Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

МАУП

СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

Укладач В. П. Марчук Навчальний посібник

КИЇВ 2003


ВВК   67я2я73 С80

Рецензенти: В. А. Котюк, канд. юрид. наук, доц. М. І. Неліп, канд. юрид. наук, доц.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 9 від 28.10.03)

С80            Словничок юридичних термінів: Навч. посіб. /

Уклад. В. П. Марчук. — К.: МАУП, 2003. — 128 с

966-608-372-8

Словничок як навчальний посібник складено на допомогу студентам юридичних факультетів для кра­щого засвоєння ними найуживаніших юридичних термінів. У словнику розкривається зміст основних наукових понять і правових категорій, тобто понятій­ний апарат, що розробляється в межах загальної теорії держави і права та галузевими юридичними науками.

Для зручності поняття і категорії подаються за алфавітом.

ВВК 67я2я73

© В. П. Марчук, 2003

© Міжрегіональна Академія

управління персоналом
ISBN 966-608-372-8                     (МАУП), 2003


Абсолютна монархія форма правління, у якій верховна влада зосереджена одноосо­бово в руках глави держави (монарха).

Автономія — право самостійного управлін­ня, розв'язання державних питань певною ча­стиною держави, яке закріплене у загально­державній конституції та правових актах автономної одиниці.

Авторське право — цивільно-правовий інститут, що являє собою систему юридичних норм, які регулюють немайнові і майнові пра­вовідносини, пов'язані зі створенням і вико­ристанням наукових винаходів, творів літера­тури та мистецтва.

Адвокатура — добровільне об'єднання громадян, які займаються адвокатською діяльністю. Метою об'єднання є надання юридичної допомоги фізичним та юридич­ним особам, консультування з правових пи­тань, складання скарг, довідок, заяв та інших документів правового характеру, представ­ництво в суді, арбітражі та інших державних органах по цивільних справах і справах з ад­міністративних правопорушень, участь у по­передньому слідстві і суді з кримінальних справ у якості захисника, представника по-


терпілого, цивільного позивача чи цивільно­го відповідача (ст. 1 Закону України "Про ад­вокатуру").

Адміністративний арешт — короткочасне позбавлення волі правопорушника, пов'яза­не з примусовим утриманням його упродовж встановленого законом часу у спеціальних приміщеннях органів внутрішніх справ.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адміні­стративний проступок, певного заходу — адміністративного стягнення.

Адміністративне правопорушення (просту­пок) — протиправна, винна (умисна або нео­бережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, влас­ність, права і свободи громадян, встановле­ний порядок управління, і за яку законодав­ством передбачено адміністративну відпо­відальність (ст. 9 КАП).

Адміністративно-попереджувальні заходи— дії державних органів, спрямовані на попе­редження правопорушень, ухилень від вико­нання юридичних чи інших обов'язків, за­безпечення суспільної безпеки.

Акти громадянського стану — факти на­родження,  смерті,  одруження,  розірвання

4


шлюбу, усиновлення, встановлення батьків­ства, а також зміни імені, по-батькові та прізвища (ст. 1 Закону "Про органи реєст­рації актів громадянського стану").

Акціонерне товариство — комерційне, фінансове чи виробниче об'єднання, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями ли­ше майном товариства (ст. 24 Закону України "Про господарські товариства").

Алібі — (від лат. alibi — де-небудь в іншо­му місці) — доказ невинності особи в злочині, оскільки вона в момент його вчинення пере­бувала в іншому місці. Обов'язки перевірки алібі лежать на слідчих органах, прокуратурі і суді.

Аліменти — грошове утримання, яке у встановлених законом випадках одні особи зобов'язані надавати іншим (в силу шлюбу, доведеного батьківства тощо) у розмірі, пе­редбаченому законом.

Амністія — повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків і по­м'якшення покарання певної категорії осіб, за­суджених судом, припинення порушеного кри­мінального переслідування, а також зняття су-


димості з осіб, які відбули покарання або звільнені від покарання. Амністія здійснюється Указом Президента України (ст. 86 КК).

Аналогія закону — вирішення конкретної юридичної справи на підставі норми права, яка регулює аналогічний випадок.

Аналогія права — застосування загальних принципів права (галузей, інститутів), якщо в законодавстві немає спеціальних або подіб­них норм, розрахованих на врегулювання та­ких же відносин.

Апарат держави — система всіх державних органів, які здійснюють її завдання і викону­ють певні функції.

Апартеїд — доведена до крайньої межі то­тальна расова дискримінація, яку здійснює державна влада шляхом прийняття та засто­сування законів, розпоряджень та інших офі­ційних методів і засобів.

Арешт (взяття під варту) — запобіжний за­хід, що застосовується у справах про злочин, за які законом передбачено покарання у ви­гляді позбавлення волі на строк від одного до шести місяців (ст. 60 КК).

Аристократична республіка — республіка, де формальне право брати участь у виборах вищих органів влади належить лише вищим верствам населення.


Бандитизм — організація озброєних груп з метою нападу на державні, громадські уста­нови, підприємства чи на окремих осіб, а та­кож участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі (ст. 257 КК).

Бездіяльність — злочинна, суспільно-не­безпечна, усвідомлена, вольова, пасивна по­ведінка особи, тобто невиконання особою покладеного на неї обов'язку діяти певним чином під загрозою кримінальної відпові­дальності.

Безпосередність судового розгляду полягає в обов'язку суду при розгляді справи особис­то й безпосередньо дослідити всі докази у справі, що розглядається (ст. 257 КПК).

Безпосередня демократія — сукупність форм прямого волевиявлення громадян у пи­таннях державного і суспільного життя; без­посереднє здійснення волі громадян в окре­мих галузях управління державою і суспіль­ством.

Боржник — юридична особа чи громадя­нин, який згідно взятих зобов'язань має вчи­нити на користь іншої сторони — кредито­ра— передбачені попередньою угодою дії (передачу майна, виплату грошей, виконання


робіт за домовленістю тощо). У деяких ви­падках боржник за своїм зобов'язанням має утриматися від дій.

Браконьєрство — незаконне полювання, яке здійснюється у заборонений час, у недо-зволених місцях, забороненими методами і способами (ст. 248 КК).

Бродяжництво — спосіб паразитичного існування, який полягає у переміщенні протя­гом тривалого часу з одного населеного пун­кту до іншого або в межах одного міста осо­би, що не має постійного місця проживання або залишила його та існує на нетрудові до­ходи.

Бюджет — план формування та викорис­тання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органа­ми державної влади, державними установами і організаціями та органами місцевого само­врядування протягом бюджетного періоду.

В

Валютні операції — купівля, продаж, обмін чи використання в якості засобу плате­жу або застави іноземної валюти, викорис­тання платіжних документів в іноземній ва­люті, обмін національної грошової одиниці з метою перетворення її вартості на вартість

8


іноземної валюти. В. о. регулюються націо­нальним законодавством і міжнародними до­говорами.

Васалітет — система взаємовідносин між феодалами, за якої сеньйор (більший васал) мав зверхність, що визнавалася феодалом меншим (васалом). Васал мав щодо сеньйора низку військових, майнових, політичних, правових обов'язків.

Верховна Рада — єдиний орган законо­давчої влади в Україні, виразник суверенітету нації.

Вибори — визначений Конституцією Ук­раїни спосіб формування представницьких органів законодавчої влади та самовряду­вання.

Виборча дільниця — встановлене законом формування для проведення виборів, голосу­вання і підрахунку голосів на визначеній те­риторії.

Виборча комісія — встановлений вибор­чим законом орган, що утворюється для організації та проведення виборів депутатів різного рівня в Україні (від Центральної ви­борчої комісії до окружної та дільничної). Склад, порядок роботи та компетенції ви­борчої комісії формуються згідно з вимогами виборчого закону.

9


Виборчий корпус — усі громадяни держа­ви, які користуються виборчим правом.

Виборчий округ — встановлене законом формування для проведення виборчої кам­панії. Виборчі округи утворюються Цент­ральною виборчою комісією чи відповідною Радою народних депутатів з урахуванням ад­міністративно-територіальних меж і при­близно рівною кількістю виборців.

Виборче право — система правових норм, що регулюють порядок утворення в Україні органів законодавчої влади, обрання прези­дента, органів місцевого самоврядування та взаємовідносин між виборцями і виборчими органами.

Виборча система — система суспільних відносин, що існують у сфері формування складу представницьких органів шляхом ви­борів. Основні види виборчих систем — мажоритарна, пропорційна, змішана.

Види покарань у кримінальному праві:

1) основне — позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, штраф, громадська дога­на. До військовослужбовців строкової служби може застосовуватися таке покарання як на­правлення до дисциплінарного батальйону.

10


2) додаткове — конфіскація майна, поз­бавлення військового або спеціального зван­ня, позбавлення батьківських прав.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та штраф можуть застосовуватися не лише як основні, а й як додаткові покарання.

Виключне право — право, що належить лише певній, визначеній законом фізичній або юридичній особі, у зв'язку з чим виклю­чається можливість здійснення відповідного права будь-ким іншим.

Виконавча влада — організація держав-новладної виконавчо-розпорядчої, підзакон-ної діяльності спеціально створеним апара­том для практичного здійснення завдань дер­жави у господарській, соціально-культурній та адміністративно-політичній галузях.

Виконавець злочину — особа, яка безпосе­редньо вчинила злочин.

Виконавчо-розпорядча діяльність — діяль­ність органів виконавчої влади, спрямована на реалізацію законів, актів законодавчої влади.

Вимагання — вимога передачі індивіду­ального майна громадян чи права на майно, вчинення будь-яких дій майнового характе­ру під погрозою насильства над потерпілим

11


або його близькими, розголошення відомос­тей, що ганьблять особу чи її близьких, по­шкодження чи знищення їхнього майна (ст. 189 КК).

Вимушений прогул — час, протягом якого працівник не зі своєї вини був позбавлений можливості працювати.

Вина — психічне ставлення суб'єкта права до здійснюваних ним діянь (бездіяльності) та їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Виправні роботи — призначаються без позбавлення волі на строк від двох місяців до двох років. Відбуваються відповідно до виро­ку суду за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, але в районі проживання засудженого. Із заробітку засудженого до виправних робіт здійснюють­ся відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 відсотків (ст. 57 КК).

Виправдувальний вирок — постановляєть­ся у випадках, коли не встановлено події зло­чину, якщо в діянні підсудного немає складу злочину або коли не доведена участь підсуд­ного у його вчиненні.

12


Виправно-трудова колонія — основний вид виправно-трудових установ, де відбува­ють покарання у вигляді позбавлення волі повнолітні засуджені, яким суд визначив відбування покарання у виправно-трудовій колонії конкретного виду режиму.

Випробувальний строк — певний термін, який встановлюється за участю сторін у межах закону при прийнятті на роботу особи з ме­тою перевірки відповідності працівника робо­ті, яка йому доручається. Див. "Попереднє випробування".

Вирок — рішення, винесене судом у ре­зультаті судового розгляду кримінальної справи, яке встановлює винність чи невин­ність підсудного, міру покарання, а також ін­ші правові наслідки визнання винності чи не­винності підсудного.

Вислуга років — тривалість трудової діяльності окремих категорій громадян, зай­нятих на роботах, виконання яких тягне за собою втрату професійної придатності або працездатності до встановленої законом ме­жі, що дає право на пенсію за віком.

Вихідна допомога — грошова сума, яка сплачується у передбачених законодавством випадках в разі припинення трудового дого­вору з незалежних від працівника обставин.

13


Відкриття спадщини — виникнення спад­кового правовідношення при встановленні певних юридичних фактів (смерть громадя­нина, оголошення особи померлою, внаслі­док безвісної відсутності) (ст. 1220 ЦК).

Військові злочини — передбачені Кримі­нальним кодексом України злочини проти встановленого порядку несення військової служби, вчинені військовослужбовцями, а та­кож військовозобов'язаними під час проход­ження ними дійсної служби, навчальних або перевірочних зборів.

Відповідальність неповнолітніх — встано­влена законодавством України юридична відповідальність молодих людей, які не до-сягли 18 років, за вчинені ними правопору­шення.

Відповідальність цивільна — майнова від­повідальність фізичної чи юридичної особи, що виникає внаслідок її неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, запо­діяння майнової чи особистої шкоди, а також у випадках позадоговірної відповідальності.

Відпустка — один із видів відпочинку, що надається працівникові на встановлений за­конодавством термін. На час відпустки за працівником зберігаються його місце робо­ти, посада і середньомісячний заробіток.

14


Відрахування із заробітної плати — гро­шові суми, які вираховуються із заробітної плати у випадках, передбачених трудовим за­конодавством.

Відшкодування збитків — форма цивільної відповідальності за порушення зобов'язань. Відрізняється від поняття "відшкодування шкоди" тим, що в цьому випадку боржник відшкодовує кредиторові збитки, які виникли у разі невиконання або неналежного виконання першим своїх зобов'язань.

Відшкодування шкоди — цивільно-правова відповідальність згідно із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяної шкоди (гл. 82 ЦК).

Внутрішній трудовий розпорядок — систе­ма врегульованих нормами права відносин, що складаються на конкретному підприємстві в процесі виконання трудових обов'язків.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяль­ність — умисні дії дорослої особи, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впли­вом на неповнолітнього, вчинені з метою вик­ликати в нього прагнення взяти участь в одно­му чи кількох злочинах.

Відкликання депутата — передбачений Конституцією та законами України процес

15


дострокового припинення депутатських пов­новажень члена Верховної Ради, органів самоврядування за рішенням більшості ви­борців.

Власність — історично зумовлена суспіль­на форма володіння матеріальними та нема­теріальними благами, яка виражає суспільні та виробничі взаємовідносини між людьми в процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Власник — громадянин або юридична особа, якому належить право володіння, користування і розпорядження майном у ме­жах, визначених законом.

Володіння — фактичне, законне або про­типравне перебування майна у конкретної фізичної або юридичної особи.

Галузь права — система юридичних норм, що регулюють певну сферу суспільних відно­син специфічним методом правового регулю­вання.

Галузеві принципи права — керівні засади, що виражають найважливіші сторони і зміст визначеної галузі права і тільки їй притаманні.

Гарантії законності — система матеріаль­них і нематеріальних умов і засобів, які за-

16


безпечують реальність законності. Види га­рантій законності: економічні, політичні, іде­ологічні, спеціальні (правові).

Гарантії прав і обов'язків — умови та кон­кретні засоби, які забезпечують фактичне здійснення прав і свобод людини та виконан­ня покладених на неї обов'язків.

Гетьманщина — політично-державний уст­рій в Україні в період з 1648-го по 1764 рік. У 1663 p. Гетьманщина була поділена на Право­бережну і Лівобережну. Починаючи з 1700 р., після скасування Польщею козацтва на Право­бережжі, Г. існувала лише на лівому березі Дніпра. Столиці Г. — Чигирин, Батурин, Глу-хів. Усі форми центральних та місцевих органів адміністрації та суду Г. підпорядковувалися ви­борному принципу. Управляв Г. гетьман, який формально обирався на загальній козацькій Раді, а згодом призначався або затверджувався царським урядом. У 1722-му і 1734-1750 рр. тимчасово, а 1764 p. остаточно скасовано ца­ризмом посаду гетьмана, а 1781 р. Г. ліквідова­но і замінено на загальнодержавний устрій Ро­сійської імперії.

З 29 квітня 1918 p. до листопада цього ж року в Україні діяв гетьманський уряд на чолі з П. Скоропадським.

17


Геноцид — винищення окремих груп насе­лення певної країни або загарбання країни з расових, національних або релігійних мо­тивів.

Герб України — закріплений у законо­давстві офіційний умовний знак, який через графічне та кольорове зображення окремих фігур і символів виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує сувере­нітет держави.

Гіпотеза — складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права повинні здійснювати свої права й обо­в'язки, визначені в диспозиції цієї норми.

Гласність судового розгляду — один із конституційних принципів кримінального процесу, який полягає в тому, що розгляд ци­вільних і кримінальних справ у всіх судах Ук­раїни провадиться у відкритих для всіх гро­мадян, які досягли 16 років, засіданнях суду. Преса та інші засоби масової інформації мо­жуть висвітлювати хід і результати цих засі­дань та вільно коментувати їх (ст. 20 КПК).

Грабіж — відкрите викрадення державно­го, колективного чи індивідуального майна громадян. Грабіж може бути поєднаний з на­сильством, що не є небезпечним для життя і

18


здоров'я потерпілого, або з погрозою засто­сування такого насильства (ст. 186 КК).

Громадські організації — добровільні об'єднання людей, утворені для досягнення їхніх особистих і громадських цілей, діючі на засадах самофінансування, самоврядування і самоокупності.

Громадянин — особа, яка перебуває у юридичному взаємозв'язку з певною держа­вою, що знаходить свій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Громадянство України — постійні правові взаємовідношення особи та Української дер­жави, які знаходять свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянст­во є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Українська дер­жава забезпечує охорону прав, свобод та ін­тересів своїх громадян як усередині країни, так і за її межами. (Див. Закон України "Про громадянство України").

Громадянське суспільство — спільність вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можли­вості бути власником, користуватися еконо­мічною свободою і надійним соціальним за-

19


хистом, а також брати участь у політичному житті.

Гонорар авторський — винагорода, що за авторським правом виплачується авторам за використання їхніх літературних творів, творів мистецтва, технічних винаходів тощо.

Господарські спори — правові спори, що виникають між суб'єктами господарської діяльності при укладенні й виконанні госпо­дарських договорів, а також спори про відшкодування збитків, спричинених нена­лежним виконанням чи невиконанням ос­танніх.

Давність позовна — строк для судового за­хисту права за позовом особи, право якої по­рушено.

Дарування — безоплатна передача однією стороною (дарувальником) іншій стороні (обдарованому) за її згодою майна у влас­ність (ст. 717 ЦК).

Демократія соціальна — народовладдя, влада більшості населення країни, що здійс­нюється через політичну систему (організа­цію) суспільства з дотриманням основних прав усіх його членів.

20


Декрет — правовий акт Кабінету Міністрів України, із застосуванням якого реалізуються делеговані парламентом пов­новаження законодавчої влади (у випадках, передбачених законодавством).

Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєне право­порушення (делікти).

Демократичний режим — здійснення дер­жавної влади з повним дотриманням основ­них прав людини. При цьому забезпечуються легальні можливості вільного виявлення і вра­хування інтересів усіх груп населення через де­мократичні інститути (вибори, референдуми тощо) і вільної діяльності різноманітних гро­мадянських об'єднань, що представляють інтереси громадян і впливають на формування та здійснення державної політики.

Демократична республіка — форма дер­жавного устрою, за якого формальне право участі у виборах вищих органів влади нале­жить населенню країни, яке досягло визначе­ного віку.

День прав людини — встановлений ООН на честь прийняття 1948 р. Загальної декла­рації прав людини. Відзначається в Україні щорічно 12 грудня, як у багатьох інших краї­нах світу.

21


Департизація — заборона створювати осе­редки політичних партій в органах державної влади, прокуратури, збройних силах, на дер­жавних підприємствах, в установах, організа­ціях; припинення діяльності вже існуючих партійних осередків у цих органах.

Депутат — повноважний та відповідаль­ний представник народу у парламенті країни чи виборців свого виборчого округу та насе­лення регіону у відповідних місцевих Радах народних депутатів. Депутат покликаний ви­ражати й захищати суспільні інтереси та інте­реси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції представницького органу.

Депутатська група — об'єднання депу­татів законодавчого (представницького) органу за територіальними, партійними та іншими ознаками для досягнення певної мети і ефективного виконання депутатських пов­новажень.

Депутатські комітети і комісії (постійні й тимчасові) — утворюються в парламенті, у місцевих Радах народних депутатів з числа обраних депутатів, маючи своїм завданням підготовку законопроектів, рішень місцевих Рад і розгляд інших питань, що входять до

22


компетенції представницьких органів зако­нодавчої влади і самоврядування, контроль за втіленням у життя прийнятих ними за­конів, рішень та інших правових актів.

Депутатська недоторканість — встановле­на законом гарантія недопущення притягнен­ня депутата до кримінальної, адміністратив­ної чи іншої відповідальності без згоди на це відповідного представницького органу.

Депутатські повноваження — визначаються Конституцією та законами України для депу­татів усіх рівнів, а також наказами виборців.

Держава — організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, зберігаючи його цілісність та безпеку, здійснює керівниц­тво ним в інтересах цієї частини, а також уп­равління загальносуспільними справами.

Держава соціальної демократії — організа­ція політичної влади трудящих — власників, що становлять більшість суспільства, яка, ке­руючи суспільством відповідно до їх волі, за­безпечує реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення соціальних потреб на загально­людських засадах свободи, справедливості і солідарності.

23


Держава соціально-демократичної орієн­тації — організація політичної влади біль­шості населення, яка забезпечує необхідний консенсус усіх його частин, груп та перехід до створення умов, потрібних для реального і безперешкодного здійснення основних прав людини, прав націй (народу) та прогресу сус­пільства на засадах соціальної демократії.

Державна влада — як ознака держави ха­рактеризується суверенністю, універсальні­стю і загальністю примусового впливу на по­ведінку людей.

Державна дисципліна — точне дотриман­ня всіма організаціями та громадянами вста­новленого державою порядку діяльності дер­жавних органів, підприємств, установ, орга­нізацій, посадових осіб по виконанню покла­дених на них обов'язків. Формами державної дисципліни є планова, фінансова, договірна, штатна, технологічна, службова та ін.

Державна зрада — умисно вчинене грома­дянином України діяння на шкоду сувереніте­ту, територіальній недоторканості, оборо­ноздатності або державній безпеці України, перехід на бік ворога у воєнний час або в бойовій обстановці, шпигунство, допомога іноземній державі чи організації або їх пред-

24


ставникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Державна реєстрація підприємства — акт, з моменту підписання якого підприємство на­буває статусу юридичної особи.

Державне правління — спосіб організації вищої державної влади. Д. п. характеризує по­рядок утворення, структуру і правове поло­ження органів державної влади та встановле­ний порядок їхніх взаємовідносин. Визначаль­ною ознакою Д. п. є правовий статус глави держави. Види сучасного Д. п.: президентська республіка, парламентська республіка, на-півпрезидентська республіка, парламентська монархія, дуалістична монархія.

Державне обвинувачення — в криміналь­ному процесі діяльність уповноважених зако­ном органів та осіб, що полягає у доведенні вини особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності. В суді України державне обвинувачення підтримує прокурор.

Державний кордон — лінія, що визначає межі сухопутної і водної території України. Вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, є кордоном повітряного простору і надр України.

Державно-правовий режим — сукупність засобів, прийомів реалізації державної влади,

25


що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і авторитар­них засад. Групи правових режимів: демокра­тичний, недемократичний (авторитарний, тоталітарний та інші).

Державний режим — спосіб здійснення дер­жавної влади певними методами й засобами.

Державний устрій — спосіб поділу держа­ви на певні складові частини та розподіл вла­ди між нею та цими складовими частинами.

Державні інспекції — спеціальні державні органи, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням усіма суб'єктами встановлених відповідними правовими актами правил — санітарних, пожежних, ветеринарних та ін.

Дієздатність — закріплена законом здат­ність суб'єктів права (людей, їхніх об'єднань або спільностей) дотримуватися своїми діями своїх суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків.

Джерело підвищеної небезпеки — в цивіль­ному праві — діяльність, пов'язана з вико­ристанням технічних засобів, матеріалів, предметів, устаткування тощо, які створю­ють підвищену небезпеку для оточення.

Дискримінаційна норма — норма, яка по­збавляє особу певних загальновизначених прав.

26


Дізнання — початкова форма попередньо­го розслідування. Основна функція Д. — про­ведення оперативно-розшукових заходів та невідкладних слідчих дій з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його здійснили.

Диспозиція — складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється, рекомендується проведення певних дій.

Дія злочинна — активна, суспільно небез­печна, заборонена кримінальним законом, усвідомлена вина поведінки особою, яка за­подіяла шкоду об'єктам, що перебувають під охороною кримінального закону.

Добровільна відмова від злочину — оста­точна, з власної волі, з будь-яких мотивів від­мова від завершення злочину при усвідом­ленні можливості доведення його до кінця.

Довірена особа — особа, яка в період ви­борчої кампанії по виборах до Рад народних депутатів має завдання ознайомити виборців з кандидатом в депутати відповідної Ради, ве­сти за нього передвиборчу агітацію.

Довіреність — письмове уповноваження, дане довірителем іншій особі (довіреному) для засвідчення певних прав перед третіми особами.

27


Договір міжнародний — угода між двома або кількома державами чи іншими суб'єкта­ми міжнародного права, що встановлює їхні взаємні права і обов'язки в політичних, еко­номічних чи інших відносинах.

Донос завідомо неправдивий — повідом­лення відомостей суду, прокурору, слідчому чи органу дізнання про здійснення злочину, який реально не був скоєний.

Допит — у кримінальному процесі слідча або судова дія, яка полягає в одержанні і зак­ріпленні (фіксації) усних відомостей (свід­чень) про істотні для цієї справи обставини.

Дорадче опитування (консультативний ре­ферендум) —провадиться з метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих пи­тань загальнодержавного та місцевого зна­чення.

Дотримання норми права — форма реалі­зації права, яка полягає в утриманні від скоє­ння діяння, забороненого нормами права.

Дрібне хуліганство — нецензурна лайка в громадських місцях, образлива поведінка у ставленні до громадян та інші подібні дії, які порушують громадський порядок і спокій громадян (ст. 173 КАП).

Дублікат — другий примірник документа, що має ту ж силу, що й оригінал.

28


Екологічне право — система юридичних норм (галузь права), яка регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального ви­користання природних ресурсів.

Експертиза судова — дослідження пи­тань, що мають важливе значення для пра­вильного вирішення судової справи, яке здійснюється експертом (спеціалістом з пев­ної галузі знань) відповідно до процесуаль­ного законодавства.

Ж

Житловий кодекс України — єдиний зако­нодавчий акт, що регулює житлові відносини в Україні, пов'язані з гарантіями і забезпечен­ням права громадян держави на житло. Ко­декс передбачає правові заходи по належно­му використанню та забезпеченню житлово­го фонду усіх форм власності.

Житлові пільги — передбачені житловим законодавством пільги і переваги для окре­мих категорій громадян при забезпеченні житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів,

29


при визначенні розміру плати за комунальні послуги тощо.

Житлове право — система правових норм, що регулюють умови і порядок надання жит­лових приміщень громадянам, умови корис­тування і розпорядження ними, а також зміни в користуванні цими приміщеннями і припи­нення цього права.

Житловий фонд — певна сукупність жит­лових будинків, а також житлових при­міщень в інших будівлях (нежитлових), які знаходяться на території України і призна­чені для проживання громадян.

Загальна Декларація прав людини — про­голошена і затверджена Генеральною Асамб­леєю ООН 10 грудня 1948 року. Складається з преамбули і З0 статей. Є одним з найвидат-ніших гуманітарних документів сучасності, що стверджує пріоритет прав людини. Визна­чає, що здійснення проголошених Д. прав і свобод у жодному разі не повинно суперечи­ти меті і принципам ООН. Ратифікована більшістю держав світу, в т. ч. Україною.

Загальний нагляд прокурора — вищий на­гляд за точним і однаковим виконанням за-

30


конів усіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. На території України здійснюється генеральним прокуро­ром України і підпорядкованими йому про­курорами (ст. 19 Закону України "Про про­куратуру").

Зайнятість населення — діяльність грома­дян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що, як правило, прино­сить їм дохід у грошовій (заробітна плата) або іншій формах. (Закон України "Про зай­нятість населення").

Загальні збори трудового колективу найвищий орган самоуправління трудового колективу, що керує його справами на основі демократичних принципів і активної участі працівників у розв'язанні виробничих та інших питань.

Закон — нормативно-правовий акт вищо­го представницького органу державної зако­нодавчої влади або самого народу, що регу­лює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населен­ня, втілює основні права людини та інші за­гальнолюдські цінності та має найвищу юри­дичну силу щодо інших нормативно-право­вих актів.

31


Законність — режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, що ут­ворюється в результаті їх неухильного здійс­нення усіма суб'єктами права.

Законодавча влада — складова частина владних структур України, основною функ­цією якої є законотворчість і організація кон­тролю за дотриманням чинного законодавст­ва усіма структурами держави, об'єднаннями громадян та громадянами. Головним законо­давчим органом Української держави є Вер­ховна Рада.

Законодавча ініціатива — це право внесен­ня уповноваженими державними органами й особами законопроекту в законодавчу уста­нову згідно з установленим порядком.

Законодавчий процес — закріплена Кон­ституцією України та законодавством обо­в'язкова послідовність певних дій для ство­рення законів.

Законодавча регламентація — встановлен­ня у законодавчих актах положень, правил, норм поведінки, що регулюють певне коло суспільних відносин.

Законодавча функція — основний напрям діяльності Верховної Ради України по вироб-32


ленню, прийняттю, зміні чи скасуванню За­кону.

Замах на злочин — умисна дія, безпосеред­ньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (ст. 15 КК).

Заохочення — передбачені у затверджених трудовими колективами правилах внутріш­нього трудовою розпорядку матеріальні та інші заходи, що застосовуються до працівни­ків при успішному виконанні ними трудових обов'язків.

Заповіт — розпорядження громадянина на випадок смерті про належне йому майно (у т. ч. гроші, цінні папери), зроблене у встанов­леній законом формі.

Заподіювач шкоди — особа, яка внаслідок неправомірної дії або бездіяльності завдала шкоду особистому або майновому благу.

Застосування правових норм — здійснюва­на компетентними органами або об'єднання­ми організаційно-правова діяльність, резуль­татом якої є підтвердження, зміна, встанов­лення чи скасування взаємних юридичних прав та обов'язків суб'єктів реалізації цих норм.

33


Затримання — у кримінальному процесі короткочасна міра примусу, що застосо­вується до особи, яка підозрюється у вчи­ненні злочину, з метою з'ясування її причет­ності до злочину і вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу — взяття під варту.

Захищеність особи — наявність розвине­них і ефективних процедурно-юридичних за­собів (механізмів) для вільного здійснення, охорони та захисту основних прав людини.

Заходи громадського впливу — заходи ви­ховного характеру, що здійснюються гро­мадськими організаціями і трудовими ко­лективами, а також колективами громадян за місцем проживання до осіб, які порушу­ють правила співжиття, у тому числі у перед­бачених законом випадках, і до правопо­рушників.

Збитки — витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна; не одержані кредитором доходи, які він міг одержати за умови виконання боржником зо­бов'язання.

Звичай — правило поведінки людей, що склалося в процесі їх співжиття внаслідок тривалого його застосування. 34


Звичаєве право — формально обов'язкові до виконання звичаї загального характеру, санкціоновані і забезпечувані державою.

Звільнення з роботи з ініціативи власника розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставах і в порядку, передбаченому законо­давством.

Звільнення з роботи з ініціативи працівни­ка — одна з підстав припинення трудового договору, коли працівник протягом двотиж­невого терміну попереджає власника про своє звільнення, а за наявності поважних причин останній зобов'язаний звільнити пра­цівника у терміни, вказані ним у заяві.

Зворотна чинність закону — поширення дії виданого закону на відносини, що мали місце до набуття ним чинності, з моменту їх виник­нення.

Земельне право — система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини по раціональному використанню та охо­роні земель.

Зловживання владою або службовим стано­вищем — умисне, з корисливих мотивів або іншої особистої зацікавленості, використан­ня особою свого службового становища всу-

35


переч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або захищеним законом правам та інтересам окремих громадян.

Зловживання довірою — виражається у свідомому використанні винним особливих, заснованих на довір'ї, фактичних чи юридич­них відносин з особою, яка є власником май­на або відає державним чи колективним май­ном, з метою звернути це майно на свою ко­ристь.

Злочин — передбачений кримінальним за­коном суспільно небезпечний вчинок, що по­сягає на суспільні відносини, які охороняють­ся законом (ст. 11 КК).

Змагальність у судовому процесі — умова провадження справ у загальних та арбітраж­них органах, що надає рівні можливості учас­никам процесу наводити аргументи на доказ своєї правоти; суд при розв'язанні справи не зв'язаний позицією сторін.

Зміст правовідносин — поділяється на фактичний — поведінка суб'єктів, та юри­дичний, тобто суб'єктивне право та юридич­ний обов'язок.

Знахідка — річ, загублена власником або особою, якій її передав власник у володіння, і ким-небудь знайдена.

36


Зобов'язальне право — інститут цивільно­го права, система норм, які регулюють май­нові відносини, пов'язані з використанням товарно-грошової форми відносин у суспіль­стві. 3. п. регулює відносини економічного обігу, що виникають у зв'язку з передачею майна, використанням робіт, наданням по­слуг або сплатою грошей, а також відносини, що випливають з порушення майнових прав (гл. 47-51 ЦК).

Зовнішні функції держави — основні на­прями і сторони діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими дер­жавами, світовими громадськими організа­ціями і світовим суспільством у цілому. Види з. ф. д.: а) організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин; б) захист державного суверенітету; в) під­тримка мирного співіснування всього світо­вого суспільства.

І

Імперія — складна багатонаціональна дер­жава, що утворилася шляхом завоювань чи приєднань нових територій, в якій залежність її складових частин від верховної влади є аб­солютною.

37


Ініціативна група — добровільне об'єд­нання громадян, що є офіційним представни­ком певного кандидата у передвиборній кам­панії. Створюється для збирання підписів на його підтримку.

Інкорпорація — спосіб систематизації за­конодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-право­вих актів в одному збірнику.

Іноземні громадяни, особи без громадян­ства — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами Украї­ни; особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Інстанція судова — державний судовий орган, наділений конституційними повнова­женнями на розгляд і вирішення криміналь­них, цивільних та інших справ та перевірку правильності їх вирішення.

Інститут права — система юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права.

К

Канонічне право — сукупність норм хрис­тиянського права, встановлених церковними соборами, що визначають організацію церк-

38


ви, її внутрішній розпорядок, відправлення культу, а також норми моралі, родинних від­носин і певною мірою норми цивільного, кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані і забезпечуються державою).

Касація — у судочинстві форма оскаржен­ня і перевірки судом другої інстанції вироків, рішень, ухвал і постанов судів першої інстан­ції, що не набрали законної сили.

Касаційне подання — процесуальний акт, який подається прокурором до суду другої інстанції у випадках незгоди з вироком або рішенням суду першої інстанції, що не набра­ли законної сили (ст. 32 п. 15 КПК).

Кваліфікація виробнича — характеристи­ка даного виду роботи, що встановлюється за ступенем її складності, точності й відпові­дальності, а також присвоєння працівникові розряду, категорії, класу або диплому на ос­нові його особистих знань і навичок під час виконання цієї роботи.

Кодекс—єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано норми, що належать до пев­ної галузі (інституту) права чи законодавства.

Кодифікація — спосіб удосконалення, сис­тематизації законодавства, що полягає у

39


змістовій переробці й погодженні певної, по­в'язаної спільним предметом регулювання, групи юридичних норм та об'єднанні їх в єдиному нормативному правовому акті.

Колегія судова — розгляд справи кількома суддями (ст. 17 КПК).

Колективні трудові спори — розбіжності, що виникли між сторонами щодо встанов­лення або зміни існуючих соціально-еконо­мічних умов праці та виробничого побуту (на рівні підприємства), укладання і зміни колек­тивного договору або угоди та їх виконання.

Комісії по трудових спорах — первинний орган для розгляду індивідуальних трудових спорів, що обирається загальними зборами трудового колективу з числом працюючих не менше 15 осіб.

Компетенція — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обо­в'язків державного органу або службової особи, що визначаються Конституцією.

Конвергенція — концепція про зростаючу подібність між соціалізмом і капіталізмом; схожість ознак і остаточне злиття двох систем.

Конституційний суд України — незалеж­ний орган у системі судової влади, поклика­ний  забезпечувати   відповідність  законів,

40


інших нормативних актів органів законодав­чої, виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод особи.

Конституція України — Основний Закон України, що визначає її державний та сус­пільний лад, правову систему, проголошує і закріплює основні права і обов'язки грома­дян, окреслює компетенції і повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади.

Контрабанда — переміщення товарів, ва­люти, цінностей та інших предметів через мит­ний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, що вчинене у великих розмірах спеціально організованою групою осіб. (ст. 201 КК).

Конфедерація — союз держав, що зберіга­ють свою незалежність і роздільне існування, створений для певних цілей, переважно зов­нішньополітичних і військових.

Конфіскація — примусове, безоплатне ви­лучення у власність держави всього або час­тини майна, що є особистою власністю засуд­женого. К. майна може бути призначена ли­ше у випадках, передбачених Кримінальним кодексом.

Колективний договір — двостороння уго­да, що укладається профспілковим комітетом

41


за уповноваженням трудового колективу з власником або уповноваженим ним органом.

Кооператив — колективне добровільне об'єднання громадян для спільної господар­ської діяльності.

Корупція — підкуп державних, політич­них, громадських діячів, службовців держав­ного апарату, вчинений особою у певних вузькокорпоративних (кланових) інтересах.

Крадіжка — таємне викрадення державно­го, колективного чи індивідуального майна (ст. 185 КК).

Крайня необхідність — дія, що хоч і підпа­дає під ознаки діяння, передбаченого кримі­нальним законом, але вчинена у стані, коли інші дії були неможливими, для усунення не­безпеки інтересам держави, громадським інте­ресам, особі чи правам людини (ст. 39 КК).

Кримінальна відповідальність — вид юри­дичної відповідальності, основним змістом якої є покладання на винного примусового обов'язку зазнати у встановленому законом порядку державного осуду його особи, а та­кож у випадку призначення понести передба­чене кримінальним законом покарання.

Кримінальне право — система встановле­них Верховною Радою України норм, які ви­значають підстави і принципи кримінальної

42


відповідальності, а також встановлюють, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинять.

Кримінологія — наука про злочинність, її причини, особу злочинця, шляхи і засоби по­передження злочинності і перспективи її ліквідації.

Купівля-продаж — договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (річ, товар) у власність іншій стороні (покупцеві), яка має прийняти майно і сплати­ти за нього певну грошову суму (гл. 54 ЦК).

Л

Ліцензія — у підприємництві дозвіл на ок­ремий вид діяльності, який видається уповно­важеними державними органами.

Локально-правовий акт — акт, виданий місцевими органами влади й управління, ад­міністрацією підприємств, установ, організа­цій, обов'язковий для певного, встановлено­го законодавством, кола суб'єктів.

М

Магдебурзьке право — міське право у се­редньовіччі, надання якого королівською владою частково звільняло міста від повин-

43


ностей щодо короля і феодалів та узаконюва­ло самоврядування. Виникло у XIII ст. у м. Магдебурзі (Німеччина) і до XVIII ст. функціонувало в Україні (Київ, Кременець, Вінниця, Чернігів, Полтава та ін.). З поши­ренням з 1775 p. в Україні загальноросійсь-ких царських законів М.п. припинило свою дію. Остаточно скасоване в Україні 1831 p. (у Києві — 1835 р.). У складі Австрії М. п. при­пинене у Львові 1786 р .

Майнові відносини — певне коло суспіль­них відносин з приводу матеріальних благ.

Майнові права — цивільні права, об'єк­том яких є майнові блага: право власності, права, що випливають із зобов'язань, майно і права авторів і винахідників, права на спадкоємство.

Мандат депутата — документ, що підтвер­джує повноваження депутата, надані йому внаслідок волевиявлення виборців.

Мандатна комісія Верховної Ради Укра­їни — обрана Верховною Радою група депу­татів, що створюється з метою вирішення пи­тань, пов'язаних з їхніми правами та повно­важеннями.

Материнство — встановлене чинним зако­нодавством України правове становище жін-

44


ки, яка народила (усиновила), утримує й ви­ховує дітей.

Методи здійснення функцій держави — за­соби, способи і прийоми, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності дер­жави по реалізації її функцій. Виокремлюють такі методи: а) правотворчого виду діяльно­сті; б) управлінські (виконавчо-розпорядчі); в) правоохоронні; в) методи організаційної діяльності держави за здійсненням її функцій.

Метод правового регулювання — сукуп­ність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визна­ченого виду.

Механізм держави — система всіх держав­них організацій, що здійснюють покладені на них законодавством завдання і функції.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права — прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1968 р. Один із ос­новних документів міжнародного товариства з проблем забезпечення і захисту основних прав і свобод людини. Складається з шести частин та 63 статей, що деталізують поняття про громадянські й політичні права та визна­чають способи міжнародного гарантування прав, зафіксованих у Пакті. Має доповнення

45


у вигляді факультативного протоколу, який визначає порядок його забезпечення.

Міжнародний пакт про економічні, соці­альні і культурні права — прийнятий Гене­ральною Асамблеєю ООН 1966 р. Знаходить­ся в єдиному пакеті із Загальною декларацією прав людини і Міжнародним пактом про громадянські й політичні права. Складається з п'яти частин і 31 статті, якими сформульо­вано поняття про обов'язки, покладені на кожну державу, у додержанні й гарантіях ре­алізації основних прав людини в економіч­ній, соціальній та культурній сферах. Ратифі­кований Україною.

Міжнародний суд — один з головних органів ООН, діяльність якого визначено статутом цієї міжнародної організації та власним статутом. Складається із 15 суддів, кожен з яких є громадянином різних держав. Члени М. с. обираються строком на дев'ять років, але протягом трьох років їхній склад поповнюється на третину, при недопущенні повторного обрання. Головне завдання М. с. — вирішення спорів між державами на основі положень міжнародного права. Однак розгляд справ допускається лише за згодою на це конфліктуючих держав.

46


Міліція — державний озброєний орган ви­конавчої влади, який захищає життя, здоро­в'я, права і свободи громадян, власність, при­родне середовище, інтереси суспільства і дер­жави від протиправних посягань.

Міна — бартер (від англ. barter — обмін) — договір, згідно з яким здійснюється обмін майна між сторонами. При цьому одна сто­рона водночас виступає продавцем майна, яке передає іншій стороні, і покупцем того майна, яке одержує в результаті договору. За договором міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу.

Мінімальна міра покарання — найнижча межа, вказана у санкції закону, за якою кваліфікуються дії особи, винної у вчиненні злочину.

Мова судочинства — конституційний принцип, згідно з яким судочинство, розгляд справ у судах України ведуться державною мовою. В судах, розташованих у місцях про­живання більшості громадян іншої націо­нальності, можуть використовуватися поряд з державною мовою їхні національні мови. Учасникам процесу, які не володіють мовою ведення судочинства, забезпечується мож­ливість виступати в судах рідною мовою і ко-

47


ристуватися послугами перекладача (ст. 19 КПК).

Монархія форма державного правлін­ня, при якій вища державна влада здійсню­ється однією особою і передається у спадок.

Моніторинг екологічний — збір, обробка, збереження та аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища з метою прогнозування змін у довкіллі, роз­робки рекомендацій для прийняття управлі­нських рішень.

Мораль — система загальних правил по­ведінки людини (соціальних норм), заснова­них на критеріях добра і зла, порядності і не­порядності, справедливості і несправедли­вості.

Мораторій — відкладення органами дер­жави платежів та інших обов'язкових дій, встановлене на певний час у зв'язку з подіями чи діяннями непереборної сили.

н

НБСЄ (Нарада з питань безпеки та співро­бітництва в Європі) — об'єднання європейсь­ких держав, метою якого є забезпечення ста­більного миру і безпеки на континенті, по­годжене вирішення проблем роззброєння та

48


співробітництва між державами. Членами НБСЄ є США та Канада.

Набуття спадщини — перехід майна після смерті громадянина (спадкоємця), якому це майно належало, до інших осіб (спадкоємців) на підставі норм спадкового права.

Нагороди (державні, громадських об'єд­нань, художньо-мистецьких організацій) — встановлені згідно з Конституцією України та чинним законодавством відзнаки для гро­мадян України та іноземних громадян за ви­датні досягнення у різноманітних галузях і сферах суспільного життя.

Надурочні роботи — вид трудової діяль­ності, що виконується понад встановлену для даної категорії працівників норму робочого часу.

Найом (майновий) — договір, за яким од­на сторона (наймодавець) зобов'язується на­дати іншій (наймачеві) майно у тимчасове ко­ристування за домовлену заздалегідь плату (ст. 759 ЦК).

Накази виборців — одна з форм здійснен­ня демократії, вираження волі та інтересів на­селення, вид безпосередньої участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, засіб зміцнення двосторонніх зв'язків депу­татів зі своїми виборцями.

49


Наклеп — поширення завідомо неправди­вих вигадок, що ганьблять іншу особу.

Наркоманія — хвороба, що характери­зується непоборною пристрастю до нарко­тиків, що спричиняють у малих дозах ейфо­рію, у великих — хворобливий наркотичний сон. При наркоманії шкідливого впливу заз­нають внутрішні органи людини, виникають неврології і психічні хвороби, розвивається соціальна деградація.

Наркотики (наркотичні речовини) — гру­па речовин різноманітного складу (рослинні і синтетичні), що здійснюють одурманюючий, паралізуючий вплив або стан ейфорії.

Недбалість злочинна — правова ситуація, за якої особа не передбачала суспільно небез­печних наслідків, хоча за обставинами спра­ви повинна була й могла їх передбачити.

Недієздатність — нездатність суб'єкта права внаслідок малого віку, душевної хво­роби чи недоумства здійснювати своїми дія­ми суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Факт недієздатності повнолітньої людини встановлюється лише рішенням суду.

Недонесення (приховування) — непові­домлення органам влади про достовірно ві­домі злочини, що готуються чи вже здійснені.

50


Недонесення про інші злочини, непередба­чені цими статтями, не є кримінально кара­ним (ст. 396 КК).

Недоторканість житла — одне з конститу­ційних особистих прав громадян, що полягає у забороні входу до житла без законної під­стави і проти волі осіб, які в ньому прожи­вають.

Недоторканість майна — одне з особистих прав громадян, яке полягає в тому, що вони не можуть бути позбавлені свого права влас­ності на належне їм майно, крім випадків, передбачених законодавством України.

Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут зброї, бойових припасів або вибухових речовин — карані законодав­ством діяння, якщо їх вчинено без відповід­ного дозволу уповноважених на це держав­них органів.

Незалежність суддів — один з кон­ституційних принципів правосуддя, що поля­гає в підпорядкуванні суддів у своїй ді­яльності виключно закону. Будь-яке втручан­ня в їх діяльність по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відпові­дальність за законом (ст. 18 КПК).

51


Незастосування покарання — звільнення особи, яка вчинила злочин, від покарання за наявності підстав, передбачених законом.

Необережність злочинна — правова ситуа­ція, коли особа, яка вчинила злочин, перед­бачала можливість настання суспільно небез­печних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвер­нення або непередбачала можливості настан­ня таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необхідна оборона — дія, що хоча й підпа­дає під ознаки злочину, але вчинена у стані, коли уникнути її було неможливо (при за­хисті інтересів держави, громадських інте­ресів, особи чи прав того, хто обороняється, або іншої людини від суспільно-небезпечного посягання) без заподіяння посягаючому на вищезазначені об'єкти шкоди, якщо при цьо­му не було допущено перевищення межі не­обхідної оборони (ст. 36 КК).

Неосудність — психічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небез­печного діяння не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу пси­хічної діяльності, недоумства чи іншого хво­робливого стану (ст. 19 ч. ІІ КК).

52


Неповнолітні — особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними (18 років).

Непокора владі — протиправна поведінка, що проявляється у відмові виконати законні вимоги представника міліції або іншої особи, якій державними органами доручено охоро­ну громадського порядку, при виконанні ними цього обов'язку.

Новелізація законодавства — внесення до законодавства нових положень, змін та до­повнень.

Норманська теорія походження Давньо­руської держави — проголошувалася німець­кими вченими (Байєр, Міллер, Шлецер), які в другій половині XVIII ст. працювали в Ро­сійській Академії наук. Головною ідеєю те­орії є твердження про те, що Давньоруська держава була утворена прибулими туди на запрошення новгородських слов'ян варягами (норманами). Між тим у слов'ян ще задовго до прибуття варягів на службу до княжих дружин існували влада, органи управління та інші політичні утворення, про що свідчать численні історичні докази.

Норма права — формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загаль­ний характер, встановлюється або санкціо-

53


нується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її орга­нізаційною, виховною та примусовою діяль­ністю.

Нормативно-правовий акт — письмовий документ правотворчого органу, який міс­тить юридичні норми.

Нормативно-правовий договір — об'єк­тивні формально обов'язкові правила пове­дінки загального характеру, які встановлені за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечуються державою.

Нотаріат — система державних органів, що здійснюють нотаріальні дії, спрямовані на підтвердження і закріплення безспірних ци­вільних прав і фактів.

Ноу-хау — правова форма обміну техніч­ними досягненнями. Полягає у передачі за угодою виробничого досвіду, виробничих таємниць, технічних знань тощо.

О

Обман — подання неправдивих відомос­тей або навмисне замовчування тих чи інших обставин, повідомлення про які, згідно з чин­ним законодавством, є обов'язковим.

Обвинувачений — особа, стосовно якої є достатньо доказів, що вказують на вчинення 54


нею злочину. На цій підставі слідчим або осо­бою, яка провадить дізнання, виноситься по­станова про притягнення цієї особи до участі у справі як обвинуваченого (ст. 131 КПК).

Обвинувальний висновок — процесуаль­ний документ, у якому слідчий підбиває під­сумок попереднього розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинуваче­них, то складається один спільний О. в. з чіт­ким визначенням ролі кожного у вчиненні злочину (ст. 223 КПК).

Об'єднання громадян — добровільне гро­мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації гро­мадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян визнається політичною партією або громадською організацією (ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян").

Об'єктивне право — нормативний регуля­тор, який є системою загальнообов'язкових, формально визначених норм, що слугують критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, тією юридичною основою, на базі якої визначається практикою наяв­ність чи відсутність у особи юридичних прав і обов'язків.

55


Обмежена (конституційна) монархія

різновид монархічної форми правління, при якій влада монарха обмежується компетен­цією інших державних органів.

Обтяжуючі обставини — чітко визначені кримінальним законом фактори, які підви­щують суспільну небезпеку злочину та особи, котра його вчинила. Наприклад: вчинення злочину особою, яка раніше скоїла якийсь злочин, заподіяння злочином тяжких на­слідків, підмова або залучення неповнолітніх до вчинення злочину, вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущання з по­терпілого, вчинення злочину особою, яка пе­ребувала у стані сп'яніння, тощо (див. ст. 67 ККУ).

Обшук — дії, що провадяться у випадку, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі й цін­ності, набуті злочинним шляхом, які мають значення для встановлення істини у справі, заховані у певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи, а також, коли він має дос­татні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховуються особи, які вчинили злочин. О. здійснюється згідно з постановою слідчого і з санкції прокурора (ст. 177 КПК).

56


Об'єкт злочину — суспільні відносини, проти яких спрямовано злочин.

Об'єкт правовідношення — певне особисте або соціальне благо, для здобуття і викорис­тання якого встановлюються взаємні юри­дичні права та обов'язки суб'єктів.

Об'єктивність розслідування — принцип кримінально-процесуального права, що по­лягає у встановленні повної істини у провад­женій справі з урахуванням усіх обставин, які викривають як звинуваченого, так і тих, що свідчать на його користь. Ніхто при цьому не вправі домагатися показань шляхом насиль­ства, погроз, а також примушувати обвину­ваченого доказувати свою невинність (ст. 22 КПК).

ООН (Організація Об'єднаних Націй — міжнародна організація, створена за ініціати­вою учасників антигітлерівської коаліції на основі добровільного об'єднання зусиль суверенних держав з метою підтримання і зміцнення міжнародного миру, безпеки, роз­витку співпраці між ними. Діє на підставі сво­го Статуту. Заснували ООН 51 держава, у т.ч. Україна. Головними органами ООН є Гене­ральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна рада, Міжнародний суд і Секре­таріат.

57


Опіка — правова форма захисту особис­тих і майнових інтересів неповнолітніх, які не досягли 15 років, та громадян, визнаних су­дом недієздатними внаслідок душевної хво­роби або недоумства.

Опікун — особа, на яку покладено безпо­середнє здійснення опіки, законний представ­ник підопічного.

Органи дізнання — державні органи, яким відповідно до чинного законодавства надано повноваження провадити оперативно-пошу­кові і в окремих випадках невідкладні слідчі дії. До них належать: міліція, органи безпеки у справах, віднесених законом до їхнього відання, командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'я­заними під час проходження ними зборів, а та­кож у справах про злочини, вчинені робітни­ками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, ус­танови), митні органи, начальники виправно-трудових установ тощо.

Організатор злочину — особа, яка органі­зувала скоєння злочину або керувала його скоєнням (ст. 27 ч. 3 КК).

58


Орган держави — складова частина апара­ту держави і структурно організований ко­лектив державних службовців (або один службовець), наділений владними повнова­женнями та необхідними засобами для вико­нання певних завдань і функцій держави.

Оскарження — встановлений процесуаль­ний порядок подання скарг учасниками про­цесу на рішення, постанови, ухвали і вироки суду.

Основні права людини — певні можли­вості людини, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах. Визначаються досягнутим економічним, духовним, соціальним рівнями розвитку люд­ства. Мають бути загальними і рівними для кожної людини.

Особисті немайнові права — цивільні пра­ва особи, об'єктом яких є блага, що позбав­лені майнового змісту, проте нерозривно по­в'язані з суб'єктом права, визнані державою та потребують правової охорони (ім'я, автор­ське ім'я, честь і гідність, життя і здоров'я, ті­лесна недоторканість тощо).

Осудність — нормальний стан психічно здорової людини, що виражається у здат­ності усвідомлювати свої дії та керувати ними (ст. 19 КК).

59


Охорона праці — система правових, соці­ально-економічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямо­ваних на збереження здоров'я і працездат­ності людини в процесі праці.

Очна ставка — одночасний допит двох, раніше допитаних, осіб, що давали істотно суперечливі показання, з метою усунення цих протиріч (ст. 172 КПК).

п

Парламент — виборчий законодавчий орган держави.

Парламентська монархія — державний лад, при якому глава держави — монарх — не може прямо впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парла­ментом і підзвітний лише йому (Великобри­танія, Данія, Швеція, Японія).

Парламентська республіка — державний лад, при якому голова держави — президент не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний виключно йому (Італія, ФРН).

Патріархальна теорія — теорія, за якою держава створилася безпосередньо з сім'ї, що розрослася, а влада глави держави — з влади батька над членами сім'ї.

60


Пеня — різновид неустойки; грошова сума, яка стягується з боржника на користь кредитора в разі невиконання або неналеж­ного виконання першим зобов'язання, зокре­ма в разі прострочки виконання договірних зобов'язань.

Переваги — особливі гарантії, що створю­ють специфічний правовий статус для конк­ретних осіб, визначених законом.

Передача на поруки — одна з форм звільнення від кримінальної відповідаль­ності, що застосовується судом, прокурором, слідчим і органом дізнання (за згодою проку­рора) за заявою громадської організації або трудового колективу, якщо злочин і особа, яка його вчинила, не становлять великої сус­пільної небезпеки (ст. 47 КК).

Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об'єднує норми й інститути, які ре­гулюють спеціальні види суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання (нормативні ука­зи Президента України; постанови і декрети Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; інструкції, вка­зівки та нормативні накази керівників держав-

61


них комітетів, відомств України й адмініст­рацій підлеглих їм підприємств, установ, організацій; загальнообов'язкові рішення місцевих Рад народних депутатів; нормативні рішення виконавчих комітетів місцевих Рад; розпорядження представників Президента).

Пільги — встановлені законодавством або іншими нормативними актами переваги, що надаються особі (або групі осіб) порівняно з іншими громадянами.

Пільги неповнолітнім — особливі права і переваги в галузі охорони праці, робочого часу, відпочинку та деяких інших умов пра­ці, що надаються особам, які не досягли 18 років.

Переконання і примус — методи держав­ного управління, які застосовуються для підтримання суспільної дисципліни, забезпе­чення і охорони законності, спрямування по­ведінки окремих громадян і колективів на дотримання встановлених у цьому суспіль­стві норм. Основним є метод переконання.

Переслідування за критику — умисне ущемлення службовою особою прав та інте­ресів громадян, що охороняються законом, пов'язане з наступним переслідуванням критикуючого. Переслідування за критичні виступи або зауваження, що містяться у скар-

62


гах, пропозиціях, заявах громадян, карається законом.

Підозрюваний — особа, затримана за пі­дозрою у скоєнні злочину; особа, стосовно якої застосовано запобіжний захід до вине­сення постанови про притягнення її як обви­нуваченого.

Підсудний — особа, яка була притягнута до участі у справі як обвинувачена після від­дання її до суду.

Повноваження власника — полягає у при­належності власникові прав володіння, кори­стування і розпорядження майном у межах, встановлених законодавством (ст. 317 ЦК).

Подвійне громадянство — перебування особи одночасно у громадянстві двох дер­жав. Перебуваючи на території однієї з дер­жав, вона повністю підпорядковується її за­конам. Законодавство України допускає под­війне громадянство на підставі двосторонніх міжнародних договорів (ст. 1 Закону "Про громадянство України").

Подія — різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб'єктів пра­вовідносин.

Позбавлення батьківських прав — позбав­лення у судовому порядку права батьків на виховання дітей.

63


Позбавлення волі — вид основного кримі­нального покарання, що полягає у приму­совій ізоляції засудженого від суспільства на вказаний у вироку суду строк, у спеціально призначених для цього виправно-трудових установах.

Позбавлення спеціального права — вид адміністративного стягнення, що полягає у позбавленні права керування транспортними засобами та права полювання на певний строк за грубі або систематичні порушення порядку користування цими правами.

Позичка — цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність або опе­ративне управління гроші або речі, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодав­цеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду якості (ст. 827 ЦК).

Позов — звернення зацікавленої або іншої уповноваженої на те особи до суду з прохан­ням про розгляд спору і захист суб'єктивних прав.

Покарання — міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які скоїли злочин. Виражається у поз­бавленні певних, належних цій особі, благ. Головною функцією покарання є виховання 64


винних, недопущення ними та іншими особа­ми протизаконних вчинків у майбутньому.

Політична влада — вироблення і прове­дення в життя політичних програм усіма су­б'єктами політичної організації суспільства, а також різними неформалізованими угрупо­ваннями.

Політична особа — особа (людина), інди­від, який бере активну участь у політичному житті суспільства.

Політична партія — добровільне об'єд­нання людей, що виражає волю певної соці­альної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснити вплив на політику держави відповідно зі своєю програмою сус­пільного розвитку.

Політичний (державний) режим — су­купність засобів, прийомів і способів реалі­зації політичної влади, яка характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, верств, соціальних груп, окремих гро­мадян у її здійсненні.

Політичні відносини — вид суспільних відносин, які складаються між суб'єктами політичної системи з приводу здійснення по­літичної влади.

Політична система — єдність усіх держав­них, громадських об'єднань і трудових ко-

65


лективів соціально-неоднорідного (зокрема класового) суспільства. П. с. (у вузькому ро­зумінні) іноді називають політичною органі­зацією суспільства.

Політичні функції — основні напрями політичної діяльності політичних суб'єктів. До них належать: а) політичне цілевизначен-ня; б) політична інтеграція суспільства; в) ре­гулювання політичної діяльності; г) забезпе­чення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Помилування — повне або часткове звіль­нення засудженого від покарання. В Україні П. здійснюється Президентом держави.

Пом'якшуючі обставини — умови, за яких у судочинстві враховуються фактори, що збільшують соціальну небезпеку злочину чи правопорушення, та особи, котрі їх вчинили. До них належать, наприклад, відвернення винним шкідливих наслідків скоєного злочи­ну, відшкодування завданої втрати чи усу­нення заподіяної шкоди тощо (ст. 66 КК).

Попередження — адміністративне стяг­нення, яке виражається в офіційній нега­тивній оцінці поведінки з боку державного органу (посадової особи) і є застереженням про недопущення протиправних діянь у май­бутньому.

66


Попереднє випробування — захід, який може бути зумовлений угодою сторін при ук­ладенні трудового договору з метою пере­вірки відповідності працівника роботі, що йому доручається, з обов'язковим застере­женням у наказі про прийняття на роботу в межах чинного законодавства.

Попереднє розслідування — регламентова­на кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання та попереднього слідства по встановленню обставин вчинення злочину і осіб, причетних до нього. П. р. є важливим засобом припинення та запобіган­ня злочинів.

Посада — визначена структурою і штат­ним розкладом первинна структурна одини­ця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Паспорт — основний державний документ встановленого зразка, що засвідчує особу громадянина. Паспорт громадянина України одержують усі громадяни держави, які досяг-ли 16 років.

Пособник — особа, яка сприяла скоєнню злочину порадами, вказівками, наданням за­собів або усуненням перешкод, а також осо­ба, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця,

67


знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом (ст. 27 ч. 5 КК).

Постійні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Права нації — певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу), не­обхідні для нормального її існування і роз­витку у конкретно-історичних умовах, об'єк­тивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, які мають бути загальними для всіх народів.

Право (об'єктивне юридичне) — система загальнообов'язкових правил фізичної пове­дінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соціально-неоднорідно­го суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою.

Право власності — система правових відно­син, які закріплюють і охороняють належність матеріальних та духовних (інтелектуальних) благ певним особам чи колективам, пе­редбачають обсяг і зміст прав власника по відношенню до належного майна або іншого блага, способи і межі здійснення цих прав.

68


Право володіння — фактичне володіння річчю, що створює для власника можливість безпосереднього впливу на неї.

Право загальносоціальне — визначена су­спільством міра можливої й обов'язкової по­ведінки, яка є регулятором соціальних від­носин.

Правова агітація — форма правового ви­ховання, яка полягає в правовому впливі на правосвідомість та настрої членів суспільства шляхом колективних та індивідуальних спів­бесід, виступів на мітингах, зібраннях, за до­помогою преси, телебачення та ін.

Правова держава — держава, в якій юри­дичними засобами реально забезпечено мак­симальне здійснення охорони та захист ос­новних прав людини.

Правова ідеологія — сукупність прин­ципів, теорій, концепцій, які формуються в результаті наукового узагальнення правово­го розвитку суспільства.

Правова культура особи — властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною, правомірною поведінкою в усіх життєвих си­туаціях.

69


Правова культура суспільства — су­купність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавст­ва, організації роботи по його дотриманню, стан законності і правопорядку. Розрізняють правову культуру суспільства і правову куль­туру окремих осіб.

Правова норма — формально обов'язкове правило фізичної поведінки, що має загаль­ний характер, встановлюється або санкціону­ється державою з метою регулювання сус­пільних відносин і забезпечується її організа­ційною, виховною та примусовою діяльністю.

Правова поведінка — суспільно визначена поведінка суб'єктів права, виявлена зовні у формі діяння або бездіяння, яка перебуває під актуальним чи потенціальним контролем свідомості, регламентована нормами права, підконтрольна державі та тягне за собою юридичні наслідки. Правова поведінка поді­ляється на правомірну та протиправну.

Правова пропаганда — цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспіль­ства високого рівня правосвідомості і право­вої культури, роз'ясненню правової політики і поширенню правових знань, ідей, іншої пра­вової інформації.

70


Правова система — система всіх юридич­них явищ, які існують у певній державі або в групі держав.

Правова сім'я — достатньо велика су­купність національних правових систем у ме­жах одного типу права, що об'єднані спіль­ністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інсти­тутів, юридичної культури та мислення, а та­кож їх правозастосування. Існують англо­саксонська, романо-німецька та мусульман­ська правові сім'ї.

Правове виховання — цілеспрямована діяльність по керівництву управлінню проце­сом підготовки членів суспільства до вико­нання правових норм, по підвищенню рівня правосвідомості та правової культури. Зміст правового самовиховання складає діяльність людей по оволодінню правовими знаннями, формуванню позитивних правових мотивів і установок, навичок правомірної поведінки. Правове виховання поділяється на правову агітацію, правову пропаганду, правове на­вчання.

Правове навчання — конкретний вид на­вчального процесу, під час перебігу якого під керівництвом досвідчених юристів члени

71


суспільства оволодівають правовими знан­нями, навичками, вмінням застосувати нор­ми права.

Правове регулювання — форма впливу на суспільні відносини, що здійснюються за до­помогою правових засобів.

Правовий звичай — санкціоноване і забез­печуване державою звичаєве правило пове­дінки загального характеру.

Правовий прецедент — об'єктивне рішен­ня органу держави з конкретної справи, яко­му надається формальна обов'язковість при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ (судових, адміністративних).

Правовий статус особи — сукупність за­кріплених у законах та інших правових актах прав, свобод і обов'язків особи, а також га­рантій, які забезпечують їх повне і безпереш­кодне здійснення, захист та поновлення.

Правові форми здійснення функцій держа­ви — специфічні засоби здійснення її діяль­ності, які тягнуть правові наслідки і за допо­могою яких здійснюються державні функції. До правових форм відносять: а) правотворчу; б) управлінську чи виконавчо-розпорядчу; в) правоохоронну.

Правозастосовний акт — індивідуально-конкретний, державно-владний припис, ви-

72


несений відповідним органом у результаті вирішення юридичної справи.

Правоздатність — закріплена у законо­давстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юри­дичні обов'язки.

Правосвідомість — система понять, по­глядів, уявлень, почуттів та дій з приводу чинного або бажаного юридичного права.

Правонаступництво — перехід прав і обо­в'язків від одного суб'єкта до іншого. П. може бути універсальним, частковим або зовсім відсутнім.

Правомірна поведінка — вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Правопорушення — протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особисті-сно або суспільно шкідливим чи небезпечним.

Правопорядок — режим упорядкованості, організованості суспільних відносин, що існує в державі за умови належного дотри­мання законності (див. ст. 30 КПК).

Правове регулювання — здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних за­собів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охоро­ни й розвитку.

73


Правові відносини — врегульовані норма­ми права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Ви­никають при настанні передбачених законом юридичних фактів.

Правоохоронні органи — система держав­них та уповноважених державою громадсь­ких формувань, основною функцією яких є боротьба зі злочинністю та іншими право­порушеннями. До складу П. о. відносять про­куратуру, органи Міністерства юстиції, внут­рішніх справ, Службу безпеки, адвокатуру, нотаріат, різні державні комісії та комітети, що здійснюють правоохоронну діяльність.

Правопорядок — стан фактичної впоряд­кованості суспільних відносин, врегульова­них правом, який виражає реальне, практич­не здійснення законності.

Правосвідомість — вид (форма) суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також настанов, які відбивають відношення людей, суспільних груп і суспільства в цілому до права, форм і методів правового регулю­вання. Розрізняється правосвідомість сус­пільна, групова, індивідуальна або теоретич­на, професійна, буденна.

74


Правосвідомість індивідуальна — сукуп­ність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта права.

Правосвідомість професійна — сукупність професійних правових знань, почуттів, емо­цій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та фор­муються в результаті професійної діяльності і навчання.

Правосуб'єктність — здатність виступати суб'єктом у правовідносинах, складається з право-, діє-, деліктоздатності.

Правоутворення — складається з процесів формування і формулювання права (право-творчість).

Формування права — процес утворення взаємодії між індивідами, які, виникаючи стихійно, є виразом об'єктивних законів сус­пільного розвитку, зумовлених соціальним, економічним і духовним устроєм суспільства.

Формулювання права — процес утворення правил, що стихійно склались у суспільстві, які перекладаються на мову нормативів, при­писів та існують у письмовій або усній юри­дичній формах.

Право юридичне — створений і забезпече­ний   суспільством   регулятор   соціальних

75


відносин, що становить систему загально­обов'язкових, формально певних приписів, які зумовлені соціально-економічним устро­єм суспільства, втілюють свободу і справед­ливість.

Правотворчість — це діяльність компе­тентних державних органів, їхніх посадових осіб або всього народу по встановленню, змі­ні чи скасуванню юридичних норм.

Президентська республіка — форма прав­ління, при якій голова держави — президент, який керує урядом, що формує сам, — у ряді випадків з наступним схваленням своїх при­значень верхньою палатою законодавчого органу (США, Аргентина, Мексика, Росія).

Презумпція невинності — правовий прин­цип, за яким щодо особи, яка підозрюється у скоєнні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством і встановленому вироком суду, що набрав чинної сили.

Предмет правового регулювання — конк­ретні вольові суспільні відносини, що регу­люються правом чи об'єктивно потребують правового впливу.

Прем'єр-міністр України — особа, яка очо­лює Кабінет Міністрів (уряд). Повноваження

76


П-м. визначаються Конституцією держави і Законом "Про Кабінет Міністрів".

Приватна власність — форма власності, за якої засоби виробництва, продукти праці, ін­ші предмети належать окремим приватним особам або їхнім групам.

Приватне право — на відміну від публіч­ного права регулює відносини, що забезпечу­ють приватні інтереси, автономію та ініціати­ву індивідуального власника. До приватного права відносять: цивільне право, сімейне пра­во, торгове право тощо.

Прийняття спадщини — дія, спрямована на набуття майна, що переходить за спадщи­ною особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом (вступ у володіння майном, подача заяви до нотаріальної контори про прийнят­тя спадщини). Такі дії мають бути здійснені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Принцип законності — верховенство зако­ну, єдність законності; реальність законності; непротиставлення законності доцільності; неминучість відповідальності за правопору­шення; зв'язок законності та культурності; зв'язок законності та справедливості.

Принципи правотворчості — основопо­ложні ідеї, відправні засади, на яких будуєть-

77


ся правотворчість. Принципами правотвор-чості є демократизм, гуманізм, сполучення національного й інтернаціонального, закон­ність, науковість.

Прогалини у праві — відсутність (неповно­та) правових норм, які регулюють суспільні відносини у межах предмета фактичного пра­вового регулювання, встановленого законо­давцем. Усуваються у процесах правотвор-чості або застосування за аналогією.

Прогул — відсутність на роботі без поваж­них причин понад три години протягом робочого дня.

Протиправна поведінка (правопорушен­ня) — суспільно небезпечна, свідомо-вольо­ва, винна поведінка суб'єктів права, яка вира­жається в діянні чи бездіяльності, суперечить нормам права, тягне за собою правові на­слідки у формі юридичної відповідальності і відновлення порушених суб'єктивних прав. Ознаки правопорушення: суспільна небезпе­ка, винуватість, протиправність, покарання. За критерієм ступеня суспільної небезпеки поділяється на злочини та проступки.

Протиправність — властивість діяння (дії або бездії), яка полягає у його формальній за­бороні юридичною нормою.

78


Професійні спілки — добровільні само­врядні громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами, за родом їхньої діяльності для захисту трудо­вих і соціально-економічних прав та інтересів членів цієї організації.

Процесуальне право — частина норм пра­вової системи, яка регулює відносини, що ви­никають при розслідуванні злочинів, роз­гляді та вирішенні кримінальних і цивільних справ.

Пряма демократія — форма здійснення влади через безпосереднє волевиявлення на­роду, певної соціальної групи.

"Психологічна" теорія права — виникла в середині XIX ст. і розвинута Л. Петражиць-ким, Тардом, Россом та ін. Вони заперечува­ли об'єктивну реальність права (сукупність правових норм) і стверджували, що право є "психічним переживанням" (почуттями чи емоціями). Представники цієї теорії стверд­жують, що можна знищити кодекси законів, але право залишається у головах людей, ос­кільки тільки у них міститься правове почут­тя чи ідея права. Право, на думку Л. Петра-жицького, це "імперативно-атрибутивна (обов'язково правочинна) емоція", яка спо­нукає одну зі сторін виконувати якусь дію, а з

79


іншого боку, надає повноваження вимагати виконання цієї дії. Предметом теорії права він вважав правові переживання, які поділя­ються на переживання офіційно-ділового (позитивного) права та інтимного права.

Публічне право — сукупність галузей пра­ва, що регулюють відносини, які забезпечу­ють загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства, одним з учасників яких є орган держави як владний суб'єкт.

Рада Безпеки ООН — один із головних органів ООН. Згідно зі Статутом цієї органі­зації на Р. Б. покладено основну відпові­дальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Лише за її рекомендацією Ге­неральна Асамблея приймає до ООН нових членів і може позбавляти за певних обставин членства. За рекомендацією Р. Б. призна­чається Генеральний секретар ООН. Кожна держава — член Р. Б. має один голос. Скла­дається з п'яти постійних і 10 непостійних членів, які обираються Генеральною Асамб­леєю на два роки.

Расизм — антинаукова соціальна доктри­на і людиноненависницька практика, спря­мована на поневолення і знищення "расово

80


неповноцінних" народів. Ідеї панування "ви­щої раси" втілювалися у життя нацистами. Р. виник на початку колоніальних експансій у XVI- XVIII ст., був теоретичним обґрунту­ванням фашизму.

Ратифікація — остаточне затвердження міжнародного договору вищим органом дер­жави. Авторитетно закріплює кінцеву згоду держави на обов'язковість для неї положень, зафіксованих у міжнародному договорі. Суп­роводжується обміном ратифікаційними гра­мотами між державами.

Реабілітація — відновлення в правах осіб, притягнутих до кримінальної чи адміністра­тивної відповідальності; іноді реабілітація стосується цілих народів. Україною прова­диться велика робота по повному відновлен­ню у всіх правах реабілітованих кримських татар, німців, греків, представників інших народів, безпідставно репресованих за часів тоталітарного режиму.

Реалізація права — здійснення приписів права у практичних діях (діяннях) суб'єктів. Форми реалізації правових норм: викорис­тання, виконання, дотримання.

Реалізація норм права — це здійснення встановлених правових норм у діяльності суб'єктів права в результаті дотримання за-

81


борон, виконання юридичних зобов'язань, використання суб'єктивних норм.

Регіональне самоврядування — система організації населення областей та районів для здійснення певних функцій самостійного управління територіями (нормотворчість, господарська діяльність, координація дій з центральними органами, вирішення еколо­гічних проблем, освіта, медицина тощо) у ме­жах, визначених загальнодержавним зако­нодавством.

Релігійна громада — місцеві добровільні об'єднання віруючих громадян для спільного задоволення своїх релігійних потреб, зареєст­ровані згідно з нормами чинного законодав­ства за наявності не менше 20 віруючих.

Республіка — форма (вид) державного правління, при якій державні колегіальні органи законодавчої влади обираються на певний строк усім населенням держави або його частиною.

Референдум — спосіб прийняття законів та вирішення найважливіших питань держав­ного життя країни, проблем місцевого само­врядування, що полягає у безпосередньому виявленні своєї волі народом держави чи ок­ремого району шляхом голосування з певних проблем політичного, економічного, куль-82


турного життя суспільства, інших актуальних питань його розвитку.

Речові докази — предмети, що за своїми ознаками свідчать про обставини, які мають значення для слідства і вирішення справи. Р. д. є предмети, які були знаряддями вчинен­ня злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цін­ності, нажиті злочинним шляхом, та інші предмети.

Реєстрація народження — запис і облік уповноваженими на це державними органа­ми запису актів громадянського стану факту народження.

Реєстрація шлюбу — запис і облік держав­ними органами запису актів громадянського стану факту одруження.

Рівноправність — юридичний, зокрема конституційний, порядок, при якому всі од­нойменні суб'єкти права, насамперед грома­дяни, мають рівні юридичні права незважаю­чи на вік, стать, расову приналежність, націо­нальність, політичні або релігійні переконан­ня, соціальний, майновий стан і т. ін.

Робочий тиждень — норма тривалості ро­бочого часу в календарному тижні, встанов­лена законодавством України.

83


Робочий час — термін, протягом якого працівники відповідно до правил внутріш­нього розпорядку зобов'язані виконувати трудові обов'язки, передбачені трудовим до­говором.

Розбій — напад з метою заволодіння дер­жавним чи колективним майном або індивіду­альним майном громадян, поєднаний з на­сильством, небезпечним для життя чи здоро­в'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК).

Розкрадання — умисне протиправне без­оплатне звернення певним способом держав­ного чи громадського майна на власні потре­би чи потреби іншої особи з корисливих мо­тивів.

Розподіл влад — встановлене Конститу­цією чітке розмежування владних компе-тенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою владами держави.

Розшук — діяльність органів слідства чи дізнання, адміністрації місць позбавлення волі, інших компетентних органів, спрямова­на на знаходження обвинувачених, які ухиля­ються від слідства і суду; засуджених, які ухи­ляються від виконання вироку або втекли з місць ув'язнення; осіб, які безвісно зникли.

84


с

Самовизначення право кожного народу самостійно вирішувати питання про спосіб і форму свого державного існування, вільно встановлювати свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний та політичний розвиток.

Самовпевненість (злочинна) — вид зло­чинної необережності, коли особа передбача­ла можливість настання суспільно небезпеч­них наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ст. 25, ч. 2 KK).

Санкція — складова частина норми права, яка на випадок її невиконання визначає захо­ди з відновлення порушеного права та пока­рання правопорушника.

Свідок — кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 68 КПК).

Свобода совісті — одна з демократичних свобод, встановлена і гарантована Конститу­цією України. Можливість громадян сповіду­вати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Конституцією України заборонено розпалювати ворожнечу й ненависть у зв'яз­ку з релігійними віруваннями.

Систематизація законодавства — впоряд­кування законодавства, зведення його до пев-

85


ної внутрішньоузгодженої системи. Не­обхідність С. з. зумовлена тим, що чинне за­конодавство складається з багатьох право­вих актів, виданих у різний час, різними орга­нами, на різних підставах.

Система законодавства — цілісна су­купність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, яка являє собою зовнішній вираз системи права. Структура системи законодавства — це її будова, яка зу­мовлена правом, інтересами держави та по­требами практики правового регулювання. Види структур системи законодавства: 1) га­лузева — нормативно-правовий процес, нор­мативно-правовий акт, інститут, підгалузь, галузь; 2) субординаційна — закон, указ, по­станова, наказ, тощо; 3) федеративна — зако­нодавство федеральне, законодавство суб'єк­тів федерації.

Систематизація нормативних актів — ді­яльність по впорядкуванню і вдосконаленню нормативних актів, приведенню їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів або їх збірників. Види С. н. а.: кодифікація, інкорпорація.

Система права — система усіх чинних юридичних норм певної держави. Структура С. п. виражається в єдності всіх юридичних

86


норм та їх розподілі за галузями та інститута­ми права.

Система юридичних наук — 1) загальноте­оретичні та історичні науки (теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень); 2) галузеві науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право, цивільно-процесуальне право та ін.); 3) між­галузеві науки (прокурорський нагляд, суд і судочинство, економічне право та ін.); 5) спе­ціальні прикладні науки (криміналістика, су­дова медицина, судова психіатрія та ін.).

Сімейне право — галузь, норми якої регу­люють особисті і майнові відносини, що ви­пливають із шлюбу та належності до сім'ї.

Скарга — звернення в усній чи письмовій формі до офіційного органу чи службової особи з приводу порушень інтересів грома­дян, що охороняються законом.

Склад правовідносин — а) зміст правовід­носин; б) суб'єкти права; в) об'єкти права.

Складна держава — держава, до складу якої входять інші державні утворення з тим чи іншим рівнем самостійності. Розрізняють такі види складних держав: а) федерація; б) конфедерація; в) імперія.

87


Скорочений робочий час — встановлена законом норма робочого часу з метою охо­рони праці окремих категорій працівників без зменшення заробітної плати.

Слідчий — посадова особа органів проку­ратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, призначена у встановленому законом поряд­ку і наділена функцією провадження попе­реднього розслідування (ст. 32 КПК).

Слідчі дії — частина процесуальних дій, пов'язана з виявленням, фіксацією та пере­віркою доказів у кримінальній справі. Закон передбачає проведення таких дій: допит свідка, потерпілого; очна ставка; ексгумація трупа; обслідування; пред'явлення для впі­знання; призначення експертизи; прослухову-вання і запис телефонних та інших перего­ворів.

Слово про Закон і Благодать — видатна па­м'ятка суспільної думки XI ст., в якій роз­глядалися проблеми релігійного і світського життя, проголошувалася необхідність бороть­би за єдність і незалежність Київської держави та самостійність православної церкви. Виго­лошене 1050 р. митрополитом Ілларіоном з нагоди освячення Софійського Собору.

Соціальна неоднорідність — наявність пев­ного розшарування у суспільстві (етнічно-на-

88


ціонального, класового, професійного та ін.), при якому рівні його частини посідають не­однакове взаємне становище, зокрема щодо наявності у своєму розпорядженні державної влади, за допомогою якої здійснюються пере­важно відповідні інтереси.

Соціальні норми — зумовлені об'єктивни­ми закономірностями правила фізичної пове­дінки (діяльності), які мають загальний ха­рактер, виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються різнома­нітними засобами соціального впливу С. н. класифікують: за джерелом і способом утво­рення — моральні, юридичні (правові), корпо­ративні (норми громадських об'єднань); за сфе­рою суспільних відносин, що ними регулюють­ся, — економічні, політичні, сімейні та ін.

"Соціологічна юриспруденція" — теорія, що виникла на початку ХХ ст., на противагу позитивізму. Вона звертається до умов функ­ціонування дії права, до процесу його реалі­зації. Засновники цієї теорії Є.Ерліх, Г.Кан-торович бачили вихідну точку права не в за­конодавстві, а у самому суспільстві, де воно створюється. На відміну від формальної дог­матики, вони закликали досліджувати право емпірично, як реальність, у взаємодії з інши­ми явищами. Звідси широке використання

89


ними етики, історії, психології, сфери суспіль­ного життя.

Способи тлумачення 1. Мовне (грама­тичне) т. — з'ясування змісту правової нор­ми шляхом досліду її словесного формулю­вання, на підставі семантичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовоз­навства. 2. Логічне т. — з'ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього ви­користання законів та правил формальної логіки. 3. Систематичне т. — з'ясування за­лежно від місця, яке посідає норма в інформа­тивному акті, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права. 4. Історико-політичне т. — з'ясування суті правової норми на основі дослідження її прийняття. 5. Теологічне (цільове) т. — вира­жається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети. 6. Спеціально-юридичне т. — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію поняття, конструкції, з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

Спадкове право — інститут цивільного права, сукупність правових норм, що вста­новлюють порядок переходу прав і обов'яз­ків померлого за правом спадкування.

Співучасть — умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Співучас-

90


никами поряд з виконавцем вважаються: ор­ганізатори, підбурювачі, посібники (ст. 26 КК).

Спільний злочинний результат — злочинні наслідки, спричинені спільною діяльністю всіх співучасників злочину.

Соціальне страхування — встановлена державою система матеріального забезпечен­ня трудящих у старості, в разі тимчасової не­працездатності, інвалідності, втрати году­вальника та в інших випадках, передбачених законом.

Стадії правозастосування: 1) аналіз фак­тичних обставин юридичної справи; 2) вибір, аналіз, тлумачення правової норми; 3) вине­сення рішення.

Статус депутата — визначене законодав­ством правове становище обраних народом депутатів представницьких органів. Збері­гається протягом відповідного строку дії де­путатського мандату.

Страхування — сукупність заходів по створенню особливого грошового страхово­го фонду за рахунок внесків його учасників. Із коштів фонду спеціалізована страхова ор­ганізація здійснює відшкодування матеріаль­них засобів, а також виплату інших грошових сум, спрямованих на відшкодування збитків,

91


спричинених дією стихійних сил природи, не­щасними випадками або за інших обставин.

Структура норми права — її внутрішня бу­дова, сукупність елементів (гіпотези, диспо­зиції, санкції).

Стягнення — примусовий захід, міра відповідальності, яка застосовується як пра­вило за вчинення правопорушення з метою покарання і виховання особи, яка його вчи­нила, і з метою загального попередження правопорушень.

Суб'єкт злочину — фізична особа, яка на момент скоєння нею злочину досягла вста­новленого законом віку і була осудною.

Суб'єкт права — фізична або юридична особа, поведінка якої регулюється нормами права за наявності у неї ознак правоздатності та дієздатності.

Суб'єктивний юридичний обов'язок — за­кріплена в юридичних нормах необхідність певної поведінки особи, спрямованої на здій­снення відповідного соціального зобов'язання.

Суб'єктивне юридичне право — закріплена в юридичних нормах можливість певної по­ведінки особи, спрямованої на здійснення прав людини.

Суверенітет державний — незалежність держави, що полягає в її праві самостійно 92


вирішувати всі внутрішні і зовнішні полі­тичні проблеми без втручання інших держав, організацій, осіб. С. — одна з головних ознак державності.

Суверенітет народний — повновладдя на­роду, який здійснює свою невід'ємну і непо­дільну владу самостійно і незалежно від ін­ших соціальних сил.

Суверенітет національний — реальна спро­можність нації визначати зміст і характер сво­го політичного, економічного і культурного життя та забезпечувати своє самовизначення аж до утворення незалежної держави.

Суддя — посадова особа (голова, заступ­ник голови і суддя відповідно: Верховного Суду України, Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастополь­ського міських, міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окружного), війсь­кового судів, народний засідатель), обрана у встановленому законодавством порядку до складу судового органу. Підпорядковується тільки закону (ст. 32 КПК).

Судова процедура — встановлений зако­ном порядок, відповідно до якого у процесі судочинства послідовно здійснюються певні дії, обговорюються та вирішуються судові справи.

93


Судовий виконавець — службова особа, яка провадить примусове виконання рішень та постанов суду в цивільних справах, ви­років, ухвал та постанов суду в кримінальних справах, у частині майнових стягнень, а та­кож постанови інших органів, що підлягають виконанню.

Судочинство — порядок судового розгля­ду кримінальних, цивільних та адміністра­тивних справ. Розрізняють відповідно кримі­нальне, цивільне та адміністративне судо­чинство. Окремо виділяється конституційне судочинство — визнання нечинними законів, які не відповідають Конституції, спеціальним судовим органом.

Суспільна небезпека — в кримінальному праві об'єктивна ознака злочину, яка вира­жає його істотну шкідливість для особи, громадських об'єднань, спільностей, суспіль­ства, завдання ним суттєвої шкоди суспільним відносинам та їх різноманітним учасникам.

Суспільна правосвідомість — складається з правової ідеології, правової психології, до­мінуючих мотивів та настанов правової пове­дінки.

Суспільний порядок — порядок, що реаль­но склався у суспільстві в результаті здійснен-

94


ня соціальних норм, при якому поведінка учасників відносин є суспільно корисною.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень — конституційне право кожного громадянина, що полягає у забороні будь-кому без згоди самого грома­дянина ознайомлюватися з його листуван­ням, телеграфними повідомленнями, прослу-ховувати телефонні розмови і розголошувати їхній зміст (ст. 163 КК).

Таємниця судової наради — у процесуаль­ному праві важлива умова постановлення за­конного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення чи вироку, гарантія прин­ципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону (ст. 322 КПК).

Тарифна ставка — розмір оплати праці, яку встановлено за одиницю робочого часу (годину, день, місяць) залежно від кваліфіка­ційного розряду.

Теологічна теорія походження держави теорія, за якою держава створена Богом, а монарх — втілення Бога на землі. Таким чи­ном, державна влада недоторкана, вічна і за­лежить лише від релігійної влади. Піддані ма­ють скоритись і слухатись намісника Бога.

95


Теорія держави загального добробуту

теорія, за якою держава є виразником інте­ресів усіх верств населення і: 1) здійснює сприятливий вплив на приватний сектор шляхом регулювання і контролю — політику цін, податків, інвестицій, держзамовлень, кредитної політики і т. ін.; 2) провадить полі­тику "повної зайнятості" і попередження еко­номічних криз за допомогою системи плану­вання і прогнозування; 3) здійснює політику соціальних послуг — соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу по безро­біттю, хворобі і старості, допомогу матерям, доплати на сім'ю і т. ін., за рахунок чого до­сягається високий життєвий рівень населен­ня. Таким чином, створення змішаної еконо­міки, активна роль держави і політика соці­альних послуг — усе це складає державу за­гального добробуту.

Теорія еліт — теорія, за якою політика є сферою боротьби двох протилежних кла­сів — пануючої меншини (еліта) і підпоряд­кованої більшості народу. Народні маси "не­компетентні", стають об'єктом маніпуляцій з боку демагогів і прокладають шлях диктату­рі (соціалізму або фашизму). Політичне жит­тя — це боротьба і зміна, "циркуляція" еліт. У суспільстві завжди править еліта. Вона

96


створюється в трьох сферах: політичній, еко­номічній, інтелектуальній, шляхом виділення індивідів, які здобули найбільших успіхів. Будь-яка еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, втрачає свої якості, творчу енер­гію і вступає в конфлікт з новою елітою. "Цир­куляція" здійснюється шляхом переворотів.

Теорія насильства — теорія, за якою дер­жава виникає в результаті підкорення одного племені іншим (сильним — кволого). Для за-кабалення і створюється апарат примусу — держава. Це насилля і відповідна підпорядко­ваність володарям підлеглих є основою ви­никнення економічного панування. В резуль­таті завоювання племена перетворюються на касти, стани, класи.

Теорія нормативізму — один із напрямів сучасного юридичного позитивізму. Творець Г. Кельзен (1881-1973) називав своє вчення "чистою" теорією права. Поділяючи сфери пізнання на сферу суттєвого і сферу необхід­ного, він відносив право до сфери необхідно­го, яка ніяк не зв'язана зі світом буття, не за­лежить від дійсності, існує сама по собі як ло­гічна конструкція, що перебуває в соціальній і політичній порожнечі. Сила права і його джерело у самому праві. Спільним джерелом правових норм є бездоганно сформульована

97


людською свідомістю основна норма. За її допомогою право створює ієрархічний поря­док, при якому нижчі норми утворюються з вищих. Вищий ступінь права—Конституція — бере свою обов'язковість в основній нормі. Нижчий ступінь утворюють так звані індив­ідуальні норми, створені судом і органами управління стосовно окремих правових си­туацій.

Теорія плюралістичної демократії — тео­рія, за якою сучасне суспільство є сукупністю соціальних верств, що виникають внаслідок спільності тих чи інших інтересів. Для їх ви­явлення і вираження створюються чисельні суспільні організації. Всі вони намагаються здійснити свої інтереси шляхом тиску на по­літичну владу. Таким чином, усі соціальні верстви через свої організації беруть реальну участь у здійсненні влади. Завдання держави полягає в тому, щоб правильно координува­ти і погоджувати зусилля всіх об'єднань.

Теорія "природного права" — найбільшого розвитку і поширення набула у XVII-XVIII ст. напередодні буржуазних революцій. Заснов­ники школи природного права — Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо, І. Кант та ін. — ствер­джували, що поряд з позитивним правом, створеним державою, існує "природне пра-

98


во", притаманне людині від природи. Кла­сичне визначення суті природного права дав Вольтер: "Природними законами я називаю такі закони, які природа вказує людям в усі часи для підтримки справедливості. Це вод­ночас закони, які відповідають людським інтересам і розуму". Кожний закон, створе­ний людьми, на думку прихильників цієї те­орії, містить властивості права саме у тому ступені, в якому він походить із закону приро­ди; якщо ж він суперечить природному зако­ну, то стає всього лише його перекрученням.

Територіальна цілісність — один із най­важливіших принципів міжнародного права, закріплений Статутом ООН. Порушення те­риторіальної цілісності держави або посяган­ня на неї є протиправною дією, яка надає дер­жаві в цьому випадку беззастережне право на захист усіма доступними засобами.

Техніка безпеки — система технічних за­ходів, що гарантують безпеку праці і охоро­няють працівників від ушкоджень (травм) і шкідливої дії виробничих процесів.

Тимчасові функції держави — напрями діяльності держави тільки на конкретному етапі її розвитку.

Тип держави — система суттєвих рис, при­таманних усім державам, економічною осно-

99


вою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціально-змістовну (зокре­ма класову) сутність і соціальне призначення держави.

Тип права — сукупність суттєвих рис, при­таманних усім правовим системам, які спира­ються на певний тип виробничих відносин і відповідний тип держави та виражають со­ціальну сутність та спрямованість правового регулювання.

Тип правового регулювання — юридичний режим, загальний порядок регулювання, що складається у певній сфері суспільних відно­син. Розрізняють загальнодозволяючий і за-гальнозабороняючий типи регулювання.

Типологія держав — науковий поділ усіх держав, що існували в історії людства та існу­ють нині, на певні групи, що дає змогу роз­крити їх соціальну сутність, тобто встанови­ти, волю якої частини соціально неоднорід­ного суспільства виражають держава або група держав.

Тілесні ушкодження — протиправне, умисне чи необережне заподіяння шкоди здо­ров'ю, яке виразилося в порушенні анатоміч­ної цілісності чи фізіологічних функцій орга­нізму людини.

100


Товарний знак — позначення, за яким то­вари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Тлумачення правових норм — діяльність по з'ясуванню чи роз'ясненню (інтерпретації) їх змісту з метою правильного застосування і реалізації.

Тлумачення за обсягом 1) адекватне (буквальне) — тлумачення, при якому зміст і письмовий виклад закону співпадають; 2) об­межувальне — тлумачення, при якому зміст норми права вужчий за буквальне значення; 3) поширювальне (розширене) — тлумачення, при якому зміст норми ширший за його бук­вальне значення.

Тлумачення за суб'єктом: 1) офіційне тлумачення, яке вироблене уповноваженим на те органом і є обов'язковим; (автентичне, яке здійснюється органом, що ухвалив норму права; легальне — здійснюване органом, який не видавав норми, але законодавчо на­ділений правом тлумачення); 2) неофіційне тлумачення, яке не має юридичної сили (док-тринальне) і застосовується в наукових пра­цях юристів; професійне, яке застосовується юристами, для яких роз'яснення змісту норми права є професійним обов'язком; буденне,

101


яке застосовується людьми, котрі не мають спеціальних юридичних знань.

Тлумачення за сферою дії — 1) казуальне призначене для розгляду конкретного випад­ку; 2) нормативне — призначене для розгляду всіх справ, які вирішуються на підставі норми.

Тоталітарний режим — режим, за якого державна влада здійснюється шляхом обме­ження або порушення основних прав люди­ни, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; зосередження неконтро-льованої населенням державної влади в ру­ках правлячої верхівки або однієї особи.

Третейський суд — форма недержавного суду, який вільно обирають сторони спору, конфлікту для розгляду конкретних справ.

Трудова дисципліна — сукупність право­вих норм, які встановлені на підприємстві, в установі або організації та обов'язкові для всіх учасників трудового процесу.

Трудове право — галузь права, що регу­лює суспільні відносини, які виникли у зв'яз­ку з використанням найманої праці грома­дян, державних, колективних, кооперативних та громадських організацій.

Трудові відносини — врегульовані законо­давством, а також колективними трудовими

102


договорами відносини, що виникають у зв'язку з трудовим процесом у суспільному виробництві.

Трудовий договір — угода між працівни­ком і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, підпорядковуватися внутрішньому трудово­му розпорядку, а власник зобов'язується ви­плачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для ви­конання роботи, передбачені законодав­ством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий колектив — політико-економіч-не об'єднання всіх працівників для спільної трудової діяльності на державних, громадсь­ких, приватних підприємствах, в установах, організаціях та інших кооперативних об'єд­наннях.

Трудові спори — суперечності, що виника­ють між працівниками, з одного боку, та влас­ником або уповноваженим ним органом — з іншого, з питань, пов'язаних із застосуван­ням трудового законодавства або встанов­ленням умов праці.

103


Угода (правочин) — волевиявлення двох і більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав і обов'язків.

Угон транспортних засобів — заволодіння і рух на чужому чи не ввіреному особі авто­мобілі (всіх видів), мотоциклі, тракторі або іншій самохідній машині без мети її викра­дення.

Умисел — одна з форм вини, що полягає в усвідомленні правопорушником протиправ­ного характеру та наслідків свого діяння, за наявності бажання або свідомого допущення їх настання. Розрізняють відповідно два види У. — прямий і непрямий (ст. 24 КК).

Умовне засудження — призначення судом покарання, у випадку, коли воно у вигляді позбавлення волі (при врахуванні судом усіх обставин справи) є недоцільним, як умов­ного. У цьому разі суд постановляє не вико­нувати вирок, якщо протягом визначеного випробувального строку засуджений не скоїть нового злочину і зразковою поведін­кою та чесною працею виправдає виявлену йому довіру (ст. 75-79 KK). 104


Унітарна (проста) держава — проста за своїм устроєм держава, яка не має у своєму складі самостійних державних утворень, а має тільки адміністративно-територіальний поділ. У. д. може включати автономії (на­приклад в Україні — Республіка Крим).

Уряд України — найвищий орган держав­ної виконавчої влади.

Усиновлення (удочеріння) — юридичний акт, в силу якого вирішується питання про громадянство дитини. Між усиновленою ди­тиною і особою, яка прийняла її на вихо­вання, встановлюються правові особисті майнові відносини, які існують між батьками і дітьми.

Утриманці — особи, які перебувають на повному утриманні іншої особи або одержу­ють від неї допомогу, що є постійним і основ­ним джерелом їхнього існування.

Ухвала судова — акт застосування норм процесуального права, спрямований на виник­нення процесу, його розвиток і закінчення; ви­носиться судом колегіально (ст. 32, п. 3 КПК).

Ухилення від військової служби — війсь­ковий злочин, який полягає у порушенні кон­ституційного обов'язку громадянина Украї­ни нести військову службу (самовільна від­лучка, самовільне залишення військової час-

105


тини, дезертирство тощо). Підлягає розгляду за кримінальним законодавством.

Учасники процесу — 1) учасники процесу­альних правовідносин, що виникають у зв'яз­ку з провадженням у цивільній справі; 2) фізичні та юридичні особи, які захищають при провадженні в кримінальній справі свої інтереси або інтереси і права осіб, яких вони представляють, і наділені для цього відповід­ними процесуальними можливостями.

Ф

Федерація — складна за устроєм держава, яка складається з рівноправних одиниць (рес­публік, земель, країв тощо), однак має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодав­ство тощо. Водночас кожна складова части­на федерації має й свої законодавчі, вико­навчі, судові органи. Влада суб'єктів феде­рації обмежена тими правами, що належать федерації в цілому.

Фізична особа — окрема людина як су­б'єкт права.

Фіктивний шлюб — зареєстрований без наміру створити сім'ю правовий акт, внаслі­док укладення якого в осіб, що перебувають у шлюбі, не виникає ніяких прав і обов'язків подружжя.

106


Форма держави — спосіб (порядок) орга­нізації і здійснення державної влади.

Форма правління — структура і правове положення вищих органів державної влади та встановлений порядок їхніх взаємовідно­син. Визначальною ознакою Ф. п. є правовий статус глави держави. Види Ф. п.: президент­ська республіка, парламентська республіка, напівпрезидентська республіка, парламентсь­ка монархія, дуалістична монархія, абсолют­на монархія.

Форми (зовнішні) права — спосіб прояву матеріального закріплення юридичних норм, який засвідчує загальну обов'язковість ос­танніх. Розрізняють такі Ф. (з.) п.: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правова угода, нормативно-правовий акт.

Форми здійснення функцій держави спеціальні способи її діяльності, за допомо­гою яких реалізуються державні функції. На­звані форми поділяють на правові і неправові (організаційні).

Форми (джерела) права — офіційні спосо­би виразу (установлення або санкціонування) норм права та їх юридичного оформлення (нормативно-правові акти, нормативно-пра­вові договори, правові прецеденти, правові звичаї).

107


Форма територіального устрою — націо­нально-територіальна, адміністративно-те­риторіальна організація державної влади, яка включає співвідношення частки держави та її органів між собою і з державою в цілому. Види Ф.т.у.: 1) проста (унітарна); 2) складна (федеративна).

Функції держави — основні напрями діяльності держави, які розкривають її соці­альну сутність і призначення в суспільстві.

Функції права — основні напрями впливу правового регулювання на людину і суспіль­ство.

Функції юридичної науки 1) інтерпрета-ційна (пізнання державно-правової дійсності); 2) евристична (відкриття нових закономірнос­тей, що виникають у процесі розвитку предме­та дослідження, наприклад, держави та пра­ва); 3) методологічна — базується на тому за­гальному положенні, що метод — це теорія, звернена до практики дослідження; 4) політич­на функція юридичних наук — розробка прин­ципів перетворення держави та права, їх уста­нов та інститутів на основі пізнання об'єктив­них закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвит­ку держави та права, державного апарату та законодавства; 5) ідеологічна — полягає у

108


світоглядному боці науки, у діалектно-матері­алістичному тлумаченні держави та права; 6) прогностична — визначає тенденції в розвитку явищ, які вивчаються відповідно з об'єктивни­ми законами їх розвитку.

Хабарництво — у кримінальному праві поняття, що охоплюють певні види злочинів: одержання хабара, посередництво у хабар­ництві, давання хабара тощо. Поняття X. по­в'язане з діями службової особи, яка, одер­жавши хабар, здійснює або не здійснює на­міри хабарника.

Халатність — невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службо­вих обов'язків через недбале або несумлінне ставлення, що завдало істотної шкоди дер­жавним чи громадським інтересам або пра­вам та інтересам інших осіб, права яких охо­роняються законом.

Холодна зброя — предмет, спеціально ви­готовлений для нанесення тілесних пошкод­жень і призначений для нападу та активного захисту в рукопашному бою.

Хуліганство — умисні дії, що грубо пору­шують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства (ст. 296 КК).

109


ц

Цивільне право — галузь права, норми якої регулюють майнові і пов'язані з ними немайнові особисті відносини.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, та інші особи і передбача­ють, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають з цих документів, або в інший спосіб.

Цінність права — властивість права висту­пати як соціальне благо, що приносить ко­ристь суспільству й особі шляхом упорядку­вання (урегулювання) найважливіших для їх існування та взаємодії відносин.

Час відпочинку — час, протягом якого працівники вільні від обов'язку працювати і вправі використовувати його на свій розсуд.

Червона книга України — основний доку­мент, який вміщує перелік рідкісних та зника­ючих видів рослин і тварин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їхню охорону, відтворення і

ПО


раціональне використання. Урядом України затверджено положення "Про Червону книгу України".

Черговість спадкоємництва — встановлене законом положення про визначений порядок послідовності, за якою настає спадковість (гл. 84 ЦК).

Честь і гідність громадян — особисті, не­від'ємні від особи немайнові блага, що охо­роняються як цивільним, так і кримінальним правом. Честь — це певна соціальна оцінка громадянина, об'єктивне суспільне ставлення до нього, яке утворює його моральну і ділову репутацію. Гідність — усвідомлення особою своїх якостей, здібностей, світогляду і суспі­льного значення.

Члени сім'ї — подружжя, діти, батьки, а також інші особи, які постійно проживають з ними і ведуть спільне господарство.

ш

Шахрайство — заволодіння державним, колективним чи індивідуальним майном гро­мадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Шкідливі умови праці — комплекс фак­торів, що негативно впливають на здоров'я працівника на його робочому місці.

111


Шкода майну — знищення або зменшення майнового блага, яке охороняється законом, що спричинило для потерпілого певні не­вигідні матеріальні наслідки (збитки).

Шлюб — добровільний, рівноправний, ук­ладений в порядку, встановленому законом, союз жінки і чоловіка, спрямований на ство­рення сім'ї.

Штраф — 1) різновид неустойки, що вста­новлюється законом або договором за неви­конання його окремих умов у визначеній гро­шовій сумі; 2) платіж за невиконання зобов'я­зань за договором; 3) вид кримінального по­карання; 4) вид адміністративного стягнення.

ю

Юридична відповідальність — закріпле­ний у законодавстві і забезпечуваний держа­вою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Юридична допомога — сукупність заходів із надання правових послуг юридичним та фізичним особам. Має на меті правильну їх юридичну орієнтацію у різноманітних право­вих ситуаціях. Відповідно до законодавства України надання Ю. д. покладено на адво­катів, які працюють у складі колегій чи інди-

112


відуально. Крім того, у різних галузях госпо­дарства та управління діє розгалужена мере­жа юридичних служб.

Юридична консультація — структурний підрозділ обласної колегії адвокатів, що створюється президією колегії для проведен­ня роботи по наданню юридичної допомоги населенню і організаціям.

Юридична особа — організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені на­бувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповіда­чем у суді, арбітражі або у третейському суді.

Юридичні факти — передбачені законом обставини, які є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Ю. ф. поділяються на дії (правомірні й неправомір­ні) та події.

Юридичний позитивізм — виник на почат­ку ХХ ст. Основними представниками цього напряму були Д. Остін, К. Бергбом, А. Єсмев, в Росії—Коркунов, Г. Ф. Шершеневич. Юри­дичний позитивізм заперечував, що право обумовлене відповідним базисом. Юридичні норми розглядають у цілому як продукт діяльності держави, як систему загальнообо­в'язкових норм, запроваджених державою, що ототожнюється із законом, запровадженим

113


державною верховною владою, яка за своїм бажанням творить права громадян. Заперечу­ючи можливість пізнати природу права, роз­глядаючи саму його форму ізольовано від змісту, позитивісти вбачали завдання теорії права в простому описанні, тлумаченні, систе­матизації норм права, їх зовнішньому аналізі.

Юрисдикція — компетенція давати право­ву оцінку фактам, розв'язувати правові пи­тання, спори про право. Розрізняють Ю. су­дову й адміністративну. Виключною Ю. суду є розгляд кримінальних справ, а цивільні справи розглядають суд, арбітраж, третейські суди тощо.

Юстиція — сукупність судових установ, їхня діяльність по здійсненню правосуддя, а також широковживаний термін, що означає судове відомство.

Я

Явка з повинною — добровільне звернен­ня особи, яка скоїла злочин, до органів ді­знання, слідства прокуратури чи до суду із заявою про скоєний злочин.

114


Література:

1. Правознавство (Терміни. Афоризми. При­
слів'я)    /    Упоряд.:     П. М. Рабінович,
В. І. Ваксман. — Львів, 1995.

2.     Словник термінів і визначень з курсу "За­
гальна теорія держави і права". Учбовий
посібник для слухачів. — К.: Укр. акад.
внутр. справ,1993.

3.     Котюк В. О. Основи держави і права. —
К.: Атіка, 2001.

115


Длянотаток


Длянотаток


Длянотаток


Длянотаток


Law dictionary as an educational manual is composed in the help to the students of law departments for the best mastering of the most useful law terms in state and law general fundamentals. The content of main scientific notions and law categories, i.e. notion apparatus that is worked up by sectoral law sciences in the sphere of state and law general theory is discovered in the dictionary.

For convenience all notions and categories are given in the alphabet order.

Марчук Віталій Петрович СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

Marchuk, Vitaliy MINI-DICTIONARY OF LAW TERMS

Редактор Л. В. Логвиненко

Коректор Г. П. Васьківська

Комп'ютерне верстання Г. М. Перечинська

Оформлення обкладинки О. О. Стеценко

Підп. до друку 08.12.03. Формат 60×841/32.

Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 3,49

Обл.-вид. арк. 3,25. Тираж 3000 пр. Зам. № 65

Міжрегіональна Академія

управління персоналом (МАУП)

03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи ДК№ 8 від 23.02.2000

Поліграфічний центр УТОГ 03038 Київ-38, вул. Нововокзальна, 8

Свідоцтво КІ№ 35 від 02.08.02