом підсуд- ' них, щодо яких у чинному законодавстві міститься спеціальна вказівка про порядок притягнення Їх до кримінальної відпові­дальності. Наприклад, справи про злочини суддів розглядаються ';

обласними судами України.                                І

62


Підсудність за зв 'язком справ грунтується на положенні зако-

який допускає об'єднання в одному провадженні криміналь-ну' д^рав з обвинуваченням кількох осіб — співучасників учи

пня одного чи кількох злочинів або з обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів (ст.26 КПК). Питання про підсудність за зв'язком справ вирішується таким чином:

а) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним су­дам, то справа розглядається вищестоящим із цих судів;

б) якщо особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні де­кількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна спеціальному суду, то її розглядає цей суд;

в) якщо справа про декілька злочинів, вчинених однією осо­бою, підсудна однойменним судам, вона має розглядатися тим судом, у районі діяльності якого була порушена або закінчена розслідуванням.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш як десять років, розглядаються в суді першої інстанції колегіальне в складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий роз гляд (ч,2 ст 17 КПК). Це — альтернативна підсудність.

Підсудність кримінальної справи попередньо визначається прокурором при направленні справи до суду й остаточно — суд дею чи судом при відданні обвинуваченого до суду

Суддя або суд у розпорядчому засіданні, встановивши, що кри­мінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсуд ністю. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду ви­явилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж цього не можна забезпечити, суд над силає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу (постано­ву).

Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна ви­щестоящому або спеціальному суду, надсилає її за підсудністю Передача до нижчестоящого суду справи, яку почали розглядати у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається. Спо­ри про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановле­ному законом, має бути прийнята цим судом до свого провад­ження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду

Віддання обвинуваченого до суду - стадія кримінального проце­су, в якій суддя одноособове або суд у розпорядчому засіданні, не

63


вирішуючи наперед питання про винність, перевіряє, чи зібрані необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні.

Є дві форми віддання до суду: одноособове суддею чи судом у розпорядчому засіданні.

У розпорядче засідання суду виносяться лише справи про зло­чини, за які мірою покарання може бути призначено смертну кару. Кримінальна справа в розпорядчому засіданні розглядається в складі судді та двох народних засідателів і з участю прокурора. Про день розгляду справи в розпорядчому засіданні прокурор сповіщається не пізніше як за три доби. Неявка прокурора не є перешкодою до слухання справи. Розгляд справи в розпорядчо­му засіданні починається з доповіді судді. Після цього суд заслу­ховує думку прокурора. Потім запрошуються викликані в розпо­рядче засідання особи, які заслуховуються у зв'язку із заявлени­ми клопотаннями. За цими клопотаннями суд заслуховує висно­вок прокурора. Ухвала виноситься в нарадчій кімнаті.

Про результати розгляду клопотання повідомляються особа або організація, які заявили клопотання (ст.240 КПК).

Кримінальна справа має розглядатися суддею або судом у роз­порядчому засіданні не пізніше як за п'ять діб, а у випадках

складності справи — не пізніше як за десять діб з дня її надход­ження до суду.

Завдання стадії віддання до суду полягає, з одного боку, в пе­ревірці матеріалів попереднього розслідування, а з іншого — в підготовці умов для успішного проведення судового розгляду. Відповідно до цього суддя одноособове або суд у розпорядчому засіданні вирішує дві групи питань: 1) пов'язані з перевіркою матеріалів попереднього розслідування; 2) пов'язані з підготов" .лл кою справи до слухання в судовому засіданні.                | , Питання, які входять до першої з указаних груп і які повинні:Д бути з'ясовані щодо кожного з обвинувачених, такі:           ^

; — чи підсудна дана справа суду, на розгляд якого вона на­дійшла;

— чи немає у справі підстав для її закриття або зупинення;

— чи зібрані необхідні докази для розгляду справи в судовому ( засіданні;                                                ' л

чи притягнуті до кримінальної відповідальності всі особи, Я які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину; 

— чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями щ кримінального закону;

. — чи роз'яснено право на розгляд його справи одноособове Суддею або колегіальне у випадках, передбачених законом;

н


/..(ладено обвинувальний висновок відповідно до вимог

КПК'

— чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинувачено-

'— чи вжито під час дізнання або попереднього слідства заходів по усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;

— чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, та можливої конфіскації майна;

— чи було додержано під час порушення справи, провадження . розслідування інших вимог КПК.

Суд у розпорядчому засіданні чи суддя одноособове виносить одне з таких рішень:

1) про віддання обвинуваченого до суду;

2) про повернення справи на додаткове розслідування;

3) про зупинення провадження в справі;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи (ст.244 КПК).

Якщо суддя або суд прийняв рішення про віддання обвинува­ченого до суду, вирішується друга група питань, пов'язана з підго­товкою справи до розгляду в судовому засіданні:

— про участь прокурора, громадського обвинувача, захисника, громадського захисника в судовому засіданні;

— про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо ци­вільний позов не був заявлений на попередньому слідстві;

. — про список осіб, що підлягають виклику в судове засідання;

— про витребування додаткових доказів;

— про клопотання, заявлені обвинувачем, його захисником чи законним представником, потерпілим або його представником;

• — про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому

•засіданні;

• — про заходи до забезпечення цивільного позову та можливої

•конфіскації майна;

— про виклик у необхідних випадках перекладача;

— про день і місце слухання справи у судовому засіданні;

— всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій. Важливим моментом, пов'язаним із підготовкою справи до

розгляду судом по суті, є вручення підсудному копії обвинуваль­ного висновку.

Ця копія і повістка про виклик до суду вручається підсудному

•під розписку не пізніше як за три доби до розгляду справи в суді. Коли при вирішенні питання про віддання до суду змінено обвинувальний висновок або список осіб, які підлягають викли-

9 7-181                                                             65


ку до суду, то підсудному вручається і копія ухвали суду чи по. станови судді. Підсудному, який не володіє українською мовою зазначені документи вручаються перекладеними його рідною мовою або іншою, якою він володіє (ст.254 КПК).

Всіх інших осіб повідомляють про день розгляду справи в суді у той же строк, що й підсудного. Свідків, експертів, перекла. дачів викликають до суду повісткою.

Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен забез­печити прокуророві, громадському обвинувачеві, підсудному його захисникові, громадському захисникові, потерпілому, ця-' вільному позивачеві та їхнім представникам, коли вони про це заявляють клопотання, можливість ознайомитися з матеріалами справи, а цивільному відповідачеві та його представникові ~ з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Зазначені особи мають право робити з матеріалів необхідні виписки.

Справа має бути призначена для розгляду в суді не пізніше як за 10 діб, а у випадках складності справи — не пізніше як за 20 діб з дня надходження її до суду (ст.256 КПК).

Загальні положення судового розгляду. Судовий розгляд — чет­верта стадія українського кримінального процесу, яка є цент­ральною і найважливішою. Суть її полягає в тому, що суд з учас- ^ тю суб'єктів процесу досліджує в судовому засіданні всі докази й 1 постановляє вирок. Якраз у цій стадії реалізуються завдання, правосудця. Всі попередні стадії можуть розглядатися як необхідні1! етапи підготовки до судового розгляду, а наступні стадії — як •< етапи перевірки правильності проведеного судового розгляду й постановленого вироку.

Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосе- і редньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпі­лих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові до- | кази, оголосити протоколи та інші документи. Судове засідання • в кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначе- і ного для відпочинку.                                       ;

Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивіль­ний позивач і цивільний відповідач та їхні представники в судо-1 вому розгляді користуються рівними правами щодо подання до- \ казів, участі в дослідженні доказів і заявлення клопотань.

Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається з І участю підсудного, явка котрого до суду є обов'язковою. Роз- ;

гляд справи за відсутності підсудного допускається лише у ви­няткових випадках: 1) коли підсудний перебуває за межами Ук' раїни й ухиляється від явки до суду; 2) коли справу про злочин.

66


кий не може бути призначено покарання у вигляді позбав-за "ня волі, підсудний просить розглянути за його відсутності. ЇІ^оте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обо­в'язковою (ст.262 КПК).

Підтримання порядку під час судового засідання покладається на суддю, який розглядає справу одноособове, або на головую­чого при'колегіальному розгляді справи. Всі учасники судового позгляду, а також усі присутні в залі судового засідання повинні безперечно виконувати їхні розпорядження. Всі учасники судо­вого розгляду звертаються до суду, дають показання й роблять заяви стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозво­лу судді або головуючого. Особи віком до 16 років, коли вони не є підсудними, потерпілими або свідками в справі, не допуска­ються до залу суду.

Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підко­риться розпорядженням судді чи головуючого, його попереджа­ють про те, що в разі повторення зазначених дій його буде вида­лено із залу засідання. При повторному порушенні порядку су­дового засідання підсудного за постановою судді чи ухвалою суду можна видалити із залу засідання тимчасово або на весь час су­дового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його ви­несення негайно оголошується підсудному.

У разі невиконання розпорядження судді або головуючого проку­рором, громадським обвинувачем, захисником чи громадським захисником їм роблять попередження, а при подальшому не­підкоренні розгляд справи може бути відкладено, якщо немож­ливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночас­но суддя або суд повідомляє про це відповідно вищестоящого Прокурора, Міністерство юстиції України, кваліфікаційно-дис­циплінарну комісію адвокатури, громадську організацію або тру­довий колектив.

За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок, потерпілий, цивіль­ний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за ч.І ст.1853 Кодексу про адміністративні пра­вопорушення у вигляді штрафу або адміністративного арешту до

Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх віддано до суду Коли

дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший

Їе0^'33 яким обвинувачення не було йому пред'явлене, суд, не зупиняючи розгляду справи, приймає рішення про порушен^

67


ня кримінальної справи за новим обвинуваченням і направляє це рішення та необхідні матеріали для проведення розслідуван­ня в загальному порядку. В тих випадках, коли нове обвинува­чення тісно пов'язане з початковим і окремий розгляд їх немож­ливий, уся справа повертається для додаткового розслідування. У зв'язку з новим обвинуваченням суд може змінити або обрати запобіжний захід щодо підсудного.

    Зміна обвинувачення в суді допускається, якщо цим не по­гіршується становище підсудного й не порушується його право на захист.Коли зміна обвинувачення тягне за собою порушення права підсудного на захист, суд направляє справу для нового попереднього розслідування. Якщо зміна початкового обвину­вачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, суд продовжує роз­гляд справи й виносить вирок (ст.277 КПК).

Порушення справи щодо свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи не­правдивий переклад може мати місце лише одночасно з поста-новленням вироку. Якщо суддя або суд установить під час судо­вого слідства, що злочин вчинила будь-яка особа, не притягнута до кримінальної відповідальності, він вислуховує думку проку­рора й виносить відповідно постанову або ухвалу про порушен­ня щодо цієї особи кримінальної справи. Ця постанова або ух­вала оголошується в судовому засіданні й направляється проку­ророві для проведення попереднього розслідування. Коли ж спра­ва, порушена щодо інших осіб, тісно пов'язана із справою, що розглядається, і окремо розглядати ці справи неможливо, суд направляє все провадження в справі для проведення поперед­нього розслідування.

Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів не­повноти або неправильності попереднього слідства чи дізнання може мати місце як за ініціативою судді або суду, так і за клопо­танням учасників судового розгляду лише тоді, коли ця непов­нота або неправильність не може бути усунута в судовому засі­данні (ст.281 КПК).

Якщо під час судового розгляду справи будуть встановлені підстави для закриття справи, суддя або суд, вислухавши думку учасників судового розгляду й висновок прокурора, своєю по­становою або ухвалою закриває справу.

Судовий розгляд справи складається з п'яти частин: підготовчої частини судового засідання; судового слідства; судових дебатів;

68


ннього слова підсудного; постановлення і проголошення

•йоку, постанови або ухвали.

Підготовча частина судового засідання починається з його лкоитгя. У призначений для розгляду справи час суддя або "оловуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа

розглядатиметься.

Потім суддя або головуючий оголошує про явку до суду про­курора, громадського обвинувача, підсудного, захисника, гро­мадського захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивіль­ного відповідача та їхніх представників, перекладача, свідків, експертів і спеціалістів і повідомляє про причини неявки

відсутніх.

Суд перевіряє повноваження представників громадських органі­зацій, які прибули для участі в справі як громадські обвинувачі й громадські захисники, й вирішує питання про допуск їх до участі в справі. Коли в розгляді справи бере участь перекладач, суддя або головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно ро­бити потрібний у судовому засіданні переклад і попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий пе­реклад, про що від перекладача відбирається підписка.

Встановлюється особа підсудного. Після цього суддя або голо­вуючий запитує, чи вручена йому й коли саме копія обвинуваль­ного висновку. В разі невручення або вручення у строк менший, як за три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи необхідно відкласти на три дні з обов'язковим вручен­ням підсудному обвинувального висновку й копії постанови судді або ухвали розпорядчого засідання суду, якщо ними змінено обвинувальний висновок, чи повістки у справах приватного об­винувачення. При несвоєчасному врученні підсудному зазначе­них документів справа може бути розглянута в судовому засі­данні лише в разі, якщо про це просить підсудний (ст.286 КПК).

Після виконання зазначених дій суддя або головуючий оголо­шує учасникам судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо він є, прокуро-і Ра, громадського обвинувача, захисника, громадського захисни­ка, перекладача, експерта, секретаря, роз'яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти кого-небудь відвід, і вирі­шує заявлені клопотання.

Коли підсудний не з'явиться без поважних причин у судове зсідання в справах, у яких його явка обов'язкова, суд відкладає Р згляд справи й може покласти на підсудного судові витрати.

69


пов'язані з відкладеним засіданням. Крім того, суд має право прийняти рішення про привід підсудного й про заміну запобЬк-ного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного за­ходу, якщо його не було обрано раніше.

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор або захисник і їх неможливо замінити іншими особами, слухання справи нале­жить відкласти. Заміна захисника, що не з'явився, допускається тільки за згодою підсудного. Прокуророві, а також захисникові, . які вперше вступили в справу, суд зобов'язаний надати час для ознайомлення з матеріалами справи й підготовки до участі в судовому засіданні. Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи. Неявка громадсько­го обвинувача і громадського захисника не є перешкодою до слухання справи.

У разі неявки в судове засідання потерпілого суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про роз­гляд справи або відкладення його залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи й за­хистити його права та законні інтереси. У разі неявки без по­важних причин потерпілого або його представника в справах приватного обвинувачення справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного в цих випадках вона може бути розгля­нута за відсутності потерпілого.

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову. проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов за його відсутності. У ви­падках, коли позов підтримує прокурор або ж позов заявлений установою, підприємством чи організацією, суд розглядає його незалежно від явки цивільного позивача або його представника

У разі неявки свідка, експерта або спеціаліста суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість розгляду спра­ви або відкладення її. Відкладаючи розгляд справи, суд вживає заходів щодо виклику осіб, які не з'явилися. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, суд має право застосувати при­мусовий привід через органи міліції. За злісне ухилення від явки до суду проти свідка або експерта може бути порушена кримі­нальна справа за ст.179 Кримінального кодексу.

У випадку відкладення розгляду справи суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного пози­вача, цивільного відповідача або їхніх представників, які з'яви-

70


Якщо після відкладення вона розглядається в тому ж складі лися' повторний виклик зазначених осіб у судове засідання про-°одиться лише в необхідних випадках (ст.292* КПК).

Після перевірки судом явки учасників судового розгляду й озитивного вирішення питання про можливість почати слухан­ня справи суддя або головуючий дає розпорядження про вида­лення свідків із залу судового засідання в окрему кімнату. Вжи­ваються заходи для того, щоб допитувані свідки не спілкувалися , недопитаними. Потерпілий, експерт і спеціаліст із залу суду не

видаляються.

Суддя або головуючий роз'яснює підсудному, потерпілому цивільному позивачеві, спеціалістові, експерту їхні права та обо­в'язки в судовому засіданні, попереджає експерта про кримі­нальну відповідальність за відмову виконувати обов'язки екс­перта й за дачу завідомо неправдивого висновку; опитує учас­ників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків та експертів, про витребування нових доказів. При заявленні клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду й розв'язує ці клопотання постано­вою або ухвалою. Відхилення клопотань не позбавляє права за­являти їх протягом усього судового слідства.

Суд може з власної ініціативи винести постанову або ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначення експертизи й витребування документів та інших доказів.

У тих випадках, коли суд визнає за необхідне викликати нових свідків та експертів чи витребувати інші докази, він або відкла­дає розгляд справи, або забезпечує явку свідків та експертів чи витребування інших доказів, продовжуючи розгляд справи.

Судове слідство — центральна частина судового розгляду, в якій суд та інші учасники процесу досліджують усі докази, не­обхідні для вирішення справи.

Починається судове слідство з читання обвинувального вис­новку, а якщо він був змінений, — то і постанови судді або ухвали розпорядчого засідання суду. В справах приватного об­винувачення оголошується заява потерпілого, а в справах, в яких досудове провадження відбувалось у протокольній формі - по­станова судді про порушення кримінальної справи й віддання правопорушника до суду. Оголошується також позовна заява Після цього суддя або головуючий роз'яснює підсудному, а кота підсудних декілька - кожному з них, суть обвинувачення і за-

""Т,411 вон0 їм ^У^. чи визнають вони себе винними й чи бажають давати показання, а також чи визнають вони позов

71


"Суддя або головуючий запитує учасників судового розгляду, в якій послідовності, на їхню думку, належить допитувати підсуд­них, потерпілих, свідків, експертів і провадити дослідження інших доказів, після чого суд своєю ухвалою, а суддя — постановою встановлює порядок дослідження доказів. Судове слідство про­вадиться у повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред'явлених йому обвинувачень (ст.299 КПК).

Важливим засобом одержання доказів на суді є допит. КПК встановлює коло осіб, які провадять допит, і його порядок.

Допит підсудного починається з пропозиції судді або голову­ючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний пози­вач, цивільний відповідач або їхні представники, захисник, гро­мадський захисник, інші підсудні. Потім підсудного допитують судді та народні засідателі. Суд має право протягом усього допи­ту підсудного учасниками судового розгляду ставити йому запи­тання для уточнення і доповнення його відповідей.

Оголошення судом показань підсудного, даних під час попе­реднього розслідування або на суді, дозволяється як з ініціативи суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судо­вого розгляду в таких випадках:

1) за наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав на суді й під час попереднього слідства або дізнан­ня;

2) у разі відмови підсудного давати показання На судовому

слідстві;

3) коли справа розглядається за відсутності підсудного. Допит потерпілого провадиться перед допитом свідків за тими ж правилами, що й свідка. Перед дачею кожним з них показань головуючий встановлює їхню особу, попереджає про криміналь­ну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідка — й про кримінальну відповідальність за відмову дати показання.

Свідки допитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних свідків. Кожному свідкові перед допитом його по суті справи ставляться запитання, щоб з'ясувати його стосунки § підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, шй йому відомо в справі. Після того його допитують прокурор, гро­мадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний

відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний, судді та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання

72


свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, ць0 лопотанням якого свідка викликано. Свідок, викликаний..;? за. „ятиви суду, допитується в загальному порядку. Допитанії '"'ілки залишаються в залі судового засідання й не можуть поки­нути його до закінчення судового розгляду без дозволу судді або головуючого. Кожного свідка можна додатково допитати або пеоедопитати в присутності інших, уже допитаних свідків або

на очній ставці.

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко утримати в пам'яті. Свідкові дозволяєть­ся зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду й учасникам судового розгляду на їхню вимогу; за постановою судді чи ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка» дані під час попереднього розслідування або на суді, у випадках:

1) наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді й під час попереднього слідства або дізнання; 2) не­явки в судове засідання свідка, явка якого з тих чи інших при­чин неможлива.

Експертиза в суді призначається у випадках, коли для вирі­шення певних питань необхідні наукові, технічні або інші спе­ціальні знання. Експерт у судовому засіданні бере участь у до­слідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсуд­ному, потерпілому й свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.

Після з'ясування обставин, що мають значення для виснов­ку експерта, суддя або головуючий пропонує прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони ба­жають поставити експертові. Суд обмірковує ці питання, вра­ховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усу-^є ті з них, які не стосуються справи або не належать до Компетенції експерта, а також формулює ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи. Питання, на які Мусить відповісти експерт, суддя або головуючий оголошує і лєредає експертові у письмовому вигляді, після чого останній

^адає висновок. Висновок експерта дається у письмовому

- гляд1' оголошується ним у судовому засіданні й приєднується судом до справи.

73


Після оголошення висновку експертові можуть ставитися за­питання про роз'яснення і доповнення його висновку. Питан­ня, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до про­токолу судового засідання. Суд може призначити додаткову або повторну експертизу. У цих випадках розгляд справи може бути відкладено.

Речові докази мають бути оглянуті судом і пред'явлені учасни­кам судового розгляду, а коли це необхідно — свідкам і експер­там. Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що відзначається у протоколі судового засідання. Огляд речових доказів, які не можна доставити в су­дове засідання, провадиться у разі необхідності на місці їх зна­ходження.

Документи, що є доказами у справі, мають бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть проводитися як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового розгля­ду в будь-який момент судового слідства. З приводу відомостей, які містяться в документі, в необхідних випадках можуть бути

допитані підсудні, потерпілі, свідки, витребувані й перевірені інші докази.

Огляд місця події в необхідних випадках проводиться судом з участю прокурора, громадського обвинувача, підсудного, його захисника, громадського захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, а коли цього вимагають обставини справи — то й з участю свідків та експертів. Прибувши на місце огляду, суддя або головуючий ого­лошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам мо­жуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання. Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу на все те, що, на їхню І думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи. Хід прове­дення огляду та його результати фіксуються в протоколі судово­го засідання.

Після розгляду судом усіх доказів, що є у справі, суддя або головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд "їх обговорює і розв'язує, про що виносить поста­нову чи ухвалу. Після розв'язання клопотань і виконання додат­кових дій суддя або головуючий оголошує судове слідство закін- І ченим (ст.317 КПК).

74                                                      І


п ля закінчення судового слідства суд переходить до судових

1   дні є важливою складовою частиною судового розгляду в оді дебатів підводяться підсумки судового слідства, прово'

ься аналіз та оцінка зібраних і досліджених у суді доказів, ^бляться висновки в справі.

Дебати полягають у промовах прокурора, громадського обви­нувача потерпілого — в справах приватного обвинувачення і в справах, в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі, _ цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, громадського захисника, захисника, а за його відсутності — самого підсудного (ст.318 КПК).

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час цих дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення віднов­леного судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Суддя або головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить за­хисникові, а коли його немає — підсудному Репліка являє со­бою коротке заперечення на промову, виголошену тим чи іншим учасником судових дебатів. Наприклад, прокурор може висту пити з реплікою, в якій наводить ті чи інші заперечення проти яких-небудь положень, висловлених у промові захисника. Реп­ліку можна використати лише один раз.

Після промови захисника або підсудного суддя чи головуючий оголошує судові дебати закінченими й надає підсудному останнє слово. У ньому підсудний повідомляє суду все, що він вважає за потрібне сказати перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлений вироку Суд не вправі обмежувати тривалість ос­таннього слова підсудного певним часом. Ставити запитання підсудному під час останнього слова не дозволяється. Коли підсуд­ний в останньому слові повідомить про нові обставини які ма­ють істотне значення для справи, суд із своєї ініціативи' а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судо­вого слідства суд відкриває судові дебати з приводу додатково досладжених обставин і надає останнє слово підсудному.

75


Заслухавши останнє слово підсудного, суд. негайно йде до на-радчої кімнати для постановлення вироку, про що суддя або

головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст 320 КПК).

Постановлення вироку. КПК України вирок суду визначає як «рішення суду першої інстанції про винність або невинність відца-ноїдо суду особи» (ст.32). Велике соціальне й правове значення вироку визначають ті високі вимоги, яким він повинен відпові­дати з точки зору його змісту, структури, порядку постановлен­ня. Основні вимоги — законність та обгрунтованість.

Законним є вирок, винесений на основі правильного застосу­вання матеріального закону і з дотриманням при розслідуванні та розгляді справи вимог процесуального закону. Обгрунтованість вироку означає, що його зміст і висновки мають відповідати фактичним обставинам справи, базуватися на доказах, розгля­нутих у судовому засіданні.

Вирок постановляється в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті. Під час наради й постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути присутніми лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлюються в нарадчій кімнаті.

Постановленню вироку передує нарада суддів. Головуючий повинен ставити на обговорення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються більшістю голосів.

Суддя, який залишився в меншості, має право викласти пись­мово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але ого­лошенню не підлягає. Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом зі спра­вою направляється голові вищестоящого суду для вирішення

питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду (ст.339 КПК).

• Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає не­обхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою віднов­лює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства залежно від його результатів суд відкриває судові деба­ти з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово й виходить до нарадчої кімнати, щоб постанови-

76


моок або якщо дослідження цих обставин у суді виявилося ти „ожливим, винести ухвалу про направлення справи на додат-"пве розслідування. Відповідні постанови в нарадчій кімнаті може к„нести і суддя, який розглядає справу одноособове. Постановляючи вирок, суд має вирішити такі питання:

_ чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

—. чи містить це діяння склад злочину та якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

— чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

—- чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

— чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відпові­дальність підсудного, та які саме;

— чи слід визнати підсудного особливо небезпечним рециди­вістом;

— яка саме міра покарання має бути призначена підсудному й чи повинен він її відбувати;

— в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової ко­лонії або в тюрмі мусить відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

— чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі й чи підлягають відшкодуванню збитки, запо­діяні потерпілому, якщо цивільний позов не був заявлений;

— що зробити з майном, описаним для забезпечення цивіль­ного позову й можливої конфіскації майна;

— що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, ціннос­тями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

— на кого покладаються судові витрати і в якому розмірі;

— який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

— чи слід застосовувати до підсудного примусове лікування, чи встановити над ним опікування. Примусове лікування може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку ліку­вальної установи.

Відповідно до закону вирок може бути двох видів: обвинуваль­ним або виправдувальним (ст.327 КПК).

Суд виносить обвинувальний вирок, коли винність підсудного У вчиненні злочину доведена. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановлюється лише на дос­товірних доказах. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, кщо їх не можна усунути, тлумачаться на користь підсудного Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд становляє обвинувальний вирок і призначає підсудному по

77


карання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на мо­мент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небез­печність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільне небезпечною (ч.З ст.327 КПК).                            м| Виправдувальний вирок постановляється:                Я

а) коли не встановлено події злочину;                   .уш

б) коли в діянні підсудного немає складу злочину;        

в) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч 4 ст.327 КПК).

Незалежно від того, з яких підстав винесено виправдувальний |    вирок, він цілком реабілітує підсудного, визнає його невинним у пред'явленому обвинуваченні. При постановленні виправду­вального вироку суд зобов'язаний роз'яснити виправданому по­рядок відновлення його порушених прав і відшкодування мате­ріальних збитків.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від до­веденості підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов цілком або частково чи відмовляє в цьому. При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або за відсутністю події злочину суд відмов­ляє в цивільному позові. При виправданні підсудного за відсут­ністю в його діях складу злочину суд залишає позов без роз­гляду.

При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили може постановити про вжиття заходів щодо за­безпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжи­то раніше.

Розв'язавши в нарадчій кімнаті всі питання, що підлягають вирішенню, суд переходить до складання вироку. Кожен вирок незалежно від його виду й характеру складається з трьох частин — вступної, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині вироку вказується, що він постановлений іменем України, зазначаються назва суду, який виносить вирок, місце й час постановлення вироку, склад суду, секретар, учас­ники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у су­довому засіданні, прізвище, ім'я по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце про­живання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, й криміналь­ний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинува­чується ПІДСУДНИЙ.                ;№•     .

78


мотивувальна частина обвинувального вироку містить форму-

ання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазна-л нням місця, часу, способу, мотивів і наслідків учиненого зло-4 ну В ній наводяться обставини, які визначають ступінь вин­ності кожного з підсудних, докази, на яких грунтуються виснов­ки суду ЩОД° кожного підсудного, із зазначенням мотивів, що пояснюють, чому суд грунтує свій вирок саме на цих доказах і відкидає інші. У разі визнання частини обвинувачення необ­грунтованою суд повинен вказати підстави цього. Суд зобов'я­заний також навести мотиви зміни обвинувачення та обрання даної міри покарання або звільнення підсудного від покарання, підстави до застосування умовного засудження або покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний зло­чин, а також підстави обрання міри покарання, яка може при­значатися лише за обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин, що зазначені в законі, за яким кваліфіковано злочин.

Якщо суд вирішить визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави такого рішення. Суд також зобов'язаний навести моти­ви призначення засудженому до позбавлення волі певного виду виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або призначен­ня йому позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі. Якщо суд визнає необхідним застосувати до підсудного примусове ліку­вання або встановити над ним опікування, в мотивувальній ча­стині вироку зазначаються мотиви такого рішення. За наявності клопотань громадських організацій або трудових колективів про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевихо­вання і виправлення суд у мотивувальній частині вироку зазна­чає мотиви задоволення чи відхилення клопотань.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення до вироку форму­лювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Ви­кладаються також підстави для задоволення або відхилення ци­вільного позову.

у резолютивній частині обвинувального вироку вказуються:

~~ прізвище, ім'я та по батькові підсудного;

~ кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним, _ покарання, призначене підсудному за кожним з обвинува­чень, що визнані судом доведеними;

79


 

— остаточна міра покарання, обрана судом;

— початок строку відбування покарання;

— тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне за­судження;

— рішення про цивільний позов, речові докази, судові витра­ти, залік попереднього ув'язнення, запобіжний захід до набран­ня вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскар­ження вироку.

При визнанні підсудного особливо небезпечним рецидивіс­том це зазначається в резолютивній частині вироку. Щодо за­суджених до позбавлення волі у виправно-трудовій або вихов­но-трудовій колонії суд зобов'язаний визначити вид виправ­но-трудової установи, в якій засуджений має відбувати пока­рання.

Міра покарання визначається таким чином, щоб при вико­нанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду й розміру покарання, призначеного судом. Коли підсудному було пред'яв­лено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то в резолютивній частині вироку зазначається, в яких із них підсуд­ний виправданий, а в яких — засуджений.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначаєть­ся прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і порядок та строк оскарження вироку

Після підписання вироку судді повертаються до залу засідан­ня, де суддя або головуючий проголошує вирок. Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі й члени суду, заслуховують вирок стоячи. Суддя або головуючий роз'яснює підсудному зміст вироку, а також строки й порядок його оскарження. Якщо підсуд­ного засуджено до розстрілу, головуючий роз'яснює йому його право подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє українською мовою, то після проголошення вироку пе-'"

рекладач зачитує його рідною мовою підсудного або мовою, якою він володіє.

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбування покарання або при засудженні його до покарання, не пов'язано­го з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вар­тою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст342КПК).

80


стою забезпечення засудженому чи виправданому -можли-'^своєчасного оскарження вироку закон зобов'язує суд вру-вос йому копію вироку не пізніше трьох днів після його прого-

;^ння (ст.344 КПК). Одночасно з постановленням вироку суд за наявності для того

• став має право винести окрему постанову чи ухвалу, яка ого-п„.„ується в судовому засіданні. Вона виноситься, коли при роз­гляді справи встановлені порушення закону чи прав громадян,

•ущені при провадженні попереднього розслідування, причи­ни та умови, що сприяли вчиненню злочину, аморальні вчинки окремих осіб чи інші обставини, на які суд вважає необхідним реагувати, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду й потребують улаштування або встановлення над ними опіки чи піклування, та в деяких інших випадках (ст.232 КПК).

Особливі порядки провадження в кримінальному процесі. Істотні особливості провадження в окремих категоріях справ зумовлю­ються специфічним суб'єктом злочину (неповнолітні) чи іншо­го суспільне небезпечного діяння (неосудні) або ж специфікою процесуальної діяльності в стадіях порушення справ про деякі злочини й віддання до суду (справи приватного обвинувачення і протокольна форма досудової підготовки матеріалів).

Особливості провадження в справах неповнолітніх. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів (убивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, крадіжка, грабіж, розбій та деякі інші) — з 14 років (ст. 10 КК). Зважаючи на непов­ну фізичну й соціальну зрілість цих осіб, їх обмежену право- і дієздатність, законодавець передбачив такі особливості провад­ження, які надають їм додаткові, порівняно з дорослими, гарантії на захист, дозволяють процесуальним органам звільнити їх від кримінальної відповідальності або відбування покарання.

Насамперед визначимо особливості предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні попереднього слідства й розгляді таких справ у суді, ^рім обставин, які підлягають доказуванню в кожній справі (ст.64

•^ПК), необхідно також з'ясувати:

-~ точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народжен­ня);

Ном-01^" иого08'" ( загального розвитку, причому за наяв-1 Даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'я-

81


зану з душевним захворюванням, з'ясовується, чи міг він пон ністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керуваті, ними;

— характеристику особи неповнолітнього;

— умови його життя і виховання;

— обставини, які негативно впливали на його виховання;

— наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягли неповнолітнього в злочинну діяльність (ст.433 КПК).

В усіх випадках про злочини неповнолітніх провадження по­переднього слідства є обов'язковим. Воно здійснюється слідчи­ми органів внутрішніх справ або прокуратури. Ведення таких справ покладається на слідчих, які спеціалізуються на них.

У справах про злочини неповнолітніх участь захисника є обо­в'язковою з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі за­тримання неповнолітнього як підозрюваного або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'яв­лення обвинувачення — з моменту оголошення йому протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше як за 24 год. з моменту затримання.

Судовий розгляд справ зумовлюється додатковими гарантіями права неповнолітнього підсудного на захист, забезпечення ви­ховного й запобіжного впливу судових процесів у цих справах. найбільш повного встановлення даних, які характеризують осо­бу й поведінку підлітка, умов його виховання, навчання, робо­ти

По-перше, за мотивованим рішенням суду у справах осіб, які не досягли 16 років, допускається закритий судовий розгляд (ст.20 КПК)

По-друге, в судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного. Вони є учас­никами судового розгляду й мають право заявляти відводи та клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні до­казів

По-третє, про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд сповіщає органи і служби в справах неповнолітніх, підприєм­ство, установу та організацію, в яких навчався або працював неповнолітній Суд вправі викликати в судове засідання преД' ставників цих органів та організацій.

По-четверте, суд, вислухавши думку захисника й законного представника підсудного й висновок прокурора, вправі видали­ти неповнолітнього із залу судового засідання на час досліджен-ня обставин, які можуть негативно вплинути на неповнолітньою^

82                                                      |


то обставини, що досліджувалися за його відсутності. г0 ' яні з обвинуваченням, головуючий повідомляє про них пов "лному після повернення його до залу судового засідання. ""ті -п'яте, при постановленні вироку суд зобов'язаний у разі

вного засудження неповнолітнього, застосування до нього ум покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, або відстроч-м виконання вироку відповідно до ст.461 КК обговорити пи­тання про необхідність призначення неповнолітньому судового ихователя і за позитивного вирішення цього питання вказати в мотивувальній частині вироку підстави, а в резолютивній — сфор­мулювати рішення про необхідність призначення судового ви­хователя.

По-шосте, якщо суд прийде до висновку про можливість ви­правлення неповнолітнього, який учинив злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, без застосування кримінального покарання, він може закрити кримінальну справу й застосувати до неповнолітнього один із примусових заходів виховного ха­рактеру: передати під нагляд батькам чи особам, які їх заміню­ють, або ж громадській організації чи трудовому колективу за їхньою згодою, окремим громадянам на їхнє прохання; напра­вити до спеціальної виховної або лікувально-виховної установи для дітей і підлітків. Суд також може визнати за необхідне при-чначити неповнолітньому судового вихователя.

Кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння одинадцятирічного віку. До осіб і одинадцятирічного до шістнадцятирічного віку суд може за­стосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кри­мінальним покаранням.

Суддя призначає справу до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше як за 10 днів. Розгляд справи проводиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокуро­ра і захисника.

Ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судо­вої перевірки свої думки висловлюють прокурор і захисник. Після Цього суд виходить у нарадчу кімнату для винесення рішення. аходами виховного впливу є: публічне вибачення перед по-

рпиіим; застереження; передача під нагляд батьків, опікунів,

клувальників на їхнє прохання; відшкодування збитків (з п'ят-

адцятирічного віку, якщо є майно або заробітки); направлення

с",08"0^™1'01'0 д0 '^чі^ьної навчально-виховної установи на Р к до 3-х років; призначення судового вихователя.

83


Інститут судових вихователів створюється при судах. Вони працівниками суду, призначаються на посаду і звільняються 6 посади начальником Головного управління юстиції в Криму •      начальниками управлінь юстиції в областях, містах Києві і Се^ вастополі. Судовими вихователями можуть бути особи, які ма ють вищу юридичну або педагогічну чи психологічну освіту і досвід роботи з неповнолітніми. Положення про судових вихо. вателів затверджено наказом Голови Верховного Суду, Міністер­ства юстиції і Міністерства освіти України 15 листопада 1995 о №478/63/7/5.

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпе­чення виконання свого рішення суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити цю особу в приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-ви­ховного закладу (ст447 КПК).

Особливості провадження в справах приватного і приватно-публічного обвинувачення. Згідно з ч.І ст.27 КПК справи про умисне легке тілесне ушкодження (ст 106 КК), умисне заподі­яння удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю (ч.І ст.107 КК), наклеп без обтягую­чих обставин (ч.І ст 125 КК), образу (ст.126 КК), самоуправ­ство щодо дій, якими завдано шкоди правам та інтересам окре­мих громадян (ст.198 КК), порушуються за скаргою потерпіло­го, якому й належить у такому разі право підтримувати обвину­вачення.

У цих справах дізнання і попереднє слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю у разі примирення потер­пілого з обвинуваченим. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку Законодавець виходить з того, що зазначені злочини не являють собою великої суспільної небезпеки, й конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути розв'язані й без втручання прокурора, слідчих органів і суду.

Справи приватного обвинувачення порушуються лише судде10 (ст.251 КПК), тому скарги потерпілого мають подаватися Д° районного (міського) суду за місцем вчинення злочину. У скарзі викладається прохання про порушення справи щодо конкре'г' них осіб, зазначається, у чому виявилися їхні злочинні дії, в^' зуються місце й час події та наводяться докази, що підтверджу' ють вчинення злочину.

84                                                                ;! і


осушення кримінальної справи суддя мусить роз'яснити ід0 пілому про надане йому законом право на примирення з "^^ю на яку подана скарга. Якщо примирення відбулося, він 000 овляє в порушенні справи на підставі п.6 ч.І ст.6 КПК. Суд-ВІД оже відмовити в порушенні справи й за наявності всіх інших дя -авцн, передбачених ст.6 КПК. Це рішення судді може бути ° касаційному порядку оскаржене до вищестоящого суду потер-в. „м і ного представником та опротестоване прокурором (ст.252,

^54 КПК). Установивши, що є законний привід (скарга потерпілого або

його законного представника) й достатні дані, які свідчать про вчинення злочину, суддя виносить одну постанову про пору­шення кримінальної справи й віддання обвинуваченого до суду. Таким чином, особливістю тут є те, що стадії порушення кри­мінальної справи й віддання до суду збігаються. У цій же поста­нові суддя вирішує і питання про визнання особи потерпілою, а в разі заявлення цивільного позову — й цивільним позивачем, а також усі інші питання, які підлягають вирішенню у зв'язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні (ст.253 КПК).

. Підсудному не пізніше як за три доби до слухання справи має бути вручена повістка про виклик його в судове засідання із зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвину­вачується. Про час вручення повістки зазначається в протоколі судового засідання.

У випадку надходження до суду скарги про зустрічне обвину­вачення у вчиненні злочину, вказаного в ч.І ст.27 КПК, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи за зу­стрічним обвинуваченням і віддання обвинуваченого до суду. Зустрічні обвинувачення можуть бути об'єднані в одну справу, то сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню її обставин, економії процесуальних засобів, сил і часу суду та учас­ників судового розгляду.

У виняткових випадках справа про злочини, вказані в ч.І ст.27 КПК, може бути порушена й за відсутності скарги потерпілого. ^4ке право надане законом тільки прокурору й лише за умови, ЗДо справа має особливе суспільне значення, а також коли по­терпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинува-

еного чи з інших причин не може захистити свої законні інте­реси. Справа, порушена прокурором, направляється для провад-

ення попереднього слідства, а після закінчення розслідування Розглядається судом у загальному порядку як справа публічного

85


9

обвинувачення. Вона не підлягає закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим. У судовому розгляді такої справи потерпілий не є приватним обвинувачем і виступає в судових дебатах лише тоді, коли в справі не бере участі прокурор або громадський обвинувач (ст.318 КПК).

Закон передбачає, що справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч 1 ст.117 КК) порушуються прокурором, слідчим, ор. ганом дізнання, судом не інакше, як за скаргою потерпілого, але закрити їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим не мож­на. Вони розслідуються й розглядаються в суді в загальному по­рядку. Це — так звані справи приватна-публічного обвинувачення. Законодавець при цьому виходив із того, що необхідно врахову. вати волевиявлення потерпілої, для якої, можливо, є небажаним розголошення обставин і самого факту вчинення зґвалтування. Як виняток за відсутності скарги потерпілої справу про такий злочин вправі порушити тільки прокурор, якщо потерпіла через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси (ч.З ст.27 КПК)

Особливості судового розгляду справ приватного обвинувачення такі. У разі неявки без поважних причин потерпілого або його представника справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного вона в цих випадках може бути розглянута по суті за відсутності потерпілого (ст 290 КПК). Потерпілий у стадії судо' вого розгляду є приватним обвинувачем і вправі особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення, брати участь у судових дебатах Вступ прокурора в справу не позбавлж потерпілого цього права

Судове слідство в справах приватного обвинувачення почи нається з оголошення заяви потерпілого, яка фактично замінює обвинувальний висновок

В усіх справах приватного обвинувачення потерпілий і його представник мають право брати участь у судових дебатах

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів з деяких видів злочинів, які не являють собою великої суспільної небез­пеки, була введена з метою розвантаження слідчих, щоб вони шогли зосередити свої зусилля на розслідуванні більш тяжких злочинів, а також щоб максимально наблизити призначення покарання до вчинення злочину і в коротші строки досягти мети покарання

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів органами дізнання передбачена в справах про такі злочини, як ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, незаконна порубка лісу.

86


игтво без обтяжуючих обставин та про деякі інші злочини ЙГлТкїхдановст^КПК).

v правах про ці злочини органи дізнання не пізніше як у 10^-

ний строк встановлюють обставини вчиненого злочину й ден  правопорушника, одержують пояснення від нього, оче-^лців та інших осіб, витребують довідку про наявність або "лсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, у разі не­можливості в 10-денний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути подовжено відповідним прокурором, але не більше як до 20 днів (ч. І ст.426 КПК).

Провадження слідчих дій при цьому не допускається, крім ог­ляду місця події, яке закон дозволяє робити й до порушення кримінальної справи (ч.2 ст.190 КПК).

Про обставини вчиненого злочину складається протокол, у якому зазначається: час і місце його складання; ким складено;

дані про особу правопорушника; місце й час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фак­тичні дані, що підтверджують наявність злочину й винність пра­вопорушника; кваліфікація злочину за статтею КК України До протоколу приєднуються всі матеріали, вилучені предмети й до­кументи, а також список осіб, які підлягають виклику в суд.

Начальник органу дізнання затверджує протокол, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлен­ня, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвід­чується підписом правопорушника. Потім із санкції прокурора або його заступника протокол разом із матеріалами надсилаєть­ся до суду для вирішення питання про порушення кримінальної справи й розгляду її в суді.

Визнавши матеріали досудової підготовки достатніми для роз­гляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про пору­шення кримінальної справи й віддання правопорушника до суду та призначає справу до розгляду в судовому засіданні. У поста­нові судді викладається формулювання обвинувачення із зазна­ченням місця, часу, способу вчинення, мети, мотиву злочину, розміру заподіяної шкоди, інших наслідків злочину й статті кри­мінального закону, за яким особу віддано до суду. При цьому Формулювання обвинувачення слід викласти так, щоб наперед вирішити питання про винність правопорушника. Копія по-

ана ови судд1 "РУ^ється підсудному не пізніш як за три доби д6 цмя Р°згляду справи в суді.

87


   І.',

Кримінальні справи, досудова підготовка матеріалів у яки» провадилася в протокольній формі, підлягають розгляду в сулі      не пізніше як у 10-денний строк з моменту надходження матеоі,      алів до суду. Судове слідство в таких справах починається з ого­лошення постанови судді про порушення кримінальної справи й віддання правопорушника до суду (ст.297 КПК) і провадиться за тим обвинуваченням, яке сформульоване в цьому процесу­альному документі.

При розгляді справи в судовому засіданні суд вправі постано­вити обвинувальний чи виправдувальний вирок або ж поверну­ти справу для провадження попереднього слідства, якщо вини­кає необхідність з'ясування істотних додаткових обставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні

Провадження у справах про неосудних і осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину. Відповідно до ч.2 ст.111 КПК у справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені осо­бою в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, проваджен­ня попереднього слідства є обов'язковим. Захисник допускаєть­ся до участі в таких справах з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи, причому участь захисника в справі з цього моменту обов'язкова. З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту Витрати на захист відносять на рахунок держави.

Після закінчення попереднього слідства, якщо на підставі вис­новку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільне небезпечно­го діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла на душевну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направ­лення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові мають бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільне небезпечного діяння, а також дані, які підтверджу­ють, що вона захворіла на душевну хворобу. До постанови обо­в'язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що додаються' до .обвинувального висновку. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві (ст.226, 417 КПК).

Одержавши справу з указаною постановою слідчого, прокурор виконує такі дії: 1) погодившись з постановою, затверджує її ' надсилає справу до суду; 2) повертає справу зі своєю письмовою

88                                                      І


слідчому для проведення додаткового попереднього рказівк ^^ визнає, що психіатрична експертиза та інші до :

слідства    ^ справі, є недостатніми для того, щоб зробити кази' дкпро психічний стан особи, або що в справі не зібрано висн тніх доказів про те, що суспільне небезпечне діяння вчи-доста даною особою. Слідчий і прокурор також мають право за-"^ти кримінальну справу за наявності обставин, передбачених

^213 КПК. Питання про підсудність указаних справ вирішується на за-;

япьних підставах. Стадії віддання обвинуваченого до суду в цих справах немає.

Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосе­редньо в судове засідання.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому за­сіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника. Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає ха­рактер її захворювання. У судове засідання викликається закон­ний представник неосудного. Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти відводи й кло­потання і вправі допитати його як свідка. У необхідних випад­ках (коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла, або треба поставити експерту додаткові запитання) в судове засідання ви­кликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні екс­пертизи на попередньому слідстві. Суд може призначити по­вторну судово-психіатричну експертизу. В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільне небезпечного Діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істот­не значення для вирішення питання про застосування примусо­вих заходів медичного характеру. Висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами.

Якщо особа, стосовно якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. При цьому слід мати на увазі, що, згідно зі ст.65 КПК, пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерело до­казів у справі й на них не може грунтуватися рішення в справі.

"еля закінчення судового слідства висловлює свою думку про-^Р0?' а потім захисник. Отже, судові дебати в цих справах, на

ВДМіну від інших кримінальних справ, не відкриваються.

89


^1

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у й, радчу кімнату, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з приводу якогл порушена справа?

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається спра. ва?

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання?

4) чи слід застосувати до цієї особи примусовий захід медич. ного характеру і якщо слід, то який саме?

Суд відповідно до ст.13 КК може застосувати як примусові заходи медичного характеру — поміщення в психіатричну лікар­ню:

1) зі звичайним наглядом — щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне не­безпечного діяння потребує тримання в лікарні й лікування в примусовому порядку;

2) з посиленим наглядом — щодо душевнохворого, який учи­нив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні й лікування в умовах посиленого нагляду;

3) із суворим наглядом — щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером учиненого суспільне небезпеч­ного діяння являє собою особливу небезпеку для суспільства й потребує тримання в лікарні й лікування в умовах суворого на­гляду Суд не вправі зазначати назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має проводитися примусове лікування, та його строк.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевно­хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення їх застосування суд може передати його на піклу­вання родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським нагля­дом (ч 7 ст.13 КК).

Скасування або зміна примусових заходів медичного характе­ру може мати місце лише за рішенням суду, який застосував Ш заходи, або суду за місцем лікування, коли особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності, видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в ра»'' ще застосованих заходах медичного характеру. Розгляд судо1^ цього питання проводиться в такому ж самому порядку, як і пр°

90


ання примусових заходів медичного характеру, за по-застосу ^др^дго психіатра органу охорони здоров'я, якому ^"^оядковується медичний заклад, де тримається особа. До "^"ння додається висновок комісії лікарів-психіатрів. За наяв-под сумніву в правильності висновку комісії суд може викли-н0 в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного

КЗ*"^                    ••        "•                   ...       •*_.

Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні й головного психіатра, який вніс подання до суду, про час розгляду справи є

обов'язковим.

Особи, до яких судом застосовано примусове лікування, підля­гають обов'язковому комісійному переосвідуванню не рідше як один раз на шість місяців.

Одночасно зі скасуванням примусових заходів медичного ха­рактеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворо­бу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про віднов­лення кримінальної справи. При цьому у випадках спливу стро­ку давності притягнення до кримінальної відповідальності, ска­сування кримінального закону, наявності акта амністії та з інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої роз­глядається справа, коли така згода необхідна, кримінальна спра ва закривається. Якщо підстав для закриття справи немає, кри­мінальна справа відносно особи, неосудність якої була встанов­лена в судовому засіданні, надсилається відповідному суду пер­шої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках -прокурору для проведення попереднього слідства. Час перебу вання в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбав­лення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбуття покарання (ст.423 КПК).

На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом, може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання проку рора в загальному порядку. Суд касаційної чи наглядної інстанції може скасувати чи змінити рішення суду першої інстанції, в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру

§5. Перегляд судових рішень

" Українському кримінальному процесі передбачено три стадії. яких перевіряється законність та обгрунтованість винесених у Раві судових рішень: перегляд судових рішень у касаційному Рядку (касаційне провадження); перегляд судових рішень у на^^ "^"ЯУ (наглядне провадження); відновлення кримі-ьних справ за нововиявленими обставинами.

91


.Касаційне провадження п'ята стадія кримінального процес В якій суд другої інстанції перевіряє законність та обгрунтованіст'

.вироків, ухвал і постанов, що не набрали законної сили, за каса ційними скаргами і поданнями прокурорів.

Основні риси касації: 1) свобода, доступність і простота ос. карження судових рішень; 2) перевірка законності й обгрунтд, ваності судових рішень; 3) можливість подання нових матері. алів; 4) ревізійний порядок перевірки; 5) недопустимість пово. роту рішення до гіршого.

Свобода, доступність і простота оскарження судових рішень Засуджений, його захисник і законний представник, а також по­терпілий та його представник вправі оскаржити в касаційному

Порядку будь-який вирок суду, за винятком вироку Верховного Суду України. Цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники вправі оскаржити вирок у частині, що стосується цивільного позову. Особа, виправдана судом, вправі оскаржити в касаційному порядку виправдувальний вирок у частині мо­тивів і підстав виправдання.

Право касаційного оскарження вироків гарантують: 1) обо­в'язкове наведення судом підстав і мотивів прийнятого рішення і вручення його копії засудженому або виправданому; 2) доступність

, виконання учасниками процесу тих вимог, які пред'являються до касаційної скарги: вона має бути поданою правомочним на те учасником процесу в установлений строк і в письмовій формі з вказівкою того, хто і яке рішення суду вважає неправильним, і засвідчена підписом скаржника; 3) можливість відкликання скарги до початку розгляду справи в суді другої інстанції; 4) подаючи скаргу, підсудний може не боятися, що це погіршить його ста-;новище.

, Перевірка законності та обгрунтованості судових рішень. Пе­ревіряючи вирок, касаційна інстанція передусім з'ясовує, чи не порушені норми кримінального, кримінально-процесуального або інших галузей права. Крім цього, вона зобов'язана перевірити

.обгрунтованість вироку, правильність його по суті, тобто: а) від­повідність рішення суду фактичним обставинам справи; б) від­повідність цих обставин доказам, які були розглянуті судом пер­шої інстанції; в) достовірність цих доказів; г) достатність їх для правильного вирішення справи. Касаційна інстанція перевіряє, чи всі висновки мотивовані й чи логічні ці мотивування.

,., Можливість подання нових матеріалів. Касаційна інстанція

^іможе прийняти від прокурора або від інших учасників прои^У .до свого розгляду матеріали, яких раніше не було у справі, коли

92


соіали можуть мати значення для вирішення питання про ц1 "^або скасування вироку. Судова практика додатковими ма ^'"япами які можуть подаватися до вищестоящого суду, визнає ^'пмети й документи, в тому числі письмові заяви й пояснення

емих громадян, письмові міркування спеціалістів, якщо вони рне використовувалися для доказування в даній справі під час

•^розгляду судом першої інстанції.

ревізійний порядок перевірки полягає в тому, що суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги чи подання і перевіряє справу в повному обсязі стосовно всіх засуджених, у тому числі й тих, які скарг не подали й щодо яких не принесено

касаційного подання.

Недопустимість повороту рішення до гіршого. Заборона пово­роту рішення до гіршого є суттєвою гарантією права обвинува­ченого на захист і водночас гарантією правосуддя, бо касаційні скарги допомагають виявляти недоліки в діяльності органів роз­слідування, судів першої інстанції. Недопустимість повороту рішення до гіршого полягає в тому, що, по-перше, посилення покарання, а також застосування судом другої інстанції закону про більш тяжкий злочин заборонено; по-друге, не допускають­ся скасування вироку й передача справи на новий розгляд за мотивами м'якості міри покарання, якщо справа переглядається за скаргою засудженого або його захисника; по-третє, у разі но­вого розгляду справи після скасування вироку в касаційному порядку суд першої інстанції не вправі посилювати покарання, або застосовувати закон про більш тяжкий злочин, якщо пер­ший вирок було скасовано за скаргою засудженого або його за­хисника; по-четверте, суд касаційної інстанції не вправі скасу­вати виправдувальний вирок за скаргою виправданого або його захисника (якщо їх не влаштовують підстави виправдання або ж скаргу подав один із співучасників, якого не виправдали).

Порядок і строки оскарження вироків, ухвал і постанов. Мо­жуть бути оскаржені в касаційному порядку: вироки, ухвали і постанови районних (міських), міжрайонних (окружних) судів ~ до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласно­го, Київського та Севастопольського міських судів; Верховного '-УДУ Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Се­вастопольського міських судів, міжобласного суду — до Верхов-

°го Суду України. Справи в касаційному порядку розглядають­ся судом у складі трьох суддів — членів судової колегії в кримі-

альних справах відповідного суду. Вироки, ухвали і постанови ськових судів гарнізонів оскаржуються до військового суду

93


 

відповідного регіону. Військове-Морських сил, а останніх — військової колегії Верховного Суду України (ст.357 КПК).

Касаційні скарги й подання прокурора надсилаються через сул який постановив вирок. Якщо вони подані безпосередньо п' касаційної інстанції у встановлений строк, це не є перешкодою для розгляду їх.

У випадку надходження подання або скарги на вирок суд пео. шої інстанції сповіщає про це осіб, інтереси яких зачіпає подан­ня чи скарга. Ці особи мають право ознайомитися в суді з по­данням чи скаргою і дати свої заперечення. Ці заперечення при­єднуються до справи або надсилаються як додаток до справи не пізніше трьох діб з моменту їх надходження.

Скарга й подання можуть бути надіслані протягом семи діб з моменту оголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, — протягом такого ж строку з моменту вручення йому копії вироку. Протягом строку, встановленого для оскарження вироку, справа ніким не може бути витребувана з суду, який постановив вирок. Прокурор, а також засуджений або виправда­ний і відповідно його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники вправі ознайомитися в суді з матеріалами справи та зі скаргою чи поданням. Строк не вважається пропущеним, коли до його закінчення подання або скаргу здано на пошту або адміністрації місця ув'язнення.

У разі пропущення строку на оскарження або внесення подан­ня з поважних причин особи, що мають право на касаційну скаргу або подання, можуть клопотатися перед судом, який постано­вив вирок, про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні. Суд має право викликати особу, що порушила клопотання, для дачі по­яснення. Особа, яка подала заяву про відновлення пропущеного строку, може взяти участь у засіданні суду й за власним бажан­ням.

Надходження скарги чи подання на вирок зупиняє його вико­нання. Після закінчення строку, встановленого на оскарження чи внесення подання, суд, що постановив вирок, не пізніше доби надсилає справу разом зі скаргою чи поданням до касацій­ної інстанції і визначає дату розгляду нею справи.

До розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше як за три доби до нього, учасники судового розгляду мають право по­давати безпосередньо до касаційної інстанції викладені письмово додаткові до подання чи скарги доводи й міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора.

94


касаційної інстанції повинен розглянути справу, що на-•"д за касаційною скаргою або поданням, у день, призначе-^"^удом першої інстанції. В разі особливої складності справи нии 'нших виняткових випадках розгляд справи може бути пе-сено за ухвалою судової колегії або постановою голови Вер­бного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київ-^кого й Севастопольського міських судів не більше як на де-сь ь днів за ухвалою судової колегії або постановою Голови Вер­ховного Суду України чи його заступника — не більше як на один місяць. Про зміну дати розгляду справи суд касаційної інстанції завчасно повідомляє осіб, які беруть участь у справі

(ст.358- КПК).

Порядок розгляду справи в касаційній інстанції. Головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа підлягає роз­гляду. Після цього він встановлює, хто з'явився в справі й чи були повідомлені про час її розгляду причетні особи, залежно від чого суд вирішує питання про можливість розгляду справи Далі головуючий оголошує склад суду, прізвище прокурора, пе­рекладача й опитує осіб, які з'явилися, чи є у них заяви про відвід. Головуючий також запитує, чи є у них клопотання. Щодо заявлених клопотань суд виносить ухвалу.

Розгляд справи починається доповіддю одного з членів суду. який викладає суть та основні доводи скарги або подання Коли справа розглядається за поданням прокурора, то після доповіді члена суду прокурор обґрунтовує його. Якщо подано додаткові матеріали, суд знайомить з ними прокурора, а також інших осіб. які беруть участь у розгляді справи Потім підсудний, його за­хисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач або їхні представники, якщо вони беруть участь у засіданні, да­ють пояснення. Після цих пояснень прокурор робить висновок про законність та обгрунтованість вироку. Заслухавши пояснен­ня учасників процесу й висновок прокурора, суд виходить у на-Радчу кімнату для винесення ухвали.

Винесена судом у нарадчій кімнаті ухвала має бути негайно оголошена в залі судового засідання одним із членів суду. У ви­няткових випадках у справах, які вимагають значного часу для складення ухвали, суд має право обмежитися складенням та ого лошенням лише резолютивної частини ухвали, яку підписують усі члени суду, з тим, щоб не пізніше п'яти днів була складена й оголошена учасникам судового розгляду повна мотивована ух-вала ^ДУ- Про час оголошення мотивованої ухвали зазначається

Рзніше складеній резолютивній частині ухвали (ст.379 КПК).

95


- Підставами для скасування чи зміни вироку при розгляді справ в касаційному порядку є: однобічність або неповнота дізнання

--попереднього чи судового слідства; невідповідність висновків суду' викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне гіо^ рушення кримінально-процесуального закону; неправильне засто­сування кримінального закону; невідповідність призначеного су­дом покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст.367 КПК)

У результаті розгляду справи в касаційному порядку суд ухва. лює одне з таких рішень: залишає вирок без змін, а скаргу чц подання — без задоволення; скасовує вирок і направляє справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд; скасовує вирок і закриває справу; змінює вирок.

Касаційна ухвала складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин, в яких мають бути зазначені:

1) місце й час постановлення ухвали;

2) назва і склад суду, що постановив ухвалу, прокурор та інші особи, які брали участь у розгляді справи в засіданні касаційної "інстанції;

3) зміст резолютивної частини вироку;

4) особа, яка надіслала касаційну скаргу або подання;

5) суть скарги або подання;

6) нові матеріали, якщо суд поклав їх в основу свого рішення;

7) коротке викладення пояснень осіб, які брали участь у засі­данні;

8) висновок суду касаційної інстанції за скаргою чи поданням;

9) докладні мотиви прийнятого судом рішення;

10) результати розгляду справи.

У разі залишення скарги чи подання без задоволення в ухвалі касаційної інстанції вказуються підстави, за якими вони визнані неправильними. При скасуванні або зміні вироку в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме поля­гають ці порушення або необґрунтованість вироку. Направляю­чи справу на додаткове розслідування або на новий судовий роз­гляд, касаційна інстанція має вказати в ухвалі ті обставини, які належить з'ясувати, й ті процесуальні дії, які для цього необхід­но виконати.

Якщо касаційна інстанція скасовує обвинувальний вирок і за­криває справу за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину за умови, що особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, розглянута справа направляється прокурору яля вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

%


„я касаційної інстанції є остаточною і може бути опротес-пише в порядку нагляду. Ухвала надсилається не пізніше ^^^ліб після її винесення разом зі справою, касаційною скар-^''^бо поданням і додатково поданими матеріалами до суду, г0" постановив вирок, для виконання.

Якщо на підставі ухвали касаційної інстанції засуджений має бути звільненим з-під варти, копія ухвали надсилається протя­гом доби адміністрації місця ув'язнення для виконання. Остан-

зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухвали повідомити суд, який виніс вирок, про звільнення ув'язненого з-під варти на виконання ухвали касаційної інстанції.

Наглядне провадження стадія кримінального процесу, в якій суд наглядної інстанції перевіряє законність та обгрунтованість опротестованих вироків, ухвал і постанов, що набрали законної

сили.                                                          ;

Провадження в порядку нагляду характеризують ряд спільних

з касаційним провадженням рис. Як у касаційному, так і в на- . глядному порядку перевіряються законність та обгрунтованість винесених у справі судових рішень, перевірка здійснюється на підставі матеріалів, які є в справі, й має за мету виправлення судових помилок. Спільними є і підстави для скасування чи зміни судового рішення.

Поряд з цим наглядне провадження має і суттєві особливості, які відрізняють його від касаційного провадження.

1. Предметом касаційного провадження є рішення суду пер­шої інстанції, що не набрали законної сили. У порядку ж судо- , вого нагляду перевіряються рішення суду першої інстанції, що набрали законної сили, а також рішення касаційної і наглядної інстанції.

2. Касаційне провадження виникає за касаційними скаргами учасників процесу й касаційним поданням прокурора, наглядне ж провадження — лише за протестами в порядку нагляду вказа­них у законі посадових осіб суду й прокуратури.

^ Строки оскарження й опротестування судових рішень у ка-^ційному порядку мають бути стислими, опротестування ж у порядку нагляду не за мотивами повороту рішення до гіршого Шякими строками не обмежене; перегляд у порядку нагляду об­винувального вироку, ухвали й постанови суду з мотивів м'я-сті покарання або необхідності застосування до засудженого

кону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального ви-кв^ а^0 ухвали чи постанови суду про закриття справи допус-ться -"ише протягом року після набрання ними законної сили.

^                                                       .97 -


4. При перегляді справи в касаційному порядку давати пояс­нення мають право всі учасники процесу та їхні представники, що з'явилися до суду, а при перегляді справи в порядку нагляду

пояснення дають тільки ті учасники, які викликані до суду на­глядною інстанцією.

5. Перегляд у касаційному порядку проводиться всіма судами другої інстанції, перегляд же справ у порядку нагляду здійснюєть­ся в спеціально вказаних у законі наглядних інстанціях.

Правом витребування справ для їх вивчення і принесення щодо них (за наявності для цього підстав) протестів у порядку нагляду наділені такі посадові особи: Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України та їхні заступники — на виро­ки, ухвали й постанови будь-якого суду України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України; прокурор Авто­номної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, Голова Верховного Суду Автономної Республіки Крим, облас­ного, Київського та Севастопольського міських судів та їхні за­ступники — на вироки, ухвали районних (міських) судів, а та­кож касаційні ухвали й постанови судової колегії в криміналь- . них справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим, об­ласного, Київського та Севастопольського міських судів; військо­вий прокурор (на правах прокурора області), голова військового ' суду регіону, Військово-Морських Сил — на вироки, ухвали і постанови військового суду гарнізону (ст.387 КПК).

Прокурорам районів (міст) законом не надано право приноси­ти протести в порядку нагляду, але вони мають право витребу­вати справу з районного (міського) суду, а також можуть зверта­тися з поданням до вищестоящого прокурора про принесення протесту в порядку нагляду.                               

До вирішення справи в порядку нагляду Генеральний проку- л рор України й Голова Верховного Суду України та їхні заступ- ники відповідно до їхньої компетенції мають право зупинити виконання вироку, ухвали й постанови до їх опротестування на строк не більше трьох місяців (ст.387 КПК).

Перегляд вироків, ухвал і постанов у порядку нагляду за про­тестами вказаних у законі посадових осіб здійснюється: прези­дією Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських судів — щодо каса­ційних ухвал цих судів і вироків та ухвал, які набрали законної сили, районних (міських) і окружних (міжрайонних) судів;

військовим судом регіону, Військово-Морських Сил — щодо вироків, ухвал і постанов військових судів гарнізонів; Судовою

98


колегією в кримінальних справах і військовою колегією Верхов­ного Суду України — щодо постанов президій указаних судів, а також щодо вироків і ухвал, які набрали законної сили, винесе­них усіма судами України, якщо вони не були розглянуті відпо­відними судовими колегіями Верховного ^уду України; Плену­мом Верховного Суду України — щодо вироків і ухвал судових колегій Верховного Суду України і постанов суддів цього ж суду

Розгляд справ у порядку нагляду розпочинається доповіддю судді. У президії суду справу й протест доповідає член президії або член суду, в судовій колегії та на Пленумі Верховного Суду України — Голова, заступник Голови або суддя Верховного Суду України. Доповідачем не може бути суддя, який раніше брав участь у розгляді справи. Суд, який розглядає справу в порядку нагляду, в необхідних випадках вправі викликати в судове засі­дання засудженого та інших учасників процесу в суді першої інстанції. У цих випадках вони після доповіді судді можуть дати пояснення. Потім прокурор підтримує протест, принесений ним чи іншим прокурором, або дає висновок на протест голови Вер­ховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного. Київ­ського та Севастопольського міських судів. Голови чи заступни­ка Голови Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України й президія відповідного суду виносять постанову, а судова колегія Верховного Суду України — ухвалу. Постанови Пленуму й президії суду приймаються прос­тою більшістю голосів членів Пленуму чи президії, які беруть участь у засіданні. Ухвала судової колегії підписується всіма трьо­ма суддями, а постанова президії суду — головуючим. Постано­ва Пленуму Верховного Суду України підписується Головою цього суду й секретарем Пленуму Верховного Суду України. Ухвала або постанова суду приєднується до справи разом із протестом.

Наглядна інстанція скасовує вироки, ухвали й постанови на тих же підставах, що й касаційна інстанція.

Вироки, ухвали й постанови суду першої інстанції, а також ухвали й постанови касаційної і наглядної інстанцій підлягають скасуванню або зміні, коли суд, розглядаючи протест, визнає, Що цим вироком, ухвалою або постановою прийнято незаконне або необгрунтоване рішення судом першої інстанції, необгрун­товане залишені в силі, скасовані або змінені вищестоящим су­дом попередні ухвали, постанови чи вироки у справі або якщо при розгляді справи в касаційній чи наглядній інстанції були допущені порушення закону, які вплинули або могли вплинути на правильність винесеної ним ухвали чи постанови.

4.                                                           99


Розглянувши справу, наглядна інстанція має право: а) зали­шити протест без задоволення; б) скасувати вирок і всі наступні судові ухвали та постанови й закрити справу або передати її ц, нове розслідування чи новий судовий розгляд; в) скасувати ка­саційну ухвалу, а також наступні судові ухвали та постанови якщо їх було винесено, й передати справу на новий касаційний розгляд; г) скасувати ухвали й постанови, винесені в порядку нагляду, й залишити в силі, зі зміною або без зміни, вирок суду й касаційну ухвалу; д) внести зміни до вироку, ухвали або поста­нови суду, пом'якшивши призначене засудженому покарання або застосувавши закон про менш тяжкий злочин.

При розгляді справи в порядку нагляду суд не зв'язаний дово­дами протесту й перевіряє справу в повному обсязі. Якщо в справі засуджено або виправдано кількох осіб, суд не має права скасу­вати вирок, ухвалу чи постанову з метою погіршення становища

тих виправданих або засуджених, стосовно яких не принесено протесту.

. Після скасування судом наглядної інстанції першого вироку справа розслідується і розглядається в загальному порядку. По­силення покарання допускається лише за умови, якщо перший вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з не­обхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, а та­кож коли буде встановлено обставини, що свідчать про вчинен­ня обвинуваченим більш тяжкого злочину.

В стадії відновлення кримінальних справ за нововиявленими об­ставинами відбувається перегляд вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили, внаслідок виявлення нових обста­вин, які раніше не були відомі особам, що розслідували справу, або суду, що розглядав її, і які встановлюють незаконність і не­обґрунтованість винесеного у справі судового рішення.

Підставами для того, щоб почати провадження за нововиявле­ними обставинами, є заява заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій і посадових осіб про перегляд справ. Заяви подаються прокурору, бо тільки він уповноважений законом призначити розслідування нововиявлених обставин. Прокурор може призначити розслідування нововиявлених обставин і з влас­ної ініціативи, якщо йому безпосередньо стали відомі такі об­ставини.

Відповідно до ст.397 КПК нововиявленими обставинами вва­жаються: 1) фальшивість доказів, неправильність показань свідка або висновку експерта, на яких грунтується вирок; 2) зловжи­вання суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, а також

100


яання прокурора, слідчого чи особи, яка провадила дізнан-^^мній справі; 3) всі інші обставини, які не були відомі суду ня в винесенні вироку, ухвали чи постанови та які самі по собі "Р" „ом з раніше виявленими обставинами доводять непра-

льність засудження або виправдання підсудного (зокрема вчи-Б ння злочину іншою особою, виявлення нових співучасників Почину, завідомо неправдивих показань потерпілого).

< Закон'передбачає, що перегляд виправдувального вироку до­пускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності й не пізніше од­ного року з дня виявлення нових обставин. За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, встанов­леного для цього більш тяжкого злочину (ст.398 КПК).

За наявності доказів, які підтверджують невинність засудже­ного або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами строками не обмежено. Смерть засудженого не є перешкодою до перегляду справи в інтересах реабілітації засудженого.

Прокурор зобов'язаний прийняти й розглянути заяви заінте­ресованих осіб. Коли заява чи матеріали розслідування нових обставин, на думку прокурора, не дають підстав для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю мотивованою постановою, про що повідомляє осіб та установи, які подали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоящому прокурору.

Нові обставини у справі, які стали відомі прокурору, повинні бути розслідувані в усіх випадках. Про призначення розсліду­вання нововиявлених обставин прокурор у межах своєї компе­тенції виносить постанову. Розслідування провадиться прокуро­ром особисто або за його дорученням — органом дізнання чи слідчим за правилами, передбаченими КПК для проведення по­переднього розслідування.

у випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак зловживань особи, що провадила дізнання, слідчого, про-"ЧФора, судді, виноситься постанова про порушення криміналь­ної справи, бо ці зловживання, як правило, мають бути встанов-

ені судовим вироком, що набрав законної сили. Це ж стосуєть-

я і випадків завідомо неправдивих показань свідка чи потерпі-го, завідомо неправильних висновків експерта або перекладу

101


 

Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи направляє її разом з матеріалами розслідування або вироком, який набрав законної сили й за яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі уже засуджені, та своїм виснов­ком відповідно прокурору Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, котрий і вирішує питання про при­несення протесту до президії відповідного суду. Справи, в яких вирок винесено Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласним, Київським чи Севастопольським міським судом, про­курор Автономної Республіки Крим, області чи міст Києва та Севастополя направляє Генеральному прокурору України, який вирішує питання про принесення протесту до Верховного Суду України.

Якщо вирок у справі був винесений Верховним Судом Украї­ни, протест про його перегляд за нововиявленими обставинами може бути принесено Генеральним прокурором України або його заступником до Пленуму Верховного Суду України.

Протест прокурора про перегляд справи за нововиявленими обставинами розглядається судом за правилами, встановленими для перегляду справ у порядку нагляду, але попередній розгляд справи в касаційному порядку або в порядку нагляду не пере­шкоджає її розгляду в тій же судовій інстанції в порядку віднов­лення за нововиявленими обставинами (ст.400 КПК).

Закон забороняє суду вносити у вирок зміни, які випливають із нововиявлених обставин. Через те суд, розглянувши протест прокурора, може: 1) залишити протест без задоволення, якщо нові обставини не підтверджуються або не впливають на пра­вильність прийнятих у справі судових рішень; 2) скасувати ви­рок і всі наступні судові рішення і передати справу на нове роз­слідування або на новий судовий розгляд, якщо це необхідно у зв'язку з нововиявленими обставинами; виявивши й інші підстави для скасування вироку, суд вправі послатися і на них, щоб і вони були враховані при новому розслідуванні чи судовому роз­гляді справи; 3) скасувати вирок і наступні судові рішення і за­крити справу, якщо будуть встановлені обставини, за наявності яких справа підлягає закриттю. Рішення суду, прийняте в ре­зультаті розгляду протесту прокурора про перегляд справи за но­вовиявленими обставинами, може бути опротестоване й пере­глянуте в порядку нагляду.

Нові попереднє розслідування і судовий розгляд після скасу­вання вироку в зв'язку з нововиявленими обставинами, а також

102                                                     


оскарження й опротестування нового вироку, постанови чи ух­вали суду відбуваються на загальних підставах. У разі нового судового розгляду суд першої інстанції не зв'язаний розміром покарання, призначеного скасованим вироком, бо підставою для його скасування були нові обставини, невідомі попередньому

суду при винесенні рішення.

§6. Виконання вироку, ухвали і постанови суду

Виконання вироку — це завершальна стадія кримінального про­цесу, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали і постано­ви, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів. В процесуальній літературі ця стадія називається скорочено — «виконання вироку». Фактично вона охоплює як виконання вироку, так і виконання ухвал і постанов суду. В по­дальшому викладі, якщо не буде застережено інше, під вико­нанням вироку слід розуміти і виконання всіх інших судових

актів. Завдання виконання вироку як стадії кримінального процесу

полягає, як правило, не у фактичному виконанні рішень суду Для цієї мети створені спеціальні органи. Завданням цієї стадії є організація процесуальної діяльності, спрямованої на:

а) звернення вироку до виконання;

б) забезпечення у встановлених законом випадках повної або

часткової реалізації вироку;

в) вирішення встановлених законом питань, які виникають у

ході фактичного виконання вироку;

г) здійснення контролю за виконанням вироку. Значення стадії виконання вироку визначається важливістю тих завдань, які в ній вирішуються. Вона створює необхідні пе­редумови для безпосередньої реалізації прийнятих судом рішень, сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості по-несення покарання за вчинення злочину. Своєчасне і точне ви­конання вироку сприяє виконанню завдань кримінального су­дочинства. Стадія виконання вироку характеризується рядом важливих

положень, до яких належить:

' ~ обов'язковість вироків для всіх державних і громадських

структур, посадових осіб і громадян;

-- оперативність звернення і приведення вироку до виконан­ня;

103


— можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході вико­нання вироку за наявності передбачених для цього у законі підстав.

Точне і безумовне виконання вироку підвищує його ефек­тивність, сприяє зміцненню законності і правопорядку в Ук­раїні.

Набрання вироком законної сили. Відповідно до ст.401 КПК вирок набирає законної сили після закінчення строку на каса­ційне оскарження та внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання.

В разі надходження касаційної скарги чи внесення касаційно­го подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи касаційною інстанцією.

У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили

не набирає до моменту винесення касаційною інстанцією ухва­ли.

Вирок Верховного Суду України касаційному оскарженню не підлягає і набирає сили з моменту його проголошення.

Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, виконуються негайно після проголошення вироку.

Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

До набрання вироком законної сили засуджений, який пере­буває під вартою, не може бути переведений в місця позбавлен­ня волі, що знаходяться в іншій місцевості.

Після набрання законної сили вирок набуває властивостей виключності і обов'язковості.

Виключність вироку означає неможливість повторного розгля­ду справи тієї самої особи і за тим самим обвинуваченням, за яким вона вже була засуджена чи виправдана, до скасування цього вироку в порядку, передбаченому законом.

Вирок є обов'язковим для всіх фізичних і юридичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Вирок, який на­брав законної сили, є обов'язковим і для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої по­становлено вирок, у питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою (ст.31 ЦПК України).

Звернення вироку до виконання. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не ,

і,. 104                                                                І: ;

і:


пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції (ч. 1 ст.404 КПК).

Суд направляє копію вироку і копію касаційної ухвали, якщо вирок було змінено, а також розпорядження про виконання ви-ооку, підписане головуючим або головою суду і секретарем і скріплене гербовою печаткою суду.

Розпорядження про виконання вироку разом з іншими доку­ментами направляється:

' — при засудженні до позбавлення волі, якщо засуджений три­мається під вартою, — адміністрації місця попереднього ув'яз­нення, а якщо він перебуває на волі, — органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого;

— при засудженні до направлення в дисциплінарний батальйон — адміністрації місця попереднього ув'язнення, якщо засудже­ний перебуває під вартою, або командиру військової частини, де засуджений проходить службу;

— при засудженні до виправних робіт — інспекції виправних робіт за місцем роботи засудженого, а при засудженні до ви­правних робіт у місцях, які визначаються органами, що відають застосуванням таких робіт, — інспекції виправних робіт за місцем проживання засудженого;

— при умовному засудженні і при застосуванні відстрочки ви­конання вироку — органу внутрішніх справ за місцем прожи­вання засудженого, а якщо засуджений є неповнолітнім, ще й службі у справах неповнолітніх за місцем проживання непов­нолітнього для здійснення контролю за поведінкою засуджено­го;

— у разі позбавлення права займати певні посади або займати­ся певною діяльністю — адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого для виконання, а та­кож органу внутрішніх справ за місцем проживання засуджено­го — для здійснення контролю за виконанням цього покарання;

— при позбавленні батьківських прав — органу опіки і піклу­вання, а також органам реєстрації актів громадянського стану за місцем народження неповнолітнього для внесення відповідної відмітки до книги запису актів про народження.

З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію в необхідних випадках на підприємство, організа­цію, установу за місцем роботи або проживання засудженого.

Копія вироку надсилається громадським організаціям або тру­довому колективу, яким засудженого передано на перевихован­ня і виправлення, або трудовому колективу-чи особі, на яких

Ї85


судом покладено обов'язок по нагляду за засудженим і прове­денню з ним виховної роботи.

Якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був на­кладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала касаційної інстанції направляється відповідним

органам для повернення вилучених предметів, а також для знят­тя арешту з майна.

Після набрання законної сили виправдувальним вироком, одер­жання ухвали (постанови) суду про закриття справи за реабілі-туючими підставами, суд, який розглядав справу по першій інстанції, зобов'язаний направити виправданому, а у разі його смерті — спадкоємцям спеціальне повідомлення, в якому роз'яс­нюється, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Якщо повідомлення про засудження громадянина були опуб- ;

ліковані в пресі, то на його вимогу, а в разі смерті — на вимогу родичів чи суду відповідні редакції протягом одного місяця зо-іід бов'язані зробити повідомлення про рішення, що реабілітує гро-Д

мадянина (ст.37 Закону про друковані засоби масової інформації Д (пресу) України).                                          ^

У місячний термін від дня звернення громадянина суддя ви- Н значає розмір шкоди у вигляді втраченого заробітку, інших ви- • трат і сум, про що виносить ухвалу. У разі незгоди громадянин Я може оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгля­ду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемлюють права громадян, до суду вищої інстанції в касаційному порядку (п.6, 12 Положення про засто­сування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого на­казом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р.).

Про виконання вироку органи, які приводять вироки до вико­нання, повинні негайно повідомити суд, який постановив ви­рок. Контроль за виконанням вироків, ухвал і постанов покла­дається на суддів, які головували в судовому засіданні, і на голо­ву суду.

При виконанні вироку виникає низка питань, які має виріши­ти суд. Найбільш типовими є наступні.

Вщстрочка виконання вироку. Вона може бути застосована щодо засуджених до позбавлення волі або до виправних робіт за наяв-

106


пості однієї з встановлених кримінально-процесуальним зако­ном підстав, а саме:

а) при тяжкій хворобі засудженого, яка перешкоджає відбу ранню покарання, — до його видужання;

б) при вагітності засудженої на момент виконання вироку — ца строк не більше одного року;

в) за наявності у засудженої малолітніх дітей — до досягнення дитиною трирічного віку;

г) коли негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї в силу особливих обставин (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї) — на строк, встанов­лений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

Відстрочка виконання вироку не допускається щодо особливо небезпечних рецидивістів, а також щодо осіб, засуджених за особ­ливо небезпечні злочини проти держави, незалежно від строку покарання, і щодо осіб, засуджених за інші тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче 5 років.

Сплата штрафу може бути відстрочена або розстрочена не більш як на один рік у тому разі, коли засуджений не може сплатити його негайно.

Ст.405 КПК не передбачає відстрочки виконання вироку, яким призначено виняткову міру покарання — смертну кару. Однак згідно зі ст.7 Положення про порядок здійснення помилування громадян, засуджених судами України, затвердженого Указом Президента України від 31 грудня 1991 р., виконання вироку щодо особи, засудженої до смертної кари, зупиняється до роз­гляду клопотання або матеріалів про відмову від подання клопо­тання про помилування. В інших справах у виняткових випад­ках, коли засуджені не перебувають під вартою, виконання ви­років щодо них може бути відстрочено до розгляду клопотань про помилування (ст.4 Положення).

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м'яким. Це питання розглядається судом за місцем відбу­вання покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії або служби в справах неповнолітніх.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, застосо' вується суддею військового суду гарнізону за місцезнаходжен-

107


ням засудженого за поданням командування дисциплінарного батальйону.

Зазначені подання розглядаються судом в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи

з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

При розгляді судом спільного подання органу, що відає вико­нанням покарання, і спостережної комісії або служби в справах

неповнолітніх суд повідомляє відповідну комісію чи службу про час і місце розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засуд­женого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців (ст.407 КПК).

Звільнення від відбування покарання засудженого, який за­хворів на тяжку хворобу. У випадку, коли засуджений до поз­бавлення волі захворів на хронічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, суддя районного чи міського суду за поданням адміністрації ВТУ на підставі вис­новку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнен­ня цієї особи від дальшого відбування покарання. При цьому він вправі застосувати примусові заходи медичного характеру

чи передати звільненого на піклування органів охорони здо­ров'я.

Якщо на душевну чи іншу хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить

постанову про звільнення його від дальшого відбування пока­рання (ст.408 КПК).

Постанова судді оскарженню не підлягає, але може бути опро­тестована прокурором.

Скасування умовного засудження і відстрочки виконання вироку, ^ а також звільнення від покарання засудженого, щодо якого вико- ЦІ нання вироку відстрочено (ст.408-2 КПК). Приводами до скасу- Щ' вання судом умовного засудження і направлення засудженого _ для відбування покарання, призначеного вироком, може бути: •

— подання органу внутрішніх справ і служби у справах непов- • нолітніх — у разі систематичного порушення умовно засудже- • ним протягом іспитового строку громадського порядку, що по- !•


тягло застосування заходів адміністративного стягнення або гро­мадського впливу;

— клопотання громадської організації або трудового колекти­ву — якщо умовно засуджений, якого за вироком суду було пе­редано на виправлення і перевиховання, а також під нагляд гро­мадської організації або трудового колективу, не виправдав їх довір'я, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною пра­цею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитися від громадського впливу.

Після закінчення строку відстрочки виконання вироку суддя за поданням органу внутрішніх справ, залежно від ставлення засудженого до праці і навчання, його поведінки протягом всьо­го строку відстрочки виносить постанову про звільнення засуд­женого від покарання або про направлення його для відбування позбавлення волі, призначеного судом.

Скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ст.408-3 КПК). Відстрочка відбування покарання таким особам може бути ска­сована судом у таких випадках:

. — якщо засуджена, щодо якої відбування покарання відстро­чено, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, .зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дити­ни, догляду за нею, допускає порушення громадського порядку, за що письмово більше двох разів попереджувалася;

— у зв'язку з досягненням дитиною трирічного віку або в разі її смерті. У цьому разі суд, залежно від поведінки жінки протя- . гом встановленої судом відстрочки відбування покарання, може Прийняти рішення про звільнення засудженої від відбування покарання або про заміну його більш м'яким покаранням чи про направлення засудженої до відповідної установи для відбу­вання покарання, призначеного вироком, повністю або частко­во зарахувавши час відстрочки у строк відбування покарання.

Зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом. Зміна умов тримання особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, шляхом їх поліпшення або погіршення, залежно від поведінки особи, ставлення її до праці і навчання, є засобом індивідуалізації виконання покарання, який має на меті сприяти виправленню і перевихованню засуджених.

Приводом для розгляду питання про зміну умов тримання особи в місцях позбавлення волі є подання адміністрації ВТУ, погод­жене зі спостережною комісією або службою у справах непов­нолітніх.

109


ї

Після досягнення засудженим 18-літнього віку він переводиться з виховно-трудової колонії до виправно-трудової колонії відпо­відного режиму. Дозволяється залишити засуджених, які досяг-ли 18-літнього віку, у виховно-трудовій колонії до повного відбут­тя покарання, але не більше як до досягнення 20-літнього віку, виходячи при цьому з інтересів одержання якнайповніших ре­зультатів по виправленню і перевихованню.

Вирішує питання про зміну призначеного судом виду режиму ВТУ суддя районного чи міського суду за місцем відбування покарання (ст.410 КПК).

Заміна штрафу і виправних робіт іншими мірами покарання. При­значені засудженому виправні роботи можуть бути судом замі­нені штрафом або громадською доганою. За наявності підстав, зазначених у ст.ЗО КК виправні роботи без позбавлення волі з відбуванням за місцем праці можуть бути замінені судом ви­правними роботами з відбуванням їх в інших місцях, визначе­них органами, що відають застосуванням виправних робіт (але в районі проживання засудженого), або навіть позбавленням волі на невідбутий строк виправних робіт.

В разі злісного ухилення від сплати штрафу, призначеного су­дом як основне покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу виправними роботами без позбавлення волі (ст.32 КК).

Питання про заміну перелічених видів покарання іншими ви­рішується судом за поданням відповідних органів або за клопо­танням громадської організації чи трудового колективу (ст.410 КПК).

Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і переведення із виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму (ст.410-1 КПК). Можливість тимчасового залишення за­судженого в слідчому ізоляторі або в тюрмі і переведення його з ВТУ у слідчий ізолятор пов'язується в законі з необхідністю участі засудженого у попередньому слідстві чи в судовому розгляді в справах інших осіб.

Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі, а також про тимчасове переведення засудженого з ВТУ в слідчий ізолятор вирішується слідчим або органом дізнання з санкції прокурора області, а та- ;| кож прирівнених до нього прокурорів на строк до 2 місяців, з | санкції заступника Генерального прокурора України — до 4 місяців, | а з санкції Генерального прокурора України — до 6 місяців.

Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з ВТУ в слідчий ізолятор необ-

110


хідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішують­ся судом, у провадженні якого знаходиться справа.

Залишення чи переведення оформляється складанням слідчим мотивованої постанови, яка підлягає санкціонуванню прокуро­ром. Суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя, який одноособо­ве розглядає справу, — постанову.

Застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення (ст.411-1 КПК). Залежно від виду покарання примусове лікування проводиться в місцях позбавлення волі або в спеціальних медичних закладах. Якщо лікування не було призначено судом при постановленні вироку, питання про нього підлягає вирішенню в стадії вико­нання вироку.

Питання про застосування примусового лікування до засудже­ного, який відбуває покарання у ВТУ, вирішує суддя районного чи міського суду за місцем відбування покарання. Законним приводом для його розгляду в судовому засіданні є подання ад­міністрації ВТУ. До подання додається мотивований висновок лікарської комісії, у якому зазначається про наявність у засуд­женого хвороби, необхідність примусового лікування.

Закінчення курсу примусового лікування не є підставою для його припинення. Це питання вирішується судом за місцем зна­ходження ВТУ або медичного закладу в разі наявності клопо­тання адміністрації ВТУ, яке грунтується на висновку лікарської

комісії.

Висновок лікарської комісії не є обов'язковим для судді, він може з ним не погодитись і призначити судово-медичну експер­тизу,

Застосування покарання за наявності декількох вироків. Судом

розглядаються питання, пов'язані з виконанням вироку, у таких

випадках:

— коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про

який не було відомо суду, що постановив останній за часом ви­рок, і тому він не призначив покарання за сукупністю вироків;

— коли під час виконання покарання, призначеного за сукуп­ністю вироків, перший з них скасований в порядку нагляду, вна­слідок чого із сукупності необхідно виключити покарання, при­значене судом за скасованим вироком.

Суд за місцем виконання вироку зобов'язаний визначити по­рядок застосування покарання за всіма вироками. Шляхом ви­несення постанови чи ухвали встановлюється загальний розмір покарання, яке підлягає відбуванню. Вироки і після цього збері-

111


 

гають своє самостійне значення, і якщо один з цих вироків буде

скасований, решта зберігає чинність і їх виконання продовжуєть­ся.

Постанова судді виноситься тоді, коли всі вироки постанов­лені суддею районного чи міського суду одноособове. У всіх інших випадках виноситься ухвала (ст.413 КПК).

Погашення і зняття судимості. Судимість, що виникає у зв'язку з обвинувальним вироком, породжує певні несприятливі для за­судженого наслідки, які не входять до змісту покарання:

— в разі вчинення судимою особою нового злочину це розгля­дається як обставина, що обтяжує її кримінальну відповідальність;

— впливає на кваліфікацію окремих злочинів;

— над такою особою може бути встановлений адміністратив­ний нагляд;

— така особа не може бути обраною народним депутатом Ук-{      Раїни.

|        Особа вважається судимою до погашення судимості або до зняття її судом чи актом амністії, помилування. У більшості ви­падків судимість погашається автоматично за наявності умов, зазначених ст.55 КК.

Для погашення судимості у осіб, засуджених до позбавлення

волі на строк понад 10 років, та у особливо небезпечних реци­дивістів необхідне судове рішення.

І       Приводом до розгляду питання про погашення судимості є письмове клопотання засудженої особи. Її судимість погашаєть­ся судом, якщо протягом 8 років з дня відбуття покарання нею

не було вчинено нового злочину, особа виправилася і немає |     потреби вважати такою, що має судимість.

Дострокове зняття судимості застосовується після відбуття за­судженим основного і додаткового покарання, за винятком ви­падків, коли додатковою мірою покарання є позбавлення бать­ківських прав (в цьому випадку не раніше як через один рік після відбуття покарання).

Приводом для дострокового зняття судимості є клопотання громадської організації або трудового колективу, прийняте на

загальних зборах. На них виділяється й представник цієї орга­нізації для участі в судовому засіданні.

Питання про погашення і дострокове зняття судимості роз­глядається суддею районного чи міського суду за місцем пос­тійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.

В судовому засіданні бере участь особа, яка порушила клопо­тання про погашення судимості, а при достроковому знятті су-.. ш

112                                                       І


яимості також і представник громадської організації або трудо­вого колективу. В розгляді бере участь прокурор, але його неяв­ка не зупиняє розгляду клопотання суддею.

Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану поста­нову в нарадчій кімнаті. Постанова оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої порушено питан­ня про погашення або про дострокове зняття судимості.

Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення (ст.414 КПК).

Включення часу роботи в колонії-поселенні і відбування виправ­них робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу. Як правило, час роботи в колонії-поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу не за­раховується. Як виняток, ст.103 ВТК допускається можливість вирішення цього питання в судовому порядку — суддею район­ного чи міського суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.

Приводом до розгляду питання про включення до загального трудового стажу часу перебування в колонії-поселенні є спільне подання органу, що відає виконанням вироку, і спостережної комісії, а часу відбування виправних робіт — клопотання особи, яка відбула покарання.

До клопотання додаються: копія вироку; довідка про відбу­вання покарання; характеристика, складена адміністрацією ко­лонії-поселення або адміністрацією і громадською організацією підприємства, установи про роботу і поведінку особи у період відбування нею покарання.

В судовому засіданні головуючий оголошує клопотання, потім вислуховуються пояснення особи, яка порушила клопотання, досліджуються докази і заслуховується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи, після чого суддя виносить у нарадчій кімнаті мотивовану постанову (ст.414-1 КПК).

Порядок вирішення судом питань, пов'язаних з виконанням ви­року. Питання, пов'язані з виконанням вироку, в залежності від їх характеру вирішуються судом, який постановив вирок, або судами за місцем відбування покарання, роботи чи проживання засудженого та особи, яка відбула покарання.

Розгляд відбувається в судовому засіданні за участю прокуро­ра. Як правило, в судове засідання викликається засуджений, а за його клопотанням — і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, при необхід­ні


ності викликається також цивільний позивач і цивільний відпо­відач. Проте неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.

При вирішенні судом клопотань про звільнення від відбуван­ня покарання в зв'язку з хворобою та інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення обов'язкова участь представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.

Питання, які виникають у процесі виконання вироку розгля­даються в судовому засіданні за поданням відповідних посадо­вих осіб, органів, які відають виконанням вироку, адміністрації місць позбавлення волі, клопотанням громадських організацій та засуджених осіб.

Суди вправі також вирішувати питання, які виникають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків, зокрема:

— про застосування акта амністії, якщо його застосування є

обов'язковим і суд при постановленні вироку не обговорив цьо­го питання;

— про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні пщсудного чи засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;

— про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбуван-1     ня покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущено неточність при його обчисленні;

— про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

— про визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань;

— про оплату праці захисника;

— про усунення неточностей, допущених у вироку при напи­санні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого (п.4 постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 12 грудня 1990 р. «Про прак­тику застосування судами України процесуального законодав­ства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків»).

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого за- М слуховується пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання. • Особам, які дають пояснення, можна задавати питання. Дослі- | дивши докази, що підтверджують наявність обставин, які мають • значення для правильного вирішення питань, що виникли в

114                                                      І


процесі виконання вироку, заслухавши думку прокурора, суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови (ст.411 КПК).

Хід судового розгляду фіксується у протоколі судового засі­дання, який підписується суддею і секретарем судового засідан­ня.

Судові рішення можуть бути оскаржені і опротестовані, за ви­нятком випадків, спеціально застережених у КПК (ст.407, 408-2.408-3, 409-1, 410. 411-1, 414), коли вони оскарженню не підля­гають, але можуть бути опротестовані прокурором у порядку нагляду.

Нагляд за законністю виконання вироків здійснюється проку­рором. Розпорядження прокурора, що стосується виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують (ст.415 КПК).


РОЗДІЛИ Задачі

§1. Загальні положення. Принципи кримінального процесу

1. Районний суд розглядав справу по обвинуваченню Антоно- ваза ч.І ст.142 КК.                                     

У підготовчій частині судового засідання Антонов заявив кло-потання про виклик і допит як свідка громадянина Желібу, який проживає в Читі (Російська Федерація). Суд, обговоривши це клопотання в нарадчій кімнаті, дійшов висновку, що показання свідка Желіби можуть мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Яке ж рішення суду відповідало б у даній ситуації вимогам кри­мінально-процесуального закону? Як практично воно може бути реалізоване ?

2. Потерпіла від злочину, передбаченого ч.З ст.117 КК, непов­нолітня Малініна на момент розгляду справи в суді виїхала з Києва до Владивостоку і проживала там у своєї матері.

Як забезпечити явку потерпілої в судове засідання ?

3. До Верховного Суду України надійшло від суду М.Праги (Чеська Республіка) доручення про допит як свідків киян Се-рьогіна і Капустіна, які під час перебування в туристській поїздці

до Праги були очевидцями розбійного нападу на гр-на Чеської Республіки.

Доручення було передано до Київського міського суду, який у складі судді з участю секретаря судового засідання Поставив свідкам запитання, що зазначались у дорученні. Відповіді були записані в протокол, який підписали головуючий і секретар. Цей протокол, завірений печаткою суду, було направлено до Праги.

Який порядок виконання доручень іноземних слідчих і судових органів органами кримінального судочинства України ?

Чи додержаний судом в даному випадку встановлений законом порядок допиту свідків ?

4. Обласний суд, переглядаючи справу щодо 16-річних Пере-гудова і Угрюмова, засуджених за вчинення злісного хуліганства і зґвалтування, дійшов висновку, що районний суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув цю справу в закритому судовому засіданні. В той же час він не виявив у справі постанови судді про необхідність розгляду справи в закритому судовому засіданні.

Яке рішення має прийняти у зв 'язку з цим суд касаційної інстанції?

116


5. Ознайомившись з матеріалами закінченого попереднього слідства, обвинувачений Малишев заявив клопотання про за­хист його інтересів у суді адвокатом, що було зафіксовано в про­токолі ознайомлення з матеріалами справи. Районний суд при вирішенні питання про віддання Малишева до суду призначив справу до слухання без участі захисника. У судовому засіданні підсудний клопотань про участь захисника більше не заявляв, і суд це питання не обговорював.

У касаційній скарзі засуджений Малишев виклав всі ці обста­вини.

Оцініть їх з точки зору суду касаційної інстанції і запропонуйте рішення.

6. Для захисту Стоянова, який обвинувачувався у зловживанні посадовим станом, на попереднє слідство був запрошений адво­кат Романенко, з яким була укладена угода на ведення справи і в суді першої інстанції.

Адвокату повідомили про слухання справи 6 травня 1996 р., але він не зміг взяти участь у процесі в цей день у зв'язку з виїздом у відрядження до іншого міста, до вищестоящого суду. Зважаю­чи на це, суд призначив для участі у справі адвоката Волошина.

Стоянов у суді заявив клопотання, щоб його захищав адвокат Романенко, не погоджуючись на заміну його адвокатом Воло-шиним.

Районний суд, пославшись на те, що адвокат Романенко пере­буватиме у відрядженні до 16 травня, виніс ухвалу про розгляд справи без участі адвоката.

Оцініть правильність рішень суду.

7. Крисенко обвинувачувався за п.<»е» ст.93 КК України. Родичі Крисенка на прохання останнього уклали угоду на здійснення його захисту адвокатом Срібняком, про що повідомили і слідчого. , 10 квітня 1996 р. адвокат Срібняк прибув до прокуратури. Од­нак слідчий відмовився надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи в порядку ст.218 КПК України, заявивши, Що справу вже закінчено і Крисенко ознайомився того ж дня, 10 квітня, з матеріалами справи разом з адвокатом Грищенком, призначеним в порядку ст.45 КПК.                               ;

При цьому слідчий показав приєднану до справи заяву, напи-      | сану від імені Крисенка, про те, що останній відмовляється від повторного ознайомлення з матеріалами справи з участю адво-      ;

ката Срібняка.                                                    |

У касаційній скарзі Крисенко стверджував, що цю заяву він      ' підписав всупереч своїй волі під впливом слідчого.                  !

117


Які порушення кримінальна-процесуального закону були допущещ

слідчим ? Чи можуть вони стати підставою для скасування вироку щодо Крисенка?

8. Віддаючи Бочарова до суду за ч.2 ст.143 і ч.2 ст.83 КК, суддя зазначив у постанові, що розгляд даної справи призначається за участю державного обвинувача. Про захисника у постанові не згадувалось. У судове засідання з'явились державний і громад­ський обвинувачі, захисник у розгляді справи участі не брав.

Хоча до протоколу судового засідання прикладена заява Боча­рова про те, що він буде захищатися сам, з його касаційної скар­ги видно, що підставою для відмови від захисника стала неявка адвоката у судове засідання.

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущені

судом? Яке рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою засудженого Бочарова?

9. Карасика було засуджено за злісне хуліганство. Судова колегія у кримінальних справах обласного суду, пере­глянувши справу в касаційному порядку, скасувала вирок і по­вернула справу на новий розгляд зі стадії віддання до суду, взяв­ши до уваги такі обставини: як видно з висновку судово-психі-' ^ атричної експертизи, проведеної на попередньому слідстві, Ка- д расик виявляв ознаки розумової відсталості в ступені легкої де- д більності. У школі він вчився слабо, у 5 і 6 класах залишався на Ц другий рік і у зв'язку з психічними недоліками був демобілізова- Ц ний з армії. Захисник брав участь у справі Карасика при оз- || найомленні з матеріалами закінченого попереднього слідства. У Ц суді першої інстанції його не було.                           Ц

Оцініть правильність рішення суду касаційної інстанції. Коли участь захисника у кримінальній справі є обоє 'язковою ?

10. 13 червня 1996 р. біля 20 години Галанов з хуліганських спонукань побив Азарова П. Того ж дня, приблизно о 21 годині, Азаров П. спільно з братом К., перебуваючи в нетверезому стані, побили Галанова, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я.

При розгляді справ по обвинуваченню Галанова захист здійсню- вав адвокат Варченко, потерпілим у справі був Азаров П. Коли :• ж розглядалась справа по обвинуваченню братів Азарових, той же адвокат захищав Азарова К., а його колишній підзахисний • Галанов виступав як потерпілий.                            

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущеніпри розгляді цих справ? Які наслідки вони мають тягнути для ви-несених вироків?                                             

118                                                        


Ц. Попенко, засуджений за ч.З ст.81 КК за розкрадання дер­жавного майна, у касаційній скарзі вказав, що він не довіряє адвокату Новикову, з яким у нього була укладена угода на ве­дення справи в касаційній інстанції, у зв'язку з чим просив су­дову колегію у кримінальних справах обласного суду розгляд справи відкласти, надати йому можливість укласти угоду з іншим адвокатом, прізвище і місце роботи якого він назвав, в против­ному разі просив викликати його в судове засідання для здійснен­ня права на захист.

Судова колегія клопотання Попенка про виклик його в судове засідання залишила без задоволення, справу розглянула з учас­тю адвоката Новикова, з яким у свій час батько засудженого уклав угоду, і вирок залишила без змін.

Чи порушив суд касаційної інстанції право засудженого Попенка на захист? Якщо так, то як виправити цю помилку?

12. Слідчий пред'явив обвинувачення за ч.З ст.117 КК непов­нолітнім Тузову, Лисенку і Коломійцю з участю адвокатів, в присутності останніх вони були допитані як обвинувачені.

Наступні допити обвинуваченого Тузова також проводились в 'присутності адвоката, а Коломійця і Лисенка — без адвокатів.

Постановою судді зі стадії віддання до суду справу щодо всіх трьох обвинувачених було повернуто на додаткове розслідуван­ня.

Чи були підстави для такого рішення суду? Відповідь обгрунтуй­те.

" 13. Павлов задовго до початку судового розгляду уклав з адво­катом Матюшком угоду на захист своїх інтересів у суді.

11 березня 1996 р., вдень слухання справи, адвокат Матюшко в судове засідання не з'явився, оскільки був хворий (хворів до 14 березня). У зв'язку з цим суд за власною ініціативою призначив Павлову захисника через адвокатське об'єднання. Виділений цим об'єднанням для захисту інтересів Павлова в суді адвокат тільки-но повернувся з відрядження, але.з'явився в судове засідання, і суд одразу ж розпочав розгляд справи, по якій Павлов був засуд­жений за ч.З ст.117 КК до позбавлення волі.

У касаційній скарзі засуджений вказав на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції було порушено його право на захист.

Чи правильні дії суду ? Яке рішення і на підставі якого закону має прийняти суд касаційної інстанції за скаргою Павлова ?

14. Після передачі до суду справи по обвинуваченню інженера заводу художнього скла Маринченка у розкраданні державного

119


майна слідчий виступив перед колективом, де працював обви­нувачений, з інформацією по справі, у якій гнівно засудив дії Маринченка, у вчиненні яких він повністю викритий зібраними ним, слідчим, доказами.

У зв'язку з цим він наполягав, щоб колектив виділив громад­ського обвинувача для участі у судовому розгляді справи. Якщо в цьому буде потреба, він допоможе громадському обвинувачу підготуватись, щоб належним чином виступити в суді, не підвес­ти колектив.

Оцініть дії слідчого.

15. Вироком районного суду Пушнова було визнано винним у грабежі, при вчиненні якого його було затримано працівниками міліції.

У стадії попереднього розслідування Пушнов заявляв, що він психічно хворий і тому просить направити його на обстеження до лікарів-психіатрів. Слідчий відмовив йому як у цьому клопо­танні, так і в клопотанні про приєднання до справи документів про стан його здоров'я.

Судом була призначена судово-психіатрична експертиза. Екс­перти встановили і зазначили про це у висновку, що Пушнов страждає органічним враженням центральної нервової системи (пологова травма) з емоційно-вольовою нестійкістю.

Захисник у справі Пушнова брав участь з моменту закінчення попереднього слідства.

Оцініть законність вироку суду.

16. При розгляді кримінальної справи по обвинуваченню По-песку за ч.І ст.141 КК суд встановив, що Попеску, румун за національністю, малограмотний, закінчив 4 класи, у школі ви­вчав молдавську мову, погано володіє російською мовою.

На попередньому слідстві спілкуватися з слідчим йому допо­магав, коли мав вільний від занять час, студент юридичного факультету Мунтяну, який працює громадським помічником слідчого і добре володіє російською і молдавською мовами. Він же допоміг Попеску розібратися і з змістом постанови про при­тягнення його як обвинуваченого, а також з обвинувальним вис­новком, копію якого було вручено йому російською мовою.

Які вимоги кримінально-процесуального закону були порушені у , справі Попеску? Як має реагувати на них суд першої інстанції?

17. Вироком районного суду Сулейманова було засуджено за розкрадання, а Трутня за придбання викраденого. Суд встано­вив, що Сулейманов, працюючи бригадиром пастухів у радгоспі, викрав 52 вівці і продав їх Трутню.                         "

120


Сулейманов — неграмотний, російською мовою, якою велось судочинство, володіє погано. На слідстві адвокат і перекладач участі не брали. Як видно з матеріалів розслідування, він знайо­мився з матеріалами справи (247 аркушів) протягом 50 хвилин, але протокол ознайомлення з матеріалами підписати відмовив­ся, не назвавши причин відмови.

У постанові судді про віддання до суду питання про участь обвинувача і захисника у судовому засіданні не вирішувалось. Суд розглядав справу з участю прокурора, без захисника. Як записано в протоколі судового засідання, підсудний відмовився

від захисника.

., Судова колегія у кримінальних справах обласного суду, роз­глядаючи справу в касаційному порядку, визнала, що право підсудного на захист не було порушене, бо у судовому засіданні був присутній захисник Трутня — адвокат Вернигора, який міг захищати і Сулейманова, і вирок залишила без змін. Оцініть дії і рішення слідчого, суду першої та касаційної інстанцій.

§2 Суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності

18. Вироком районного суду Онуфрієнко був засуджений за ч.2 ст.84 КК України із застосуванням ст.25' КК до 2 років поз­бавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці.

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду, пере­глядаючи справу, встановила, що у суді першої інстанції справа розглядалась суддею, рідна сестра якого була допитана на попе­редньому слідстві і в судовому засіданні як свідок, показання якого мають важливе значення для вирішення питання про на­явність у діях Онуфрієнка складу злочину.

Вважаючи, що за даних обставин цей суддя не мав права брати участь у розгляді даної справи, судова колегія вирок скасувала і справу повернула на новий судовий розгляд.

Чи були для цього законні підстави ? Відповідь обгрунтуйте.

19. Вироком районного суду Носка засуджено за ч.І ст.215 КК за те, що, керуючи особистим автомобілем «ВАЗ-21011», він перевищив швидкість у населеному пункті, виїхав на сму­гу зустрічного руху і внаслідок цього зіткнувся із автомобілем «ГАЗ-52». При цьому пасажирам автомобіля «ВАЗ» Івченку і Терену було заподіяно легкі тілесні ушкодження з коротко­часним розладом здоров'я, а автопідприємству №2103, якому належить автомобіль «ГАЗ-52», — матеріальну шкоду в розмірі 240 гривень.

121


Переглядаючи справу в касаційному порядку, судова колегія у я кримінальних справах обласного суду встановила таке.       

Під час судового розгляду справи захисник Носка «заявив кло-Ц потання про повернення справи на додаткове розслідування у Щ зв'язку з тим, що органи слідства не перевірили версію про те що і водій автомобіля «ГАЗ-52» Курінний допустив порушення Правил дорожнього руху.

Суддя відмовив у задоволенні- клопотання і в постанові зазна­чив, що на підставі аналізу матеріалів справи вважає, що в діях Курінного немає складу злочину, передбаченого ч.І ст.215 КК, оскільки в дорожньо-транспортній події повністю винен Носко.

Судова колегія вирок районного суду скасувала і справу по­вернула на новий судовий розгляд,

Чи були для цього законні підстави ? Відповідь обгрунтуйте.

20. У судовому засіданні Хайман і Петухов, які обвинувачува­лись за ч.2 ст.117 КК, заявили відвід державному обвинувачеві — прокурору Костишину. У своєму клопотанні вони зазначили, що заявляють відвід прокурору тому, що він у процесі поперед­нього слідства погрожував «засадити їх надовго в тюрму».

Суд задовольнив клопотання підсудних і виніс ухвалу про відвід прокурора. Однак через 5 днів у судовому засіданні у цій же справі знову взяв участь той самий прокурор, щодо якого підсудні і їх захисники знову заявили відвід, виклавши ті ж самі мотиви. Суд відхилив клопотання як необгрунтовані, взявши до уваги також пояснення прокурора про те, що на даний час ніхто з працівників прокуратури не може його замінити.

Засуджені Хайман і Петухов та їх захисники звернулися до обласного суду з касаційними скаргами, у яких виклали зазна­чені обставини.

Чи були законні підстави для відводу прокурора?

Яке рішення має винести касаційна інстанція за скаргами засуд­жених та їх захисників?

21. Вироком районного суду Симонов був засуджений за ч.2 ст. 177 КК України за завідомо неправдивий донос у вчиненні злочину, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину.

Симонов, притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення автотранспортного злочину, з метою помститися за несприятливий для нього підсумок слідства слідчому Ковален­ку, вчинив завідомо неправдивий донос, звернувшись до проку­рора із заявою про те, що Коваленко та інший слідчий — Танюк побили його, спричинивши струс мозку. Для створення види­мості достовірності заяви Симонов звертався до медичних уста-

1


нов із скаргами на головний біль, запаморочення голови тощо. Ним він обвинуватив слідчих у вчиненні тяжкого злочину, пе-педбаченого ч.2 ст.166 КК (перевищення посадових повнова­жень, що супроводжувалось насильством).

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду вирок скасувала і справу щодо Симонова закрила за відсутністю в його діях складу злочину. Обґрунтовуючи це рішення, вона посла­лась на те, що Симонов вчинив неправдивий донос з метою скомпрометувати слідчого і цим поставити під сумнів результа­ти слідства по обвинуваченню його у вчиненні злочину, перед­баченого ст.215 КК. Судова колегія, розцінивши зазначені дії Симонова як метод захисту від пред'явленого обвинувачення, вказала, що він не може бути притягнутий за них до криміналь­ної відповідальності, бо вона для обвинуваченого, підсудного і засудженого кримінальним законом не передбачена.

Оцініть законність вироку і касаційної ухвали щодо Симонова. Чи є завідомо неправдивий донос законним способом захисту для обвинуваченого ?

Яке рішення має прийняти президія обласного суду, до якої про­курор опротестував касаційну ухвалу?

22. Районним судом Ортенберга було засуджено за ч.З ст.84 КК до 10 років позбавлення волі.

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду вирок залишила без змін.

У протесті заступника Генерального прокурора України до президії обласного суду зазначалось, що обвинувальний висно­вок у даній справі був затверджений в.о. прокурора району Мо-лочковим, а в касаційному порядку справа розглянута з участю його дружини, яка працювала на той час суддею обласного суду

Яке значення має зазначена обставина для визначення законності вироку районного суду і ухвали обласного суду?

23. Після закінчення попереднього слідства справа по обвину­ваченню Скубрієвича за ст.94 КК надійшла до районного суду.

Районний суд повернув її на додаткове розслідування у зв'язку з неповнотою попереднього слідства.

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду на чолі з Заваровим, розглянувши справу за поданням районного про­курора, скасувала ухвалу районного суду і прийняла справу до свого провадження по першій інстанції.

Розглянувши справу під головуванням Заварова, судова коле­гія у кримінальних справах обласного суду винесла обвинуваль­ний вирок.

123


Чи були допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону у даній справі?

24. Міським судом під головуванням Кохана був винесений Обвинувальний вирок щодо Савіна.

Після скасування цього вироку, додаткового розслідування справи, повторного розгляду її в міському суді вона розглядала­ся в касаційному порядку судовою колегією у кримінальних спра­вах обласного суду, у складі якої був і суддя Кохан, обраний на той час до складу обласного суду. Вирок на цей раз було зали­шено без змін.

Чи може бути ця обставина підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, якою вирок залишено без змін ?

25. Обласний суд, переглядаючи справу про злісне хуліганство Сидорова і Безпалого, встановив, що державне обвинувачення в суді першої інстанції підтримувала помічник прокурора району Борисова, яка є рідною сестрою старшого слідчого райвідділу внутрішніх справ Москаленка, що проводив розслідування по справі.

Яке рішення має прийняти обласний суд, на якій підставі?

26. Степаненко тривалий час працював слідчим прокуратури району. З 25 квітня 1995 р. його було призначено прокурором району. Чотири кримінальні справи, які були у його провад­женні, були передані для завершення розслідування іншому слідчому прокуратури.

Чи має право прокурор району Степаненко підтримувати по цих справах державне обвинувачення в суді?

27. Обвинувачений Годунов заявив відвід слідчому райвідділу внутрішніх справ Кривоножку на тій підставі, що той, працюю­чи раніше оперуповноваженим карного розшуку, проводив у цій же справі дізнання.

Хто і як повинен вирішити питання про відвід?

28. Слідчий, який вів розслідування кримінальної справи по обвинуваченню Андреєва за ч.2 ст.206 КК України російською мовою, допитав обвинуваченого, потерпілу Степанову і свідка . Павлова "їх рідною мовою — марійською, а протоколи допитів оформив російською мовою. Переклад їх показань, зафіксова­них в протоколах, з російської мови на марійську робив сам.

Оскільки слідчий добре володів і російською, і марійською мовами ніяких зауважень на такий порядок спілкування з слідчим ні обвинувачений, ні потерпіла, ні свідок не висловлювали.

В анкетних частинах протоколів допитів потерпілої і свідка суд виявив записи «перекладача не потребую», у протоколах до­питу Андреєва такого запису не було.

124


Чи були допущені порушення закону слідчим ? Якщо були, то які

саме і як суд має на них реагувати ?

29. Попереднє слідство у справі Баранюка проводив слідчий прокуратури Шорохов. Він же виступив у судовому засіданні при розгляді даної справи як державний обвинувач, де іменував­ся прокурором. Після скасування вироку суду і направлення справи на додаткове розслідування у зв'язку з неповнотою по­переднього слідства Шорохов знову займався розслідуванням

даної справи. Чи не суперечить положенням закону така діяльність слідчого

Шорохова?

30. Розслідування у справі про розбійний напад (ч.2 ст. 142 КК) з моменту її порушення проводив слідчий слідчого відділення РВВС Уваров. З серпня 1995 р. справу з обвинувальним виснов­ком було направлено до районного суду.

При розгляді районним судом даної справи в судовому засі' данні у зв'язку із зміною показань потерпілими та іншими осо­бами був викликаний і допитаний як свідок слідчий Уваров, який стверджував, що показання допитуваних осіб записував до протоколу з їх слів, перекручень не допускав.

Після закінчення судового розгляду, дійшовши висновку, що обставини справи досліджені неповно, суд повернув справу на додаткове розслідування. Після надходження справи до райвід­ділу її знову прийняв до свого провадження слідчий Уваров, який провів додаткове розслідування і направив справу до районного

.суду через прокурора.

Суд виніс щодо підсудних обвинувальний вирок. На підтверд­ження їх винності він у вироку послався і на показання слідчого Уварова, які той дав під час допиту в суді як свідок.

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущені у даній справі ? Які наслідки вони мають тягнути за собою ?

31. Виїхавши для проведення відтворення обстановки і обста­вин події у справі про злочин, передбачений ч.2 ст.215 КК. слідчий став очевидцем вчинення особливо злісного хуліганства.

Чи може він порушити кримінальну справу за ознаками цього злочину і провести невідкладні, а можливо і всі інші необхідні слідчі дії?

32. Під час проведення допиту обвинувачений Горіхович рапто­во напав на слідчого і кількома ударами збив його з ніг і заподіяв легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Чи може дана справа залишатися далі в провадженні цього слідчо­го? Відповідь обгрунтуйте.

Ї25


33. Вироком районного суду Боженара Д. було засуджено за ч.З ст.222, ст.94 і ч.2 ст.106 КК до 13 років позбавлення волі.

Переглядаючи справу у порядку нагляду, президія обласного суду встановила, що постановою судді для участі в судовому за­сіданні в цій справі були допущені як захисники Боженар Л. і Боженар І. — батько і брат засудженого, які, як видно з матері­алів справи, під час попереднього слідства допитувались як свідки

щодо обставин злочину та обставин, що характеризують особу Боженара Д.

Президія скасувала постанову судді, вирок же залишила без змін.

Чи можуть близькі родичі підсудного бути його захисниками у справі?

Чи були підстави для скасування постанови судді? Якщо все-таки визнати, що батько і брат не могли бути захис­никами у даній справі, то чи повинно це вплинути на законність вироку, винесеного за наявності такої обставини ?

34. Розглядаючи 17 липня 1996 р. в судовому засіданні кримі­нальну справу по обвинуваченню Шушкевича, Іванова і Тимо-фієва у вимагательстві та інших злочинах, районний суд дійшов висновку, що слідчим було порушено вимоги ст.61 КПК і своєю ухвалою повернув справу на додаткове розслідування.

При цьому суд виходив з того, що захисник підсудного Шуш­кевича адвокат Приходько у 1989 р. захищала інтереси Пархо-менка, який тоді обвинувачувався за ч.2 ст.145 КК, а у другій справі є потерпілим. На думку суду це є обставиною, що виклю­чає участь адвоката Приходько у цій кримінальній справі, тому його участь на попередньому слідстві при виконанні вимог

ст.218—221 КПК є істотним порушенням кримінально-процесу­ального закону

Чи були законні підстави для повернення справи на додаткове розслідування ? Відповідь обгрунтуйте.

Якщо районним судом все ж була допущена помилка, як це ствер­джує і прокурор у своєму поданні до касаційної інстанції, то яким чином належить її виправити ?

35. Терещенко, який обвинувачувався в умисному вбивстві своєї матері, вчиненому з особливою жорстокістю, під час поперед­нього слідства двічі подавав на ім'я прокурора заяву, у якій відмов­лявся від послуг адвоката і повідомляв, що захисник йому не потрібен ні на стадії пред'явлення обвинувачення, ні при оз- , найомленні з матеріалами справи. Йшлося про адвоката, угоду з і| яким уклали родичі обвинуваченого.                          '|

126                                                    І


Слідчий своєю постановою прийняв відмову Терещенка вщ захисника. Оцініть законність рішення слідчого.

36. Віник обвинувачувався у вчиненні грабежу і розбійного нападу. При віддані його до суду розгляд справи у судовому за­сіданні було призначено з участю державного обвинувача і за­хисника. Однак 14 грудня 1995 р. Віник зробив заяву про відмо­ву від захисника — адвоката Трохимова, зазначивши, що захи­щатися буде сам. Суд своєю постановою задовольнив клопотан­ня підсудного без з'ясування причин відмови.

У своєму поясненні, адресованому касаційній інстанції 11 січня 1996 р., Віник зазначив, що в судовому засіданні адвоката не було, а за дві-три хвилини до початку судового засідання секре­тар запитала, чи потрібен йому адвокат. Виходячи з того, що адвокат за такий короткий час не зміг би ознайомитися з мате­ріалами справи, він заявив, що захисник йому не потрібен.

За повідомленням президента колегії адвокатів, угода на за­хист Віника адвокатом Трохимовим не укладалась і ордер на його захист 14 грудня 1995 р. в судовому засіданні не видавав­ся. У справі є ордер, виданий адвокату Трохимову 10 січня 1996 р.

Розглянувши справу без адвоката, районний суд засудив Віни­ка до позбавлення волі.

Які конкретно порушення кримінально-процесуального закону були допущені районним судом?

Чи можуть вони бути підставою для скасування вироку щодо Віника ?

37. Районний суд звільнив своєю ухвалою адвоката Закрасня-ного від захисту підсудного Тимлюкова, відданого до суду по обвинуваченню за ч.2 ст.140 КК, за клопотанням самого адвока­та, який заявив про те, що підсудний не бажає мати захисника Суд звертався до підсудного з пропозицією висловити своє став­лення до клопотання адвоката, однак той відмовився це зроби­ти.

З участю державного та громадського обвинувачів розгляд спра­ви було продовжено і винесено вирок.

Оцініть дії і рішення суду.

38. Чемоданов, Колмаков і Альошин були засуджені обласним судом за те, що 12 березня 1995 р. у клубі с.Перііютравневе на пропозицію Чемоданова зґвалтували малолітню Данилову.

На попередньому слідстві і в суді їх захист здійснював адвокат Сірош.

127


Чемоданов на попередньому слідстві не визнавав себе винним у зґвалтуванні Данилової, а також в організації її зґвалтування Альошиним і Колмаковим. Останні ж стверджували, що в зло­чин їх втягнув Чемоданов.

У касаційній скарзі на захист Чемоданова адвокат просив про зниження йому покарання, враховуючи дані про особу засудженого, а в скарзі на захист Альошина і Колмакова про­сив врахувати той факт, що вони були втягнуті в злочин Че­модановим.

Які порушення закону були допущені органами розслідування і су­дом ? Яке рішення має винести Верховний Суд України ?

39. Обвинувачений Лисевич під час чергового побачення з ад­вокатом Сусловим повідомив йому, що крім тих злочинів, які вказані у постанові про притягнення його як обвинуваченого, він вчинив ще й зґвалтування малолітньої, яка внаслідок на­сильницьких дій померла. Адвокат поділився цією інформацією з своїми колегами-адвокатами.

Через певний час слідчий викликав Суслова і запропонував йому дати як свідку показання про інші злочини Лисевича.

Чи зобов 'язаний адвокат Суслов давати показання з цього при­воду:

а) зараз; б) після виконання доручення по захисту Лисевича ? Чи поширюється на адвоката-захисника обов'язок повідомити про вчинення тяжкого злочину (ст. 187 КК) ?

40. У судовому розгляді справи по обвинуваченню Колосова за п/'ж" ст.93 КК брав участь адвокат Валовий. Колосов, який не визнавав своєї вини у вчиненні злочину, заявив суду про відмо­ву від цього адвоката, бо «позиція захисника не співпадає з його позицією». Суд, однак, не звільнив адвоката від участі у справі і мотивував це тим, що «санкція статті, за якою Колосова віддано до суду, передбачає смертну кару».

У ході судового розгляду, після допиту потерпілої, Колосов знову заявив про відмову від цього захисника. Адвокат Валовий також просив звільнити його від подальшої участі в судовому процесі, бо «їх точки зору дійсно розходяться».

Лише після цього суд, порадившись на місці, звільнив адвока-.та Валового, а розгляд справи продовжив без участі захисника і виніс обвинувальний вирок.

Оцініть дії і рішення суду.

41. Ні на попередньому слідстві, ні в суді Запорожченко не визнавав себе винним у замаху на зґвалтування неповнолітньої і вчиненні опору працівнику міліції.

т


У ході судового слідства Запорожченко заявив про те, що він відмовляється від адвоката Денисюк, бо вона з його справою не

знайома і у них різні позиції.

Адвокат Денисюк підтвердила, що її позиція не збігається з позицією Запорожченка і що вона «змушена визнати його вин­ним».

Після цього суд виніс ухвалу про відмову в задоволенні клопо­тання підсудного і продовжив розгляд справи, засудивши Запо­рожченка до 10 років позбавлення волі.

Оцініть дії адвоката і рішення суду.

42. Лаптєв обвинувачувався за ч.2 ст.141 КК.

27 вересня 1995 р. мати обвинуваченого, на його прохання, уклала угоду з адвокатською колегією на захист Лаптєва адвока­том Сомовим.

У зв'язку з перебуванням цього адвоката з 25 жовтня по 22 листопада 1995 р. у відпустці мати обвинуваченого 26 жовтня 1995 р. подала до районного суду про це довідку адвокатської колегії і заяву адвоката з проханням про призначення справи після його повернення.

Районний суд призначив справу на 14 листопада, розглянув її з участю захисника за призначенням, не з'ясувавши про це дум­ку Лаптєва, і виніс вирок.                                :

- Чи були допущені порушення закону судом? Якщо були, то які конкретно і чи можуть вони вплинути на законність вироку?   -

43. Кримінальна справа по обвинуваченню Шмарова і Гаври-лова у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.206 КК, була при­значена до розгляду у районному суді з участю прокурора і за­хисників. У судове засідання з'явився лише прокурор. Підсудні у зв'язку з цим заявили, що допомоги адвокатів не потребують і будуть захищатися самостійно. Районний суд, погодившись з їх заявою, розглянув справу і виніс обвинувальний вирок.       '

Чи були допущені судом порушення закону при розгляді даної спра- :

ви?

44. Семенов і Закусило були засуджені районним судом до З років позбавлення волі за крадіжку речей з квартири Опанасен-ка.

Опанасенко, вважаючи, що призначене районним судом по­карання надто м'яке, подав касаційну скаргу, вимагаючи від обласного суду посилити покарання.

Одержавши таку скаргу, суддя виявив, що Опанасенко не був визнаний потерпілим у справі.

Що має робити суддя при таких обставинах


Чи є така скарга законніш приводом для перегляду справи в ка­саційному порядку?

45. Потерпіла Сушко не з'явилась у судове засідання з невідо­мих для суду причин. Справу було розглянуто без неї і Коротуна засуджено за ч.І ст.101 КК.

У своїх поясненнях на ім'я прокурора району Сушко вказала, що дружина Коротуна просила її не брати участь у судовому розгляді, а сам Коротун і його знайомі погрожували їй розпра­вою у разі явки до суду. Тому вона побоялася йти в суд. З рішен­ням касаційної інстанції про пом'якшення Коротуну покарання вона не згодна.

Чи можуть викладені обставини бути підставами для скасуван­ня вироку і ухвали суду касаційної інстанції?

46. Слідчий пред'явив Карапетяну обвинувачення у вбивстві з особливою жорстокістю свого двоюрідного брата Геволяна (п.«е» ст.93 КК).

Потерпілим слідчий визнав іншого двоюрідного брата вбитого — Пафозяна і не визнав потерпілою матір вбитого Геволяна, похилого віку, хвору жінку.

Вироком суду Карапетян був засуджений за ст.94 КК. Прокурор вніс подання в Судову колегію в кримінальних справах Верховного Суду України, де ставив питання про ска- Ц сування вироку і направлення справи на додаткове розсліду- Ц вання.                                                   || Чи є підстави для задоволення цього подання?                ||

47. Подружжя Мазалових, яке загинуло в результаті вчинення || вбивства з корисливих спонукань їх знайомим Казаковим, дітей Щ не мало. Після їх вбивства органи слідства встановили, що у Мазалова є сестра — Мазалова Марія, яка була допитана як свідок і визнана потерпілою, а у його дружини — племінник Боженко Леонід, який також був допитаний як свідок і визнаний потер­пілим. Визнані потерпілими Мазалова Марія і Боженко Леонід були викликані в судове засідання. Марія заявила, що за станом здоров'я не зможе бути в суді і згодна з будь-яким рішенням у справі. Леонід з'явився в судове засідання, був допитаний як потерпілий і заявив клопотання про призначення Казакову ви­няткової міри покарання.                                    ,

Справа з обвинувальним вироком надійшла до Верховного Суду  І України для розгляду у зв'язку з касаційними скаргами потер-  | пілого Боженка, який просив вирок скасувати через м'якість  | призначеного Казакову покарання, і засудженого, який оспо- ] \ рював обфунтованість засудження його ще й за ч.З ст.142 КК '

130


 

/обвинувачення йому пред'являлось за двома статтями і на по­передньому слідстві, і в суді).

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Ук-паїня, розглянувши справу в касаційному порядку, вирок скасу­вала і повернула справу на новий судовий розгляд.

Оцініть викладені рішення слідчого, суду першої і касаційної

Інстанцій. Чи був законний привід для скасування вироку в даній справі за

М'якістю покарання?

48. Маслюков, долаючи при вчиненні зґвалтування опір 15-

річної Юрчишииої, задушив її. Однокласники Юрчишиної Ко­жухар, Грінчин і Бойко, які застали Маслюкова на місці події, побили останнього, заподіявши йому численних переломів ре­бер та інших ушкоджень, які, за висновком судово-медичної експертизи, належать до тяжких тілесних ушкоджень. Відбива­ючись від них, Маслюков кулаком вдарив Грінчина і переламав

йому нижню щелепу. Кого слідчий має тут визнати потерпілим? Чи слід визнавати

потерпілим Маслюкова?

49. Онищенко обвинувачувався в тому, що 3 жовтня 1995 р. з необережності заподіяв Кудіній середньої тяжкості тілесні уш­кодження, у зв'язку з чим потерпіла мала листок непрацездат­ності на 97 днів, за яким взуттєва фабрика, де вона працювала,

виплатила їй 2400 гривень. \      Фабрика просила суд стягнути цю суму з Онищенка в порядку

регресу. Суд, відмовивши в задоволенні позову, послався у вироку на

те, що шкоди здоров'ю Кудіної заподіяно необережними, а не

умисними діями Онищенка. Прокурор вніс подання на вирок суду в частині цивільного

позову як незаконний.

Чи були підстави для принесення такого подання прокурором?

Чи може розглядатися регресний цивільний позов разом з кримі­нальною справою?

50. Вироком районного суду Миронова засуджено за ч.З ст.215 КК за те, що він, працюючи на ветеринарно-санітарній станції водієм, порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого на­їхав на двох пішоходів, які від одержаних травм померли.

Сестра загиблих Расевич заявила позов про відшкодування ви­трат на поховання загиблих. Вироком суду визначено, що відпові­дальність за шкоду, заподіяну Мироновим, повинна нести станція, тому з останньої було стягнуто на користь Расевич 300 .гривень.

5*                                                        131


Судова колегія у кримінальних справах обласного суду, роз­глянувши справу в касаційному порядку, виявила, що ні органи попереднього слідства, ні суд не виносили рішення про притяг­нення зазначеної станції як цивільного відповідача.

На якій підставі станцію слід було визнавати цивільним відпо­відачем?

Яке ж рішення має прийняти суд касаційної інстанції щодо виро' ку в частині цивільного позову?

Яке процесуальне становище займала у справі громадянка Расе-вич ?

51. Вироком районного суду Муренка було засуджено за ч.І ст.215 КК. Суд вирішив також стягнути з засудженого 2400 гри­вень матеріальних збитків, заподіяних потерпілому Воронець-кому в результаті пошкодження його автомобіля при зіткненні з автомашиною Муренка.

Потерпілий подав касаційну скаргу, у якій, не піддаючи сум­ніву правильність призначеного Муренку покарання, вказав, що суд занизив розмір заподіяних йому матеріальних збитків, бо за ремонт автомобіля він заплатив значно більше — 3000 гривень.

Суддя відмовив в прийнятті касаційної скарги, вказавши на те, що Воронецький цивільний позов не заявляв, тому цивіль­ним позивачем не є, а отже, і не може оскаржити в касаційному порядку вирок суду в частині цивільного позову, і рекомендував

звернутися за вирішенням цього питання в порядку цивільного судочинства,

Оцініть дії і пояснення судді.

52. Краваткін і неповнолітній Сергієнко були притягнуті як обвинувачені у вчиненні крадіжки мотоцикла «Ява-350» у гро­мадянина Галушки. Під час дальшого розслідування слідчий за-:

крив справу щодо Сергієнка за ст.9 КПК, а справу по обвинува­ченню Краваткіна передав з обвинувальним висновком до суду.

Суд викликав Сергієнка як свідка для допиту про обставини спільного викрадення мотоцикла, але той, з'явившись за викли­ком, відмовився давати показання, пояснивши суду, що він, як співучасник Краваткіна, не зобов'язаний давати такі показання.

Чи відповідає положенням закону таке пояснення Сергієнка? Як бути суду в такій ситуації?

53. Зоріну, Закопайко і Туру було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст. 140 КК в тому, що вони за попереднім зговором спільно вчинили кілька квартирних крадіжок.

У зв'язку з тимчасовим розладом душевної діяльності Тура районний суд, виділивши справу щодо Тура в окреме пррвад-;

 

і    .       !


ження, направив його на примусове лікування, а щодо Зоріна і Закопайко виніс обвинувальний вирок.

розглядаючи справу щодо Тура після його видужання, суд ви­кликав у судове засідання і допитав як свідків Зоріна і Закопайка.

Суд дійшов висновку, що Зорін і Закопайко, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність за ст.ст.178,179 КК за дачу завід омо неправдивих показань і за відмову від дачі показань, дали в судовому засіданні завідомо неправдиві пока­зання, у яких заперечували участь Тура у вчиненні квартирних крадіжок разом з ними, і порушив щодо Зоріна і Закопайко кри­мінальну справу за ст.178 КК.

Оцініть ухвалу суду. Відповідь обгрунтуйте.

§3. Докази

54. Старший слідчий прокуратури області Карасик після про­ведення всіх можливих, на його думку, слідчих дій у справі про умисне вбивство з особливою жорстокістю громадянина Косен-ка В., виніс постанову про зупинення попереднього слідства у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

Рідний брат загиблого — Косенко М., юрисконсульт одного з підприємств, який ще донедавна працював старшим слідчим прокуратури сусідньої області, взявся самотужки розкрити цей тяжкий злочин. Маючи ще при собі службове посвідчення стар­шого слідчого, він звично для себе провів допити ряду свідків, очні ставки та інші слідчі дії і таким чином зібрав достатню інформацію про причетність до вбивства свого брата якогось Яцика. Всі зібрані і складені ним документи Косенко М. разом із своїм поясненням про шляхи своїх пошуків убивці передав прокурору області.

Оцініть доказове значення поданих Косенком М. документів.

Що має робити прокурор у цій ситуації?

Що змінилося б у відповіді, якби Косенко М. ще працював на час пошуків особи, винної у вбивстві його брата, у прокуратурі сусід­ньої області?

55. Посада був засуджений обласним судом за ч.4 ст.117 КК за зґвалтування 13 серпня 1995 р. 10-річної дівчини Лесі К. Як видно з матеріалів справи, 13 серпня потерпіла була доставлена в лікарню матір'ю, яка заявила медичним працівникам про зґвал­тування її дочки невідомим.

На допитах на попередньому слідстві і в суді Леся показала, що зґвалтував її невідомий чоловік високого зросту, який мав на

133


^

лівій щоці невеличку родимку. На ньому були, за її словами сіра з голубою смужкою сорочка, коричневі черевики. На голові у нього було кепі чорного кольору, а на руці — годинник з ко­ричневим ремінцем.

21 серпня 1995 р., коли Леся перебувала в лікарні на лікуванні, туди ж за одержанням медичної допомоги у зв'язку з порізом руки звернувся Посада. Медсестра Іщенко і санітарка Кропива, знаючи зі слів потерпілої прикмети чоловіка, який її зґвалтував, і вважаючи, що Посада своїм зовнішнім виглядом схожий на

цього чоловіка, сказали про це Лесі К., а потім показали їй По­саду.

Леся на запитання Іщенко, чи не цей чоловік її зґвалтував, відповіла, що цей «дядечко» (Посада) схожий на того чоловіка, який її зґвалтував, але у того «волосся було темне, а у цього світле». Коли ж до лікарні була викликана мати потерпілої, то

Леся їй сказала, що в коридорі вона бачила чоловіка, який її зґвалтував.

На цій підставі 22 серпня 1995 р. Посада був заарештований і пред'явлений Лесі К. для впізнання. Та заявила, що впізнає в ньому чоловіка, який її зґвалтував.

Того ж дня на квартирі Посади було проведено обшук, і для впізнання Лесі було пред'явлено ряд його носильних речей, з яких вона впізнала штани сірого кольору, сорочку з штучного шовку сірого кольору з довгими рукавами і голубою смужкою і черевики кольору кави. При цьому потерпіла пояснила, що саме в цьому одязі Посада був у день її зґвалтування.

Посада винним себе не визнав і як на попередньому слідстві, так і в суді стверджував, що вчинити злочин, який ставиться йому в вину, не міг, бо 13 серпня знаходився в іншому місці.

Класифікуйте і оцініть докази, а також обгрунтованість вироку суду.

56. Сірко був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що, виїхавши 27 квітня 1996 р. на власній автомашині, пору­шив правила безпеки руху і допустив аварію, внаслідок якої за­гинув Сомов.

Вивчивши справу в стадії віддання до суду, суддя виніс по­станову про закриття кримінальної справи за недоведеністю участі Сірка у вчиненні злочину, мотивуючи це тим, що у , справі немає показань свідків, які викривають його у вчи- ^ пенні злочину, показання ж свідків Алтухова і Арутюняна су- Iі перечливі й не можуть бути доказом вини Сірка. У постанові || відкинуто висновки автотехнічного і судово-медичного екс- і

134

.1


пеотів, на думку яких автомашиною керував Сірко, а не по­терпілий Сомов.

Оцініть висновок судді щодо достовірності показань свідків і об­грунтованості висновків експертів і в цілому постанову судді.

57. Житель с.Заворичі Рябов повідомив міліцію, що за час його нетривалої відсутності невідомими був зламаний замок на вхідних дверях його будинку і винесені такі цінні речі, як шкіряне чорне

жіноче пальто та ін.

На місце події разом із слідчим прибув кінолог з службово-розшукним собакою, який взяв слід і привів до будинку одно­сельчанина Рябова — Ільчука. Шляхом проведення обшуку було знайдено пальто, яке потім впізнала дружина Рябова як своє. Інших викрадених речей не виявлено. Ільчук пояснив, що це пальто він купив своїй дружині два дні тому на «тов­кучці» у незнайомого йому чоловіка за 700 гривень і заявив протест проти того, що його підозрюють, ганьблять в очах односельців лише на підставі того, що до його будинку при­вела собака.

Який доказовий матеріал зібрано слідчим? Оцініть пояснення

Ільчука.

58. З розплідника Інституту експериментальної патології було

викрадено вісім яванських мавп-макак, яких виростили для про­дажу за кордон і мали намір продати приблизно за сто тисяч

доларів. До якого виду доказів слід віднести в даному випадку мавп ?

59. З вересня 1995 р. близько 11 год. ранку троє невідомих, один з яких був у формі працівника міліції, зупинили таксі, в якому знаходилися головний касир міського вузла зв'язку Доля та інкасатор Топчій з 12 мільярдами крб., тільки-но одержаними в банку. Погрожуючи вогнепальною зброєю, невідомі відібрали

гроші і втекли на «Жигулях».

Одержавши повідомлення про це, в УВС облвиконкому не­гайно ввели в дію план «Сирена». Через 50 хв. однією з патруль­них машин грабіжники були виявлені на території колгоспу «Дружба». Вони, залишивши машину, намагалися втекти, але

були затримані.

У залишеній ними автомашині виявлені і вилучені гроші в сумі 11 мільярдів 950 мільйонів крб., обрізи, патрони, комплект міліцейської форми, аерозольний балончик з сльозоточивим га­зом і гумовий кийок, а у затриманих також паспорти на ім'я Осіна, Медведєва і Вітошкіна і довідка про звільнення остан­нього з місць позбавлення волі.

135


Які процесуальні дії мали бути виконані, щоб закріпити вияв­лені дані? Оцініть доказове значення виявлених предметів і доку­ментів.

60. Коломийченко, затриманий за підозрою у вчиненні 27 квітня 1996 р. крадіжки майна у Дончака, на допиті заявив слідчому, що крадіжку вчинити не міг, бо в цей період їздив до Харкова, щоб провідати хвору матір. При особистому обшуку у Коломий-ченка були вилучені два залізничні квитки: Київ—Харків за 26 квітня і Харків—Київ за 27 квітня 1996 р.

Про які джерела доказів і види доказів йдеться в умові задачі? Чи достатньо їх для прийняття слідчим рішення про закриття справи щодо Коломийченка?

61.1 жовтня 1996 р. Кирик приїхав на власному автомобілі до Ложкіна В., у якого був лотерейний квиток грошово-речової лотереї, що належав його сину — Ложкіну О. На квиток випав

виграш — автомобіль «Жигулі» вартістю 12000 гривень, про що знав Кирик.

Кирик, домовившись з Ложкіним В. про продаж квитка за 15000 гривень, при передачі грошей заплатив йому 50 гривень і замість

решти грошей підклав йому аркуші паперу за форматом купюр («ляльку»).

; Суд визнав Кирика винним у шахрайстві за ч.2 ст.143 КК, засудив його до позбавлення волі, а також передав лотерейний , квиток і 50 гривень в доход держави.

До яких джерел доказів і видів доказів належать тут лотерей­ний квиток, «лялька», гроші?

Оцініть вирок суду в частині звернення в доход держави лоте­рейного квитка і грошей.

62. Уранці 15 серпня 1995 р. Покровського, який охороняв плодоовочеву базу, було виявлено мертвим. Смерть настала від численних ножових ран. Із сторожки зник переносний телевізор . «Юність» та інші речі потерпілого.

За підозрою у вчиненні злочину було затримано Їжаченка, учня СПТУ-23, який 14 серпня 1995 р. разом з іншими учнями пра­цював на базі, кілька разів заходив до сторожки, хвалився уч­ням, що йому дуже сподобався телевізор сторожа і він обов'яз­ково купить колись собі такого.

При особистому обшуку у Їжаченка виявлено кисет з махор­кою. Дружина загиблого впізнала цей кисет, бо сама виготовила його для чоловіка. На сорочці Їжаченка були виявлені плями

., бурого кольору, які за висновком експертизи є плямами крові людини.

\136


- Підозрюваний пояснив, що кисет йому сторож подарував, а плями крові на сорочці залишилися після бійки 14 серпня 1995 р. з його однокурсником Філатовим. Останній підтвердив факт бійки 14 серпня 1995 р. близько 10 год. вечора, під час якої він розбив

Їжаченку ніс.

Які докази є в розпорядженні слідчого? З яких джерел вони одер­жані?

Чи достатньо їх для притягнення Їжаченка як обвинуваченого ?

63. У лісовому масиві поблизу селища Биківня в 400 м від автотраси було виявлено труп малолітньої дівчинки Тараскіної Іри з ознаками зґвалтування і вбивства.

Оперативно-розшуковими заходами встановлено осіб, які під час допитів показали, що бачили, як 26 травня 1996 р. близько 16 год. Тараскіна Іра прийшла на автозаправочну станцію сели­ща і сіла на мотоцикл сірого кольору, за кермом якого був чо­ловік, одягнутий у темно-зелену штормовку з капюшоном і ко­ричневий шолом.

Відгукнувшись на передане по радіо і телебаченню прохання

- допомогти у розкритті злочину, до слідчого прийшла громадян­ка Молчанова Ю., яка показала, що 26 травня о 19 год. бачила громадянина Морокова, мешканця селища Биківня, який їхав на своєму мотоциклі з боку АЗС, був одягнутий в штормовку темно-зеленого кольору з капюшоном.

Судово-біологічна експертиза встановила наявність на спідниці і куртці потерпілої плям сперми, які могли походити від Моро­кова. На двох недопалках, вилучених з місця події, виявлена слина, схожа із слиною Морокова. На допиті з використанням зазначених доказів Мороков розповів про обставини вчинення

- ним зґвалтування і вбивства малолітньої дівчинки Тараскіної.

-  Оцініть зібраний доказовий матеріал. Які з цих доказів віднести до прямих, а які до побічних доказів?

64. Соломій обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаче­ному ч.І ст.81 КК.

Викликаний для допиту як свідок, батько обвинуваченого Со-'ломін Р. відмовився давати показання про відомі йому обстави-'"ни вчинення злочину сином, посилаючись на те, що він не бажає, щоб завдяки його показанням син був засуджений. ; Чи зобов'язаний близький родич обвинуваченого давати показан­ня проти останнього?

Як бути слідчому при зазначених вище обставинах?

65. Слідчий виніс постанову про визнання Рудакової потерпі-іою у справі про викрадення з її квартири цінностей на суму

137


понад 5000 гривень і викликав її для ознайомлення з цією по­становою і допиту.

У призначений час Рудакова не з'явилася за викликом. На­ступного дня слідчий одержав від неї листа, де повідомлялось що вона з'явитися не може, бо родичі затриманих за підозрою у вчиненні крадіжки погрожують їй, і вона переховується у своїх знайомих. Вона знає, для чого її викликали, як і про криміналь­ну відповідальність за неправдиві показання, тому повідомляє

свої анкетні дані, а також про те, ким і при яких обставинах було вчинено пограбування її квартири.

Чи має доказове значення лист потерпілої? Чи можна визнати показаннями потерпілої те, про що повідомлялось у листі?

66. Козланюк підозрювався в умисному заподіянні тяжких тілес­них ушкоджень своїй дружині.

Під час допиту в лікарні потерпіла заявила слідчому, що вона не буде нічого повідомляти про обставини заподіяння їй тілес­них ушкоджень, тим більше, що й вона сприяла цьому своєю поведінкою, але просила, обов'язково записати до протоколу, що її чоловік — людина дуже позитивна, він відмінний сім'я­нин, непитущий, дбає про дітей, майже всі меблі у квартирі зроб­лені його руками.

Як має діяти слідчий? Чи мають такі відомості відношення до предмету доказування у даній кримінальній справі?

67. Затриманий за підозрою у вчиненні вбивства з особли­вою жорстокістю Кремінь під час допиту в порядку ст.107 КПК заявив, що він повністю визнає себе винним, але вчинених

ним дій він не пам'ятає, що й було зафіксовано в протоколі допиту.

Чи можна вважати, що в результаті допиту були одержані по­казання підозрюваного, які можуть бути покладені і в основу обви­нувачення?

68. Бочарову, Галкіну і Попову пред явлено обвинувачення за ч.2 ст.140 КК у тому, що вони за попереднім зговором спільно вчинили декілька квартирних крадіжок. У зв'язку з тимчасовим розладом душевної діяльності у Попова районний суд справу щодо Попова виділив у окреме провадження і направив його на

примусове лікування до психіатричної лікарні, а щодо Бочарова і Галкіна виніс обвинувальний вирок.

Розглядаючи справу щодо Попова після його видужання, суд у судове засідання викликав і допитав як свідків засуджених Бо­чарова і Галкіна. Суд дійшов висновку, що вони, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідо-

138


мо неправдивих показань і за відмову від дачі показань за ст.178, } 79 КК, дали в судовому засіданні завідомо неправдиві показан­ня, у яких заперечували участь Попова у вчиненні квартирних крадіжок спільно з ними.

У зв'язку з цим районний суд порушив проти Бочарова і Гал­кіна кримінальну справу за ст.178 КК.

Оцініть правильність рішення районного суду.

Чи були підстави длл виділення справи Попова в окреме провад­ження ?

69. Дишляк і Притула вчинили злісне хуліганство, взявши участь у груповій бійці підлітків та побивши Мильченка. Виро­ком районного суду за ч.2 ст.206 КК України було засуджено лише Дишляка, а Притулу притягнуто до кримінальної відпові­дальності вже після того, як він вчинив ще й угон автомобіля — за обидва злочини одночасно.

Під час розгляду кримінальної справи щодо Притули Дишляк був допитаний судом як свідок і дав показання про те, що При­тула не брав участі в бійці. Ці показання були визнані завідомо неправдивими як прямо протилежні тим, які Дишляк дав під час розгляду його власної справи, і стали підставою для притягнен­ня його до кримінальної відповідальності за ч.І ст.178 КК Ук­раїни. Вироком районного суду Дишляка було засуджено до 1 року позбавлення волі умовно.

Чи законним е такий вирок ?

Чи допускає закон можливість допиту свідка без попередження про кримінальну відповідальність за ст.ст.178, 179 КК України?

Чи може співучасник злочину допитуватись як свідок ?

70. Тевосян і Саркисян обвинувачувалися в тому, що за попе­реднім зговором вбили у М.Києві свого односельчанина Авакя-на, пограбували його, відібрали 5000 гривень, знищили список боржників, серед яких значились Саркисян, який заборгував Авакяну 380 гривень, і Тевосян — 260 гривень.

Обвинувачення Тевосяна будувалось на власноручно написаній Саркисяном заяві, ніби він убив Авакяна спільно з Тевосяном. Через кілька годин після того, як була написана ця заява, на очній ставці з Тевосяном Саркисян заявив, що він обмовив Те­восяна. Останній, заперечуючи свою винність, показав, що він в день убивства, повернувшись з кінотеатру близько 10 години вечора, нікуди не відлучався з будинку і ліг спати. Цю обставину підтвердили двоє свідків у судовому засіданні.

Який доказовий матеріал мав у своєму розпорядженні суд? Яке рішення повинен прийняти суд на його підставі?

139


71. Пшеничний обвинувачувався у вчиненні необережного вбив­ства свого сина. Під час його допиту як обвинуваченого він зая­вив, що визнає себе винним у вчиненні злочину, але показань давати не буде, бо дуже тяжко знову переживати цю трагедію.

Аналогічна ситуація повторилася в судовому засіданні, під час судового слідства.

Суд, виносячи обвинувальний вирок, послався при його об­грунтуванні на показання підсудного як на доказ його винності у вчиненні злочину.

Оцініть вирок суду.

72. Овчаренко під час допиту зізнався у викраденні мотоцикла у громадянина Зайцева. Він стверджував, що замок на сараї Зай­цева, де зберігався мотоцикл, відкрив ключем. Крадіжку вчинив разом з своїм братом — Миколою Овчаренком.

Потерпілий під час допиту підтвердив, що у нього дійсно вкрали мотоцикла, але хто і за яких обставин, він не знає, і заявив, що замок з сарая був зірваний разом з пробоєм і валявся на землі.

Брат Овчаренка Микола категорично заперечував свою участь у вчиненні крадіжки мотоцикла.

При обшуку у Овчаренка виявлені: мотоцикли в зборі і окремі деталі від них. Потерпілий заявив, що серед них немає ні його мотоцикла, ні деталей від нього.

Під час виходу на місце крадіжки Овчаренко показав сарай, з якого було викрадено мотоцикла (Овчаренко жив неподалік від Зайцева і знав, що у того є сарай).

Які докази має в своєму розпорядженні слідчий, з яких джерел вони почерпнуті? Чи достатньо їх для того, щоб пред 'явити Овча-ренку обвинувачення у вчиненні крадіжки мотоцикла?

73. Гутник був притягнутий як обвинувачений у заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень Немировеькій. На за­питання слідчого під час допиту, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні, Гутник відповів, що ви­знає, але відмовився розповісти про конкретні обставини вчи­нення ним злочину, посилаючись на те, що він детально про це

розповів, коли його допитували як підозрюваного, і повторюва--ти все ще раз не збирається.                              "

У обвинувальному висновку слідчий послався на підтверджен­ня винності Гутника і на визнання ним своєї вини під час допи­ту як обвинуваченого.

Чи правомірне таке посилання слідчого? Чи можна вважати за­значену вище заяву обвинуваченого Гутника показаннями обвину-   ;1| баченого?                                                    Я

ПО                                        і


74. 26 лютого 1996 р. близько 23 години під час обшуку на квартирі Лужанського з кишені його пальта було вилучено 2 г 50 мг речовини, яка у своєму складі, за висновком прове­деної 27 лютого 1996 р. хімічної експертизи, містить нарко­тичний засіб — гашиш.

28 лютого 1996 р. щодо Лужанського було порушено кримі­нальну справу за ознаками незаконного придбання і зберігання наркотичного засобу без мети збуту (ч.2 ст.2296 КК). Ні на попе­редньому слідстві, ні в суді Лужанський не визнав себе винним, стверджуючи, що працівники міліції проводили обшук без санкції прокурора, а з кишені його пальта були вилучені рештки розси­паного тютюну і різне сміття. Вилучене не зважувалось і не опе­чатувалось. На експертизу вони направили іншу речовину, у нього гашишу не могло бути.

Районним судом Лужанський був засуджений за ч.2 ст.2266 КК до чотирьох років позбавлення волі.

Оцініть викладені обставини і запропонуйте рішення від імені касаційної інстанції, до якої звернувся зі скаргою на незаконне (на його думку) засудження Лужанський.                               \

75. У справі про пограбування слідчий пред'явив потерпілому Савенку для впізнання чотирьох учнів профтехучилища. Савен-     , ко вказав на Бурдуна, громадського помічника слідчого, який тільки-но зайшов до кімнати, де проводилася ця слідча дія, на­звавши ознаки, за якими він його впізнає.

Що має робити слідчий у цій ситуації?

Яке значення має зазначена вище обставина для доказування у даній справі?

76. В одному з парків міста працівниками обласної студії теле­бачення знімався сюжет про кохання. Несподівано неподалік від місця зйомки пролунав крик: «Допоможіть!» — підліток при­ставав до молодої жінки. Оператор механічно повернув камеру в їх бік і продовжував зйомку.

Коли співробітники студії телебачення спробували заспокоїти хулігана, він вихопив ніж. На допомогу підлітку поспішили друж­ки. Всі вони були в напівосудному стані (у одного з них відібра­ли пляшечку з токсичною речовиною). На операторському пульті було чути грубу лайку, у кадрі маячив хуліган, який розмахував ножем. Двох хуліганів вдалося схопити і доставити в міліцію. Порушено кримінальну справу, розпочато слідство.

Про які можливі джерела доказів іде тут мова ?

77. Районним судом до Гаврилова, визнаного неосудним під час вчинення злочину, застосовані примусові заходи медичного ха-

141


рактеру — він направлений до психіатричної лікарні з посиленим наглядом. Під час проходження Гавриловим примусового ліку­вання у лікарні психіатрична експертиза визнала його осудним.

Цей висновок експертизи став підставою для скасування ухва­ли районного суду за нововиявленими обставинами. Після про­ведення нового попереднього розслідування районний суд засу­див Гаврилова за ч.З ст.117 КК.

Оцініть доказове значення висновку психіатричної експертизи і правильність вироку суду.

78. Районний суд засудив Купряшкіна за ч.І ст.222 КК, ви­знавши його винним у тому, що той виготовив і разом з боєпри­пасами незаконно зберігав і носив малокаліберний пістолет, який за висновком судово-балістичної експертизи є вогнепальною зброєю.

Експертизу цю проводив Сергеєв — експерт-криміналіст РВВС, який брав участь спільно з .іншими працівниками міліції цього ж РВВС у проведенні рейду 16 вересня 1994 р., коли був затри­маний Купряшкін. При розслідуванні справи Сергеєв був свідком.

Чи були допущені порушення кримінально-процесуального закону по цій справі? Якщо були, то які саме і як на них має реагувати вищестоящий суд?

79. Обласним судом машиніст електропоїзда Дубков та його помічник Тихомиров були засуджені за ч.І ст.77 КК за пору­шення правил експлуатації транспорту, що потягло загибель пасажира Петрова.

Як на доказ вини підсудних суд послався на висновок техніч­ної експертизи. Цю експертизу проводили під час попереднього слідства працівники Південно-Західної залізниці, яка в даній справі визнана цивільним відповідачем.

Чи міг висновок технічної експертизи бути джерелом доказів при даних обставинах?

80. 27 листопада 1985 р. близько 23 год. Юмашев, який пере­бував у стані алкогольного сп'яніння, зустрів на вулиці незнайо­мого йому 18-річного Дерепу і з метою вбивства з хуліганських спонукань вдарив його ножем у живіт, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження, від якого почалася внутрішня кровотеча і сталася смерть потерпілого.

За п.«б» ст.93 КК обласним судом Юмашев був засуджений до смертної кари. Верховний Суд України скасував цей вирок і повернув справу на новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що обласний суд не призначив судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану підсудного.

142


Чи може бути зазначена обставина підставою для скасування

вироку?

Яке значення має тут висновок судово-психіатричної експерти­зи ?

81. Одним із доказів у справі про зґвалтування і вбивство До-

рохової були сліди пальців на банці, знайденій поблизу трупа

Дорохової.

Дактилоскопічна експертиза відбитків пальців проведена стар­шим експертом-криміналістом Старокиївського РВВС Голова-     | тим, який брав участь як спеціаліст у огляді місця події.            І Чи міг бути Головатий і експертом і спеціалістом у цій справі?     [^ Чи є підстави для проведення повторної дактилоскопічної екс-     '•

пертизи ?

82. У справі по обвинуваченню Логвинова за ч.З ст.168 КК     |

була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза, за висновком якої Логвинов був визнаний осудним.

Суддя обласного суду, вивчивши справу і не погодившись з цим висновком, провадження у справі зупинив і своєю постано­вою направив Логвинова на стаціонарну судово-психіатричну

експертизу.

Верховний Суд України скасував цю постанову і повернув спра­ву на новий розгляд зі стадії віддання до суду.

Чи були підстави для прийняття такого рішення Верховним Су­дом?

83. У справі Сірка, який обвинувачувався у вбивстві з необе­режності, була проведена судово-автотехнічна експертиза. У ви­сновку експерта відзначалося, що Сірко, який не вмів керувати машиною, сидів за кермом і це призвело до нещасного випадку

Оцініть доказове значення висновку експерта.

84. Вироком районного суду Мокін був засуджений за ч.2 ст.142 КК до позбавлення волі. Розглядаючи справу в судовому засі­данні, суд, висловивши сумніви в обгрунтованості амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проведеної на попередньому слідстві, направив Мокіна, який обвинувачувався за ч.2 ст.142 КК, своєю ухвалою на стаціонарне обстеження, до психоневро­логічної лікарні. Однак щодо Мокіна знову була проведена ам­булаторна судово-психіатрична експертиза без наведення мотивів відмови обстежити його стаціонарно. Які норми кримінально-процесуального закону були тут порушені? Які наслідки вони можуть мати для прийнятого судом рішення? 85. Пушин і Дворецька перебували в інтимних стосунках. Про це дізнався чоловік Дворецької. В їхній сім'ї почалися сварки,

143


під час яких Дворецький погрожував убити дружину разом-з Пушиним і спалити будинок останнього.                 

Одного разу під час випивки приятель Пушина по спільній  роботі Роскул сказав, що у нього є пістолет і йому, Роскулу, , нічого не варто вбити людину. У відповідь Пушин розповів про погрози з боку чоловіка Дворецької. Роскул і Пушин домови­лись вбити Дворецького. Вони заманили його для з'ясування стосунків в автомашину «Волга», яка належала Пушину, завезли в ліс і в машині задушили, а труп спалили.

Обласний суд засудив Роскула і Пушина за вбивство Дворець­кого з особливою жорстокістю, а Дворецьку — за підмовництво і пособництво у вбивстві свого чоловіка. Суд конфіскував також автомобіль «Волга» як знаряддя злочину.

Чи були підстави для конфіскації автомобіля?

86. Трушин і Трушина, зловживаючи довір'ям Вольської, шах­райським шляхом заволоділи її майном на суму 7500 гривень , яке перевезли до себе на дачу своїм автомобілем «Волга».

Вироком районного суду вони були засуджені за ч.2 ст.143 КК України до одного року позбавлення волі кожний з кон­фіскацією автомобіля як знаряддя злочину. Ні на слідстві, ні в

суді автомашина не визнавалась і не вилучалась як речовий доказ.

Оцініть вирок суду в частині конфіскації автомашини як знаряд­дя злочину.

Що змінилося б у відповіді, якби автомашина слідчим чи судом була приєднана до справи як речовий доказ і вилучена ?

87. За підозрою у вчиненні вбивства прокурора району був затриманий Семен Кельман. При особистому обшуку були знай­дені паспорт на його ім'я, довідка про звільнення з місць поз­бавлення волі, записка такого змісту: «Сем, півсотні твої, візьми першого на себе».

Яке доказове значення мають вилучені'предмети?

88. Після прибуття на станцію Луганськ поїзда №122 зі Львова в третьому загальному вагоні в двох господарських сумках і че­модані, залишених у багажному ящику під місцем №5, було ви­явлено 63 частини розчленованого трупа невідомої жінки у віці і 45—50 років. Голови трупа не було.

Перевіркою залізничних кас виявлено, що у третьому вагоні їхали військовослужбовці. Їх особи встановлені за військовими вимогами. На допитах вони показали, що дві сумки і чемодан були завантажені в третій вагон під місце №5 літньою жінкою на станції Львів під час посадки.

144


у^^

•По бірці на рушнику з номером пральні було встановлено влас­ника рушника — якусь Ткаченко, мешканку М.Львова, 1923 р. народження, колишнього працівника торгівлі, пенсіонерку. Ог-дядом квартири Ткаченко було встановлено, що вбивство і роз­членування трупа вчинено в цій квартирі. Пізніше у квартирі Ткаченко були затримані чоловік і дружина Шкарбани, які по­яснили, що ключ від квартири їм дала мати Шкарбан — Анто-

ненко. Оцініть зібрані у справі докази. Чи достатньо їх для розкриття

злочину?

Якою слідчою дією можна було б доповнити цей доказовий мате­ріал?

До яких видів доказів віднести виявлене у поїзді? \    89. Двоє 16-річних хлопців зірвали з голови громадянки Кис­лої норкову шапку і кинулися тікати. На крики потерпілої з будинку вискочив її чоловік, майстер спорту з дзюдо, і наздо- . гнавши хлопців, затримав їх. Завівши грабіжників до свого бу­динку, він примусив їх написати на ім'я начальника РВВС пояс- , нення про обставини вчиненого ними злочину, а потім відвів їх до райвідділу, який знаходився неподалік від місця події, і пере­дав черговому по райвідділу разом із затриманими ці пояснення, додавши до них і своє пояснення.

Чи можуть ці пояснення мати доказове значення у кримінальній справі?

90. Маркарян вчинив замах на вбивство Сидоркіна. У резуль­таті удару ножем було наскрізь пробито посвідчення викладача інституту, яке лежало у зовнішній лівій верхній кишені піджака.,

Чи матиме таке посвідчення значення доказу у справі? Якщо так, то до якого виду доказів його віднести?

91. Косоворотова було засуджено за ч.І ст.81 КК за те, що він, використовуючи свій мотоцикл з коляскою, за кілька прийомів викрав з винно-коньячного пункту колгоспу ім. Чапаєва ЗО л коньяку. Одночасно суд прийняв рішення про конфіскацію мо­тоцикла як знаряддя злочину. Повернувшись після 2 років поз­бавлення волі додому, Косоворотов виявив, що мотоцикл, як і раніше, стоїть у гаражі.

Чи може бути тепер проведена конфіскація мотоцикла ?

92. Обласний суд визнав Тадієва А. винним у тому, що він увійшов до складу організованої Азізбековим озброєної банди і за 2000 гривень взяв участь у нападі на касу приладобудівного заводу, надавши в розпорядження банди автомашину «Моск* вич». На цій автомашині Азізбеков і Джамалов 9 лютого 1996 р.

145


прибули до прохідної заводу, викрали, застосувавши зброю, із заводської каси 157000 гривень і на тій же автомашині зникли з місця вчинення злочину.

Вироком обласного суду Тадієва А. (як і Азізбекова і Джавало-ва) було засуджено за ст.69 КК (бандитизм) до 10 років позбав­лення волі, а автомашину «Москвич», яка була в його володінні, конфісковано як знаряддя злочину.

Автомобіль належав брату Тадієва А. Володимиру, який купив його на зароблені ним гроші. Даних про причетність брата до бандитизму у справі немає. Тадієв В. дозволяв брату керувати машиною, однак для вчинення злочину вона була використана Тадієвим А. без відома Тадієва В., який про злочинні дії брата нічого не знав.

Дайте оцінку вироку суду в частиш конфіскації автомашини.

Чи змінилася б ця оцінка, якби Тадієву В. було відомо, для яких цілей бере автомашину Тадієв А. 9 лютого 1996 р. ?

93 Після пред'явлення для впізнання речей, викрадених з бу­динку Запашного, потерпілий, який впізнав ці речі як свої, зая­вив перед слідчим клопотання про повернення йому хоча б час­тини викраденого у нього, передусім шкіряного пальта і чоло­вічих теплих чобітків, бо вже настала холодна осіння пора, а він не має в чому ходити.

Слідчий видав потерпілому пальто і чобітки, відібравши у ньо­го розписку про одержання речей.

Оцініть дії слідчого.

§4. Затримання підозрюваного. Запобіжні заходи

94 16-річний Зубенко, затриманий за підозрою у вчиненні крадіжки ювелірних виробів з квартири Денисенка, просив слідчо­го не повідомляти про його затримання батькам та по місцю навчання — в кооперативний технікум.

Чи може слідчий задовольнити таке прохання підозрюваного ?

95. Колобков був затриманий працівниками міліції одразу ж після вчинення розбійного нападу на Карасика і доставлений до райвідділу внутрішніх справ. У протоколі затримання в графі «Підстави затримання» було зазначено: «За вчинення розбійно­го нападу»

Чи відповідає вимогам кримінально-процесуального закону такий запис?

96 Вдовиченко був затриманий дільничним інспектором міліції на місці вчинення злочину — зґвалтування неповнолітньої 8

146


жовтня 1995 р. о 22 годині, доставлений до райвідділу 9 жовтня 1995 р. о 9 годині, протокол затримання було складено 10 жовті ця. Цього ж дня було направлено письмове повідомлення про­курору. Допитаний Вдовиченко з участю адвоката був 12 жовтня

1995 р.

Чи були додержані вимоги кримінально-процесуального закону про процесуальні строки, пов 'язані з затриманням і допитом підозрю­ваного ?

Як слід було відобразити в протоколі момент затримання Вдови­ченка за підозрою у вчиненні злочину 9

97. До слідчого, який вів розслідування у справі про злісне хуліганство, вчинене Спіріним, звернулися 70-річний батько і 16-річний син підозрюваного і просили не застосовувати до нього тримання під вартою, а обмежитися передачею його їм на пору­ки.

Чи може слідчий задовольнити це клопотання ? Хто може бути поручителем при особистій поруці9

98. Кулешова було затримано за підозрою у вчиненні злісного хуліганства. У допиті його як підозрюваного брав участь захис­ник — адвокат Коротич, брат Кулешова, допущений до участі у справі на прохання підозрюваного.                            ^

Після допиту адвокат заявив клопотання про те, щоб слідчий - не застосовував до Кулешова запобіжний захід у вигляді три­мання під вартою, а обмежився обранням особистої поруки Поручителями він пропонував себе і двоюрідного брата Шевеля. Удвох вони забезпечать і належну поведінку підозрюваного і своєчасну явку за викликом слідчого.

Яке рішення має прийняти слідчий за цим клопотанням захисни­ка?

99. Для визначення психічного стану Лукомського, який об­винувачувався за ч.І ст.101 КК, слідчий виніс постанову про направлення його на стаціонарну судово-психіатричну експер­тизу, доручивши її проведення експертам-психіатрам психонев­рологічної лікарні ім.Павлова.

Дізнавшись, що до Лукомського застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, керівництво лікарні, пояснив­ши, що ця лікарня не є місцем попереднього ув'язнення, там діє свій режим утримання, запропонувало слідчому скасувати запо­біжний захід на період проведення експертизи, інакше експер­тиза проводитися не буде.

Чи грунтується на законі така умова керівництва лікарні9

Що має робити в цій ситуації слідчий ?

147


~—и

100. Затримавши Костіна за підозрою у вчиненні злочину, пе­редбаченого ч.І ст.141 КК, слідчий підготував постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але прокурор відмовив у санкції на арешт і дав вказівку про застосу­вання підписки про невиїзд.

Слідчий подав свої заперечення прокурору області, вважаючи, що підписки про невиїзд буде недостатньо для того, щоб запо­бігти ухиленню Костіна від слідства і схилянню ним потерпілої до дачі неправдивих показань на його користь.

Оцініть дії слідчого і прокурора. Як тут бути прокурору області?

101. До Колотовкіна, підозрюваного у заподіянні тяжких тілес­них ушкоджень працівнику міліції Ночвенку, було застосовано запобіжний захід — тримання під вартою.

Тільки наступного дня після поміщення до слідчого ізолятора (СІЗО) під час допиту підозрюваний повідомив слідчому, що він є депутатом районної ради народних депутатів. Ця обставина підтвердилась.

Як бути слідчому і прокурору в цій ситуації?

102. До Харитонова, який обвинувачувався в порушенні правил безпеки руху, внаслідок якого загинуло двоє малолітніх дітей Ар-хипова, було обрано як запобіжний захід підписку про невиїзд.

До слідчого надійшли дані про те, що батько загиблих дітей разом з своїм братом виношують намір вбити Харитонова, по-мстившись за дітей. З метою не допустити розправи слідчий виніс постанову про зміну запобіжного заходу щодо Харитонова на тримання під вартою і звернувся до прокурора з проханням санк­ціонувати арешт.

Як має діяти прокурор?

103. Справу Остапова та Григоряна, які обвинувачувались у вчиненні ряду вбивств, розбійних нападів та інших тяжких зло­чинів і тримались під вартою вже 11 місяців і 20 днів 14 травня 1996 р. було направлено до Верховного Суду України для роз­гляду по суті.

З червня 1996 р. Верховний Суд виніс ухвалу про повернення справи на додаткове розслідування у зв'язку з неповнотою слідства, яку не було змоги усунути в судовому засіданні.

Протягом якого часу Остапов і Григорян можуть ще триматися під вартою? Чи зараховується в строк тримання під вартою час розгляду справи в суді?

104. Отримавши постанову слідчого прокуратури району про порушення клопотання про подовження строку тримання Си-дорчука під вартою ще на один місяць, прокурор області відмо-

148


вив У подовженні строку на тій підставі, що на постанові немає візи прокурора району про підтримку клопотання слідчого.    ;

Чи відповідає закону таке рішення прокурора області?

105. Взятий під варту за вчинення особливо злісного хуліган­ства Мерзляченко повідомив слідчому, що вдома у нього лиши­лося двоє дітей дошкільного віку, шотландська вівчарка «коллі» Дружина ж перебуває на стаціонарному лікуванні у кардіологіч­ному відділенні райлікарні. Родичів у місті Києві у нього і дру­жини немає,                                                     і

Чи може бути застосований при даних обставинах запобіжний      ' захід у вигляді тримання під вартою ?

Яких заходів у зв 'язку з цими обставинами має вжити слідчий ?

106. У ході розслідування справи про групове вчинення ряду злочинів, у тому числі кількох тяжких, було встановлено, що один з учасників групи, 16-річний Ковтун, причетний до вчинення лише одного злочину — умисного заподіяння середньої тяжкості тілес­ного ушкодження. Слідчий вирішив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на передачу Ковтуна під нагляд батьків, виніс про це відповідну постанову і надіслав її до СІЗО.

Адміністрація слідчого ізолятора відмовилась її виконувати. посилаючись на те, що рішення слідчим оформлене з порушен­ням кримінально-процесуального закону.

Чи обгрунтованою є така відмова?

107. Слідчий обрав щодо обвинуваченого Сироватки запобіж­ний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця постійного про­живання без дозволу слідчого.

23 квітня 1996 р. справа з обвинувальним висновком надійшла до прокурора, який 25 квітня 1996 р. надіслав її до суду, затвер­дивши обвинувальний висновок.

24 квітня 1996 р. Сироватка змінив місце свого проживання,

навіть не повідомивши про це органи, які ведуть процес. Чи порушив обвинувачений Сироватка підписку про невиїзд? Який орган і які заходи має вжити щодо Сироватки, якщо про

цей факт стало відомо: а) коли справа знаходилась Ще у прокурора.

б^крли справа вже надійшла до суду?

, ,        §5. Порушення кримінальної справи

108. 27 березня 1995 р. слідчий районної прокуратури Гмирко, одержавши від голови Михайлівської сільради телефонограму, де повідомлялось про виявлення в парку трупа жителя села Мар­кевича з численними ранами на грудях і шиї, виніс постанову

149


про порушення кримінальної справи за ознаками п.«е» ст;93 КК і виїхав на огляд місця події. Оцініть дії і рішення слідчого.

109. До райвідділу внутрішніх справ зателефонував громадя­нин Жебраченко і повідомив, що вчора він, перебуваючи в стані сильного сп'яніння, зґвалтував 13-річну сусідську дівчин­ку і просив зафіксувати це як явку з повинною й приїхати до нього на квартиру, де він про все детально розповість. Батьки ж дівчинки йому заявили, що звертатися нікуди не будуть, його ж якщо не вб'ють, то покалічать. Тому він і не виходить з квартири.

Що тут може бути законним приводом до порушення криміналь­ної справи?

Хто має вирішити це питання ?

110. Слідчому слідчого відділення РВВС Рябку зателефонував його колишній однокурсник, а тепер заступник директора заво­ду про те, що з його кабінету викрадено персональний комп'ю­тер вартістю 9000 гривень.

Як має діяти слідчий ?

Коли слідчий може порушити кримінальну справу?

Що буде тут приводом до порушення справи?

111. На ім'я начальника РВВС надійшла заява від громадянки Співак, яка повідомляла про те, що 1 вересня 1996 р. близько 11 год. вечора вона з своїм чоловіком поверталася додому з гостей. Коли вони вийшли з автобуса на зупинці «Московський універ­маг», то почули жіночий крик про допомогу. Вони кинулися на той крик і, побачивши, що якийсь невідомий намагається зґвал­тувати жінку, припинили це неподобство. Невідомим виявився Морозов, який проживає на проспекті 40-річчя Жовтня, 40. кв.263. Потерпіла — Копилова — категорично відмовилася по­давати заяву про притягнення Морозова до кримінальної відпо­відальності.

Вона ж, Співак, вважаючи, що такі ганебні вчинки не можуть залишатися безкарними, просила притягнути Морозова до кри­мінальної відповідальності. Вона і її чоловік готові дати свідоцькі показання.

Які дії і рішення мають бути виконані по цій заяві?

112. До районного відділу внутрішніх справ звернулась грома­дянка Котрва Вона повідомила про зґвалтування її невідомим чоловіком і просила знайти його та притягнути до кримінальної відповідальності. Оскільки справи про зґвалтування підслідні слідчим прокуратури, начальник райвідділу виніс постанову про

150


відмову в порушенні кримінальної справи і направив цю поста­нову разом із заявою Котової районному прокурору.

Чи правильне рішення прийняв начальник райвідділу?

Яке рішення повинен прийняти прокурор ?

113. Судова колегія у кримінальних справах обласного суду. розглядаючи в касаційному порядку справу Касатонова, засуд­женого районним судом за злісне хуліганство до позбавлення волі, дійшла висновку, що дані судового слідства підтверджують правильність рішення суду першої інстанції про винність Каса-тонова і його покарання. Разом з тим колегія звернула увагу на відсутність у справі постанови про порушення кримінальної спра­ви.

Яке рішення у зв 'язку з цим і на якій підставі має прийняти суд

касаційної інстанції?

114. Подружжя Іпатових (він — моторист, вона — медсестра поліклініки) було виявлено в Їхній квартирі повішеними. Із знай­деної там записки видно, що вони покінчили життя самогуб­ством після того, як у них було виявлено вірус СНІД.

Чи достатньо слідчому цих даних, щоб винести якесь певне рішення у зв 'язку з цим фактом ? Як він має діяти в цій ситуації?

115. Слідчий, сумніваючись у точному визначенні пункту ст.93 КК, у постанові про порушення кримінальної справи вказав лише

статтю. Оцініть правильність рішення слідчого ?

116. Помічник прокурора району, перебуваючи на заводі ху­дожнього скла, де проводив з робітниками бесіду на правову тему, ознайомився з надрукованою в стінній газеті заводу стат­тею, у якій гнівно засуджувались дії робітниці, яка була затри­мана при спробі винести з заводу кришталеві вироби на суму понад 250 гривень.

Повернувшись на місце роботи, помічник прокурора порушив кри­мінальну справу за цим фактом.

Оцініть правильність рішення помічника прокурора.

117. Чепіга, перебуваючи в нетверезому стані, спочатку на ро­боті дружини у присутності її співробітників, а потім і вдома ображав її нецензурною лайкою, погрожував розправою, бив, вдарив кулаком в обличчя. Дружина побігла на кухню, де, захи­щаючись від чоловіка, який замахнувся на неї ножем, схопила іншого ножа і вдарила ним Чепігу в живіт, заподіявши тяжке тілесне ушкодження.

Слідчим щодо дружини Чепіги була порушена кримінальна справа за ознаками ст.103 КК, а згодом закрита за відсутністю в

151


 

її діях складу злочину. У постанові про закриття справи слідчий зазначив, що вона діяла в стані необхідної оборони. Після цього слідчий продовжив розслідування, з'ясовуючи обставини вчи­нення злочину Чепігою, пред'явив йому обвинувачення за ч.З

ст.206 КК і закінчив розслідування складанням обвинувального висновку щодо Чепіги.

Районний суд засудив Чепігу за ч.З ст.206 КК. Які порушення вимог кримінально-процесуального закону допус­тив слідчий ? Які наслідки вони мають тягнути ?

118. Свідок Соболева при розгляді судом кримінальної справи про замах на групове зґвалтування потерпілої дала завідомо не­правдиві показання. У зв'язку з цим суд, порадившись на місці, виніс ухвалу про порушення щодо Соболевої кримінальної справи за ч.І ст.178 КК і, керуючись ст.8 КПК України і ч.З ст.51 КК,

закрив справу, направивши матеріали на розгляд товариського

суду.

Які порушення вимог кримінально-процесуального закону допус­тив суд?

119. У листопаді 1995 р. Теплицька вчинила злочин, передба­чений ст.19 і ст.172, ч.2 ст.194 КК. 16 квітня 1996 р. Президен­том України був виданий Указ «Про амністію у зв'язку з деся­тою річницею Чорнобильської катастрофи», під дію якого по­вністю підпадали зазначені вище злочини Теплицької.

6 травня 1996 р. прокурор району виніс постанову про пору­шення кримінальної справи щодо Теплицької, мотивуючи своє : рішення незгодою Теплицької з відмовою в порушенні кримі-нальної справи у зв'язку з актом амністії.

- Оцініть рішення прокурора району.

-, 120. Вироком районного суду Романця Р. було засуджено за ст.19, ч.2 ст.81 КК, а Романця М. за ч.З ст.186 КК.На підставі Указу Президії Верховної Ради України від 11 липня 1991 р. «Про амністію з нагоди прийняття Декларації про державний суверенітет України» вони звільнені від відбування покарання-.,, Обласний суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, встановив, що злочин було вчинено 5 липня 1991 р., кримінале ну справу порушено 24 липня 1991 р.                    '

Які рішення і на якій підставі має прийняти касаційна інстан­ція?

121. 15 березня 1990 р. слідчий своєю постановою на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК відмовив у порушенні щодо Берегового кримі­нальної справи за ст.94 КК, посилаючись на відсутність у нього умислу на вбивство своєї дружини.

152


Згодом за цим же фактом Береговому було пред'явлено об-'винувачення в умисному заподіянні дружині тілесного ушкод­ження, внаслідок якого вона померла, і вироком районного суду він був засуджений за ч.З ст.101 КК.

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущені слідчим і судом?

Яке рішення має винести суд касаційної інстанції?

122. 12 квітня 1996 р. близько восьмої години ранку в м. Ен­ську Козоріз, робітник, інвалід III групи (діагноз — шизофре­нія), ножем вбив Брошина, помічника генерального директора виробничого об'єднання, депутата райради, потім убив робітни­ка Бовіна і поранив іншого, який поспішив на допомогу. Після .цього кинувся у ванну з сірчаною кислотою.

Яке рішення, одержавши таку інформацію, має винести слідчий?

123. 10 жовтня 1995 р. до прокуратури району надійшло по­відомлення про те, що директор і головний бухгалтер швейної фабрики, використовуючи своє посадове становище, протягом останніх років присвоїли сотні мільйонів карбованців. З метою перевірки були витребувані численні документи, призначені .ревізії, які не закінчилися і 20 жовтня 1995 р.

Як бути слідчим органам у такому випадку?

§6. Попереднє розслідування

.. 124. 20-річні Шамко і Киричук та 16-річний Гуцу протягом трьох місяців спільно вчинили ряд крадіжок особистого майна громадян з проникненням в житло в Чернівцях, Івано-Франків­ську і Києві. Під час чергової крадіжки в Києві вбили господаря ^квартири, який раптово повернувся додому. У Львові при спробі ^винести викрадене з квартири їх було затримано. . Де слід зосередити розслідування злочинних дій цих осіб?

125. Оперуповноважений карного розшуку РВВС Романцев, поспішаючи за викликом на місце події, перевищив швидкість і, не; справившись з керуванням автомобілем, виїхав на зустрічну смуту руху. Від удару в зустрічний автомобіль «Волга» працівник міліції, що їхав разом з Романцевим, загинув, водій «Волги» дістав тяжкі поранення.

Визначте підслідність кримінальної справи Романцева. Чи. змінилась би підслідність, якби мова йшла про інший злочин — перевищення Романцевим своїх посадових повноважень ? -. 126. 29 грудня 1995 р. прокурор району порушив кримінальну справу і передав її для розслідування до слідчого відділення рай-

153


- ——————-а^

відділу внутрішніх справ. Слідчий виніс постанову про прийнят­тя справи до свого провадження 2 січня 1996 р.

Коли закінчується встановлений законом строк попереднього слідства ?

127. 11 вересня 1995 р. слідчий направив прокурору з обвину­вальним висновком кримінальну справу по обвинуваченню Мри-ги за ст.94 КК, порушену 11 липня 1995 р. 28 вересня 1995 р. суд повернув справу на додаткове розслідування у зв'язку з непов­нотою попереднього слідства.

Як слід обчислювати строк слідства при проведенні додаткового розслідування у цій справі?

128. Мармеладов і Галушка обвинувачувались у вчиненні в ніч з 10 на 11 жовтня групового зґвалтування Заріцької. Тієї ж ночі Заріцька була зґвалтована також Хачатуровим.

Посилаючись на те, що в обох випадках потерпіла і свідки одні і ті ж, події пов'язані між собою, слідчий виніс постанову про об'єднання справ в одне провадження.

Оцініть правильність рішення слідчого.

129. Після того, як слідчий пред'явив Коробкову обвинува­чення у вчиненні грабежу з проникненням в житло громадяни­на Волохова і допитав його, надійшли матеріали кримінальної справи про вчинення Коробковим ще й злісного хуліганства.

Слідчий виніс постанову про об'єднання цих справ в одне про­вадження і закінчив розслідування, склавши обвинувальний вис­новок за ч.З ст.141 і ч.2 ст.206 КК.

Оцініть рішення слідчого.

Чи залежатиме оцінка рішень слідчого від того, було вже Короб­кову пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.206 КК чи ні?

130. У ході розслідування порушеної 3 квітня 1996 р. у Києві кримінальної справи по обвинуваченню Сергієнка у вчиненні 2 квітня 1996 р. розбійного нападу на громадянина Травкіна було з'ясовано, що він вчинив ще два розбійні напади 20 лютого і 18 березня 1996 р., по факту вчинення яких у Білій Церкві та Сквирі було порушено дві кримінальні справи, провадження розсліду­вання в яких було зупинено за п.З ч.І ст.206 КПК. ЗО травня 1996 р. слідчий об'єднав всі три справи в одне провадження.

Як слід обчислювати строк попереднього слідства по об'єднаній справі?

Чи можна об'єднувати справи, провадження розслідування в яких зупинено?

131 17 вересня 1996 р. з кримінальної справи по обвинувачен­ню Шані. Курасова і Назарова, порушеної 29 серпня 1996 р.

154


виділено в окреме провадження справу щодо неповнолітнього

Назарова.

З якого моменту слід обчислювати строк попереднього слідства по виділеній кримінальній справі?

132. У ході розслідування кримінальної справи про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Носенку слідчий встановив, що у вчиненні цього злочину брав участь також Співаков, який з місця події зник, відразу ж виїхав до місця свого постійного прожи­вання — до Крижополя Вінницької області.

Слідчий, маючи багато роботи по інших справах, не зміг осо­бисто виїхати туди, тому надіслав начальникові Крижополь-ського РВВС окреме доручення, у якому, посилаючись на ст. 118 КПК, просив взяти Співакова під варту, пред'явити йому обви­нувачення і доставити по етапу до місця розслідування — до Києва. Постанову про притягнення Співакова як обвинувачено­го слідчий додав до окремого доручення, у якому містилося та­кож прохання, враховуючи те, що строк слідства закінчується, виконати окреме доручення в строк до п'яти днів і вислати ма­теріали.

Оцініть окреме доручення слідчого.

133. При розслідуванні кримінальної справи по обвинувачен­ню Ярошенка у вчиненні квартирних крадіжок було встановле­но, що Ярошенко діяв не сам, а входив до складу злочинної групи з п'яти чоловік, яка вчинила десятки подібних та інших злочинів на території різних населених пунктів України.

Слідчий звернувся до начальника слідчого відділення з про­ханням вирішити питання про створення слідчої групи.

Хто і як це має зробити ?

134. Під час огляду місця події, коли слідчий з участю судово-медичного експерта перейшов до огляду трупа, понята Осадча знепритомніла, побачивши знівечене обличчя загиблого.

Як бути слідчому, маючи на увазі, що огляд провадився у безлюд­ному місці, де були, крім самого слідчого, привезених з собою поня­тих, експерта, ще два працівники міліції? Чи може він продовжи­ти огляд з одним понятим ?

Якщо слідчий запрошує іншого понятого, слідча дія продовжується чи починається заново?

135. Разом із слідчим на місце події виїхав також судово-ме­дичний експерт, який оглянувши труп, повідомив слідчому, що смерть настала від трьох ножових ран приблизно дві години тому

Чи може слідчий записати це до протоколу? Яка роль судово-медичного експерта при огляді місця події?

155


136. У справі про крадіжку особистого майна з квартири Но-совоїслідчий провів обшук у будинку підозрюваного волкобин-' | ського. знайшов і вилучив ряд викрадених предметів, про що | склав протокол. Вирішивши провести детальний огляд вилуче- | ного у себе в кабінеті, слідчий запросив для участі в огляді та­кож потерпілу Носову, яка заявила, що всі ці речі належать їй, але були викрадені, що і було зафіксовано в протоколі огляду предметів поряд з детальним описом речей.

Оцініть дії слідчого.

137. Слідчий встановив, що очевидець розбійного нападу Оле-невич перебуває на полярній станції «Академік Вернадський» в Антарктиді, з якою немає транспортного зв'язку. Він вирішив допитати свідка, використавши для цього радіозв'язок.

Попередивши Оленевича про кримінальну відповідальність за ст.ст.178, 179 КК, він запропонував розповісти все, що тому відо­мо у цій справі, поставив додаткові запитання, детально запи­савши все в протокол допиту Оленевича як свідка і зафіксував­ши його голос на магнітній плівці. У кінці зачитав протокол допиту і відтворив звукозапис показань, зафіксувавши і в прото­колі, і на плівці слова Оленевича про те, що все записано пра­вильно. зауважень і доповнень той не має.

У протоколі допиту, посилаючись на ч.4 ст.85 КПК, слідчий записав, що оскільки свідок не має можливості особисто підпи­сати свої показання, то їх правильність засвідчує представник організації, де працював постійно Оленевич, Степняк.

Оцініть дії слідчого і доказове значення протоколу допиту.

138. Казаков обвинувачувався за ст.86' КК України. Дізнав­шись про те, що слідчий має намір провести очну ставку його із свідком Мельниковим, обвинувачений подав слідчому письмове клопотання про відвід свідка. Він це мотивував тим, що Мель-ников зводить з ним рахунки, бо вони проживали раніше в одній комунальній квартирі, систематично сварилися, тому Мельни-ков не може давати правдивих показань у його справі.

Як слідчий повинен розв 'язати це клопотання ?

139. 13-річний Панкін, який був очевидцем зґвалтування його неповнолітньої однокласниці, перед початком його допиту які свідка заявив слідчому, що він категорично відмовляється дава­ти показання в присутності педагога і батька.

Як бути слідчому в цій ситуації? Чи може він задовольнити кло­потання Нанкіна ?

140. Допитаний з застосуванням звукозапису свідок Патри-кеєв запитав слідчого, чому так стисло записані його показання

(


р протоколі допиту. Слідчий пояснив, що оскільки повністю показання зафіксовані на магнітофонній плівці, яка буде при­єднана до протоколу допиту, можна обійтися і без детального викладення показань у самому протоколі. Чи грунтується таке пояснення слідчого на законі?

141. 12 березня 1996 р. Коробов, глухонімий, був викликаний слідчим для допиту як свідок у справі Кришталенка, який підоз­рювався у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження Милованову.

Оскільки 12 березня закінчувався строк тримання підозрюва­ного під вартою, слідчий вирішив не проводити далі пошуку особи, яка б розуміла знаки глухонімих, а побудувати спілкуван­ня з допитуваним свідком у письмовій формі: спочатку він за-пропонував тому написати на аркуші паперу відомості на кож­ний пункт анкетної частини протоколу (ці дані слідчий сам впи­сав до протоколу), потім розписатися про попередження про кримінальну відповідальність за ст.ст.178, 179 КК. Далі запро­понував записати власноручно до протоколу все, що йому відо­мо про обставини вчинення злочину Кришталенком. Після цьо­го запису слідчий одержав від допитуваного власноручно запи­сані відповіді на додаткові запитання і в кінці запис про те, що він, Коробков, ознайомився з записами в протоколі, зауважень і доповнень не має.

Оцініть дії слідчого.

Чи можуть бути показання свідка Коробова покладені в основу обвинувачення, сформульованого в постанові про притягнення Криш­таленка як обвинуваченого, а потім і в обвинувальному висновку?

142. 12-річний Коля Книш став очевидцем того, як Залізняк. перебуваючи з Осипенком в нетверезому стані на балконі 9 по­верху будинку, штовхнув останнього в плече і той, не втримав­шись, випав з балкону і загинув. Про це Коля повідомив під час допиту слідчому.

Залізняк же на допиті категорично заперечував, що він штов­хав Осипенка. За його словами, той перегнувся через край бал­кону, щоб подивитися, що роблять сусіди на балкові 8 поверху і, не втримавшись, впав на землю. Він заявив клопотання про очну ставку з Колею Книшом. Слідчий задовольнив клопотання, про­вівши очну ставку в слідчому ізоляторі, де перебував Залізняк.

Оцініть правильність дій слідчого.

143. У справі про умисне вбивство Мухановою свого чоловіка, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, єдиним свідком-очевидцем була їхня 12-річна донька Марія. Слідчий.,

157І


маючи на увазі, що мати є підозрюваною у справі, допитав Ма­рію як свідка лише у присутності її класного керівника Ющик. Оцініть дії слідчого.

144. 16 жовтня 1990 р. о 10 год. Шевцов, викладач політехніч­ного інституту, з'явився за викликом слідчого для допиту як свідок у справі про злісне хуліганство. Проте слідчий змушений був негайно виїхати на місце виявлення трупа. Тому він дав Шевцо-ву бланк протоколу допиту і, попередивши про кримінальну відповідальність за ст.178, 179 КК, попросив його заповнити анкетну частину протоколу, а також записати все, що йому відо­мо про обставини вчинення даного злочину, зафіксувавши в кінці, шо показання записані власноручно.

Повернувшись за кілька годин з огляду місця події, слідчий

приєднав до матеріалів справи залишений свідком Шевцовим протокол.

Чи були тут порушені вимоги кримінально-процесуального закону щодо порядку допиту свідка?

145. 24 листопада 1995 р. слідчий допитав як свідка у кримі­нальній справі Друзенко Аллу, 24 листопада 1980 р. народжен- . ня, в присутності тільки її батька, вчителя історії середньої шко­ли. де навчається Алла.

Чи були порушені слідчим вимоги закону щодо порядку допиту неповнолітнього свідка ?

146. У справі про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Ти-таренку в показаннях самого потерпілого, свідка Перебийноса і підозрюваного Качура про обставини вчинення злочину вияви­лися значні суперечності. Оскільки Титаренко ще перебував на стаціонарному лікуванні, слідчий вирішив провести очну ставку між свідком Перебийносом і підозрюваним Качуром.

З'ясувавши на початку очної ставки, чи знають вони один од­ного і в яких стосунках перебувають між собою, слідчий зачитав показання потерпілого, а потім дав можливість по черзі висло­витись учасникам очної ставки, зафіксувавши це в протоколі.

Оцініть правильність дій слідчого і доказове значення очної став­ки.                                                          ,

147 Розслідуючи справу про умисне вбивство з хуліганських спонукань, слідчий допитав як свідків Козлова, Голікова і Роді-онова. Оскільки в їх показаннях були різкі розходження з при­воду того, хто саме наніс лежачому потерпілому удар ногою в голову, який виявився смертельним, слідчий викликав всіх трьох на очну ставку і допитав. Після численних запитань свідків один до одного, дозволених слідчим, Козлов і Родіонов погодилися з

158


„яердженням Голікова про те, що потерпілого бив ногою робіт­ник з цеху готової продукції їх заводу Шляпкін. Все це і було зафіксовано в протоколі очної ставки.

Оцініть дії слідчого та доказове значення протоколу цієї очної ставки.

148. Про проведення очної ставки між підозрюваним Філімо-новим і свідком Крючковим слідчий склав протокол і запропо­нував допитаним підписати кожну сторінку протоколу і кожну свою відповідь на поставлені запитання

Свідок Крючков погодився на це Підозрюваний же катего­рично заперечив проти цього і поставив свій підпис лише в кінці протоколу.

Оцініть законність пропозиції слідчого.

Як бути слідчому з зв 'язку з відмовою підозрюваного підписати кожну сторінку протоколу?

149. Погорілка, який перебував у нетверезому стані, пограбу­вали двоє незнайомих чоловіків, які відібрали у нього ондатрову шапку і годинника.

Потерпілий заявив слідчому, що він не може назвати точних прикмет грабіжників, пам'ятає лише, що це були молоді хлопці, один з яких високого, а інший — середнього зросту. Але якби їх йому пред'явили обох зразу, то він неодмінно б їх упізнав.

Слідчий пред'явив Погорілкові підозрюваних Маркаряна і Оганесяна разом з двома іншими громадянами Потерпілий по­казав на них як на осіб, які його пограбували, назвавши деякі додаткові прикмети, про які він забув повідомити під час допи­ту.

Варіант: Потерпілий показав на Маркаряна і одного з інших громадян, які пред'являлись для впізнання, як на тих, хто вчи­нив пограбування.

Чи має таке пред'явлення для впізнання доказове значення^ Відповідь обгрунтуйте.

150. Полуніна, який підозрювався у вчиненні розбійного на­паду на Татарченка, серед інших трьох осіб було пред'явлено для впізнання потерпілому Потерпілий, запрошений до кімна­ти, де проводилося пред'явлення для впізнання, довго вагався, а потім заявив слідчому, що він міг би впізнати того. хто на нього напав, якби той одягнув хутряну нутрієву шапку коричневого кольору, у якій був тоді злочинець. Таку шапку на прохання' слідчого принесли. Слідчий запропонував Полуніну першому вдягнути шапку. Потерпілий показав на Полуніна в шапці як на того, хто вчинив проти нього злочин.

159


Чи були допущені слід\.'и порушення порядку пред'явлення особи для впізнання?

151. Готуючись до пред'явлення свідку Думітріу для впізнання підозрюваного Абуладзе, слідчий зумів знайти лише одного чо­ловіка, який зовні не мав різких відмінностей з Абуладзе. Для того, щоб двоє не дуже відрізнялися від підозрюваного, він звер­нувся до народного театру з проханням допомогти йому: двоє чоловік були пред'явлені з акуратно наклеєними вусами.

Свідок Думітріу впевнено показав на Абуладзе як на того, хто •, пограбував його.

Чи були слідчим допущені порушення вимог кримінально-процесу­ального закону?

152. У Марії Красько, яка за договором з радгоспом «Дружба» відгодувала бичків, викрали одного з них. Вона заявила слідчо­му, що зможе впізнати свого бичка серед будь-якої кількості інших за характерними для того ознаками: він шкутильгає на ліву задню ногу, яку недавно пошкодив, наступивши на дошку з

-цвяхами, на правому вусі зеленою фарбою написані дві перші \ букви її імені і прізвища — «МК». Крім того, він швидко відгу­кується на свою кличку «Тюльпан».

Які процесуальні дії має виконати слідчий при виявленні бичка?

153. Допитана у справі про зґвалтування потерпіла Бартецька показала, що насильника можна легко впізнати по численних татуюваннях на ногах, грудях, спині. Вона добре пам'ятала, що

на обох ногах у ґвалтівника вище колін є по одному татуюванню

— «русалки»

Як перевірити показання потерпілої, маючи на увазі, що за підоз*' рою у вчиненні злочину на цей час вже було затримано Кузьменка, неодноразово раніше судимого за насильницькі злочини?

154. Потерпіла від зґвалтування Яковлева під час допиту зая- " вила, що вона змогла б впізнати ґвалтівника, якби їй його пред'я­вили. Слідчий вирішив пред'явити їй для впізнання підозрюва­ного Коряка. Напередодні проведення цієї слідчої дії слідчий дізнався про те, що у Коряка Миколи є брат — близнюк Сергій. Тому він вирішив по черзі пред'явити їх потерпілій.

При пред'явленні для впізнання Миколи потерпіла заявила, що серед пред'явлених осіб немає того, хто вчиняв злочин, при

пред'явленні другого брата вона впевнено показала на нього як на ґвалтівника.

Оцініть дії слідчого. Чи матиме доказове значення таке впізнання? Чи змінилася б оцінка дій слідчого, якби він пред 'явив потерпілій відразу обох братів серед двох інших чоловіків?

160:


155. Савчук вчинив на громадянина Пилипчука розбійний на­пад У ход1 якого відібрав напередодні купленого годинника «По-       і лет» і намагався зникнути, але був затриманий. При особистому       | обшуку У Савчука було вилучено і цього годинника.

У присутності двох понятих слідчий пред'явив годинника тю-і'ерпілому для впізнання серед інших таких же двох нових го­динників «Полет». Потерпілий, оглянувши годинники, заявив, що у нього саме такого годинника і було викрадено.

Оцініть правильність проведення цієї слідчої дії.

Чи мають її результати доказове значення?

156. З приватної колекції В.Мартинюка було викрадено кар-      ;

тину художника Зарубіна, учня Куінджі. Через деякий час барон фальц-Фейн з Ліхтенштейну придбав цю картину на всесвітньо відомому аукціоні «Сотбіс» і передав Українському фонду куль­тури. Потерпілий Мартинюк заявив, що він зможе впізнати ви­крадену у нього картину.

Які процесуальні дії повинен провести слідчий, щоб встановити, що викрадена і передана фонду культури картина — одна і та ж?

157. Слідчий розслідував кримінальну справу про викрадення

•особистого майна з квартири Никодименко. Маючи достатні дані про те, що викрадені речі можуть знаходитися на квартирі бать­ка підозрюваного, слідчий виніс постанову про проведення там обшуку. Під час обшуку була присутня запрошена слідчим по­терпіла Никодименко.

Слідчий вилучив зимове жіноче пальто, плащ та два літніх плаття, на які потерпіла вказала як на такі, що належали їй, але були викрадені, і оформив свої дії на квартирі двома протокола-       '. ми — обшуку та пред'явлення речей для впізнання. " Оцініть дії слідчого і доказове значення протоколів.                 ;

Чи можна проводити обшук у осіб, які не підозрюються і не об-      ] винувачуються у вчиненні злочину^

158. У справі по обвинуваченню Гершковича за ч.З ст.81 КК слідчий з метою виявлення і вилучення викрадених речей про­водив обшук у п'ятикімнатній квартирі знайомого Гершковича

— Мироновича. Коли підійшла черга проводити обшук у на-       і ступній, третій, кімнаті, та виявилась замкнутою. Господар квар­тири пояснив, що там мешкає квартирант, студент університету, який зараз перебуває на сільгоспроботах. Як має діяти слідчий у цій ситуації?

159. Обвинувачений Дідешко визнав себе винним у крадіжці з промтоварного магазину електротоварів і показав на допиті, що 4астину цих товарів він завіз до свого знайомого лісника на тим-

^7-Ї81                                                            161


часове зберігання. Слідчий, оформивши постанову про прове­дення обшуку, з понятими та працівниками міліції прибув до будинку лісника. Вхідні двері будинку були прочинені, господар п'яний спав на підлозі. Оскільки розбудити його не вдалося, слідчий розпочав обшук. Всі предмети, про які дав показання Дідешко, були виявлені і вилучені, про що був складений про­токол обшуку, а також опис вилучених предметів. На столі кімна­ти, у якій спав господар, слідчий залишив перед від'їздом з ви­лученими речами копії протоколу обшуку і опису вилученого, а також повістку з вимогою до господаря будинку завтра з'явити­ся о 10 год. до райвідділу на допит.

Оцініть дії слідчого. Чи мають доказове значення результати обшуку?

160. 8 серпня 1996 р. співробітниками СБУ при сприянні органів державного митного контролю на контрольно-пропускному пункті при спробі вивезення за кордон в обладнаному тайнику виявлено і вилучено понад 20 кг золота і ювелірні вироби на суму близько 20 млрд. крб. Учасники групи були заарештовані. Порушено кримінальну справу. За місцем проживання у них вилучено зброю, а також золото, валюту та інші цінності на за­гальну суму 15 млрд. крб.

Чи правомірним було вилучення золота та ювелірних виробів з тайника до порушення кримінальної справи ?

Одну і ту ж чи різні підстави мали вилучення золота і ювелірних виробів при перетині кордону і вилучення цінностей і зброї за місцем проживання заарештованих?

161. У квартирі Іванютиної, яка підозрювалась в отруєнні гро­мадян талієм, слідчий проводив обшук, під час якого Іванютина непомітно вкинула в кишеню одного з понятих пакунок, у яко- || му була пляшечка з рідиною «клеричі», що містить талій.     

Чи може слідчий провести особистий обшук понятого?        1|1

162. Горохов обвинувачувався у незаконному зберіганні у своєму будинку боєприпасів. П'ять патронів до нарізної стрілецької зброї були виявлені у нього вдома шляхом проведення обшуку при таких обставинах.

Слідчий і працівники міліції для проведення обшуку в будин­ку Горохова, що належав йому на праві особистої власності, приїхали о 6 год. ранку без понятих. Вони повідомили Була-новій, з якою Горохов проживав однією сім'єю, про мету свого приїзду і запропонували їй знайти понятих. Вона привела Джа-наєву і разом з останньою, слідчим і працівниками міліції увій- ; \ ціла в будинок. Тоді Булановій заявили, що потрібен ще один ||

162                                                        Ц


онятий. Вона запросила сина Джанаєвої. Після цього у Була-рої запитали, чи немає в будинку зброї та боєприпасів, на що

вона відповіла негативно. В одній з кімнат обшук почали проводити слідчий і працівник

міліції У присутності понятого Джанаєва, а в інших — працівник міліції в присутності понятої Джанаєвої і Буланової. Джанаєв під час обшуку стояв у кутку кімнати. Один з працівників міліції, які проводили обшук, висунув нижній ящик шифоньєра, по-юіикав Джанаєва і показав йому декілька патронів, які лежали на білій ганчірці поверх взуття. Після цього з іншої кімнати були запрошені Буланова і понята Джанаєва і складений протокол

обшуку. Чи допущені порушення кримінально-процесуального закону при

проведенні обшуку?

163. Лукомський, який обвинувачувався у вчиненні ряду тяж­ких злочинів, втік з-під варти. При допиті одного з свідків слідчий встановив, що дружина Лукомського одержала від нього листа. З постановою про проведення виїмки слідчий з'явився на квар­тиру Лукомських і зажадав від Лукомської добровільно віддати листа, одержаного від чоловіка. Та відмовилась це зробити, по­славшись на те, що вона, як і інші громадяни України, має пра­во на таємницю листування. Крім того, на виїмку кореспон­денції слідчий повинен мати рішення суду. Тоді слідчий у при­сутності понятих вилучив із шухляди письмового столу листа, склав про це протокол виїмки і залишив квартиру.

Оцініть законність дій слідчого.

164. За результатами виїмки ювелірних виробів, викрадених з

спеціалізованого магазину по їх продажу, слідчий записав у про­токолі, що були вилучені: сережки срібні — 2 пари, сережки

золоті — 4 пари. Оцініть правильність запису в протоколі виїмки.

165. Маючи одержані від двох свідків дані про те, що викра­дена Орликом з квартири Сивухи норкова шуба знаходиться в квартирі знайомої підозрюваної — Циганкової, слідчий з поста­новою про її виїмку та понятими з'явився на квартиру Циганко­вої і запропонував добровільно віддати шубу. Циганкова відпові­ла, що у неї ще ніколи не було такої цінної речі, як норкова шуба і немає зараз, як немає і знайомого з прізвищем Орлик.

Що має робити слідчий?

166. З метою встановлення місця перебування обвинуваченого Лобка слідчий виніс постанову про накладення арешту і виїмку поштово-телеграфної кореспонденції, яка може надходити від

6*                                                        163


нього рідним і передав її, одержавши санкцію у прокурора, на­чальнику вузла зв'язку с. Калинівки.

Коли лист на ім'я батька Лобка надійшов, слідчий вилучив його в присутності начальника вузла зв'язку та двох понятих — продавців продовольчого магазину, що розташований поряд, оскільки на пошті, крім начальника, працює ще одна працівни­ця, яка захворіла і була вдома.

Чи були порушені слідчим вимоги кримінально-процесуального за­кону?

167. 5 травня 1996 р. Білоконя було затримано за підозрою у вчиненні умисного вбивства своєї дружини. 10 травня на підставі постанови слідчого про призначення судово-психіатричної екс­пертизи з санкції прокурора його було поміщено для визначен­ня його психічного стану в умовах стаціонару до психоневроло­гічної лікарні.

У зв'язку з проханням керівництва психоневрологічної лікарні про скасування щодо Білоконя запобіжного заходу у вигляді три­мання під вартою на період проведення експертизи, оскільки психоневрологічна лікарня не є місцем попереднього ув'язнен­ня, слідчий скасував зазначений запобіжний захід на цей період.

19 травня захисник Білоконя адвокат Тарасенко передав слідчо­му від свого підзахисного письмове клопотання про негайне звільнення його з лікарні, у зв'язку з тим, що обвинувачення йому не пред'явлено і за законом він вже не є підозрюваним і дальше тримання його там є незаконним.

Чи слушні доводи, викладені в клопотанні Білоконя? Яке його процесуальне становище на цей час? Яке рішення має винести слідчий? Чи грунтується на законі вимога адміністрації лікарні про скасування запобіжного заходу?

168. Слідчий виніс постанову про призначення почеркознав­чої експертизи у справі про злочин, передбачений ст.172 КК, доручивши її проведення експертам науково-дослідного інсти­туту судових експертиз. Підозрюваний Кириленко, ознайомив­шись з цією постановою, заперечував проти того, щоб експер­тизу проводили в інституті. Він просив слідчого доручити її про­ведення своєму сусідові по будинку, викладачеві кафедри кри­міналістики університету Лісовенку, який тривалий час працю­вав експертом і якому він більше довіряє, бо добре знає його особисто.

Як слідчий має реагувати на це клопотання підозрюваного? Який порядок призначення і проведення експертизи особами, які не працюють в експертній установі?                       • і

164


169. Ознайомившись з постановою про призначення судово-медичної експертизи, підозрюваний Драчов заявив відвід судо­во-медичному експерту Трайніну на тій підставі, що той вже брав участь у справі при огляді місця події.

Чи є підстава для відводу цього експерта ?

Чи такою ж була б відповідь, якби йшлося про те, що слідчий призначив бухгалтерську експертизу і доручив її проведення бухгал­теру, який раніше брав участь у проведенні ревізії?

170. У справі про вимагательство Приймаковим 5 тис. гривень у члена кооперативу «Либідь» Петрусенка слідчий призначив по­черкознавчу експертизу з метою встановлення, чи Приймак на­писав листа Петрусенку, у якому містилась вимога в обумовле­ний час передати гроші.

Приймак, який ніде не працює, відмовився дати зразки по­черку, ставити свій підпис у протоколах слідчих дій, проведених з його участю, а також робити інші записи. Вдома у Приймака

ніяких записів не виявлено.

Що має робити слідчий у цій ситуації, щоб була проведена екс­пертиза?

171. Розслідуючи справу за підозрою у вчиненні Назаровим

ряду пограбувань громадян, слідчий, маючи дані, що викликали сумніви у психічній повноцінності підозрюваного, призначив амбулаторну судово-психіатричну експертизу, доручивши її про­ведення психіатрам міського психоневрологічного диспансеру.

Не погодившись з висновком експертів, з якого випливало, що Назаров, незважаючи на певні відхилення в психічній сфері, осуд­ний щодо інкримінованих йому дій, слідчий призначив стаціо­нарну судово-психіатричну експертизу і звернувся до прокурора за санкцією на поміщення Назарова до психоневрологічної лікарні.

Прокурор відмовив у санкції, вказавши на те, що в даному випадку можна обмежитись призначенням повторної амбулатор­ної судово-психіатричної експертизи, тим більше, що у попе­редньому висновку експертизи немає рекомендації про стаціо­нарне обстеження Назарова. Як бути слідчому в цій ситуації?

172. В результаті зіткнення автомашин «Москвич» і «Жигулі» обом водіям були заподіяні численні ушкодження, і вони були поміщені до лікарні.

Вже на початку розслідування даної справи слідчий призначив судово-автотехнічну експертизу. Обидва водії заявили клопотання про ознайомлення з постановою, а також з висновком експер­тизи після одержання його слідчим.

165


Як слід вирішити клопотання водіїв?

173. У справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.215 КК, що призвів до зіткнення двох автомобілів і заги­белі одного пасажира, слідчий з метою перевірки показань од­ного з водіїв вирішив провести відтворення обстановки й обста­вин події з участю тих же автомобілів, які були відновлені.

Експеримент знову призвів до зіткнення автомашин внаслідок якого дістав легкі тілесні ушкодження понятий (який сидів у ,     одній з машин і спостерігав за розвитком подій), але підтвердив правдивість показань водія, який брав участь у відтворенні.

Оцініть дії слідчого. Чи мають доказове значення результати цієї слідчої дії?

174. У справі про викрадення з мотоциклетного заводу запчас­тин до мотоцикла з коляскою «Днепр» під час перевірки пока­зань обвинуваченого Карабана на місці Карабан, який не визна­вав себе винним у вчиненні крадіжки, заявив слідчому, що він хоче показати місце, де він заховав решту викраденого. У пока­заному ним місці на глибині близько 40 см було виявлено кар­тонну коробку, наповнену деталями.

Як процесуальна оформити виявлення і вилучення цих деталей?

175. Щербі було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.215 КК в тому, що він порушив правила дорожнього руху. Рухаючись на несправній автомашині ГАЗ-69 з швидкістю 40—45 км/год вули­цею міста, він виїхав за осьову лінію дороги, зіткнувся з зустріч­ною автомашиною. Внаслідок цього Черненко і Берман, які їхали на зустрічній легковій автомашині, від одержаних травм помер­ли, а Афанасьєва одержала легкі тілесні ушкодження.

Районний суд повернув справу на додаткове розслідування, вказавши в ухвалі на необхідність відтворити обстановку й об­ставини події з використанням переднього мосту потерпілого від аварії автомобіля на іншій автомашині, з метою встановлен­ня можливості заклинювання перед зіткненням з іншою маши­ною колеса і поломки тих деталей, які виявилися несправними при огляді машини після аварії.

Оцініть правильність ухвали суду.

176. Коломієць, затриманий за підозрою у вчиненні пограбу­вання квартири Голубця, під час допиту зізнався у вчиненні зло­чину і показав, зокрема, що до п'ятого поверху, де розташована ця квартира, він дістався по водостічній трубі, далі через ква­тирку відчинив вікно і заліз до квартири.

З метою перевірки показань Коломійця слідчий виїхав на місце з понятими, працівниками міліції і запропонував підозрювано-


му показати, як він це зробив. Той спритно заліз по водостічній трубі на дах будинку, спустився з іншого боку і втік.

Оцініть дії слідчого. Що має записати слідчий у протоколі відтво­рення обстановки й обставин події? Яке доказове значення має про­ведений експеримент?

177. Кримінальну справу щодо Ширяєва було порушено за п.«б»

ст.93 КК (умисне вбивство з хуліганських спонукань). У ході попереднього слідства слідчий зібрав достатні докази, які вказу­вали на те, що вбивство Ширяєвим було вчинено з метою при­ховати інший злочин (п.«ж» ст.93 КК).

Чи має право слідчий винести постанову про притягнення Ши­ряєва як обвинуваченого за п.«ж» ст.93 КК?

Чи міг би він скласти обвинувальний висновок з кваліфікацією дій

Ширяєва за п.«ж» ст.93 КК, якби в постанові про притягнення як

обвинуваченого був вказаний п.«б» ст.93 КК?

178. Перш ніж винести постанову про притягнення Горшкова

як обвинуваченого за ч.І ст.81 КК, слідчий вирішив додатково допитати його як підозрюваного для з'ясування деяких деталей вчинення злочину і надіслав йому повістку. Проте було виявле­но, що Горшков, який перебував на підписці про невиїзд, тиж­день тому виїхав у невідомому напрямі.

Що має робити і які рішення приймати слідчий, одержавши таку

інформацію ? Чи може він притягнути Горшкова як обвинуваченого заочно?

179. Коли слідчий шляхом проведення слідчих дій зібрав дос­татні докази, які викривали Гордона в одержанні хабара від батька підсудного Грача, строк повноважень судді у Гордона закінчився.

В чому полягає особливість притягнення до кримінальної відпові­дальності суддів і народних засідателів? Чи повинен слідчий в дано­му випадку одержувати згоду на притягнення Гордона як обвину­ваченого? Якщо так, то від якого органу?

180. Допитаний як обвинувачений, Яблоков показав, що, крім крадіжки речей з квартири громадянина Мазурова у М.Києві, про яку йдеться в постанові про притягнення як обвинувачено­го, він вчинив ряд квартирних крадіжок в інших містах України

— Харкові, Донецьку, Львові.

Як має діяти слідчий в цій ситуації? Чи є підстави для пред'яв­лення нового обвинувачення?

Яке рішення мав би прийняти слідчий, коли б вчинення всіх зазна­чених вище крадіжок інкримінувалось йому^гідно з постановою про притягнення як обвинуваченого, а в ході подальшого розслідування одна чи дві з них не підтвердились?

167


181. Гришку і Самохіну було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.142 КК. У ході дальшого розслідування була встановлена неправдивість показань Гришка, а також свідка Півня, на яких грунтувався висновок про причетність до вчинення даного зло­чину Самохіна.

Які процесуальні рішення має прийняти у зв'язку з цим слідчий?

182. Слідством було встановлено, що Кийок викрав з кишені Лапшина не 150, а 143 гривні.

Як слідчий має змінювати обвинувачення?

Що змінилося б у відповіді, якби було встановлено, що викрадено було не 143, а 150 гривень?

183. 2 жовтня 1995 р. слідчий виніс постанову про притягнен­ня Колоскова як обвинуваченого за ч.І ст.168 КК і повідомив захиснику Колоскова адвокату Мирському, що обвинувачення буде пред'являти 3 жовтня 1995 р. о 10 год. Адвокат і обвинува­чений звернулись до слідчого з клопотанням про перенесення часу пред'явлення обвинувачення на 7 жовтня, бо до цього часу адвокат буде зайнятий у судовому розгляді іншої справи.

Як слід вирішити це клопотання?

184. Бовкун був притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.215 КК — потерпілому Зубку були нанесені тяжкі тілесні ушкодження. Через тиждень після вине­сення постанови про це слідчий дізнався, що потерпілий помер.

Які процесуальні дії він зобов 'язаний виконати у зв 'язку з цією

обставиною? Чи потрібно перепред'являти Бовкуну обвинувачен­ня?

185. Пред'явивши Маркову обвинувачення за ст.167 КК, слідчий вирішив відразу ж перейти до допиту обвинуваченого. Останній категорично заперечував проти негайного допиту, за­значивши, що йому потрібно подумати хоча б до наступного дня.

Як бути слідчому?

186. Під час судового розгляду кримінальної справи по обвину­ваченню Гугушвілі за ч.2 ст.206 КК України районний суд дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій підсудного за ч.З ст.206 КК. Тому, вислухавши думки прокурора та інших учасників су­дового розгляду, він своєю ухвалою повернув справу на додаткове розслідування для пред'явлення нового обвинувачення.

Слідчий, одержавши справу, виніс постанову про притягнен­ня Гугушвілі як обвинуваченого за ч.З ст.206 КК, ознайомив його з цією постановою і, склавши обвинувальний висновок з

новою кваліфікацією дій Гугушвілі, передав справу через проку­рора до суду.

168


Суддя, ознайомившись з матеріалами справи, виніс постанову про повернення справи на додаткове розслідування.           Чи були для цього підстави? Відповідь обгрунтуйте.

187. Носач, раніше неодноразово судимий за крадіжки дер-дсавного майна і особистого майна громадян, ознайомившись з Протоколом допиту його як обвинуваченого в черговій крадіжці, заявив, що його показання записані неточно, оскільки він гово­рив зовсім не такою мовою (часто вживав вирази з злодійського жаргону) і поки відповідні поправки не будуть внесені до прото­колу, він підписувати його не буде.

Як бути слідчому в цій ситуації?

188. Перед початком допиту Іволгіна як обвинуваченого за ч.2 ст.168 КК в хабарництві слідчий повідомив йому, що допит буде записано на магнітофонну плівку з застосуванням магнітофону «Маяк». Обвинувачений категорично заперечив проти звукоза­пису його показань, заявивши, що він визнає себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні і буде давати показання, але без звукозапису. Враховуючи важливість показань обвинуваче­ного у цій справі, який визнавав себе винним, слідчий зробив невелику перерву і провів допит з застосуванням звукозапису

без попередження про це Іволгіна. Оцініть дії слідчого. Яке значення матимуть тут результати

звукозапису? Що мав би діяти слідчий, якби відмовився давати показання з

застосуванням звукозапису: а) свідок, б) потерпілий ?

189. Районним судом Ляшко був визнаний винним в тому, що, очолюючи комітет профспілки КСП, шляхом вимагательства одержав хабара від Ількевич за виділення їй земельної ділянки

для індивідуального будівництва.

Касаційна інстанція, переглядаючи справу за скаргою засуд­женого, встановила, що слідчими органами Ляшко, депутат сільської ради народних депутатів, був притягнутий як обвину­вачений без згоди цієї ради чи навіть її виконкому.

Які саме порушення закону були допущені слідчими органами ? Які наслідки мають настати? Чи може суд першої чи касаційної інстанції, виявивши відсутність такої згоди, звернутися до Ради чи її виконкому? Чи повинен слідчий звертатися за згодою на при­тягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, коли він був обраний вже після пред'явлення обвинувачення?

190. Шуткевич, який обвинувачувався за ч.2 ст.215 КК, пору­шив підписку про невиїзд і виїхав з міста у невідомому напрямі. У зв'язку з цим слідчий виніс постанову про зупинення попе-

169


реднього слідства, оголошення розшуку обвинуваченого, зміну

запобіжного заходу на тримання під вартою обвинуваченого і його етапування.

Чи можна в одній постанові об'єднувати всі ці рішення?

191. Максимова була виявлена в лісосмузі з численними но­жовими ранами і доставлена в тяжкому стані до лікарні. У не­притомному стані вона перебувала ще 5 діб. Лікарі заборонили слідчому будь-який контакт з потерпілою ще протягом не мен­ше одного місяця. Оскільки осіб, які б дали якісь показання про обставини вчиненого щодо Максимової злочину, не було вияв­лено, слідчий виніс постанову про зупинення попереднього слідства до видужання потерпілої.

Оцініть рішення слідчого.

192. В результаті зіткнення на автотрасі Київ—Харків авто­мобілів «Москвич» під керуванням Хлєбнікова і «Жигулі», за кермом якого перебував Новодворський, загинув Хлєбніков, одержав тяжкі тілесні ушкодження Новодворський, якому зго­дом ампутували обидві ноги. Автомобілі відновленню не підля­гали. Судово-автотехнічна експертиза встановила, що обидва водії порушили Правила дорожнього руху: Хлєбніков значно переви­щив допустиму на даній ділянці дороги швидкість, а Новодвор­ський — правила обгону.

Слідчий виніс постанову, якою закрив кримінальну справу щодо Хлєбнікова — за п.8 ч.І ст.6 КК як щодо померлого, а щодо Новодворського — за ст.7 КПК у зв'язку з тим, що той перестав бути суспільне небезпечним.

Оцініть правильність рішень слідчого.

193. Мисливці Пахомов і Петруненко, повертаючись надвечір з полювання після невдалих пошуків дикого кабана, почувши в лісі за 20 метрів від себе тріск сухих гілок, одночасно вистрели­ли в тому напрямі, вважаючи, як вони показали пізніше на до­питі, що то був кабан. Але замість кабана вони виявили там людину, ще одного мисливця Кругова, смертельно пораненого. Доставивши потерпілого до лікарні, де лікарі констатували його

смерть, Пахомов і Петруненко повідомили про те, що сталося, в міліцію.

Проведеним розслідуванням було встановлено, що смерть Кругова настала від того, що одна із куль попала в голову потерпілому, друга впилася в дерево, біля якого опинився Крутов в момент, коли пролунали постріли. Однак ні огляд місця події, ні відтворення обстановки та обставин події, ні проведені експертизи не дозволили впевнено відповісти на

170                                                      |


питання, від чийого ж пострілу — Пахомова чи Петруненка —

загинув Крутов. Яке ж рішення і на якій підставі має прийняти слідчий?

194. 25 січня 1996 р. Мороз на власній автомашині підвозив Олексієнка, який вийшовши з машини, домовився з ним, що той почекає на нього на одній з автобусних зупинок. В автобусі Олексієнко викрав з кишені пасажира Волкова гаманець з грішми і вийшовши на зупинці, сів в автомашину Мороза, який на нього чекав. Згодом викрадений гаманець було виявлено під сидінням автомашини Мороза. Слідчий своєю постановою за­крив кримінальну справу щодо Мороза за п.2 ч.І ст.6 КПК за відсутністю в його діях складу злочину на тій підставі, що немає даних, які свідчили 6 про участь Мороза у крадіжці гаманця або

про поінформованість про неї.

Справа щодо Олексієнка надійшла до суду. Районний суд своєю постановою повернув справу на дослідування у зв'язку з непов-рстою попереднього слідства, яка полягала в тому, що не був притягнутий до кримінальної відповідальності Мороз, який, на думку суду, є співучасником злочину.

При додатковому розслідуванні постановою слідчого за зазна­чені вище дії був притягнутий як обвинувачений за ч.2 ст.140 КК і Мороз як співучасник вчиненої спільно з Олексієнком кра­діжки гаманця у Волкова.

Яке порушення кримінально-процесуального закону допустив

слідчий ?

195. У ході розслідування щодо Пивовара кримінальної спра­ви, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст.102 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), слідчий дійшов висновку, що дії Пивовара слід кваліфікувати за ч.І ст.106 КК як умисне легке тілесне ушкодження, що потягло короткочасну втрату працездатності, своєю постановою закрив кримінальну справу за відсутністю в матеріалах скарги потер­пілого і порадив останньому звернутися з такою скаргою до суду.

Оцініть рішення слідчого.

196. Водій автобуса Лошак намагався вивезти в автобусі, в місці кріплення запасного колеса, з заводу художнього скла кілька кришталевих ваз загальною вартістю понад 300 гривень і був затриманий. Враховуючи те, що Лошак вчинив злочин вперше. характеризується на заводі позитивно, слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи з притягненням його до адмі­ністративної відповідальності і передав справу до суду. Суддя

171


      повернув слідчому його постанову, вказавши, що таке рішення       слідчого не відповідає закону.

        Чи є підстави для такого твердження?

197. При провадженні попереднього „лідства слідчий дійшов        висновку, що умисне тяжке тілесне ушкодження Свідерському

      заподіяв не Безпалий Андрій, а його брат Безпалий Іван. Безпа-       лий Андрій обмовив себе, визнавши себе винним у вчиненні       даного злочину, щоб брат не був притягнутий до кримінальної

відповідальності й залишився з своєю сім'єю, становище якої було надзвичайно тяжким.

Як бути слідчому в цій ситуації?

і        Чи має бути Безпалий Андрій притягнутий до кримінальної відпо­відальності за завідомо неправдиві показання?

198. Слідчий виніс постанову про закриття кримінальної спра­ви з передачею Хоменка, який обвинувачувався за ч.І ст.81 КК, на поруки трудовому колективу цеху, у якому працював Хомен-1      ко і від якого надійшло клопотання про передачу. Прокурор І     району відмовився дати згоду на таке вирішення цієї справи і   і

вказав слідчому на необхідність передачі справи до суду з обви­нувальним висновком.

Що має робити слідчий, якщо він не згоден з думкою прокурора? 199. Касаткіна принесла до прокуратури заяву про притягнен­ня до кримінальної відповідальності Грицюка, який цього дня її зґвалтував. Була порушена кримінальна справа. Через п'ять днів

потерпіла просила слідчого закрити справу проти Грицюка, який одружується на ній.

Чи може слідчий закрити кримінальну справу щодо Грицюка? и       200. На підставі п.2 ч. 1 ст.6 КПК слідчий закрив кримінальну справу, порушену проти Завертайла за ознаками ч.2 ст.215 КК, за відсутністю в його діях складу злочину. Потерпілий Лебеден-ко не погодився з таким рішенням і заявив клопотання про на­дання йому можливості ознайомитися з матеріалами закритої справи.

Як має вирішити це клопотання слідчий?

201. 18 грудня 1995 р. Казанкову і Фрадкіну слідчим було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.142 КК. Наступного дня разом з іншими ув'язненими в СІЗО вони напали на співробіт­ників ізолятора, захопили їх зброю. У ході перестрілки з викли­каною групою захоплення Казанков і Фрадкін були вбиті.

Якими повинні бути подальші дії і рішення слідчого ?

202. 18 грудня 1995 р. Виноградов, який обвинувачувався в 16 крадіжках особистого майна громадян з проникненням в їх жит-

172


до, після ознайомлення з матеріалами закінченого попередньо­го слідства заявив слідчому, що він вчинив ще дві такі крадіжки з квартир на вулиці Саксаганського і Закревського у М.Києві. Трьохмісячний строк слідства закінчувався 21 грудня 1995 р. Що має діяти слідчий, одержавши таку заяву?

203. Після пред'явлення Сікорському обвинувачення за ст.102 КК і роз'яснення обвинуваченому його процесуальних прав слідчий запитав у Сікорського, чи буде той знайомитися з мате­ріалами справи після закінчення попереднього слідства. Оскіль-     ;

ки відповідь була негативною (і це обвинувачений власноручно    і зафіксував на постанові), слідчий і не повідомляв обвинуваче-    ;

ному про закінчення слідства, а, ознайомивши з матеріалами потерпілого, передав справу з обвинувальним висновком проку-    і рору. Дізнавшись про це, обвинувачений звернувся до прокуро-    ;

ра із скаргою на порушення слідчим його права на захист.

Оцініть дії слідчого. Яке рішення має прийняти за скаргою обви­нуваченого прокурор?

204. Після ознайомлення з матеріалами закінченого поперед­нього слідства захисник обвинуваченого Ширінського — Фро-лов заявив клопотання про доповнення слідства шляхом прове­дення допитів свідків Шувалова і Циганкова з його участю.    І Слідчий своєю постановою задовольнив це клопотання. Після проведення допитів зазначених осіб адвокат заявив клопотання    | про надання йому можливості ще раз ознайомитися з усіма ма­теріалами справи з врахуванням результатів останніх допитів. Слідчий відмовив адвокату Фролову в задоволенні цього клопо­тання, пославшись на те, що той вже ознайомився з усіма, в тому числі і з додатковими, матеріалами справи, строк слідства вже закінчився і адвокат намагається затягнути провадження у справі. Оцініть правильність рішення слідчого.

205. Сосновська обвинувачувалась у недонесенні про вчи­нення Немеричем умисного вбивства з особливою жорстокіс­тю Зінов'єва. Упродовж усього попереднього слідства Сос-новську захищала адвокат Кохан і обвинувачена наполягала на ознайомленні її з матеріалами справи в порядку ст.218 КПК саме з цим адвокатом. Однак адвокат Кохан захворіла, у зв'язку з чим слідчий через адвокатське об'єднання призначив іншо­го адвоката.

Ознайомлення обвинуваченої з матеріалами справи з захисни­ком Кохан призначалося на 23 вересня 1996 р. Адвокат Кохан вийшла на роботу ляше у понеділок ЗО вересня 1996 р.

'173


 

Чи допустив слідчий порушення вимог кримінально-процесуально­го закону? Якщо так, то які саме і як на них повинен реагувати суд, до якого надійшла розслідувана справа ?

206. На виконання вимог ст.218 КПК слідчий ознайомив об­винуваченого Кришченка та його захисника з матеріалами спра­ви в одному томі на 269 аркушах. На зауваження адвоката про відсутність 239 аркуша слідчий відповів, що там буде характе­ристика з місця попередньої роботи обвинуваченого, яка, як по- , відомив начальник відділу кадрів, в основному позитивна. За­хисник подав скаргу прокурору на порушення слідчим кримі­нально-процесуального закону.

Чи були тут допущені порушення кримінально-процесуального закону слідчим?

Як прокурор має реагувати на цю скаргу?

207. Ознайомившись з матеріалами попереднього слідства, Міщенко, який обвинувачувався у вчиненні 1 травня 1996 р. близько 12 год.у Києві розбійного нападу на громадянина Рижо-ва, заявив клопотання про виклик і допит як свідків Невезучого та його дружини. Останні, за його твердженням, можуть засвід­чити, що він 1 травня 1990 р. протягом усього дня гостював у них, у М.Фастові Київської області і не міг вчинити той злочин, який йому інкримінується. Слідчий своєю постановою відмовив у задоволенні клопотання Міщенка, мотивуючи це тим, що винність Міщенка в розбійному нападі доведена показаннями потерпілого Рижова, свідка Глазового, іншими зібраними дока­зами, а клопотання про допит нових двох свідків заявлено лише тепер з метою затягнути слідство. Оцініть рішення слідчого.

208. Слідчий пред'явив Шилу обвинувачення в неодноразово­му одержанні хабарів, а Глухману — в неодноразовому пособ-ництві удачі хабарів. Суд, одержавши справу від прокурора, вста­новив, що попереднє слідство проведено всебічно, повно й об'єк­тивно, але в обвинувальному висновку не наведені докази, які підтверджують наявність злочину і вину Глухмана в пособництві

в дачі хабарів. Тому він своєю ухвалою повернув справу на до­даткове розслідування.

Чи були підстави для такого рішення суду?

209. Вироком районного суду Баркіна було засуджено за ч.2 ст.206 КК. При розгляді справи в касаційному порядку за скар­гою засудженого на суворість покарання судова колегія у кримі­нальних справах обласного суду виявила, що обвинувальний вис­новок, складений слідчим, не затверджено прокурором.

174


Яке рішення і на якій підставі має прийняти касаційна інстан­ція? Чи було б це рішення іншим, якби висновок був складений по­мічником або заступником прокурора району?

210. Заступник прокурора району, одержавши від слідчого справу по обвинуваченню Кеташвілі за ч.2 ст.206 КК і ви­знавши, що розслідування проведено належним чином, на­правив справу до районного суду, повідомивши про те, що вважає за необхідне підтримувати державне обвинувачення. Суддя, вивчаючи справу, виявив, що обвинувальний висно­вок слідчого ні прокурором, ні його заступником не затвер­джений.

Чи є підстави для повернення справи на додаткове розслідуван­ня?

До яких дій і рішень зобов 'язує закон суддю в цій ситуації?

§7. Підсудність кримінальних справ. Віддання обвинуваченого до суду

211. Обласним судом Григораша було засуджено за ч.І ст.77 КК за те, що він, командир повітряного судна, при виконанні авіаційно-хімічних робіт у КСП порушив правила безпеки руху й експлуатації транспорту при зльоті літака, що потягло аварію, яка спричинила матеріальну шкоду. Сам Григораш теж був тяж­ко травмований.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Ук­раїни, розглядаючи справу в касаційному порядку, встановила, що у стадії віддання до суду суддя, враховуючи ту обставину, що Григораш ще перебував на стаціонарному лікуванні і стан здо­ров'я не дозволяв йому взяти участь у судовому засіданні, обме­жився винесенням лише постанови про зупинення проваджен­ня у справі до видужання обвинуваченого.

Після його видужання суддя своєю постановою відновив про­вадження у справі і розглянув її в судовому засіданні.

Чи були допущені порушення кримінально-процесуального закону обласним судом? Напишіть відповідну ухвалу суду касаційної інстанції по даній справі.

212. Вироком районного суду Денисова і Трояна було засуд­жено за ч.2 ст.206 КК. Переглядаючи справу в касаційному по­рядку, обласний суд не виявив у справі постанови судді про віддання їх до суду.                                       '•

Яке рішення і на якій підставі має прийняти касаційна інстан­ція?

175


213. Федорова була засуджена за ч.І ст.1553 КК за порушення правил торгівлі.

Обласний суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, виявив, що суддя виніс по ній постанову про віддання Федоро-вої до суду за ст. 1553 КК без зазначення конкретної частини цієї статті.

Чи може обласний суд на цій підставі скасувати вирок ? Відповідь обгрунтуйте.

214. Вироком районного суду Кротенко і Назаренко були за­суджені за ч.2 ст.206 КК до трьох років позбавлення волі у ви­правно-трудовій колонії посиленого режиму.

У зв'язку з тим, що вони не були віддані до суду, при розгляді справи в касаційному порядку прокурор дав висновок про не­обхідність скасування вироку. Однак судова колегія в криміналь­них справах обласного суду не погодилась з висновком проку­рора і вирок залишила без змін, зазначивши в ухвалі, що відсутність постанови про віддання до суду не є підставою для скасування вироку.

Чи правильним є таке рішення обласного суду?

215. Романов і Крупчан обвинувачувалися за п.«а» ст.93 КК. Суд у розпорядчому засіданні розглянув і вирішив питання про віддання обвинувачених до суду, обгрунтувавши його в мотиву­вальній частині ухвали розпорядчого засідання. Зміст же резо­лютивної частини цієї ухвали свідчить про віддання до суду лише Крупчана. Незважаючи на це, справу і щодо Романова було роз­глянуто в судовому засіданні і винесено вирок щодо обох спів­учасників.

Оцініть ухвалу розпорядчого засідання суду і вирок. Яке рішення має винести касаційна інстанція ?

216. Вироком обласного суду директора госпрозрахункового об'єднання кафе Піщуліна було засуджено за ч.2 ст.168 КК за неодноразове одержання хабарів від буфетників та інших пра­цівників кафе, які входили до об'єднання, за допуск їх до ро­боти.

Верховний Суд України, переглядаючи справу в касаційному порядку, встановив, що, як видно з постанови судді, Піщуліна було віддано до суду за ст.168 КК без зазначення частини статті.

Яке рішення має прийняти суд касаційної інстанції?

217. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України, розглядаючи касаційну скаргу Теодоровича, засудже­ного за п.«а» ст.93 ККдо 15 років позбавлення волі, встановила:

1. Підстав для пом'якшення покарання Теодоровичу немає.

176


2. Згідно з постановою про притягнення як обвинуваченого і обвинувальним висновком слідчим до кримінальної відповідаль­ності був притягнутий Теодорович С.О., до суду було віддано       Теодоровича Є.О. Вироком було засуджено Теодоровича С.О.        Яке рішення має прийняти Верховний Суд і на якій підставі?         218. Прокурор області, затвердивши обвинувальний висновок, направив до обласного суду справу по обвинуваченню Каркаві-       '

на за п.«б» ст.93 КК. Суддя обласного суду, якому було доручено справу, вивчивши

її матеріали, дійшов висновку, що попереднє розслідування було проведено всебічно, повно й об'єктивно, і є необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні. У зв'язку з цим він виніс постанову про віддання Каркавіна до суду, але за п.«е» ст.93 КК, вважаючи, що кваліфікація дій Каркавіна за п.«е» ст.93

КК буде більш точною. Розглянувши справу в судовому засіданні, судова колегія у

кримінальних справах обласного суду своїм вироком засудила

Каркавіна за п.«ео ст.93 КК.

Які порушення вимог кримінально-процесуального закону були до­пущені при відданні обвинуваченого до суду і в судовому розгляді

справи? Що змінилося б, якби дії Каркавіна при відданні до суду були

перекваліфіковані з п.«е» на п.«б» ст.93 КК?

219. У постанові про притягнення як обвинуваченого і в обви­нувальному висновку Старикову інкримінувалось вчинення злісного хуліганства і систематичне нанесення побоїв, тобто вчи­нення злочинів, передбачених ч.2 ст.107 і ч.2 ст.206 КК. Проку­рор затвердив обвинувальний висновок щодо Старикова і на­правив справу до суду.

Постановою судді Старикова було віддано до суду за ч.І ст.206 КК. З врахуванням же результатів судового слідства вироком суду його було засуджено за ч.2 ст.206 КК. Прокурор вніс на вирок суду касаційне подання. Чи були підстави для внесення подання ? Яке рішення має прийня­ти за поданням прокурора касаційна інстанція?

220. Слідчий прокуратури притягнув Порика як обвинуваче­ного за п.«б» ст.93 КК за те, що він близько 23 години у місті Києві на зупинці автобуса, перебуваючи в нетверезому стані, з хуліганських спонукань вбив Ященка шляхом нанесення йому удару викруткою в лобно-тім'яну частину голови.

Обвинувачення Порика органи слідства вважали підтвердже­ним показаннями Ахмадуліна, фактом вилучення в квартирі

177


Порика знаряддя злочину — викрутки і висновками експертів — судового медика і криміналіста.

Ухвалою розпорядчого засідання обласного суду справу по обвинуваченню Порика за п.«б» ст.93 КК було закрито за недо­веденістю участі обвинуваченого у вчиненні злочину з посилан­ням на суперечливість показань Ахмадуліна.

Чи були законні підстави для прийняття такого рішення облас­ним судом у стадії віддання до суду?

Що змінилося б у розв 'язку задачі, якби суд у розпорядчому засі­данні не погодився ще й з висновком одного з зазначених експертів?

221. Суддя районного суду, вивчивши матеріали справи по обвинуваченню Семенова за ч.І ст.206 КК, дійшов висновку, що кримінальний закон, який був застосований до інкримінова­них Семенову дій, не відповідає вчиненому ним, і своєю поста­новою повернув справу на додаткове розслідування для пере-пред'явлення обвинувачення за ч.2 ст.206 КК.

Прокурор району вніс до судової колегії у кримінальних спра­вах обласного суду окреме подання, у якому ставив питання про скасування постанови судді, оскільки оцінка вчиненого обвину­ваченим має даватися тільки в процесі судового розгляду, а не в стадії віддання до суду.

Чи слушні доводи прокурора?

Яке рішення має прийняти касаційна інстанція за його подан­ням?

221-а. Слідчий кваліфікував дії Норкіна за ч.З ст.206 КК. Про­курор, одержавши справу з обвинувальним висновком, відповід­но до ч.2 ст.231 КПК виніс постанову, якою змінив кваліфіка­цію на ч.2 ст.206 КК і, затвердивши обвинувальний висновок, передав справу до суду.

Суддя, ознайомившись з матеріалами справи, дійшов виснов­ку, що слідчий правильно кваліфікував дії Норкіна.

Як має діяти суддя за таких обставин ?

§8. Судовий розгляд кримінальної справи

222. Вироком районного суду Горба та інших засуджено за ч.2 ст.84 КК за розкрадання державного майна.

Розглянувши справу в касаційному порядку, обласний суд вста­новив, що суд першої інстанції в основу вироку поклав докази, які є в матеріалах справи, в тому числі показання свідків Охрі-менка, Гарбуза і Велехова, які вони давали під час допитів на попередньому слідстві, а також письмові докази незаконної ви—


дачі премій і розкрадання державних коштів (приєднані до справи

наряди, накази тощо). Водночас з протоколу судового засідання         м

не видно, щоб зазначені свідки допитувались, а документи ого-       і •

дошувались під час судового слідства.                                Як має реагувати касаційна Інстанція на ці обставини? Чому?        

223. Районним судом Черкасова було засуджено за ч.І ст.101 і        | ч.2 ст.106 КК за те, що він вдарив ножем Королькова, заподіяв-       Щ цій йому тяжкі тілесні ушкодження, і, крім того, заподіяв легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я Сахну.

На попередньому слідстві Черкасову було пред'явлено обви­нувачення в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень       і Королькову за ч.І ст.101 КК і за цим обвинуваченням його було

віддано до суду. Засуджуючи Черкасова і за ч.2 ст.106 КК, суд мотивував своє

рішення тим, що «органами попереднього слідства поставлено в     | вину Черкасову нанесення Сахну легких ушкоджень без розладу здоров'я, однак помилково не вказано ч.2 ст.106 КК, яка перед­бачає даний вид злочину, що слід відновити в судовому засі-       ^ данні». Заяви потерпілого Сахна про притягнення Черкасова до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.106 КК у справі немає. Прокурор вніс на вирок суду подання,                             і Чи були підстави для внесення подання ? Яке рішення має прийня­ти суд касаційної інстанції?

224. Ігнатов і Ведмеденко за попереднім зговором вчинили розбійний напад на інкасатора, заподіявши йому середньої тяж­кості тілесні ушкодження і викравши сумку з грішми (25000 гри­вень).

Через добу вони були затримані. Щодо обох було застосовано

запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак через місяць, вже після пред'явлення обвинувачення, Ігнатову вдало­ся втекти з-під варти і справу щодо нього було виділено в окре­ме провадження й зупинено. Оголошено його розшук.

Справа щодо Ведмеденка по закінченні розслідування надійшла до суду з обвинувальним висновком.

На момент розгляду справи в суді стало відомо, що Ігнатова затримано. У зв'язку з цим захисник Ігнатова заявив клопотання про провернення справи на дослідування на підставі ст.281 КПК. Суд, порадившись на місці, виніс ухвалу про відмову в задово­ленні клопотання, мотивуючи це тим, що обставини справи Вед­меденка, на його думку, з'ясовані досить повно і її можна заслу­хати окремо, а Ігнатова можна допитати в судовому засіданні як свідка.

179


Дайте оцінку рішенню суду.

Процесуальне становище якого суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності мав би Ведмеденко, що вже відбував би покарання в

місцях позбавлення волі, якби його викликали в суд для допиту у справі Ігнатова ?

225. 12 липня 1996 р. обласний суд закінчив судове слідство і наступного дня збирався перейти до судових дебатів у справі семи підсудних, які обвинувачувались у вбивствах, розбійних нападах, зґвалтуваннях та інших тяжких злочинах.

При переїзді з обласного суду до слідчого ізолятора (СІЗО) шестеро підсудних, скориставшись безвідповідальним ставлен­ням до своїх службових обов'язків військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які конвоювали ув'язнених, втекли з

спецмашини, прихопивши з собою зброю конвою. Сьомий доб­ровільно повернувся до СІЗО.

Як діяти суду далі у цій справі? Чи може він продовжити судо­вий розгляд?

Які органи будуть проводити розслідування і судовий розгляд справи щодо осіб, які входили до складу конвою (караулу)?

Які заходи можуть бути вжиті для охорони життя і здоров 'я свідків та потерпілих від підсудних, які втекли ?

226. 12 серпня 1996 р. районний суд мав продовжити розгляд

кримінальної справи по обвинуваченню Смітника і Пламадяли за ст.94 КК.

У ніч з 11 на 12 серпня невідомі виламали грати в будинку суду, увійшли до канцелярії, і, відкривши металеву шафу, ви­несли з собою 120 кримінальних справ, в тому числі і згадану, і спалили їх.

Що має робити тепер суд по цій та інших справах, які ще не розглянуті в судовому засіданні?

227. Органами попереднього слідства Губеніну було пред'яв­лено обвинувачення в тому, що він, особливо небезпечний ре­цидивіст, вчинив замах на зґвалтування Котової.

Обласний суд повернув справу на додаткове розслідування для вирішення питання про інкримінування йому ще й ст.194 КК. Як підставу для пред'явлення Губеніну нового обвинувачення в ухвалі наведено заяву підсудного в судовому засіданні про те,

що у 1995 р. при вступі на роботу він подав підроблену довідку про проходження ним медичної комісії. Оцініть правильність ухвали обласного суду.

228. На попередньому слідстві дії Козакевича кваліфікувалися за п.«е» ст.93 КК.

,180


Обласний суд, розглянувши справу в судовому засіданні, засу­див його за п.«б» ст.93 КК.

Чи порушив обласний суд вимоги кримінально-процесуального за­кону ?

229. Зубарєва було засуджено за ч.З ст.206 КК.

Як видно з матеріалів справи, Зубарєв у судовому засіданні після оголошення обвинувального висновку відмовився давати пояснення. Далі настійливо почав наполягати на видаленні його із залу судового засідання. Суддя постановив продовжити роз­гляд справи без підсудного і перейшов до дослідження доказів.

При закінченні судових дебатів прокурор у репліці попросив     ц | суд надати підсудному останнє слово. Той від останнього слова     | І відмовився.                                                      І

Чи були допущені судом порушення вимог кримінально-процесу­ального закону ? Якщо були, то які саме і які наслідки для вироку      , вони тягнуть?

230. Одночасно з вироком у справі обласний суд виніс ок­ремі ухвали щодо потерпілих Копилова та Ігошева, у яких      | зазначив, що 15 лютого 1996 р. потерпілі не з'явились без      і поважних причин в судове засідання, а 16 лютого відмови­лись від дачі показань і порушували порядок у судовому засі-      \ данні. Окремі ухвали були надіслані адміністрації за місцем      ;

роботи потерпілих,                                               і Оцініть обгрунтованість винесених судом окремих ухвал. Які підстави для винесення судом окремих ухвал передбачає за­кон?

231. Районний суд розглянув у судовому засіданні справу по обвинуваченню Колосова за ч.З ст.206 КК і ч.І ст.101 КК і виніс щодо нього обвинувальний вирок.                                (

Як видно з матеріалів справи, розгляд її судом першої інстанції розпочався 26 січня 1995 р., а потім було оголошено перерву до,     І ЗО січня. ЗО січня Колосова не було доставлено в суд у зв'язку з      І тим, що він захворів — вдарився головою і одержав струс голов­ного мозку. Наступного дня, тобто 31 січня, суд виїхав до слідчого ізолятора, де утримувався Колосов, йому було надано останнє       і слово і суд, повернувшись, виніс вирок.

У цей період, з 29 січня до 7 лютого 1995 р., Колосов перебу­вав на стаціонарному лікуванні в медчастині з приводу удару головою і струсу головного мозку першого ступеня. Однак суд не мав висновку лікаря про можливість участі підсудного в судо­вому засіданні,                                                   і

Оцініть дії і рішення суду.                                           \

181


232. Районним судом Сапронов був засуджений за ч.2 ст.154 КК до 5 років позбавлення волі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, обласний суд не виявив у протоколі судового засідання ніяких даних про те, що Сапронова було допитано під час судового слідства.

Яке рішення і на якій підставі має прийнятії касаційна інстанція?

Чи допускає кримінально-процесуальний закон можливість судо­вого розгляду і вирішення кримінальної справи без проведення допи­ту підсудного?

233. Вироком районного суду Касатонова було засуджено за ст.102 КК до 3 років позбавлення волі.

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду пере­глянула справу за касаційною скаргою засудженого, вирок ска-' сувала у зв'язку з порушенням права підсудного на захист і по­вернула справу на новий розгляд у суд іншого району.

При новому розгляді справи не з'явився свідок Кобзистий. якого було допитано при першому розгляді справи, а свідок Біло-зерчев дав показання, які суперечили тим, що він дав при до­питі під час першого судового розгляду даної справи.

Представник потерпілого адвокат Броун заявив клопотання про оголошення у судовому засіданні попередніх показань зазначе­них свідків.

Як повинен діяти суд у зв'язку з клопотанням адвоката? 234 При розгляді кримінальної справи по обвинуваченню Коваленка в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень своїй дру­жині його захисник заявив клопотання про допит свідка Сидо­рової, сусідки Коваленків, не в суді, а вдома. Та лежить вдома прикута до постелі, бо пошкодила внаслідок падіння на слизь­кий тротуар хребет і не може пересуватися.

Допит свідка Сидорової на попередньому слідстві було прове­дено поверхово, без з'ясування обставин, що свідчили б про за­подіяння тілесних ушкоджень підсудним у стані сильного ду­шевного хвилювання.

На думку прокурора, допит Сидорової слідчим був проведе­ний належним чином. Відповідно до п.2 ст.306 КПК, оскільки явка її до суду неможлива з поважної причини, попередні пока­зання Сидорової можна оголосити в судовому засіданні. Кримі­нально-процесуальний закон взагалі не передбачає можливості допиту свідка за місцем його перебування.

Суд, враховуючи істотне значення показань свідка Сидорової для правильного вирішення справи, виніс постанову про задо­волення клопотання захисника.

Ї82


Оцініть доводи захисника і прокурора і рішення суду.

235. Вироком районного суду Зюзіну було засуджено за ч.І

сг.1553 КК. Переглядаючи справу в касаційному порядку, судова колегія у

кримінальних справах обласного суду встановила з матеріалів справи, що копія обвинувального висновку і повістка про вик­лик до суду були вручені підсудній за два дні до судового розгля­ду, і вона не просила розглядати справу, незважаючи на несвоє­часне вручення цих документів.

При розгляді справи в обласному суді засуджена Зюзіна по­яснила, що для ознайомлення з копією обвинувального вис­новку їй цілком вистачило однієї години, тому вона просить касаційну інстанцію лише про пом'якшення призначеного їй

покарання. Яке рішення і на якій підставі має прийняти обласний суд ?

236. Неповнолітні підсудні Громов і Закопайко, віддані до суду по обвинуваченню у крадіжці особистого майна громадян з про­никненням у приміщення (квартиру), одержали копії обвину­вального висновку 13 січня 1995 р. о 10 год. 16 січня з 14 год. почалося слухання їх справи в суді.

Підсудні просили суд допустити їх знайомого Канішенка до участі у справі як захисника. Суд відхилив це клопотання, моти­вуючи тим, що Канішенко на попередньому судовому засіданні порушував порядок, і за власною ініціативою призначив для участі

у справі іншого адвоката.

У зв'язку з недопустимою поведінкою підсудних останні були видалені з залу судового засідання і справа розглядалась без їх участі. Суд виніс обвинувальний вирок.

Оцініть дії і рішення суду.

237. Боришполець і Гриценко були засуджені за ч.З ст.142 і п.«а» ст.93 КК. Вони визнані винними у розбійному нападі на Михайлова та Янгеля і умисному вбивстві з корисливих мотивів

Янгеля.

У судовому засіданні підсудні винними себе не визнали, пояс­нивши, що вони на Михайлова і Янгеля не нападали, а їм відо­мо, що ці особи, які перебували в сусідній кімнаті гуртожитку, самі затіяли бійку між собою. Підсудні наполягали на виклику і допиті в судовому засіданні потерпілого Михайлова, що прожи­ває нині в сусідній області, та основного свідка — очевидця Жданова — працівника міліції, якого переведено по службі до сусіднього району. Це ж прохання підтримали захисник і проку­рор.

 

 


 

Суд, розглянувши ці клопотання, посилаючись на ст.306 КПК оголосив показання свідка Жданова і потерпілого Михайлова, які вони дали на попередньому слідстві, зробивши висновок про неможливість їх явки до суду через їх проживання в інших щодо розташування суду місцевостях.

Які порушення вимог кримінально-процесуального закону допущені судом? Чи впливають вони на законність вироку?

238. Зленко був засуджений за п.«е» ст.93 КК за вбивство з особливою жорстокістю Петренка з заподіянням тому кухонним ножем 16 колото-різаних ран.

При ознайомленні з матеріалами закінченого попереднього слідства захисником Зленка було заявлене клопотання про на­правлення Зленка на судово-психіатричну експертизу у зв'язку з тим, що він страждає епілепсією, про що свідчили дані, які були у матеріалах справи.

Слідчий своєю постановою відхилив клопотання адвоката, не витребувавши документів і не призначивши експертизу, зазна­чивши, що матеріалами слідства досить повно встановлено, що Зленко психічно здорова людина стосовно вчинених ним дій.

Таку ж позицію зайняв і суд, який виніс обвинувальний вирок щодо Зленка.

Оцініть рішення слідчого і суду.

Як має діяти суд касаційної інстанції, одержавши від захисника скаргу з викладенням зазначених вище обставин ?

239. Філатова засуджено за ч.2 ст.161 КК за незаконне полю­вання.

У судовому засіданні він відмовився від адвоката, заявивши, що здійснювати захист своїх інтересів буде сам. У справі брав участь і громадський захисник.

У касаційній скарзі Філатов вказав, що суд не надав йому сло­ва для виголошення захисної промови.

Яке рішення і на якій підставі має винести касаційна інстанція?

240. Підсудний Кияниця, який обвинувачувався за ст.86" КК, під час виголошення останнього слова дуже розхвилювався і знепритомнів. Опам'ятавшись, просив суд дослухати його, «як тільки краще стане з серцем». Лікарі «Швидкої допомоги» кон­статували: «Інфаркт міокарда».

Як бути суду в цій ситуації? Чи може він піти до нарадчої кімнати і винести вирок ?

241. Вироком обласного суду Юрасова було засуджено до смерт­ної кари за те, що він, перебуваючи в нетверезому стані та маю­чи з собою викрадений револьвер системи «наган» і виготовлену

 

 


ним особисто холодну зброю — нунчак, прийшов до будинку, де проживала сім'я Кубаненків, щоб помститися їм за позбавлення його можливості далі користуватися їх гаражем. Пострілами з револьвера Юрасов вбив пенсіонерку Кубаненко, потім з метою приховання цього злочину — її малолітнього внука, а також вчи­нив замах на вбивство її зятя.                                      І

Розглядаючи справу в касаційному порядку, Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України встановила з протоколу судового засідання: Юрасов в останньому слові заявив, що до вбивства відношення не має, а був лише випад­ковим свідком злочинних дій іншої особи, яка під страхом        І розправи примусила його всю відповідальність за вчинене взяти

на себе. Вислухавши останнє слово Юрасова, суд пішов до нарадчої        |

кімнати, де і призначив йому виняткову міру покарання.

Верховний Суд України скасував вирок обласного суду і по­вернув справу на новий судовий розгляд. Чи були для цього підстави ? Обгрунтуйте відповідь. 242. Районний суд розглядав кримінальну справу по обвинува­ченню Костюка у вчиненні крадіжки з магазину «Продтовари», де він працював вантажником, м'ясних і рибних консервів на

суму 250 гривень.

Після допиту підсудного і свідків головуючий оголосив про закінчення судового слідства і початок судових дебатів.

Костюк, засуджений до 2 років виправних робіт з відрахуван­ням 20% заробітку в доход держави, у касаційній скарзі до об­ласного суду писав, що районний суд надто суворо підійшов до визначення міри покарання, не врахував його тяжкого матері­ального стану: на свої 100 гривень зарплати він утримує непра­цездатну дружину і двох малолітніх дітей, про що він сказав під час допиту в суді.

Після допиту свідків головуючий не опитував його та інших учасників процесу, чи бажають вони чимось доповнити судове слідство, а одразу ж надав слово прокурору, тому він не зміг передати суду документи про те, що він вніс у касу магазину 250 гривень на відшкодування заподіяних збитків.

Після надання йому останнього слова він зробив спробу пере­дати суду цей документ, але головуючий зауважив, що це треба було робити раніше, під час допиту, але все ж взяв довідку і поклав до інших матеріалів справи.

Оцініть дії головуючого. Чи є підстави для скасування чи зміни вироку щодо Костюка?

 

 


243. Після дебатів у районному суді, в ході яких прокурор про­сив засудити Кріпака за ст. 100 і ч.З ст.206 КК до 5 років позбав­лення волі та взяти його під варту в залі суду, а адвокат — ви­правдати свого підзахисного, суд пішов до нарадчої кімнати, а повернувшись, оголосив ухвалу про зміну Кріпаку запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою, обгрун-товуючи це тим, що підсудний вчинив і тяжкий злочин.

Які порушення кримінально-процесуального закону допустив суд?

Як повинен був діяти суд у цій ситуації?

244. Один із суддів під час постановлення вироку зайняв окре­му позицію спочатку відносно кваліфікації дій засудженого, а потім і міри покарання.

Як цю позицію оформити? Скільки окремих думок може бути подано по одній справі одним суддею ?

Скільки суддів можуть мати окремі думки з одного і того ж питання при колегіальному розгляді справи ?

Яке юридичне значення має окрема думка судді?

245. Вироком районного суду Чернегу засуджено за ч.2 ст.215 КК із застосуванням ст.44 КК до 2 років виправних робіт.

Висновок суду про доведеність вини Чернеги у порушенні пра­вил безпеки руху грунтувався на даних, що містяться в протоко­лах огляду місця події і транспортних засобів, у висновках судо­во-медичних експертиз, які були належним чином оформлені, хоча в судовому засіданні не оголошувались. Суд мав ці доку­менти серед інших матеріалів справи у нарадчій кімнаті при по-становленні вироку.

Чи може зазначена обставина бути підставою для скасування вироку? Відповідь обгрунтуйте.

246. Мельниченко і Луніна, які раніше не були судимі, мали на утриманні малолітніх дітей, за попереднім зговором шляхом зловживання посадовим станом у березні 1996 р. вчинили роз­крадання державного майна, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.84 КК.

16 квітня 1996 р. Президент України видав Указ «Про амніс­тію у зв'язку з десятою річницею Чорнобильської катастрофи».

25 квітня 1996 р. щодо Мельниченко і Луніної було порушено Кримінальну справу за ознаками ч.2 ст.84 КК, проведено розслі­дування, після чого справу з обвинувальним висновком було передано до районного суду.                               ;

Суддя Дмитрик, ознайомившись з матеріалами справи, виніс постанову про віддання обвинувачених до суду. Суд розглянув справу у судовому засіданні і, враховуючи положення Указу про

186


амністію, виніс щодо Мельниченко і Луніної обвинувальний вирок із звільненням їх від покарання.

Захисники засуджених подали до обласного суду касаційні скарги на порушення кримінально-процесуального закону.

Які порушення вимог кримінально-процесуального закону були до­пущені в цій справі, яким органом, на якому етапі провадження?

Яке рішення має прийняти суд касаційної інстанції?

247. Блинова обвинувачувалась у тому, що на грунті ревнощів облила свого чоловіка та його знайому бензином і підпалила їх, в результаті чого обоє померли.

Після закінчення попереднього слідства справу було пере­дано до обласного суду. Блинова заявила перед судом клопо­тання про розгляд справи без неї у зв'язку з її хворобою. Суд своєю ухвалою задовольнив це клопотання і, розглянувши справу за відсутності підсудної, виніс щодо неї обвинуваль­ний вирок.

Оцініть законність ухвали і вироку суду.

248. Суд призначив розгляд справи по обвинуваченню 20-річно-го Кудінова в злісному хуліганстві з участю захисника. Останній на початок розгляду в судове засідання не з'явився. Після до­питів підсудного, потерпілого, свідків суд оголосив підсудному, що в судове засідання для захисту його інтересів з'явився адво­кат, якого суд запросив через адвокатське об'єднання на підставі ст.45 КПК України.

Суд задовольнив заявлений Кудіновим відвід адвокату, роз­глянув справу без захисника і виніс обвинувальний вирок.

Оцініть законність ухвали і вироку суду.

249. Під час судового слідства у справі по обвинуваченню Вопленка за ч.І ст.142 КК представник потерпілого адвокат Семененко звернувся до суду з клопотанням про допит як свідка Полякова, присутнього у залі судового засідання, і пе­редав суду записку Полякова, де останній повідомляв, що був очевидцем розбійного нападу на Петрука. На попередньому слідстві його ніхто не викликав і не допитував. Прийшов він до залу суду, як тільки дізнався про те, яка справа буде там розглядатися.

Захисник підсудного заперечував проти допиту Полякова як свідка, посилаючись на ст.ЗОЗ КПК України.

Як суд має вирішити клопотання представника потерпілого ?

250. Леонов, який обвинувачувався в злісному порушенні пра­вил адміністративного нагляду (ч.І ст.196' КК), у судовому за­сіданні відмовився від послуг адвоката і заявив, що захищатися

187


буде самостійно. Після виступу в судових дебатах прокурора      Леонову було надано останнє слово, а далі суд пішов до нарад-чої кімнати і виніс обвинувальний вирок. Яке порушення кримінально-процесуального закону допустив суд? Чи може воно бути підставою для скасування вироку щодо Лео­нова?

251. Розпопов обвинувачувався в тому, що 1 жовтня 1995 р. у переповненому рейсовому автобусі, розрізавши господарчу сум­ку Тонкої, яка стояла поруч, викрав гаманець, у якому було 37 гривень.

Розпопов заперечував свою вину і на попередньому слідстві, і в суді. Обвинувачення грунтувалося на показаннях свідків Бєло-ва, Решетникова і Маркова.

Згідно з показаннями потерпілої на слідстві і в суді, Розпопов стояв поруч з нею в автобусі біля вхідних дверей, проте вона не бачила, як він розрізав сумку і витягнув гаманець. Коли вона вийшла з автобуса, то помітила, що її сумка розрізана і гаманця з грошима в ній немає. Запідозривши в крадіжці Розпопова, вона ввійшла до автобуса і почала вимагати, щоб той віддав її гаман­ця. Однак Розпопов сказав, що він нічого не брав. Потім на підлозі вона побачила свій гаманець, у якому були гроші, і підняла його. Вона не бачила, хто конкретно викинув її гаманець на підлогу салону. Гаманець, за її словами, на підлозі побачив не­знайомий їй чоловік, гаманець лежав ближче до неї, ніж до Роз­попова.

Марков і Решетников допомогли затримати Розпопова і пере­дати його працівнику міліції. За показаннями свідка Бєлова в судовому засіданні, його показання на попередньому слідстві записані неточно. Він не був очевидцем того, хто кинув гама­нець на підлогу, і того, що це зробив Розпопов, Він не вказував Маркову і Решетникову на Розпопова. Ці свідки підтвердили показання Бєлова.

Оцініть увесь цей доказовий матеріал.

Яке рішення на його основі має винести суд?

252. Томаш, який обвинувачувався у розкраданні державного майна на суму 600 гривень і в халатності з заподіянням шкоди на суму 25000 гривень, був виправданий вироком районного суду |      відповідно за відсутністю в його діях складу злочину та за недо­веденістю його участі у вчиненні злочину.

Заявлений до Томаша цивільний позов суд залишив без роз­гляду.

Оцініть законність вироку суду в частині цивільного позову,

 

 


253. Вироком обласного суду братів Борискіних було визнано винними в тому, що вони, виїхавши увечері на полювання, вби­ли з особливою жорстокістю свого товариша Гурова, нанісши йому удари по голові палицею і прикладом рушниці.

Одночасно суд виніс окрему ухвалу, у якій вказав на ряд істот­них недоліків попереднього слідства, зокрема на те, що «основ­ний злочинець — Лапшин залишився непритягнутим до кримі­нальної відповідальності» і питання про мотиви вбивства не було

з'ясовано.

Чи були допущені судом порушення кримінально-процесуального закону? Якщо були, то які саме і які наслідки вони мають тягнути

за собою?

254. Вироком обласного суду Калиновського було засуджено за особливо злісне хуліганство і замах на вбивство Бажова, який намагався припинити його хуліганські дії (ч.З ст.206 і ст.17 і п.«в» ст.93 КК) до 8 років позбавлення волі в ВТК суворого

режиму.

Засуджений Калиновський у касаційній скарзі вказав, що при проголошенні вироку йому було оголошено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, а в одержаній ним копії вироку зазна­чене покарання строком 8 років.

Суд касаційної інстанції встановив, що у резолютивній час­тині вироку суд у двох місцях виправив текст про строк пока­рання, призначеного Калиновському, і ці виправлення належ­ним чином не були застережені.

Твердження засудженого про те, що судом було оголошено про призначення Калиновському 7 років позбавлення волі. підтверджені графологічною експертизою.

Яке ж рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою

засудженого?

Що змінилося б у відповіді на поставлене питання, якби: а) ви­правлення у вироку були належним чином застережені судом, б) Калиновському оголосили про 8 років позбавлення волі, а у копії вироку значилося б 7 років?

255. Рюміна і Шварц були віддані до суду за те, що за попе­реднім зговором вбили і пограбували Данилову і приховали сліди вчиненого злочину.

Визнавши Рюміну винною у вбивстві Данилової і засудивши її до виняткової міри покарання — смертної кари, суд водночас визнав недостатньо дослідженими докази про ступінь участі Шварца у цьому злочині і в зв'язку з цим виділив справу щодо нього в окреме провадження. При цьому суд зазначив, що пока-

189


зання Рюміної, які стосуються участі Шварца у вбивстві Дани-лової, суперечливі, тому для встановлення його ролі у вчиненні злочину необхідно провести ряд додаткових слідчих дій. Оцініть правильність рішення суду.

256. Сьоміна обвинувачувалась у тому, що, зловживаючи по­садовим станом 12 лютого 1996 р. вчинила крадіжку державного майна і заподіяла державі значну майнову шкоду, а також вчи­нила посадовий підлог (ч.2 ст.84, ч.І ст.165 і ст.172 КК). Справу , щодо Сьоміної було порушено 22 квітня 1996 р.              ;

Винною себе Сьоміна не визнавала ні на попередньому слідстві, ні в суді і наполягала на виправданні її.

Районний суд, розглянувши цю справу в судовому засіданні, виніс постанову про її закриття на підставі ст.7 Указу Президен­та України від 16 квітня 1996 р. «Про амністію у зв'язку з деся­тою річницею Чорнобильської катастрофи».

Касаційна інстанція залишила постанову без змін, а президія

обласного суду скасувала її і направила справу на новий судовий розгляд.

Чи були для цього підстави?

Коли суд першої інстанції може при наявності акту амністії винести ухвалу про закриття кримінальної справи, а колиобви­нувальний вирок із звільненням засудженого від покарання?

257. Ухова було засуджено за ст.86' КК України до позбавлен­ня волі.

У касаційній скарзі він не заперечував фактів вчинених ним розкрадань з магазинів на загальну суму 20000 гривень , але про­сив про зниження суми позову наполовину, оскільки крадіжка вчинена ним спільно з особою, яка втекла від органів слідства.

Яке рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою Ухо­ва?

Яке рішення в частині цивільного позову може прийняти суд при винесенні обвинувального вироку щодо особи, яка буде розшукана?

258. Районним судом Хамко був засуджений за ч.2 ст.141 КК, а Дмитрієв — за ч.2 ст. 106 і ч.2 ст.213 КК із стягненням з обох у солідарному порядку грошової суми на відшкодування збитків на користь Бодька.

Дмитрієва визнано винним у тому, що разом з Хамком побив Бодька, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що не спри­чинили розладу здоров'я, а потім поділив з Хамком викрадені тим у Бодька гроші.                                        ^

Чи були у суду підстави для такого вирішення питання про відшко-дування збитків, заподіяних потерпілому? Відповідь обгрунтуйте.

190                                                       


259. Вироком обласного суду Рибка спільно з Курочкіним і Малковою була засуджена за ст.86' КК із стягненням з них на відшкодування збитків за принципом солідарної відповідальності 21000 гривень.

Рибка, частково оплативши цю суму, звернулась до суду з за­явою про припинення подальшого стягнення з неї грошових сум на тій підставі, що вона повністю сплатила свою долю.

Як слід вирішити це клопотання Рибки?

260. Районним судом Чистяков був засуджений за ч.2 ст.84 КК. Його було визнано винним в тому, що, працюючи директо­ром бази відпочинку «Діброва» і зловживаючи своїм посадовим становищем, вчинив розкрадання державних коштів на суму 3210 гривень.

Цивільний позов суд залишив без розгляду, мотивуючи це тим, що не встановлено дійсного розміру шкоди (частина грошей, за        лі твердженням засудженого, витрачалась на потреби бази відпо-        Ш чинку). У зв'язку з цим базі відпочинку було рекомендовано        Ш судом пред'явити до Чистякова позов у порядку цивільного су-       ІЦ дочинства.                                                       |||

Оцініть рішення суду в частині цивільного позову і в цілому,            ш

261. Ухвалою обласного суду вирішено питання про відшкоду-        »(| вання збитків, заподіяних Семенкову необгрунтованим притяг-         ] ненням його до кримінальної відповідальності, оскільки судом він був виправданий.

Семенков звернувся до суду з проханням про видачу копії ух­вали, яка необхідна для оскарження її в касаційному порядку,      ;

бо його вимоги були задоволені лише частково. Його прохання      \ було залишено без задоволення з тих мотивів, що ухвала не на-      і брала законної сили.

Яким законом визначено порядок винесення таких ухвал ?

Оцініть дії обласного суду. Що має зробити касаційна інстанція,       і одержавши від Семенкова скаргу на ці дії?

262. Органами попереднього слідства Сабуровій було пред'явле­но обвинувачення в погрозі вбивством Алексєєвій, у замасі на вбив­ство Алексєєвої і Бєлобородова, а Славіній — у замасі на вбивство Алексєєвої, у заздалегідь не обіцяному приховуванні замаху на вбив­ство Бєлобородова і в крадіжці особистого майна у Юдіної.

У день, призначений для судового розгляду справи, в судове засідання не з'явилися всі потерпілі і свідки. Причина неявки зазначених осіб не була встановлена.

Прокурор і підсудні звернулися до суду з клопотанням відкла­сти судовий розгляд і вжити заходів до виклику осіб, що не з'я-

191


вилися. Однак суд виніс ухвалу про направлення справи на до- даткове розслідування для встановлення місцезнаходження по- терпілих Бєлобородова і Юдіної. Оцініть правильність ухвали суду.

263. Мазунова було віддано до суду по обвинуваченню у зґвал­туванні неповнолітньої Липенко.

Повертаючи справу на додаткове розслідування із судового засідання, суд запропонував скласти схематичний план місця події, детальніше допитати свідка Бекетова (який не з'явився в судове засідання) для з'ясування стосунків Бекетова і потерпілої та про її поведінку під час поїздки в машині.

Прокурор, вважаючи, що зазначені вище обставини не є підста­вою для повернення справи на дослідування, приніс в обласний суд окремий протест про скасування ухвали і повернення спра­ви в районний суд для розгляду по суті.

Яке рішення має винести обласний суд?

264. Під час допиту в судовому засіданні свідок Чанов заявив, що Свиридов схиляв його до дачі неправдивих показань. Свири-дова, який у судове засідання у справі не викликався, суд не мав можливості допитати з цього приводу. Але, вважаючи, що вже однієї заяви Чанова достатньо для реагування на такі негідні дії Свиридова, одночасно з постановленням вироку виніс окрему ухвалу, у якій вказав, що якийсь Свиридов схиляв свідка Чанова до дачі неправдивих показань. Суд звернув увагу директора за­воду, де працював Свиридов, на неправильну поведінку остан­нього.

Чи були судом порушені вимоги кримінально-процесуального зако­ну? Якщо були, то які наслідки вони мають тягнути за собою?

265. Обласний суд, скасовуючи вирок районного суду щодо Донського, засудженого за ст.17 і ч.З ст.81 КК, у зв'язку з пору­шенням судом права засудженого на захист, одночасно виніс

окрему ухвалу на адресу адвоката Улитка, який здійснював за­хист Лонського.

У окремій ухвалі колегія зазначила, що районний суд, встано­вивши факт невручення підсудному Донському копії обвину­вального висновку, розглянув справу по суті, порушивши вимо­ги статей 254 і 286 КПК.

Адвокат Улитко не звернув уваги суду на неможливість роз­гляду справи у зв'язку з неврученням підсудному копії обвину­вального вироку, не заявив клопотання про відкладення розгля­ду справи, сприяючи цим порушенню закону і позбавлення підсудного права на захист.Тому обласний суд запропонував ква-

192


діфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури вжити до Улит­ка відповідних заходів. Оцініть правильність окремої ухвали суду. Чи може окремі ухвали виносити касаційна інстанція?

266. Караман вчинив розбійний напад в ювелірному магазині. З метою залякування він зробив постріл з обрізу, розбив вітрину і, заволодівши ювелірними цінностями на суму близько 60000 гривень, намагався втекти. Однак завідуюча відділом магазину Коливанова, схопила злочинця за руку і, незважаючи на те, що він наносив їй удари і зробив ще один постріл, утримувала Ка-рамана до того часу, поки громадяни, які підбігли, не прийшли їй на допомогу.

Суд виніс щодо Карамана обвинувальний вирок. Чи є підстави для винесення судом ще якогось рішення?

267. Вироком судової колегії у кримінальних справах обласно­го суду Ісламов був засуджений за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Миронову.

Ознайомившись із протоколом судового засідання, засудже­ний Ісламов та його адвокат подали зауваження на протокол, вказавши на те, що в ньому неповно викладені показання підсуд­ного Ісламова, а також свідка Четверикова, який наводив дані про непричетність Ісламова до вчинення злочину.

Зауваження були розглянуті розпорядчим засіданням судової колегії у кримінальних справах обласного суду у складі головую­чого і ще одного з суддів, які входили до складу судової колегії при винесенні вироку.

Чи допущені порушення закону судовою колегією при розгляді за­уважень на протокол судового засідання?

§9. Касаційне провадження

268. Ромазанов, який обвинувачувався за ст.86* КК і повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, уклав угоду з адвока­том Єфімовим про ведення справи на попередньому слідстві. Помічник прокурора, який проводив слідство, незважаючи на прохання обвинуваченого, не забезпечив участь цього адвоката У справі, а залучив до справи адвоката Грекова. Ордера адво­катського об'єднання про доручення адвокату Грекову ведення справи у матеріалах справи не виявилось.

Районний суд, до якого надійшла справа, задовольнив клопо­тання Ромазанова про участь адвоката Єфімова в судовому за­сіданні, надав йому можливість разом з підсудним ретельно оз-

7 7-181                                                         193


 

найомитися з матеріалами розслідування, розглянув справу і виніс щодо Ромазанова обвинувальний вирок, засудивши його до із ,       років позбавлення волі.

Ромазанов звернувся до обласного суду з касаційною скаргою, де просив пом'якшити покарання.

Яке рішення і на якій підставі має винести касаційна інстанція?

269. Від Раменка і Мікашвілі, засуджених за ч.2 ст.2153 КХ до 2 років виправних робіт за угон автомашини «Москвич», до районного суду, який виніс вирок, надійшла поштою у встанов­лений законом строк спільна касаційна скарга на суворість по­карання.

Чи може така скарга бути приводом до розгляду справи в каса­ційному порядку?

270. Іванчика було засуджено за ч.З ст.84 КК. У касаційних скаргах засудженого і його захисника зазнача­лось, зокрема, що, незважаючи на їх прохання, з протоколом судового засідання вони ознайомлені не були.

При касаційному розгляді справи ні адвокат, ні засуджений не заявили повторного клопотання про ознайомлення з протоко­лом судового засідання.

Вирок касаційною інстанцією залишено без змін. Дайте оцінку законності касаційної ухвали. Якщо касаційною інстанцією були допущені порушення криміналь­но-процесуального закону, то які саме і які наслідки вони тягнуть?

271. Курбанов і Вовченко були засуджені районним судом за ст.97 КК за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони до двох років виправних робіт.

Обоє з вироком суду не були згодні, вважаючи, що ніякого перевищення меж необхідної оборони вони не допустили, діяли цілком правомірно. Захисники участі у справі не брали.

Наступного дня після вручення копії обвинувального вироку Курбанов загинув в автомобільній катастрофі.

Вовченко ж подав касаційну скаргу з проханням вирок район­ного суду скасувати і справу закрити за відсутністю в його діях і діях Курбанова складу злочину.

Чи передбачає кримінально-процесуальний закон можливості за­хисту законних інтересів засудженого Курбанова у ситуації, шр склалася?

272. Адвокат Нестеров уклав угоду з засудженим Золкіним про захист його інтересів у суді касаційної інстанції — військовому суді регіону. Про це було своєчасно повідомлено військовому суду гарнізону, який виніс вирок. Останній не сповістив адвока-

194


та про час розгляду справи в суді другої інстанції і справу було розглянуто без захисника.

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущені судом першої інстанції? Яке рішення має прийняти у зв 'язку з цим військова колегія Верховного Суду України ?

Чи законним було б рішення Військової колегії, якби вона прийня­ла рішення, запропоноване в касаційній скарзі адвоката про по­м'якшення покарання засудженому Золкіну?

273. Вироком районного суду Орлов був засуджений за ч.2 ст.206 КК до 5 років позбавлення волі.

В межах касаційного строку до районного суду надійшов адре­сований обласному суду і підписаний 102 мешканцями будинку, де проживав засуджений, лист з проханням пом'якшити йому       і міру покарання.

Районний суд приєднав листа до справи як касаційну скаргу і надіслав його по закінченні строку на касаційне оскарження до обласного суду.

Яке рішення має прийняти обласний суд?

Чи може бути такий лист приводом до розгляду справи в каса­ційному порядку?

274. Районний суд засудив Красавчика до 3 років позбавлення волі за злісне хуліганство і залишив без змін до набрання виро­ком законної сили запобіжний захід у вигляді підписки про не­виїзд.

На сьомий день після вручення копії вироку засуджений Кра-савчик, побоюючись пропустити строк на касаційне оскар­ження вироку, коли робочий день у районному суді набли­жався до кінця, зателефонував до канцелярії цього суду і по­просив прийняти у вигляді телефонограми його касаційну скар­гу, у якій він просить обласний суд пом'якшити покарання, призначене районним судом.

Чи підлягає прийняттю касаційна скарга в такій формі? Чи зміни­лося б рішення, якби він передав її телеграфом?

275. Вироком обласного суду від 7 лютого 1996 р. Волкову було засуджено за ч.2 ст.83 і ч.І ст.170 ККдо позбавлення волі з конфіскацією майна. 9 лютого 1996 р. їй було вручено копію вироку, а 6 березня вона подала касаційну скаргу і просила по­новити строк на оскарження вироку з тих мотивів, що її адвокат захворів (за листком непрацездатності — з 14 лютого по 9 берез­ня 1996 р.) і не зміг подати їй допомогу в написанні скарги.

Обласний суд ухвалою від 15 березня 1996 р. відмовив Вол-ковій у відновленні строку, пославшись на те, що він пропуще-

 

 


 

ний без поважної причини, бо адвокат захворів не відразу після проголошення вироку, а Волкова, маючи середню спеціальну освіту, могла сама скласти касаційну скаргу.

Оцініть ухвалу обласного суду.

Яке рішення має прийняти Верховний Суд за окремою скаргою Валкової на цю ухвалу?

276. Гасієв був засуджений за ч.І ст.265 КК.                

23 лютого йому була вручена копія вироку, а 1 березня вирок 1 щодо Гасієва набрав чинності.

22 лютого Гасієв подав касаційну скаргу, у якій вказав лише ::

на свою незгоду з вироком, посилаючись на те, що більш де-тальну скаргу подасть після одержання копії вироку, але потім 26 лютого попросив повернути йому його скаргу.

8 квітня Гасієв подав заяву, у якій зазначив, що не зміг своє­часно подати обгрунтовану касаційну скаргу, бо йому не було надано можливості ознайомитися з протоколом судового засі­дання, у зв'язку з чим просив ознайомити його з цим протоко­лом, а також подовжити строк для подачі касаційної скарги.

Протокол судового засідання був виготовлений 23 травня. 24 травня Гасієв подав зауваження на протокол і знову заяву про відновлення строку на касаційне оскарження вироку.

28 травня ухвалою обласного суду у відновленні касаційного строку Гасієву було відмовлено, але разом з тим подані ним зау­важення на протокол засвідчені головуючим у справі як пра­вильні.

Оцініть обгрунтованість ухвали обласного суду про відмову у відновленні Гасієву строку на касаційне оскарження вироку.

Яке рішення і з яким обгрунтуванням має винести Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України, яка встановила зазначені обставини?

277. Вироком районного суду Єрмакова засуджено за ч. 1 ст. 101 КК до 5 років позбавлення волі за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Цапу, студенту 3 курсу університету.

У касаційній скарзі засуджений Єрмаков просив обласний суд пом'якшити йому покарання, а батько потерпілого у своїй скарзі наполягав на призначенні більш суворого покарання за непо­правне знівечення обличчя свого сина.

Яке рішення має прийняти суд касаційної інстанції при даних обставинах, якщо він вважає, що до Єрмакова, дійсно, слід було б застосувати більш суворе покарання? Відповідь обгрунтуйте.

278. Шершень був засуджений за ч.2 ст.215 КК. Він, перебува­ючи в стані сп'яніння, вчинив трактором наїзд на Кухарєву і Її

196


малолітню дочку, внаслідок чого дівчинка загинула, а Кухарєвій

заподіяні легкі тілесні ушкодження.

Потерпіла Кухарєва подала касаційну скаргу на м'якість пока­рання, призначеного Шершню, і просила повідомити їй про час розгляду справи в касаційному порядку. Обласний суд, не по­відомивши Кухарєву про час розгляду справи, розглянув справу без її участі і залишив вирок районного суду без змін.

Оцініть законність ухвали обласного суду.

Яке рішення має прийняти щодо цієї ухвали президія обласного

суду? Чи змінилася б ця оцінка, якби: а) судова колегія у кримінальних

справах обласного суду скасувала вирок у зв 'язку з м 'якістю пока­рання і направила справу на новий судовий розгляд; б) потерпіла не просила повідомити її про час розгляду справи ?

279. Забара і Пархоменко були засуджені районним судом за крадіжку колективного майна до 1 року виправних робіт кож­ний.

Обидва засуджені своєчасно подали касаційні скарги на су­ворість покарання. В призначений час у судове засідання каса­ційної інстанції з'явився засуджений Забара, який пред'явив суду завірену сільською Радою народних депутатів довіреність від за-. судженого Пархоменка, згідно з якою Забара уповноважується виступити в суді на захист інтересів і його, Пархоменка, оскіль­ки останній через хворобу не може прибути до суду. Крім дові­реності, Забара мав довідки, з яких було видно, що обоє знахо­дяться у скрутному матеріальному становищі. Як бути в такій ситуації суду касаційної інстанції?

280. Вихрев був засуджений за ч.І ст.106, ч.2 ст.107 і ст.94 КК. Його визнано винним у мордуванні і вбивстві дворічного Пет­рова Руслана й умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень

Бочкіній. На попередньому слідстві постановою слідчого Бочкіна була

визнана потерпілою у зв'язку з обвинуваченням Вихрова за ч.І ,ст,106 КК. У зв'язку з обвинуваченням Вихрова у вбивстві Пет­рова Р. потерпілою визнана мати загиблого, яка і брала участь у

^удовому засіданні.

До обласного суду надійшла у цій справі лише одна скарга — від Бочкіної, яка оспорювала вирок в частині обвинувачення Вихрова у вбивстві Петрова Р. Судова колегія у кримінальних справах обласного суду кримінальну справу за ч. 1 ст. 106, ч.2 ст. 107 і ст.94 КК. яка надійшла до нього із скаргою Бочкіної, зняла з касаційного розгляду за відсутністю касаційної скарги.

197


Оцініть правильність рішення касаційної інстанції.

281. Коновалов, який не досяг на момент вчинення злочину 18-річного віку, був засуджений за ст.94 і ч.2 ст.140 КК до 10 років позбавлення волі.

У резолютивній частині вироку було вказано лише на право оскарження вироку протягом семи діб з дня вручення копії ви­року засудженому.

Законний представник неповнолітнього засудженого Конова­лов І.П.подав касаційну скаргу на вирок і просив відновити строк на оскарження вироку, мотивуючи це тим, що внаслідок своєї юридичної необізнаності вважав, що строк обчислюється тільки після вручення копії вироку засудженому.

Обласний суд у відновленні строку відмовив, мотивуючи тим, що строк пропущений з неповажної причини.

Чи була допущена помилка судовою колегією у кримінальних спра­вах обласного суду? Якщо була, то як її виправити?

Чи змінилась би відповідь, якби було відомо, що батько засудже­ного—юрист?

282. Дрегича було засуджено за ч.І ст.117 КК. Засуджений і його захисник подали скарги на вирок районно­го суду, у яких оспорювалась обгрунтованість засудження Дре­гича. Потерпілій про ці скарги не було повідомлено. Разом з тим, судова колегія у кримінальних справах обласного суду, пе­реглядаючи справу в касаційному порядку, встановила, що ко­пія супровідного листа районного суду про направлення справи

обласного суду для розгляду в касаційному порядку значиться направленою і потерпілій.

Судова колегія своєю ухвалою вирок змінила, пом'якшивши Дрегичу покарання.

Чи були допущені касаційною інстанцією порушення вимог кри­мінально-процесуального закону? Якщо були, то які саме і як їх усунути?

283. Яблонський був засуджений за ч.І ст.215 КК. Засуджений і його захисник оскаржили вирок. За їх скаргами справа районним судом була призначена до розгляду в касаційній інстанції на 8 лютого 1996 р., про що Яблонський і його захис­ник, які проживають в іншій області України, були сповіщені районним судом.

7 лютого 1996 р. адвокат направив до обласного суду телегра­му про те, що він і його підзахисний з'являться в суд. Ця теле­грама була своєчасно передана до судового складу обласного суду.

198


Засуджений Яблонський і адвокат, з'явившись в обласний суд о 13 годині 8 лютого 1996 р., дізнались, що справу було заслуха­но без них о 12 годині дня. Оголошення про час слухання спра­ви (12 год.) було вивішене касаційною інстанцією за три дні до початку слухання.

Чи має право суд першої інстанції призначати час розгляду спра­ви в касаційній інстанції?

Чи були допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону касаційною інстанцією? Якщо були, то які саме і як має на них реагувати президія обласного суду?

284. 15 листопада 1995 р. Ніязова і Тунець були засуджені за ч.2 ст.142 КК.

За скаргами адвокатів-захисників засуджених справа в каса­ційному порядку розглянута судовою колегією у кримінальних справах обласного суду 18 грудня 1995 р. і вирок було залишено без змін.

25 грудня 1995 р. Ніязов і Тунець, одержавши копії вироку, теж подали на нього скарги в обласний суд.

Чи можуть такі скарги бути визнані касаційними?

Яке рішення має прийняти обласний суд за скаргами засуджених?

285. Районний суд, визнаючи Охотнікова винним за ст.96 КК, у своєму вироку зазначив, що потерпілий Журавльов самовільно прийшов у будинок Охотнікова, нецензурно образив усіх при­сутніх, а потім ударив господаря кулаком в обличчя. Ці непра­вомірні дії Журавльова викликали в Охотнікова сильне душевне хвилювання, що раптово виникло, у зв'язку з чим він убив Жу­равльова.

Судова колегія у кримінальних справах обласного суду за ка­саційним поданням прокурора і касаційною скаргою потерпілої Журавльової скасувала вирок щодо Охотнікова і повернула справу на новий судовий розгляд, зазначивши в своїй ухвалі, що Охот-ніков, використовуючи незначний привід, убив Журавльова, а районний суд помилково розцінив дії засудженого, як вчинені в стані сильного душевного хвилювання; дії Охотнікова слід ква­ліфікувати за ст.94 КК, тобто за обвинуваченням, яке було пред'явлено органами попереднього слідства.

Оцініть законність ухвали касаційної інстанції.

286. Синяк був засуджений за ч.З ст-206 ККдо 4 років позбав­лення волі у виховно-трудовій колонії посиленого режиму.

Розглядаючи справу в касаційному порядку, судова колегія у кримінальних справах обласного суду виявила в її матеріалах, Що Синяк раніше вироком районного суду від 14 липня 1995 р.

199


був засуджений за ч.І ст.101 КК до 3 років позбавлення волі. З липня 1996 р. він був звільнений за постановою районного суду від 24 червня 1996 р. умовно-достроково на 1 рік 10 місяців і 20 днів, а 19 вересня 1996 р. знову вчинив умисний злочин.

Які порушення кримінально-процесуального закону допустив районний суд у вироку?

Які рішення і на якій підставі має винести касаційна інстанція?

287. Барсукова, яка працювала завідуючою складом домоуп­равління, вироком районного суду засуджена за ч.З ст.84 КК до 6 років позбавлення волі з позба