Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

Науково-дослідний інститут

соціально-економічних проблем міста

(НДІСЕП)

О.Невелєв

Впорядкування

адміністративно-територіального устрою

та вдосконалення системи управління

для зміцнення місцевого самоврядування

в Україні

Пропозиції для обговорення

Київ 2003


Невелєв О.М. Впорядкування адміністративно-територіаль­ного устрою та вдосконалення системи управління для зміцнення місцевого самоврядування в Україні. Пропозиції для обговорення. -К.:НДІСЕП,2003.-27с.

ISBN 966-7766-10-1

Брошура присвячена розгляду проблем впорядкування системи адміністративно-територіальних одиниць в Україні та вдосконалення системи управління на регіональному і місцевому рівнях. Викладені пропозиції спрямовані на підвищення ефективності регіонального розвитку та сприяння проведенню ефективної регіональної політики.

Схема.

ISBN 966-7766-10-1

' Невелєв О.М., 2003


ЗМІСТ

Від автора...........................................................................     4

Передмова..........................................................................     5

1. Формування науково обґрунтованої системи адмі­
ністративно-територіальних одиниць України
..............     7

2.      Формування ефективної системи управління на ре­
гіональному та місцевому рівнях в умовах забезпе­
чення повномасштабного самоврядування....................     15

3.      Законодавче забезпечення ефективного регіональ­
ного та державного управління
.......................................    24

4.      Формування регіональної статистики та інформати­
зація регіонального розвитку............................................    25


Від автора

Брошура, яку Ви тримаєте в руках, присвячена питанням проведення адміністративно-територіаль­ної реформи, яка визначена Президентом України як один з пріоритетних напрямів зміцнення демократич­них засад в управлінні державою, підвищення ефекти­вності державного управління та розвитку системи місцевого самоврядування.

Пропозиції, що викладені в цій роботі, є особис­тою точкою зору автора на проблеми впорядкування системи адміністративно-територіальних одиниць в Україні та вдосконалення системи управління на регі­ональному та місцевому рівнях.

Вважаю, що їх конструктивне обговорення і при­йняття обгрунтованих рішень сприяло б ефективному вирішенню проблем реалізації Стратегії соціально-економічного розвитку України у XXI столітті.

НЕВЕЛЄВ Олександр Михайлович, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України,

радник Київського міського голови з економічних питань, перший заступник директора Науко­во-дослідного інституту соціально-економічних проблем міста


Передмова

Сучасна система регіонального управління в умо­вах повноцінного функціонування місцевого самовря­дування потребує суттєвого впорядкування для під­вищення ефективності регіонального розвитку.

По-перше, потребує впорядкування на основі нау­ково обгрунтованого підходу економіко-географічна регіоналізація України. Функціонуючі на сьогодні ре­гіональні утворення (області, райони) за своєю тери­торіальною конфігурацією не відповідають вимогам класичного визначення поняття "регіон" і не сприяють проведенню ефективної регіональної політики.

По-друге, сучасна система управління регіонами, організація якої регламентується законами України "Про місцеве самоврядування в Україні " та "Про міс­цеві державні адміністрації"", є складною, заплутаною і не містить чітко визначеного розмежування повнова­жень різних органів, які займаються проблемами регі­онального розвитку. Зокрема перехрещуються і дуб­люють один одного повноваження органів, які здійс­нюють державне управління регіональним розвитком (місцеві державні адміністрації) та повноваження ви­конавчих органів місцевого самоврядування (викон­коми рад).

По-третє, ефективний регіональний розвиток має базуватися на науково обгрунтованій простій і ясній для виконання законодавчо-нормативній базі. Сучасна законодавча база та численні нормативні документи, що регламентують на сьогодні функціонування різних регіональних органів управління, потребують не кори­гування (змін та доповнень), а повної заміни.


Крім того, багато важливих для здійснення регіо­нального розвитку законів взагалі ще не розроблено.

По-четверте, ефективний регіональний розвиток потребує постійного моніторингу, проведення аналі­тичних та прогнозних розробок, а також сучасної ін­формаційної підтримки.

Сьогоднішня система регіональної статистики (пе­релік показників, форм та порядок їхнього формуван­ня і опрацювання) не задовольняє сучасні вимоги ор­ганів регіонального управління.

Створення інформаційного механізму підтримки регіонального розвитку потребує значної роботи в на­прямі формування науково обгрунтованої статистич­ної бази (регіональної статистики), а також створення системи необхідних банків даних та розробки сучас­них інформаційних технологій.


"Підготувати пропозиції щодо впорядкування системи адмініст­ративно-територіальних одиниць

України "

(Першочергові заходи з проведен­ня в Україні адміністративної реформи (п.4), затверджені Указом Президента України від 20.11.1998 №1284/98)

1. Формування науково обгрунтованої

системи адміністративно-територіальних

одиниць України

Територіально-адміністративний поділ держави повинен базуватися на критеріях регіоналізму. Це означає, що адміністративно-територіальні одиниці мають створюватися за критерієм відповідності зага­льновизнаному поняттю "регіон" і мати можливості ефективно вирішувати економічні, соціальні, політич­ні та інші проблеми згідно з інтересами відповідних територіальних громад.

Регіон - це складова територіального устрою дер­жави, яка являє собою певну географічну спільність, територіальну та природно-господарську (зі схожими умовами соціально-економічного розвитку) територіа­льну цілісність і обумовлює можливість створення си­стеми органів управління, що дає можливість здійс­нення ефективного самоврядного та державного управління регіональним розвитком в межах єдиної державної соціально-економічної політики. Тобто ре-

7


гіон повинен являти собою завершений територіально-господарський комплекс.

Сучасний склад системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133 Конституції України) цим критеріям не відповідає.

Загальновизнано, що конфігурація (межі) функціо­нуючих зараз територіальних утворень (областей, ра­йонів) історично формувалася на основі, як правило, суб'єктивних міркувань, і не має під собою однознач­ної науково обгрунтованої методологічної бази.

Саме це й обумовлює постійні суперечки та науко­ві дискусії з цього приводу у зв'язку з тим, що діючий адміністративно-територіальний поділ країни не від­повідає сучасним вимогам регіонального розвитку.

Очевидно, що методологія територіально-адміністративного поділу України має базуватися на об'єктивних критеріях створення певних регіональних утворень.

Адже саме поняття "державна регіональна політи­ка" передбачає розгляд єдиної території держави як суми регіонів. Саме тому таке важливе значення має науково обгрунтована організація системи регіонів.

Вважаємо за доцільне застосувати прийнятий у світовій практиці багаторівневий принцип формування системи регіонів.

Перший рівень - "планові" регіони (їх можна було б визначити як "економічні райо­ни").

Другий рівень - "вузлові" регіони в складі еконо­мічних районів (їх можна було б визначити як "області").


Третій рівень       - "вузлові" регіони в складі обла­стей (їх можна було б визначи­ти як "сільські райони"), а та­кож адміністративні райони у великих містах.

Четвертий рівень - населені пункти в складі райо­нів.

У Посланні Президента України до Верховної Ра­ди України "Європейський вибір. Конституціональні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" зазначається, що "регіональна політика здійснюватиметься в тісному взаємозв'язку з адміністративною реформою та рефо­рмуванням адміністративно-територіального устрою".

Серед основних напрямів реформи адміністратив­но-територіального устрою Президент визначає "удосконалення мережі рад, розроблення та впрова­дження генеральної схеми планування території України".

Виходячи із зазначеного, було б доцільно, викори­стовуючи загальновизнані поняття адміністративно-територіального устрою держави, запропонувати пев­ні принципи утворення адміністративно-територіальних одиниць, які б забезпечили однаковий науково обгрунтований підхід до формування кожної з них.

До системи адміністративно-територіального уст­рою України входять економічні райони, області, ра­йони та окремі населені пункти (села, селища, посе­лення міського типу).


Принципи формування цих утворень пропонують­ся такі.

Економічний район - формується за принципом економічної єдності господарства, що розташовано на даній території і яке може розглядатися як господар­ський комплекс, що функціонує в цілісному режимі, з урахуванням специфічних місцевих умов. Наприклад, таким вимогам відповідають:

-    Кримський;

-    Донбаський;

-    Причорноморський;

-    Придніпровський;

-    Центральний;

-    Східний;

-    Західний регіони тощо.

Це так звані "планові регіони", які створюються за об'єктивно обумовленими об'єднуючими критеріями з метою здійснення єдиної економічної політики. Вони являють собою поліцентричні міські агломерації (ко­нурбації, на зразок Рурського басейну в Німеччині)

"Планові" регіони включають в себе певну суму адміністративно-територіальних утворень нижчого рі­вня.

Всі адміністративно-територіальні одиниці нижчо­го рівня (області, райони в областях та території насе­лених пунктів) доцільно утворювати за принципами формування так званих "вузлових центрів".

їхня цілісність обумовлюється тяжінням, що об'єктивно склалося, певних територій або населених пунктів до певного центру — "вузла". Масштаб поши­рення цих внутрішніх тенденцій на певній території

10


буде різним по відношенню до різномасштабних вуз­лових центрів (обласних, районних, окремих населе­них пунктів).

Області - утворюються за принципом визначення меж моноцентричних агломерацій великих міст обла­сного значення (входить до складу економічних райо­нів). Це так звані "вузлові регіони", цілісність яких обумовлюється внутрішніми тенденціями тяжіння до певного центру - вузла, яким є домінуючі міста (центри агломерацій), що концентрують потоки лю­дей, товарів, напрямки транспортних комунікацій, ру­ху транспорту тощо.

Райони - утворюються за принципом визначення меж моноцентричних агломерацій міст районного зна­чення (входять до складу областей). До цієї ж категорії (рівня) адміністративно-територіального поділу відно­сяться райони в містах обласного значення.

Населені пункти - займають території в межах, що забезпечують життєдіяльність сіл, селищ та посе­лень міського типу.

Таким чином, визначення меж областей і районів має здійснюватися за принципом формування "вузлового регіону" обласного та районного значення. Центром таких адміністративно-територіальних утво­рень мають бути об'єктивно визначені міста обласного або районного значення.

Як приклад формування меж "вузлового регіону обласного значення" можна навести   аргументи (фак-

11


тори), які обумовлюють визначення території Київсь­кого столичного регіону (або округу). Це, зокрема:

. Визначення об'єктивно обумовлених меж мож­ливого розміщення столичної житлової зони, тобто те­риторії, на якій Генеральним планом розвитку Києва до 2020 року передбачається будівництво житла для мешканців столиці, виходячи з фактичних резервів мі­ської території, діючих містобудівних вимог та норма­тивів.

. Визначення меж столичної екологічної зони, тобто території, в межах якої має проводитись спільна екологічна та рекреаційна політика.

. Визначення меж столичної промислової зони, тобто території, в межах якої має розроблятися спіль­на промислова політика, зокрема розміщення вироб­ництв різного ступеня екологізації, технологічна коо­перація та взаємонеобхідні поставки.

• Визначення меж столичної зони трудової, меди­чної та культурно-освітньої маятникової міграції, в межах якої має формуватися спільна політика єдиного ринку праці, забезпечення потреб населення Київської агломерації в послугах і пов'язана з цим політика роз­витку приміського транспорту (залізничного та авто­бусного), а також розвитку ефективного автомобіль­ного сполучення між населеними пунктами Київської агломерації з м.Києвом.

. Визначення меж столичної зони сільськогоспо­дарських інтересів м.Києва, на території якої мають вироблятися сільгосппродукти, в поставках яких на ринок столиці зацікавлене населення Києва, підприєм­ства київського АПК, а також виробники сільськогос­подарської продукції, що мають тяжіння до столично­го ринку тощо.

12


В результаті аналізу вимог кожного фактору вста­новлюються межі території, на яку поширюються ви­моги даного фактора. Наприклад, якщо аналіз показує, що розміщення житлового будівництва до 2020 року об'єктивно раціональне на території якихось населе­них пунктів, що знаходяться від м.Києва на певній відстані, за межами сучасної міської території, у при­міській зоні, то межі столичного округу, за цією вимо­гою, повинні бути такими, щоб включити до його складу ці населені пункти. І так далі, за всіма факто­рами.

Остаточні межі столичного регіону (округу) вста­новлюються шляхом накладання територій, визначе­них виходячи з вимог кожного фактору з тим, щоб конфігурація його загальної території відповідала мо­жливостям задоволення потреб, обумовлених усіма факторами її утворення.

При цьому Київський регіон (столичний округ) по­винен мати статус області, бо і всі інші області Украї­ни необхідно формувати за аналогічним принципом.

За таким же принципом мають встановлюватися й межі районів з центром тяжіння - міста районного значення.

Вважаємо, що саме такий системний підхід має бути застосований як методологічна основа адмініст­ративно-територіальної реформи.

Примітка:

Можливо проведення реформи зустріне протидію з боку посадових осіб, зацікав­лених у збереженні статус-кво (своїх по­сад), але треба мати на увазі, що посади аналогічні сучасним передбачаються 13


в новій структурі регіонів. Будуть упоря­дковані лише межі цих регіонів.

Не будуть змінені і функції міст, які мають зараз статус обласного та ра­йонного значення. Будуть лише встанов­лені нові межі територій їхнього впливу на основі об'єктивно обумовленого фор­мування меж: їх моноцентричних агломе­рацій.

Вважаємо, що стратегія адміністративно-територіальної реформи має бути саме такою як ви­кладено вище.

14


"У тісному поєднанні з адмініст­ративною реформою має розгля­датися розв 'язання проблем регіо­нальної політики. Така політика передбачає створення ефективно діючої системи влади та управ­ління в центрі і в регіонах... "

(Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального роз­витку на 2000-2004 роки ", розділ "Активнарегіональна політика ")

2. Формування ефективної системи управління на

регіональному та місцевому рівнях в умовах

забезпечення повномасштабного

самоврядування

Практика роботи в регіонах свідчить, що сучасна система управління регіональним розвитком, яка базу­ється на законах України "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації"", складна, заплутана та неефективна, бо не дає можли­вості чітко визначити і розмежувати права, функції та відповідальність різних органів управління як на гори­зонтальному, так і на різних рівнях управлінської вер­тикалі.

Має місце дубляж та паралелізм, зокрема щодо по­вноважень виконкомів місцевих рад та місцевих дер­жавних адміністрацій.

15


Сучасна система управління регіональним розвит­ком містить об'єктивно обумовлені (запрограмовані в самій її організації) протиріччя між органами (керів­никами) місцевого самоврядування як по горизонталі, так і по вертикалі, а також з державними виконавчими органами на місцях у зв'язку з тим, що чинним зако­нодавством не визначені їхні правові взаємовідносини. На сьогодні взаємовідносини між органами місцевого самоврядування як по горизонталі, так і по вертикалі будуються виключно на основі особистих стосунків між їхніми керівниками.

На сьогодні конче необхідно впорядкувати систе­му органів регіонального управління в державі на ос­нові чіткого розподілу повноважень.

При вирішенні цього питання необхідно врахову­вати основні завдання, які потрібно вирішувати на ре­гіональному та місцевому рівнях управління в межах кожного адміністративно-територіального утворення.

По-перше, в межах кожного адміністративно-територіального утворення має бути забезпечений комплексний соціально-економічний розвиток усього господарства, що знаходиться на даній території, не­залежно від форм власності, підпорядкування тощо.

По-друге, має бути забезпечено здійснення місце­вого самоврядування, в тому числі управління кому­нальною власністю.

По-третє, має бути забезпечено здійснення держа­вної соціально-економічної політики (з урахуванням місцевої специфіки та особливостей), а також управ-

16


лшня державною власністю, що розташована на даній території.

По-четверте, діяльність органів місцевого само­врядування та виконавчої влади в кожному регіоні має бути підконтрольною з точки зору дотримання вимог Конституції України, чинного законодавства, актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Виходячи з цих вимог, можна сформувати логічно обгрунтовану систему органів управління регіональ­ним розвитком (див. схему), яка була б органічно по­єднана (узгоджена) із системою організації влади на державному рівні .

Суб'єктами управління на державному рівні є: Президент України - глава держави.

Верховна Рада України - єдиний орган законода­вчої влади в Україні, вищий представницький орган в державі, що забезпечує волевиявлення народу України через обраний депутатський корпус.

Кабінет Міністрів України - вищий орган у сис­темі органів виконавчої влади, у своїй діяльності керу­ється Конституцією України, законами України, акта­ми Президента України. Кабінет Міністрів України згідно зі ст. 113 Конституції України підзвітний і під­контрольний Верховній Раді України (в межах ст.85 Конституції України) та Президенту України як главі держави (ст. 102 Конституції України)

17


СХЕМА

ПРИБЛИЗНА СХЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ


Верховна

Рада України


Кабінет Міністрів України - виший виконавчий орган*


Адміністрація Президента України - контрольно-аналітичний орган


 


Законодавчі та нормативно-розпорядчі акти, які обов'язкові для виконання на всій території України

Закони України

Укази і розпорядження Президента
України (ст 106 31 Конституції
України)

> Постанови і розпорядження Клбшітл Міністрів України (п 117 Кони німім > країни)


Мін'юст України


 


Теригоріа іьні ради -органи місцевого самоврядування


Місцеві адміністрації (оріани виконавчої влади)

ФУНКЦІЇ


Представники Президента України (контрольно-аналітичні органи в регіонах)


 


Забезпечення комплексного

соціально-економічного

розвитку регіону


Управління Мін'юсту в регіонах


 


Реалізація рішень

місцевих рад (місцеве

самоврядування)


Реалізація рішень

виконавчої влади

(державна регіональна

політика)


 


Розпорядження майном комунальної власності


Вплив на

господарські

об'єкти приватної

та колективної

власності


Розпорядження

майном державної

власності


Функції регіональних органів галузевих міністерств мають бути передані місцевій адміністрації шляхом організації в п складі відповідних підрозділів (відділів) Ці підрозділи можуть мати подвійне підпорядкування, але функціонувати для забезпечення комплексного збалансованого сталого розвитку регіону


Вважаємо, що на державному рівні доцільно було б виділити орган, який би здійснював державний ко­нтроль за дотриманням Кабінетом Міністрів України, іншими органами центральної влади вимог Конститу­ції України, законів України, указів та розпоряджень Президента України. Це могла б бути Адміністрація Президента України, яка б у цій своїй діяльності взає­модіяла з Мін'юстом України.

Парламентський контроль за дотриманням консти­туційних прав і свобод людини і громадянина здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України).

В межах запропонованої Президентом України Стратегії соціально-економічного розвитку України з метою посилення дієздатності держави "Ставиться за­вдання удосконалення управлінської вертикалі та структури органів виконавчої влади на місцях, розме­жування і збалансування повноважень та відповідаль­ності органів влади і місцевого самоврядування...".

У зв'язку з цим на регіональному і місцевому рівнях організація влади повинна була б здійснювати­ся за таким принципом:

-    на рівні економічних регіонів мають бути органі­
зовані державні адміністрації (на зразок колишніх
раднаргоспів), які мають очолюватися головами, при­
значеними Президентом України за поданням Кабіне­
ту   Міністрів   України.   Це   -   рівень   регіонального
управління;

-    на рівні областей, районів, міст, поселень місько­
го типу, сіл та селищ місцеве самоврядування здійс­
нюється, традиційно, територіальними громадами че-

19


рез органи місцевого самоврядування - місцеві ради та їхні виконавчі органи (ст. 140 Конституції України).

Окремо необхідно наголосити, що виконавчі орга­ни місцевих рад повинні зосереджувати в єдиному комплексі всі повноваження виконавчої влади, які сто­суються соціально-економічного розвитку відповідної території.

На нашу думку, виконавчу владу в регіонах по­винні здійснювати місцеві адміністрації (не "державні" адміністрації, а саме "місцеві"), які мають виконувати паралельно (одночасно) і функції вико­навчих органів місцевих рад, і функції представників державної влади на місцях. Таке поєднання всіх функ­цій виконавчої влади на місцях в єдиному виконавчо­му органі ніякою мірою не знижує, а навпаки, підси­лює значення і можливості місцевого самоврядування, бо рішення місцевих рад є обов'язковими для вико­нання виконавчим органом місцевої влади. В межах місцевої адміністрації є повна можливість розмежува­ти повноваження щодо здійснення місцевого самовря­дування та державної виконавчої влади, в тому числі на основі розмежування прав власності.

Що стосується назви виконавчих органів місцевих рад, то це питання має вирішуватися, виходячи з по­ложень Європейської хартії місцевого самоврядування та Конституції України. В цих документах зазначаєть­ся таке:

- в Європейській хартії місцевого самоврядування (ст.6 п.1) зазначається, що "без шкоди для більш зага­льних законодавчих положень органи місцевого само­врядування мають можливість визначати свої влас-

20


ні внутрішні адміністративні структури з урахуван­ням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефе­ктивного управління";

- в Конституції України (ст. 140) зазначається, що "місцеве самоврядування здійснюється територіаль­ною громадою... через органи місцевого самовряду­вання: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи".

Примітка:

Треба підкреслити, що і в Європейській хартії місцевого самоврядування, і в Кон­ституції України мова йде не про викон­коми, а саме про виконавчі органи місце­вих рад, які повинні діяти на певній тери­торії. Тобто назва цих органів може бути визначена органами місцевого самовряду­вання самостійно.

їх можна назвати "виконкомами рад " або "місцевими адміністраціями", але в будь-якому випадку вони повинні мати по­двійні функції: по-перше, бути виконавчи­ми органами місцевого самоврядування, тобто "враховувати місцеві потреби" в інтересах місцевого населення і, по-друге, "забезпечувати ефективне управління" регіоном на основі реалізації державної соціально-економічної та регіональної по­літики.

Досвід показує, що тільки поєднанням в єдиному органі управління певною територією всіх виконав­чих функцій  забезпечується  можливість  здійснення

21


комплексного соціально-економічного розвитку тери­торії і тільки за цієї умови можна позбутись паралелі­зму в роботі, дублювання функцій та прямих протиріч між існуючими місцевими державними адміністраці­ями та виконкомами місцевих рад.

Крім того, треба враховувати, що, відповідно до Конституції України, вимоги законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпо­ряджень Кабінету Міністрів України обов'язкові для виконання всіма органами влади на всій території України. Запропоновані зараз Президентом України політична та адміністративно-територіальна реформи передбачають суттєве розширення можливостей і за­вдань місцевого самоврядування.

Зокрема, в Посланні Президента України до Вер­ховної Ради України "Європейський вибір..." зазнача­ється, що "важливим напрямом нового етапу адмініс­тративної реформи є делегування управлінських фун­кцій згори донизу і всебічний розвиток місцевого са­моврядування".

У зв'язку з цим тим більш доцільним здається зосе­редження всіх виконавчих функцій щодо забезпечення соціально-економічного розвитку на місцях у виконав­чих органах місцевих рад шляхом делегування їх від центральних органів виконавчої влади - місцевій владі.

Саме тому було б доцільним включити територіа­льні структури державних органів управління (мініс­терств, відомств), що забезпечують соціально-економічний розвиток країни та регіонів, до складу мі­сцевих виконавчих органів — місцевих адміністрацій.

22


Тим самим суттєво підсилюється роль, можливос­ті, але й відповідальність органів місцевого самовря­дування - місцевих рад.

Контрольні функції щодо державного контролю за дотриманням органами місцевої влади вимог Кон­ституції України, законодавства України та напрямів діяльності, визначених зараз у ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"" повинні були б виконувати на місцях регіональні відділення Адмініс­трації Президента України (представники Президента України) із залученням регіональних управлінь Мін'юсту України.

23


3. Законодавче забезпечення ефективного регіонального та державного управління

Для забезпечення ефективного управління народ­ним господарством, у тому числі на регіональному рі­вні, необхідна розробка комплексу взаємопов'язаних законодавчих актів, які регламентували б запропоно­вану схему регіонального управління в умовах повно-масштабного самоврядування. Це, зокрема, закони України:

"Про Кабінет Міністрів України та місцеві адміні­страції"";

"Про Адміністрацію Президента України та пред­ставника Президента України в регіонах";

"Про державну регіональну політику та місцеве самоврядування";

"Про комунальну власність" тощо.

Необхідно законодавчо врегулювати міжбюджетні відносини", тобто законодавчо визначити поняття: "державна підтримка місцевого самоврядування", "державні гарантії щодо фінансування завдань загаль­нодержавного значення у державних програмах соціа­льно-економічного розвитку регіонів", "правила вста­новлення нормативів відрахувань доходів регіонів до Державного бюджету" тощо.

При розробці нових законів доцільно було б вико­ристати положення законів України "Про місцеве са­моврядування в Україні" та "Про місцеві державні ад­міністрації"", але саме ці закони повинні бути в цілому відмінені.

24


4. Формування регіональної статистики та інформатизація регіонального розвитку

Сучасна інформаційна база регіонального управ­ління має бути суттєво поліпшена.

Насамперед, необхідно впорядкувати систему ре­гіональної статистики в напрямі наближення її форм та показників до вимог сучасного регіонального управління.

У зв'язку з цим необхідно розробити Закон Украї­ни "Про систему регіональної статистики та інформа­ційне забезпечення регіонального розвитку".

Зараз регіональна статистика:

. не відповідає на всі питання, важливі для про­грамування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів та окремих населених пунктів;

. недостатньо пов'язана з показниками державної статистики, в тому числі щодо методології розрахун­ків. Державна статистика повинна мати по всіх основ­них показниках регіональний розріз з тим, щоб була можливість співставлення регіональних відносних по­казників: на душу населення, на кв. км території тощо.

При цьому необхідно мати можливість:

• оцінити соціально-економічний потенціал регіо­ну та кожного населеного пункту;

. провести співставлення цих показників із серед­німи по Україні для виявлення депресивних територій;

. співставлення цих показників з показниками розвинених країн, їхніх регіонів та великих міст;

. ознайомлення з діючими соціальними нормати­вами забезпечення життєдіяльності населення в різних регіонах України та розвинених країнах тощо.

25


Для прийняття ефективних управлінських рішень в регіонах мають бути сформовані різноманітні банки даних з відповідними характеристиками об'єктів управління (населення, майна, землі тощо).

Необхідна розробка і впровадження сучасних ін­формаційних технологій обробки даних, у тому числі для обгрунтування тих управлінських рішень і дій мі­сцевої влади, які мають контролюватися державою згідно з положеннями, викладеними зараз у Конститу­ції України (ст. 119) та у Законі України "Про місцеві державні адміністрації"" (ст. 16), а також іншими по­ложеннями, визначеними чинним законодавством.

26


Наукове видання

Н є в є л є в Олександр Михайлович

доктор економічних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Впорядкування

адміністративно-територіального устрою

та вдосконалення системи управління

для зміцнення місцевого самоврядування

в Україні

Пропозиції для обговорення

Друкується в авторській редакції

Технічний редактор В.С.Мальцев

Коректор Н.С.Кушко

Комп'ютерний набір та оформлення

С.П.Корягіна, О.М.Григорук

Підписано до друку 10.02.2003.

Умови, друк. арк. 0,68. Обл.-вид. арк.1,75.

Тираж 100. Зам. № 1-03

Науково-дослідний інститут соціально-економічних проблем міста 01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 32-А тел. (044) 221-26-64, факс 229-76-39 e-mail: nevelev@dkpndisep.kiev.ua maltsev@dkpndisep.kiev.ua