Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

МАУП

/. /. Шостенко, О. І. Шостенко

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Київ 2003


ББК 67я2я73 Ш79

Рецензенти:   Р. А. Калюжний, д-р юрид. наук, проф. М. І. Неліп, канд. юрид. наук

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 8 від 28.11.02)

Шостенко 1.1., Шостенко О. І.

ТТТ79       Російсько-український термінологічний словник з історії держави і права. — К.: МАУП, 2003. — 64 с

ISBN 966-608-244-6

Термінологічний словник з історії держави і права зіставляє терміни, по­нятійні словосполучення та дефініції, які вживаються під час вивчення пам'я­ток права, написаних як російською, так і українською мовами. Він допоможе глибше засвоїти історію держави і права України та зарубіжних країн, підви­щити загальний рівень культури мови.

Для студентів, магістрів та викладачів вищих навчальних закладів освіти, для всіх, хто цікавиться цією проблемою.

ББК 67я2я73

© 1.1. Шостенко, О. І. Шостенко, 2003
© Міжрегіональна Академія
ISBN 966-608-244-6                                       управління персоналом (МАУП), 2003


ПЕРЕДМОВА

Нині Україна прагне до національно-культурного відродження. Мільйони співвітчизників усвідомлюють необхідність пізнати істо­рію країни, де активно формуються нові суспільно-економічні відносини, нові структури влади й економічної організації суспіль­ства.

Все це, і не тільки це, зумовлює значні зміни в системі чинного законодавства та регулюванні відносин, що потребує зокрема по­дальшого впорядкування й унормування української правничої термінології. Особливо ж у зв'язку з розширенням сфери функціону­вання української мови, яка набула статусу державної.

"Російсько-український термінологічний словник з історії держа­ви і права" автори задумали як довідник, коли необхідно відтвори­ти українською мовою історико-правові терміни, термінологічні словосполучення й уживані в юридичному обігові слова російської мови.

У словникові — близько тисячі російських термінів й утворених на їх основі термінологічних словосполучень. До них наведено ук­раїнські відповідники, що зустрічаються при вивченні "Історії дер­жави і права України", "Історії держави і права зарубіжних країн", "Загальної історії", "Історії України" та інших навчальних дис­циплін. Особливо ж слід наголосити, що реєстр словника охоплює переважно маловживану російську лексику, юридичні терміни, про­сторіччя, архаїзми, діалектизми, дефініції та ін. У словнику — фра­зеологічні звороти й словосполучення, вживані в історико-правовій літературі, пам'ятках права.

До словника увійшли:

• застарілі слова, уже не вживані, але необхідні для розуміння історико-правової дійсності й текстів пам'яток права;


   спеціальні терміни та професіоналізми, необхідні для фахівців
юристів-істориків (істориків права).

До словника не ввійшли:

       похідні граматичні розряди слів, що закономірно й природно
утворюються в українській мові. А саме: дієприкметники і дієпри­
слівники, а також прислівники, утворені від прикметників, що не
відрізняються своїм коренем од відповідного прикметника україн­
ською мовою;

       слова із суфіксами суб'єктивної оцінки (зменшувальні, збіль­
шувальні, пестливі, зневажливі);

       не однаково повно відображено слова різних граматичних ка­
тегорій. Досить обмежено — дієприкметники, віддієслівні іменники,
зменшувальні та збільшувальні форми слів, а також дієслова, що
вказують на повторність дії або на її початок;

       власні імена, географічні назви, абревіатури до словника (за
деяким винятком).

Слова в словникові подаються за алфавітом. Перше, умовно виз­начене слово (ним може бути будь-яка частина мови), подається по­вністю.

До російських слів і словосполучень, термінів укладачі прагнули віднайти українські відповідники. Описовий переклад застосовуєть­ся лише в тих випадках, коли російське слово не має адекватного відповідника в українській мові.

Близькі за значенням українські відповідники відокремлюються комою, віддаленіші — крапкою з комою.

Об'єднані в гніздах російські слова, а також їх українські відпо­відники подаються у словнику в називному відмінку.

При доборі реєстру й опрацюванні словникових статей викорис­тано галузеві, універсальні та енциклопедичні словники — як російські, так і українські.

Це одна з перших спроб явити словник такого характеру, через те автори не претендують на його вичерпність і з вдячністю сприй­муть зауваження й пропозиції до наступних видань.


абие абіє (приел.) — водночас, тоді ж, миттєво.

абсбургское исповедание абебурзьке віросповідання — лютеранство.

а буде а буде (спол.) — якщо, в разі потреби, на випадок чого-небудь.

абшид абшид (ім., чол., одн.) — 1) відставка, документ про відстав­ку; 2) відпустка, звільнення.

авантаж авантаж (ім., чол., одн.) [фр. avantage] — користь, перевага, сприятливе враження.

авизо авізо (ім., ср., одн.) — лист від того, хто подає вексель, до того, хто його отримує.

Авирон, Дафан Авірон, Дафан — біблійні персонажі. агарянин агарянин (ім., чол., одн.) — мусульманин. агранники агранники (ім., мн.) — музики. алтын алтин (ім., чол., одн.) — 6 грошей, або 3 копійки.

анафема анафема (ім., ж., одн.) — відлучення від церкви, найвище дисциплінарне стягнення за канонічним правом.

а не джи (дюжи) ся будуть а не дюжи ся будуть — і якщо не будуть у змозі.

антимис (антьуминсъ) антимінс (ім., чол., одн.) — (1) чотирикутна лляна (пізніше, шовкова) хустина, скатертина із зображенням Христа. Видавалася духовним керівництвом як свідчення "освя­ти церкви"; використовувалася для покриття престолу; (2) освя­чена хустка, яка розстеляється на престолі під час літургії.

арбун арбун (ім., чол., одн.) — жрець-язичник Вотської Чуді.

аристин аристин (ім., чол., одн.) — "великий економ" константино­польської церкви за правління Мануїла Комніна (1143-1180 pp.).

аристократ аристократ (ім., чол., одн.) — 1) людина, яка належить до най вищих експлуататорських класів; 2) привілейована части­на клану або іншої соціальної групи.

Аристотелевы врата Арістотелеві ворота — вираз із середньовічно­го твору "Sekreta sekretorum", автором якого вважають Арісто-теля.

архидьякон архідиякон (ім., чол., одн.) — головний диякон при єпис­копі.


архиепископ архієпископ (ім., чол., одн.) — титул головного, стар­шого серед єпископів.

архиерей архієрей (ім., чол., одн.) — єпископ, головний священик

єпархії з чорного духовенства (ченців). архимарит архимарит (ім., чол., одн.) — архімандрит, особа, яка

стоїть на чолі найважливіших монастирів єпархії.

аршин аршин (ім., чол., одн.) — міра довжини, яка дорівнює 0, 711 м.

ассигнация асигнація (ім., чол., одн.): — (1) переказ, документ про переказ грошей; (2) паперові грошові знаки, що були в обігу в Росії (1769-1849 pp.).

барыш бариш (ім., чол., одн.) — бариш, царський шатровий, обби­вальник.

бвядо бвядо (ім., ср., одн.) — бик, рогата худоба.

беглая грамота бігла грамота — (1) грамота втікача; (2) документ на право повернення холопа-втікача його власнику.

безатщина безатьщина (ім., ж., одн.) — виморочне майно. безвечен безвічний (ім., чол., одн.) — покалічений. безвечен поп безвічний піп — представник духовенства. безвитно безвитно — без виплати штрафу.

безгласные дела нерозголошені справи — справи, приховані, ті що не мають позивача.

безгосударное время как стояли бояре под Москвою бездержавний час, коли бояри стояли під Москвою — йдеться про правління у Москві семи бояр після усунення Василя Шуйського в липні 1610 р.

без дела без діла — без розподілу, можливо, без розпорядження.

без дива без дива — (1) немає справи; (2) не слід зважати; (3) не вар­то дивуватися.

без завету без заповіту — без заповіту.

без мотчания без мотчання — без затримки.

безмытно безмитно (присл.) — без виплати мита.

6


безнапраздньства безнапраздньства (присл.) — за відсутності при­чин, незалежних од волі людини.

безпенно без пені (присл.) — безкоштовно.

без рассмотрения персон без розгляду персон — не зважаючи на особи.

без рукописання без рукопису — без написаного заповіту.

безстыжий безстижий (прикм.) — безсоромний, безсовісний, нахаб­ний.

без языка ли умереть чи помре мовчки — якщо за станом здоров'я не спроможний зробити усного заповіту.

безъявочное держание без'явочне утримання — утримання (наприк­лад, шинку) без дозволу влади.

белы (белки) бєлки (ім., мн.) — новгородсько-двінська грошова оди­ниця XIV-XV ст.

берестяний берестяний (ім., чол., одн.) — жителі м. Берестеня, нині Брест.

берковеск берковесь (ім., чол., одн.) — міра ваги, що дорівнює 10 пудів або 163,8 кг.

бесерменин бусурманин (ім., чол., одн.) — людина, яка сповідує му­сульманську віру.

билль білль (англ. bill; ім., чол., одн.) — законопроект, винесений на розгляд законодавчих органів Англії, США, Канади тощо.

бирич біріч (ім., чол., одн.) — судовий чиновник, службовець, опові­сник, який голосно оповіщає розпорядження.

бити (бью) бити, б'ю (дієсл.) — (1) бити; (2) іноді: вбити; (3) завдати побоїв; (4) (старослов.) бити — бути, існувати; (5) бити чолом — звертатися до когось.

благодел благодій (ім., чол., одн.) — благодійник.

благословенная грамота благословенна грамота — письмове благо-словіння від архієрея на будівництво й освячення храму.

бланкизм бланкізм (ім., чол., одн.) — течія у французькому револю­ційному русі XIX ст. За визначенням В. І. Леніна, "бланкізм — це теорія, що заперечує класову боротьбу".

ближняго племени ближнього племені — близькі родичі. ближняя дума ближня дума — особливо наближені до царя особи. бобровые гоны боброві гони — полювання на бобрів.

7


боец боєць (ім., чол., одн.) — фізично повноцінний учасник бою.

божественная книга божественна книга — книга для богослужіння (часослов, паслтир та ін.).

бой бій (ім., чол., одн.) — нанесення побоїв, побиття, але без вбив­ства: супроводжується насильним позбавленням майна.

большие холопы великі холопи — верхівка холопства, княжі та бо­ярські слуги, деколи займали великі посади.

борошно борошно (ім., ер.) — харчування взагалі.

бортная деревня бортне село — село, мешканці якого займаються бортним промислом.

бортник бортник (ім., чол., одн.) — особа, яка займається бортним промислом, збором меду диких бджіл.

борть борть (ім., чол., одн.) — колода для бджіл, пасіка, бджільник.

Боярская Дума Боярська Дума — вищий орган державного управлі­ння, який поділяв владу з царем.

брань и безчестье лайка і безчестя, образа.

братань братан (ім., чол., одн.) — племінник.

братчина братчина (ім., ж., одн.) — шовкова тканина, вид парчі.

братья брати (ім., мн.) — (1) родичі; (2) люди одного суспільного се­редовища; (3) члени монастирської общини; (4) приятелі, друзі; (5) прихильники одного віросповідання.

брашно брашне (ім., ср., одн.) — страва з борошна, борошно, їжа, харчі, страви взагалі.

бречи бречи (дієсл.) — стежити.

бродяга бродяга (ім., чол., одн.) — людина без певного місця прожи­вання та засобів існування.

бронник зброяр (ім., чол., одн.) — майстер, який виготовляє зброю.

бяху бяху (дієсл.) — були, минулий час дієслова "бути".

В

варварское прещение варварська загроза — загроза нападу варварів, нехристиян.

варяг варяг (ім., чол., одн.) — (1) житель Скандинавії; (2) людина, яка походить зі Скандинавії.


ватаман (атаман) отаман (ім., чол., одн.) — (1) начальник, хазяїн торговельного корабля; (2) виборний сільський старшина; (3) представник сільської общини за руським правом, тіун.

в городах, в которых они испомещены у містах, в яких вони іспосе-лені — у містах, до яких приписані землі, передані у власність по­міщику на маєткових засадах.

в дирекции у дирекції — в управлінні, йдеться про підпорядкування Сенатській канцелярії.

ведомый разбойник відомий розбійник — людина, відома як розбій­ник.

ведство відство (ім., ср., одн.) — магія, чаклунство.

векшю (векша) векша (ім., ж., одн.) — грошова одиниця, що заміни­ла веверицю.

велегласно велегласно (приел.) — голосно.

великие новые чудотворцы великі нові чудотворці — православні святі, яких було канонізовано на церковних соборах у 1547 і 1549 роках.

велми вельми (присл.) — дуже, надто, вельми.

венцы вінці (ім., мн.) — (1) предмет, який використовувався для цер­ковного вінчання; (2) присл. більше; (3) забезпечення від чолові­ка, що належить законній вдові, яка, виходячи заміж, не одержа­ла віна.

вера віра (ім., ж., одн.) — (1) присяга; (2) свідчення правдивості; (3) віросповідання; (4) відданість, вірність; (5) достовірність; (6) до­вір'я.

вервь верв (ім., ж., одн.) — сусідська територіальна община.

веревная, вирная веревна, вирна (ім., ж., одн.) — мається на увазі грив­на — вира.

верные головы вірні голови — виборні посадові особи, які збирали мито.

вертеп вертеп (ім., чол., одн.) — [старосл. печера] — старовинний на­родний ляльковий театр, що виник в Україні наприкінці XVII ст.

вернеться (отверчися) крутиться (дієсл.) — (1) спілкуватися; (2) зна­тися на всьому.

веце віце (ім., ср., одн.) — повіки.

9


верчие вірчі (ім., мн.) — довірча грамота, доручення.

вершеные вирішені (присл.) — вирішені справи.

верши верші (ім., ср., збірн.) — хліб, жито.

вершок вершок (ім., чол., одн.) — міра довжини, яка дорівнює 4,4 см.

в жеребьях в жеребах — у частках (при розподілі ділянок общинної землі).

взакличь сочить заклично сочити — (1) шукати, вимагати борг з кого-небудь привселюдно, перед народом; (2) оголошення пре­тензії перед общиною на торгах: своєрідна явка, де зайві всі інші формальності; позов без подачі письмових доказів.

взирая в правду дивлячись у правду — відповідно до права.

взмовляет мовить (дієсл.) — обмовляти.

взять на государя взяти на царя — конфіскувати.

видок видок (ім., чол., одн.) — очевидець, свідок.

виллан вілан (ім., чол., одн.) — особисто вільний селянин (Англія).

вина вина (ім., ж., одн.), провина (ім., ж., одн.) — необхідна умова для притягнення до кримінальної відповідальності, через зумис-ний намір або необережність особи, що призвело до скоєння нею суспільно небезпечного вчинку.

винить винити (дієсл.) — приймати невигідне для сторони рішення.

виноватый винуватий (прикм.) — той, хто програв.

вира вира (ім., ж., одн.) — грошовий штраф у Київській Русі за вбив­ство, що стягувався на користь князя.

вири (верви) вірви (ім., ж., мн.) — сільські общини.

владычный десятник владичний десятник — посадова особа, яка збирала церковні податки.

владычный посадник владичний посадник — намісник.

в лирии в лірії — гра в кості.

вложить укласти (дієсл.) — отримати щось нечесним шляхом.

вместо ответчика замість відповідача — хрест пана міг цілувати його кріпак, але тільки той, про якого йдеться в скарзі позивача.

в ненезах у ненезах — за гроші, отримані у позику.

вновь знов, знову (присл.) — вперше.

10


в обыске объявится в сказке немногие люди — свідків, які можуть

дати свідчення, виявиться небагато. возбнув возбновши — прокинувшись.

возьмет на душу человеку своєму візьме на душу людини своїй — до­вірить акт присяги своєму холопу.

возьмут прощение візьмуть пробачення — налагодять відносини, по­миряться.

"Воинский устав Петра І" "Воїнський статут Петра І" — перша ро­сійська збірка військових правил, статут побачив світ ЗО березня 1716р.

во иса место у бісове місце — як собака, як чорт.

волога (влага) волога — напій, просто вода або якась інша рідина.

волостель княжь, волостель митрополия волосний князь, волосний митрополич — (1) урядовець; (2) урядовий чин; (3) представник княжої чи церковної адміністрацій, який здійснює управління на місцях.

волховяние волховіння (дієсл.) — чаклунство, знахарство, ворожін­ня, лікування.

вольно вільно (присл.) — мати право, вольно.

воля государево воля господи — воля майстра або пана.

воровское злодійське (прикм.) — (1) злочинне, кримінальне; (2) вкра­дене; (3) підроблене, несправжнє.

воровство злодійство (ім., ср., одн.) — (1) крадіжка; (2) злочин у ши­рокому розумінні.

воронограй воронограй (ім., ср., одн.) — збірка передбачень для во­рожби.

воротник воротник (ім., чол., одн.) — вартовий, який охороняв міські ворота або ворота фортеці.

восхитить захопити (дієсл.) — (1) забирати; (2) вести силою.

восхищен вкрадений (дієприк.) — (1) красти; (2) виривати, хапати.

вотчина вотчина (ім., ж., одн.) — різновид феодальної земельної власності у Київській Русі.

вотяки вотяки (ім., мн.) — удмурти.

в подлинных деньгах или в неустойках у дійсних грошах чи в неус­тойках — такий стан, коли розмір мита призначався залежно від суми боргу або від суми неустойки.

11


вилы вполи (приел.) — удвічі менше. в присуде у присуді — в юрисдикції.

вседенник, сенаник щоденник, синодник — (1) книга, записник; (2) пам'ятка; (3) підручник; (4) зошит, в якому є перелік імен.

всяк всяк (присл.) — (1) кожний, всі; (2) будь-який.

всякие недели всякі тижні — (1) тижневі дні; (2) невдалі або вдалі дні протягом тижня.

выбор вибір (ім., чол., одн.) — документ про обрання, що під ним підписувалися всі поміщики, які брали участь у виборах на зборах.

выборные власти виборна влада — виборні представники вищого

чернечого духовенства. выдаст видасть (дієсл.) — підведе поручителя.

выимщик вилучник (ім., чол., одн.) — посадова особа, яка проводи­ла вилучення чого-небудь.

вырядок (от ряд) вирядок (ім., чол., одн.) — (1) постанова про зміну (заміну) ряда; (2) постанова про припинення дії статті.

выть вить (ім., ж., одн.) — (1) частина; (2) доля; (3) штраф, пеня; (4) мито.

вязебная вязбна (ім., ж., одн.) — плата за затримання (за те, що пійманого буде зв'язано).

вязчее в'язче (ім., ср., одн.) — тип судового мита. вятший в'ятший (прикм.) — старший. вящигую в'ящигую (прикм.) — велику, більшу.

Генеральные штаты Генеральні штати — станово-представницька

установа Франції (1302-1789 pp.). гильдия гільдія (ім., ж., одн.) — об'єднання.

глумиться мирскими кощунами глумитися мирськими кощунами — втішатися світськими розвагами.

глумление знущання (ім., ср., одн.) — глум, забава, розвага. глумотворец глумотворець (ім., чол., одн.) — блазень, лицедій, ско­морох.

12


глухие животы глухі (сліпі) животи — майно селянина-втікача, вартість якого невідома його панові.

гобина гобина (ім., ж., одн.) — (1) велика кількість; (2) достаток; (3) врожай.

голважня голважня (ім., ж., одн.) — одиниця вимірювання солі. голова голова (ім., чол., одн.) — голова, керівник митниці. годовщина головщина (ім., ж., одн.) — вбивство. головний- головник (ім., чол., одн.) — вбивця.

головы стрелецкие и козачьи голови стрілецькі та козачі — виборні та призначені голови козацьких загонів.

голоса давать снизу, один по другому голоси подавати знизу, один за одним — голоси "за" та "проти" у сенаті слід подавати, почи­наючи з нижчих за посадою.

гордостию дмящеся гординею дмящіє — (1) ставати гордим, пиха­тим; (2) гордувати, попирати.

города пермские міста пермські — міста Чердинь, Солікамськ та інші за течією річки Ками.

города понизовые низові міста — міста, що знаходяться у понизов'ї та на затоках уздовж середньої течії Волги: Казань, Астрахань та ін.

города устюжские міста устюзькі — міста поблизу Устюга Велико­го, що стояв на злитті річок Сухонь та Юг.

городник городник (ім., чол., одн.) — архітектор, керівник будівни­цтва.

городня в мосту намощена города — опора, що складалася у вигляді зрубу з колод і присипалася камінням.

городовое дело міська справа — обов'язок брати участь у будів­ництві та ремонті фортифікаційних споруд.

городовые выгоны міські пасовища — пасовиська, що належать місту.

городовые дворяне міські дворяни — дворяни інших, окрім Москви, міст.

городские куны міські куни — митні збори, що йшли на користь Пскову.

гостинная дань, гость, торговое, гостина данина, гість, торгове — різновиди зборів (мито), які купці сплачували за продаж товарів у містах.

13


гости иные явки гостьові явки — тип мита, що знімали з гостей, при­їжджих купців.

гостьба гостьба (ім., ж., одн.) — стосується гостей — купців, які при­їздили з іншого міста або країни.

государственный совет державна рада — одна з найвищих держав­них установ царської Росії.

государь пировой банкетний господар — господар приміщення, де влаштовується банкет.

гоф гоф (частка) — ставиться перед назвою для позначення належ­ності до двору. гошпиталь госпіталь (ім., чол., одн.) — лікарня, шпиталь.

грабеж пограбування (ім., ж., одн.) — крадіжка майна із застосуван­ням насилля.

грамота вотчинная жалованная (жаловальная) грамота вотчинна жа­лована (жаловальна) — грамота на видання вотчини.

грамота государева государева грамота — грамота з підписом або від імені государя.

грамота докончальная остаточна грамота — остаточно затвердже­ний мирний договір.

грамота духовная (духовная память) духовна грамота (духовна пам'ятка) — заповіт, для підтвердження якого на зворотній сто­роні підписувалися свідки.

грамота на виноватого грамота на винного — (1) позичкова грамо­та; (2) грамота на доставку відповідача силою.

грамота настольная настільна грамота — установча грамота, свідоц­тво архієрея вищому духовенству на посвячення в сан.

грамота несудимая грамота несудима — грамота з вилученням із за­гальної підсудності, що надавала будь-кому виняткові права.

грамота отказная отказна грамота — грамота, яка приймалася по-містним приказом з розпорядженням віддати землі прохачеві.

грамота патраехальная патраєхельна грамота — грамота з інструк­цією для духовної особи, що видавалася архієреєм.

грамота уларная уларна грамота — грамота, яка дозволяла позбав­леному права священнодіяти диякону носити орар (частина дия­конського вбрання).

14


грамотники грамотники (ім., чол., мн.) — володарі, носії княжих гра­мот.

грамоты грамоти (ім., ж., мн.) — (1) кріпосні акти, що засвідчують факт займу; (2) земельні акти, які можна віддавати під заставу, вони засвідчують факт надання позики.

грамоты оберегальные охоронні грамоти — грамоти для охорони

особи та майна. грамоты проезжие проїзні грамоти — грамоти, що давали купцям

право на проїзд із Сибіру в понизовні міста.

грамоты сотные сотні грамоти — витяги з книг дозорних на право володіння землями та селянами.

грамоты старые старі грамоти — (1) документи, що засвідчували право власності на землю; (2) документи, що дозволяли брати землю у власність за давністю.

грани ссечет грані зсіче — знищити межі, кордони.

Гратиян Граціян Флавій (правив у 367-383 pp.) — римський імпера­тор західної частини імперії. Від 367 р. був співправителем отця Валентина І (364-375 pp.). Після його смерті успадкував західну частину імперії. Під впливом Амвросія Медіопанського став пал­ким захисником християнства, позбавив язичницьке жрецтво прибутків і привілеїв. У 382 р. наказав винести з сенату олтар Пе­ремоги — символ язичництва. З 378 р. воював проти алеманів та готів.

гривенка рублевая гривенка рублева — одиниця ваги, еталон ваги срібла, що дорівнює половині ваги гривні (фунту).

гридин гридин (ім., чол., одн.) — нижча верства княжої дружини, княжий дружинник, молодший дружинник.

гроні гріш (ім., чол., одн.) — дрібна монета.

губа губа (ім., ж., одн.) — (1) в російській державі (XVI-XVII ст.) адміністративно-територіальна одиниця, в якій діяла губська вла­да, що здійснювала судові й поліційні функції, пізніше відповіда­ла повіту; (2) округ, певна адміністративна одиниця, де діяв ха-тинний спосіб управління; (3) губна хатина.

губерния губернія (ім., ж., одн.) — (1) одиниця адміністративного поділу царської Росії; (2) в Росії з початку XVIII ст. і в СРСР до 1929 р. — основна адміністративно-територіальна одиниця.

15


губские старосты губські старости — (1) посадова особа в губі (повіті); (2) керівник адміністративної одиниці Пскова.

гудцы, гудец гудець (ім., чол., одн.) — (1) музика; (2) той, хто грає на гудку (музичний інструмент, схожий на скрипку, але не має по­здовжніх виямок і має лише три струни).

давать на поруки в статье давати на поруки у статті — віддавати біглих на поруки із зобов'язанням видавати їх владі за першою вимогою.

данная дана (ім., ж., одн.) — дарча.

дарохранительница (ковчег) скарбниця (ім., ж., одн.) — (1) скринька в церкві для зберігання святих дарів (наприклад, тіла та крові Господніх); (2) сховище для ковчега.

да судне его продати та судне його продати — (1) стягнення мита (прибутків); (2) витрати на користь судді.

даточные даточні (ім., мн.) — ратники, яких примусово набирали з підлеглих станів (верств), переважно із селян.

даточные люди даточні люди — люди, поставлені на військову служ­бу тяглим населенням (монастирями, поміщиками, вотчинника­ми).

Дафан, Авирон Дафан, Авірон — біблейські персонажі.

дача дача (ім., ж., одн.) — (1) реальний наділ маєткового володіння; (2) видача позики грошима або натурою.

двема приставом двема приставом — двом приставам — княжому і міському.

двема третником двема третніком — двом третникам, підлеглим тре­тьому, більшому, старшому наміснику.

дворецкий дворецький (ім., чол., одн.) — (1) управляючий велико­княжим господарством; (2) старший слуга в панському маєтку.

дворник двірник (ім., чол., одн.) — (1) довірена людина боярина, дворянина або іншого феодала, яка мешкала у міській квартирі свого господаря й займалася ремеслом або торгівлею; (2) брам-ник; (3) посадова особа, яку викликали в суд від імені князя;

16


(4) княжий слуга (вільний або холоп), який виконував різні гос­подарські й адміністративні обов'язки.

дворовые места дворові місця — територія, що відводилася для об­лаштування дворів.

дворский двірський (ім., чол., одн.) — (1) посадова особа, приватний урядовець князя у Київській Русі, завідував княжим двором, а в XIII-XIV ст. його компетенція поширилася на публічну адміні­страцію та судівництво; (2) представник княжої адміністрації на поміщицьких землях.

дворцовая печать палацова печатка — особлива печатка, що стави­лась на документах, які стосувалися відомства "великого палацу".

дворяне московские дворяни московські — особливий чин дворян, приписаних до Москви, на відміну від дворян міських.

дворянин дворянин (ім., чол., одн.) — (1) княжий слуга (вільний або холоп), який виконував різні господарські чи адміністративні обов'язки; (2) особа, яка викликалася в суд від імені князя.

дворяном дворяном — дворові слуги намісника.

дедичи дідичі (ім., чол., одн.) — можливо, одна з назв особисто вільних селян-общинників, які мали право успадкування майна та справи батька і діда.

декларация декларація (ім., ж., одн.) — (1) офіційна заява з того чи іншого приводу; (2) урочисте проголошення урядом, політичною партією, з'їздом міжнародною або громадською організацією, що доводять до загального відома програмний акт, важливу міжна­родну подію, закон; (3) документ, в якому викладені певні цілі, положення; (4) назва деяких офіційних документів, що подають окремі дані.

дела нет справи немає — втрачає право.

дело сенатское то то справа сенатська — справа, що належить до компетенції сенату.

державец державець (ім., чол., одн.) — (1) володар, який має права монарха; (2) той, хто користується ранговими землями, поміщик;

(3) управитель, місцевий начальник.

десница десниця (ім., ж., одн.) — (1) права рука; (2) символ божої влади, могутності, покровительства; (3) правий бік чогось;

(4) символ істинності, правдивості, справедливості; (5) предмет
радощів, задоволення.

17


десятина десятина (ім., ж., одн.) — (1) одна десята частина чого-небудь; (2) той, хто десятий за ліком; (3) вид дару, данини або податку; (4) право на збір десятини; (5) одна десята частина доходів, яку спла­чувало, переважно на користь церкви, залежне населення в епоху феодалізму в різних країнах; (6) стара російська одиниця земельної площі, яка дорівнює 109 га; (7) 2400 квадратних сажнів.

десятинна форма десятинна форма — форма забезпечення церковної організації у вигляді данини княжих витрат, судових і торговель­них мит.

десятинник десятинник (ім., чол., одн.) — збирач данини (податку).

десятник десятник (ім., чол., одн.) — особа, у віданні якої знаходить­ся десять чоловік.

десятословие десятислів'я (ім., ср., одн.) — десять заповідей Мойсее­вих.

десять рублей десять карбованців — грошова сума, що, за Руської Правди, дорівнювала 40 гривням.

джентри джентрі (ім., чол., мн.) — середнє й дрібне дворянство в Англії XVI-XVII ст., яке змогло пристосуватися до розвитку ка­піталізму й було головним союзником буржуазії в Англійській буржуазній революції XVII ст.

дивнего зверя распыхахуся небаченого звіра роспиха — розізлитися, немов дикий лісовий звір.

дидыч дідич (ім., чол., одн.) — спадкоємець по дідівській лінії; (2) по­міщик, великий землевласник; (3) можливо, одна з назв вільного се-лянина-общинника, який мав право успадкування майна і справи.

Дикое поле Дике поле — (1) традиційна назва причорноморських степів у XVI-XVII ст., незораний степ; (2) історична назва тери­торії між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни й Дніпра, що відокремлювали Україну від Кримського ханства.

директор домоводства (экономии) директор домоводства (економії) — чиновник, який головував на території губернії селянами, відіб­раними в церкви (вони належали до економій).

дискос дискос (ім., чол., одн.) — блюдо, що використовується у пра­вославному богослужінні під час літургії, на нього кладеться відокремлена від просфори частина, що символізує святого агнця.

дни грации дні грації — час відстрочки плати боргу за векселем, що вимірювався у днях.

18


добрые люди добрі люди у давнину верства заможного населен­ня, впливові, надійні міщани.

довотчик довотчик (ім., чол., одн.) — представник намісника або во­лостеля, який відав слідством чи судом.

дозде дозде (присл.) — до цих пір, до сьогодні, тут, на цьому місці, зараз.

дозорные книги дозорні книги — книги, які складалися спеціальни­ми особами (дозорниками) під час оцінки майна, що підлягало оподаткуванню, але з урахуванням обставин, які могли надати пільги платнику податків; у книги також вносили поправки до складених раніше описів місцевості.

доказательство (судебное) доказ (судовий) (ім., чол., одн.) — (1) не­заперечне твердження або фактор, що підтвержує істинність (хибність) чого-небудь; (2) підтвердження; (3) предмет або обста­вина, які свідчать (заперечують) провину, участь у злочині; (4) ре­човий доказ, пов'язаний зі злочином предмет, який дає мож­ливість розкрити його.

доклад доклад, доповідь, повідомлення (ім., чол., одн.) — перенесен­ня справи до вищої судової інстанції у зв'язку з її складністю, відсутністю або нечіткістю закону.

докладной список докладний список (договірний) — протокол судо­вого засідання.

докладник докладник (ім., чол., одн.) — суддя вищої інстанції.

докончание (ім., ср., одн.) — договір, угода.

долик долік (ім., чол., одн.) — доказ.

долони долоні (ім., ж., мн.) — те, чим загрібають жар з печі.

дом дім (ім., чол., одн.) — майно, головним чином рухоме, на відміну від слова "двор", як рухоме, так і нерухоме майно.

домовные люди домовні люди — особи, які відбувають покарання в церковному будинку.

донос донос (ім., чол., одн.) — таємно надані відомості (переважно керівним особам) із звинуваченням кого-небудь.

доправить доправити (дієсл.) — (1) стягти; (2) доставити; (3) прово­дити, спрямувати; (4) поправити.

допросные речи за их руками допросні слова за їх руками — підпи­саний протокол допиту.

19


дорник дорник (ім., чол., одн.) — печатка, за допомогою якої зобра­жують хрест на просфорах.

до своего живота до свого живота — до кінця свого життя.

доска (дъекта) дошка (ім., ж., одн.) — (1) напис, письмовий акт; (2) примітивний юридичний документ.

доску положит покладе дошку — представити як доказ письмовий документ.

досочиться досочитися (дієсл.) — (1) вислідити; (2) знайти, дошука­тися.

досталь досталь (присл.) — решта; те, що залишилося.

достойна достойна (присл.) — гідна, така, як треба, як слід.

до такова ж дни до такого ж дня — протягом тижня.

до тех мест до тих місць — до тих пір.

друзе друзе (прикм.) — інший, наступний.

дрягиль дрягіль (ім., чол., одн.) — крючник, вантажник.

дума дума (ім., ж., одн.) — (1) рада, нарада; (2) дума, намір; (3) пред­ставницький орган центрального чи місцевого управління у царській Росії; (4) жанр ліро-епічних творів козацької доби.

духовная духовна (ім., ж., одн.) —духівниця, заповіт про спадщину.

дчи дщи (ім., ж., одн.) — (1) дочка, особа жіночої статі щодо своїх батьків; (2) хрещена дочка; (3) особа жіночої статі щодо старшо­го за віком і за соціальним становищем.

дьяк дяк (ім., чол., одн.) — (1) служитель православної церкви, який не має чину священика, а допомагає йому під час богослужіння; (2) псаломщик; (3) посадова особа в Київській Русі, переписувач княжої канцелярії; (4) у Росії XV-XVII ст. значний урядовець; (5) див. архідиякон.

дьякон диякон (ім., чол., одн.) — церковний служитель нижчого рівня священства, помічник священика під час богослужіння.

дьячок дячок (ім., чол., одн.) — мається на увазі писар, переписувач.

20


евалтигер євалтігер — поліцейський чин в армії.

Бвфимий Євфимій — (1) церковний і державний діяч Новгорода, в 1423-1429 pp. був архієпископом, брав участь у новгородській амбасаді до великого князя литовського Вітовта у 1428 p.; (2) цер­ковний діяч у 1429-1458 pp., архієпископ новгородський, проти­стояв централізаційній політиці московських князів, прагнув по­вернути Новгороду його минуле політичне становище; (3) патрі­арх константинопольський (907-911рр.)

егда егда (присл.) — коли, хіба, чи, чи не.

еже єже (сполуч.) — (1) що, щоб; (2) коли, якщо; (3) тому що; через те, що; (4) тому, ось; (5) той, цей, котрий.

езд їзд (ім., чол., одн.) — мито надільнику за виклик і доставку сторін до суду з інших міст.

езда на правду виїзд на правду — (1) виїзд посадових осіб, представ­ників суду на місце злочину; (2) виїзд з приводу майнових супе­речностей між сторонами розмежування (поділу); (3) повальний обшук; (4) вилучення речових доказів та ін.

езы єзи (ім., чол., мн.) — споруди (частокіл або сіть) для ловлі риби, що ними перегороджують річку.

елма, ельма єльма (присл.) — (1) наскільки, якою мірою; (2) як тільки, коли, якщо, після того, як; до тих пір, поки; (3) оскільки, тому що, хоча; через те, що.

емец ємець (ім., чол., одн.) — (1) посадова особа, княжий чиновник; (2) ловець, людина, яка ловить злодіїв.

єпископ єпископ (ім., чол., одн.) — (1) духовна особа, яка має вищий духовний чин у християнській (православній, католицькій та про­тестантській) церкві; (2) глава церковного округу (єпархії) у пра­вославній церкві.

еретичество єретицтво (ім., ср., одн.) — (1) єресь, антирелігійне вчен­ня, яке суперечить догмам та організаційним формам панівної церкви; (2) відступництво.

21


ж

жалобница жалібниця (ім., ж., одн.) — заява, позов.

жалование государево государеве жалування — (1) пожалування, дар, пільга; (2) загальна назва земельного, грошового та хлібно­го утримання для служивих людей.

жальник жальник (ім., чол., одн.) — (1) кладовище; (2) домовина (XII-XV ст.).

жандармерия жандармерія (ім., ж., одн.) — (1) організовані за воєн­ним зразком особливі збройні загони державної поліції в буржу­азних країнах для політичної охорони і розшуку, для бротьби з революційним рухом; (2) управління цих загонів.

железное залізне (ім., ср., одн.) — (1) вид судового штрафу; (2) мито за накладення кайданів, наручників.

жертвенник жертовник (ім., чол., одн.) — (1) стіл в алтарі, на якому здійснювався обряд проскомидії під час літургії; (2) високе місце, на якому приносились язичницькі жертви.

живот живіт (ім., чол., одн.) — (1) життя, існування; (2) період про­житого життя, вік; (3) безсмертя, дароване Господом; (4) тварини, домашня худоба; (5) надбане майно, власність.

живота не дати живота не дати — страчувати, стратити.

живучи в одном хлебе жити в одному житі — вести спільне госпо­дарство.

жидовин жидовин (ім., чол., одн.) — жид, єврей, людина, яка спові­дує іудейську віру.

жилая запись жилий запис — запис про термінове холопство, що ви­никає з відпрацюванням відсотків або найму, чи праці за їжу.

жильцы жильці (ім., чол., мн.) — один з видів службового чину — служивий московит, який спав у царських палатах, тим самим за­безпечуючи безпеку цареві.

жирондист жирондист (ім., чол., одн.) — член політичної партії пері­оду Великої французької революції, що представляла інтереси республіканської торгово-промислової та земельної буржуазії. Лідерами партії були Ж.-П. Бріссо, П.-В. Верньо, подружжя Ро-лан, Ж.-А. Кордоні та ін.

жонка жонка (ім., ж., одн.) — жінка. журавь журав (ім., чол., одн.) — лелека.

22


заговенье великое, мясное говіння велике, м ясне — великий піст, що тривав сім тижнів до Пасхи.

заднйца (статок) заднйца (статок) — спадщина. задор задор (ім., чол., одн.) — (1) запал; (2) сутичка.

задушний человек задушна людина — (1) холоп, звільнений госпо­дарем для спасіння душі; (2) відпущений за заповітом за душу; (3) людина з церковних осіб.

заемная кабала кабала внаслідок позики — позиковий документ.

за животом поймается за животом поймається — захочуть вступити в права спадкоємці й почнуть висувати позов щодо померлого родича.

зажоги на ком (сочити) зажоги на кому — звинувачувати у підпалю­ванні.

зазывная грамота зазивна грамота — виклик до суду, що вручався дяку.

заказ заказ (ім., чол., одн.) — заборона.

заклад заклад (ім., чол., одн.) — (1) покарання; (2) гроші, взяті для того, щоб забезпечити послух.

закладная кабала закладна кабала — закладний документ. закладчик закладчик (ім., чол., одн.) — (1) той, хто віддав себе під заставу; (2) кабальна людина.

заклатчик заклатчик (ім., чол., одн.) — посадська особа, яка живе у кого-небудь, і той, хто вийшов з посадського тягла.

закуп закуп (ім., чол., одн.) — феодальнозалежний селянин, наймит. за меньшими детьми за молодшими дітьми — за молодшими дітьми. за неделю через тиждень цього ж дня.

зане занє (спол.) — (1) або, тому що; (2) же, тому що; у зв'язку з тим, що.

записка записка (ім., ж., одн.) — (1) скарга; (2) чолобитна до суду. заповедь заповідь (ім., ж., одн.) — грошовий штраф.

заповедные заповідні грамоти (прикм.) — від слова заповідь, забо­рона; -а(ім.) грамота; -ий(ім.) товар.

23


заповесть заповісти (дієсл.) — публічно оголосити. запираться запиратися (дієсл.) — (1) відмовлятися.

заставание заставання (ім., ср., одн.) — порушення подружньої вірності, що доведено свідками.

затинщик затінник (ім., чол., одн.) — служитель при затинних пища­лях, фортечних гарматах.

захребетник захребетник (ім., чол., одн.) — селянин, який відбуває повинність за свого господаря-селянина.

земской земський (прикм.) — (1) дячок, писар і діловод у земській управі; (2) собор, орган державної влади періоду станово-пред­ставницької монархії в Росії.

зернь зернь (ім., ж., одн.) — гра в кості на гроші. зкулен зкулен (ім., чол., одн.) — закуп часів "Руської Правди", наймит. знамение знамєніє (ім., ж., одн.) — (1) знак; (2) сліди; (3) відмітка. знаменный знаменний (прикм.) — той, що має знак.

знамена венечные вінчальні знамена — грамоти, що дозволяли бра­ти шлюб.

знамяны знамяни (ім., чол., мн.) — умовний знак, що замінює підпис

неписьменної людини. знахарь знахар (ім., чол., одн.) — той, хто знає, ручається за кого-

небудь, за що-небудь.

зодей зодей (ім., чол., одн.) — збірник ворожильних пророкувань.

золото пряденое прядене золото — шовк, пронизаний золоченою чи срібною ниткою.

и

и: ~ и даровал бы им сыны и наследники царствия их у Анастасії від шлюбу з Іваном народилися дівчатка, які померли в ранньо­му дитинстві; перший син Дмитро народився в 1552 p., помер в 1553 р.

~ и же записи не в записи — запис визнати недійсним; ~ и кто в клиросе — співаки, які співають під час богослужіння біля вівтаря; ~ и лепо есть ему — та не краще б йому.

24


игумен ігумен (ім., чол., одн.) — особа, яка стояла на чолі монастиря в Росії.

идеже ідеже (спол.) — де, коли, в якому місці. иже іже (спол.) — який, котрий. из: ~ воли добровільно;

-исвести несподіване. избавляти позбавляти (дієсл.)

~ обидящего — позбавляти скривдженого.

известник звісник (ім., чол., одн.) той, хто повідомляє, — посадова особа для доручень у суді.

извесы (ставила) ізвеси (ставила) (ім., мн.) — назва давньоруських ваг.

извесь извесь (ім., мн.) — ваги і гирі.

извоеши ізвоєші (ім., чол., мн.) — письмовий дозвіл на шлюб, який давала церква.

изгодить ізгодити (дієсл.) — (1) прострочити; (2) вибрати час; (3) роз­почати позов.

изгой ізгой, вигнанець (ім., чол., одн.) — людина, яка вийшла з грома­ди (існують й інші тлумачення цього слова).

изменив ізмечив (дієприсл.) — викривши. измогти (измочь) ізмогти (дієсл.) — перемогти. изымать ізимати (дієсл.) — спіймати.

или о пламени, или о сватовстве поймуться — порушення заборони шлюбу між близькими родичами і свояками.

иматься іматься (дієсл.) — відчужувати, подавати позов.

иметь мати (дієсл.)

~ дерзновение — мати сміливість.

император імператор (ім., чол., одн.) — глава держави.

имуща ице імуща ице — має бути так.

имяно ймяно (присл.) — точно, із зазначенням назв, деталей, конк­ретно, точніше.

инде інде (займ.) — інший.

ино: ~ быти ему самому й головщине (1) стратити його; (2) підлягати покаранню, як за вбивсто.

25


иноземець іноземець (ім., чол., одн.) — виходець із Західної Європи, який перебував на службі у руського царя.

инок інок (ім., чол., одн.) — монах, чернець.

иноцех: ~ Иона — перед смертю Іван IV за звичаєм постригся в ченці, прийнявши ім'я Іона.

иночай іночай (дієприкм.) — здається.

иничим іничим (ім., чол., одн.) — перший чоловік стосовно другого.

инстиговать інстигувати (дієсл.) — спонукати.

"институция" "інституція"

~ Гая — короткий навчальний курс римського приватного права, написаний римським юристом Гаєм у середині II ст.

Иоанн Іоанн

~ Зонара — начальник караулу, перший таємний радник імпера­тора Олексія II Комніна (1180-1183 pp.), а потім чернець;

~ Милостивый патріарх Александрійський III (616-620 pp.).

Иосиф Йосип

~ Преподобный, игумен — Йосип Волоцький, засновник волоко-ламського монастиря, помер 1515 р.

исіс

~ дружины — спільно, в складі громади. искать шукати

~ бою и грабежу звинувачувати когось у пограбуванні, нанесенні побоїв і подавати позов про викрадення майна;

~ сябренного серебра позивати на спільників. искористоваться використовуватися (дієсл.) неправа ісправа (ім., ж., одн.) — (1) доказ; (2) розслідування. испродать іспродати (дієсл.) — притягнути до відповідальності.

истец позивач (ім., чол., одн.) — 1) позивач; 2) в деяких випадках і відповідач.

истина істина (ім., ж., одн.) — вартість товару чи сума грошей, стяг­нута з неспроможного платити боржника.

истопиться істопитися (дієсл) — (1) зазнати кораблеаварії; (2) втопи­тися.

истор істор (ім., ср., одн.) — (1) витрати; (2) те, що було витрачено батьками нареченого під час приготування весілля.

26


нету жницы істужниці (ім., мн.) — група селян, соціальний статус яких не зрозумілий.

истый істий (прикм.) — спочатку залишений у спадок

~ ые куны грошові надходження у вигляді данини без доповнень за рахунок судових штрафів;

~ ьій свидетель справжній, вартий довіри.

К

кабала кабала (ім., ж., одн.) — будь-яке термінове письмове зобов'я­зання чи угода, за якою одна людина потрапляє в кабалу до іншої; займова, викупна, заставна.

кадашевец кадашевець (ім., чол., одн.) — бочар, обручник, бондар.

кадило кадило (ім., ср., одн.) — посуд для куріння фіміаму, для смо­листих речовин, спалюваних при богослужінні.

казак козак

~ и городовые кінне військо, що приписане до міста;

~ и кормовые ті, які отримують корм, тобто гроші та їстівні за­паси, що видавалися за службу;

~ и невобеломестные ті, які одержали знову право володіти біли­ми місцями: дворами і дворовими ділянками в містах; звільнені від податків і повинностей.

казнь казнь (ім., ж., одн.) — покарання, страта.

канон канон (ім., чол., одн.) — (1) правило, норма, заповіт; (2) особ­лива група християнських богослужбових пісень, що входили до складу церковних служб, пов'язаних в одне ціле єдністю предмета.

капитан капітан (ім., чол., одн.) — те ж саме, що й староста, перший сановник адміністрації повіту чи округу в Польщі.

капь кап (ім., ж., одн.) — міра ваги.

каштелян каштелян (ім., чол., одн.) — комендант фортеці, сановник, який засідав у сенаті Польщі.

келарь келар (ім., чол., одн.) — чернець, який відав монастирськими припасами, господарством монастиря.

кладезь кладязь (ім., чол., одн.) — рукомийник.

27


клеврет клеврет (ім., чол., одн.) друг, товариш.

клепать (клеплеть) клепати (дієсл.) — наговорювати, зводити на­клеп.

клеть кліть (ім., ж., одн.) — дім, господарська будова, комора.

клирос клірос (ім., чол., одн.) — організація духовенства при кафед­ральній або соборній церкві, що мала особливі привілеї в місті.

колосный колосний (прикм.) — покалічений, каліка.

книга отдельная окрема книга — книга, де записувалися акти про видачу землі згідно з барськими дарчими, судовими рішеннями чи за згодою сторін.

конфискация конфіскація (ім., ж., одн.) — примусове відчуження на користь держави всього або частини майна.

конюх конюх (ім., чол., одн.) — міра об'єму, вид ківша. ~ старый старший конюх.

корец корець (ім., чол., одн.) — ковш, міра рідини.

кормилец кормилець (~ца) — (ім., чол., одн.) — вихователь молод­ших членів князівської або боярської сім'ї.

кормиличич кормиличич (ім., чол., одн.) — (1) вихователь, дядько; (2) молочний брат.

кормовой человек кормовий чоловік (ім., чол., одн.) — найманий військовослужбовець;

~ ые иноземцы люди, які перебували на державній службі й одер­жували гроші.

кортомное письмо кортомне письмо — договір про найм майна. корчага корчага (ім., ж., одн.) — чан.

корчма корчма (ім., ж., одн.) — заклад, де продавалися хмільні на­пої.

корчмит корчмит (ім., чол., одн.) — власник корчми, який сплачу­вав мито.

костки костки (ім., мн.) — мито, що знімалося з людей, які супрово­дили привізний товар.

котора котора (ім., ср., одн.) — сварка, чвари, розлад.

крайчий (кравчий) крайчий (кравчий) (ім., чол., одн.) — придворний,

який подавав страви до царського столу. крепеть кріпити (дієсл.) — купити. 28


крепким быть перебувати у володінні на законній підставі. крепость кріпость (ім., чол., одн.) — документ. крепостной кріпак

~ холоп кабальний холоп (вид служилой кабалы — крепости). крестное целование вид присяги як судового доказу.

крестьяне селяни (ім., мн.) — 1) християни; 2) сільське феодально за­лежне населення.

крута крута (ім., ж., одн.) — (1) прикраса, окраса, оздоблення;

(2) одяг, убрання, шати; (3) оправа та інші прикраси на іконах.

куна куна (ім., ж., одн.) — (1) хутро куниці, що мало значення гро­шей; (2) гроші, грошове мито, грошова одиниця.

куни куни (ім., мн.) — феодальна рента у грошовій формі.

купель купель (ім., ж., одн.) — (1) водоймище; (2) хрещення (обряд); (3) посудина, в якій здійснюється обряд хрещення в православній вірі.

купля купівля (ім., ж., одн.) — (1) товар; (2) торгівля, торгові спра­ви; (3) умова, договір.

купно купно (присл.) — (1) разом; (2) укупі, сукупно, гуртом;

(3) разом з тим, водночас.

купчая купча (ім., ж., одн.) — закладна на право рибної ловлі.

курия курія (ім., ж., одн.) — (1) річкова затока, заболочений рукав або старе русло ріки та прилеглі угіддя; (2) назва розрядів ви­борців за станом у виборчій системі.

Л

лавочные места лавочні місця — місця постійної торгівлі в   рядах . лай лай (ім., ж., одн.) — (1) лайка, сварка; (2) образа.

ларь лар (ім., чол., одн.) — (1) скриня з кришкою і замком для збері­гання грошей, документів, а також інших речей; (2) сховище дію­чих законодавчих і майнових документів на території Троїцько­го собору в Пскові; (3) критий прилавок для торгівлі.

латиноримская церковь латиноримська церква — католицька церква. латифундия латифундія (ім., ж., одн.) — велике земельне володіння.

29


лев (царь лев) лев (цар лев) Лев IV Мудрий, візантійський імпера­тор (886-912 pp.).

лепо лепо (приел.) — (1) добре, гарно, як слід; (2) як годиться. лечець лечець (ім., чол., одн.) — лікар.

лещея земля лещея земля — (1) надлишок землі; (2) лісова земля; (3) земля, яку очистили від лісу.

лжица лжиця (ім., ж., одн.) — (1) ложка; (2) ложечка для роздачі при­частя.

литра літра (ім., ж., одн.) — (1) міра ваги, візантійський або римсь­кий фунт (72 золотника); (2) одиниця ваги пряденого золота, срібла, шовку тощо (12 мотків вагою в 73 золотника).

лихву истязать лихву істязати — вимагати прибутку, відсотків.

лицем взять лицем взяти — взяти саме ту річ, що пропала, а не рівно­цінну.

личе лічє (ім., ср., одн.) — грошова компенсація (штраф) за нанесен­ня тілесних ушкоджень.

лишек надлишок (ім., чол., одн.) — те, що перевищує певну норму, міру; остача.

ловитвам прилежит ловітвам належний — піддається спокусі брати участь у заборонених церквою іграх.

ловчее ловчее (ім., ср., одн.) — вид мита (феодальна повинність). локоть лікоть (ім., чол., одн.) — міра довжини.

лукино, уборок лукино (ім., ср., одн.), уборок (ім., чол., одн.) — міра об'єму.

лукно, церб лукно (ім., ср., одн.), церб (ім., чол., одн.) — міра об'єму. льготчик пільговик (ім., чол., одн.) — той, хто має пільги. людское сокровище людський скарб — казна.

людье вылезут люди повилазять — знайдуться свідки, які підтвер­дять втрату.

м

манифест маніфест (ім., чол., одн.) — урочисте письмове звертання верховної влади до населення.

ЗО


Маркиян Маркіян (вл. назва) — візантійський імператор (450-457 pp.).

мед мед (ім., чол., одн.) — феодальна натуральна повинність; мед ви­користовувався для виготовлення вина, яке було потрібне для церковної служби.

межник межник (ім., чол., одн.) — межа, нерозорана частина землі поміж сусідніми полями, знак на межі.

межный межний (прикм.) — той, хто стоїть на межі.

менити менити (дієсл.) — (1) обмінювати, купувати (коли мова йде про ікони); (2) минути, перейти, прибути; (3) думати про щось, мати щось у думках, вважати.

мери: одиниці вимірювання у XV ст.:

мех соли — міх солі;

рогозина соли — рогозина солі;

бочка рыбы — бочка риби;

кадь рыбы — кадка риби;

стяг мяса — стяг м'яса. мерные книги мірні книги — книги для запису фактичних відведень

та межувань землі. места скамейные лавкові місця — місця на торгівельній лавці.

местное самоуправление місцеве самоврядування — залучення ство­рених місцевим населенням органів до управління територією держави.

Метелий Севастийский Метелій Севастійський — єпископ антиохій-ський (пом. в 381 p.).

метельник метельник (ім., чол., одн.) — особа, яка веде письмовий облік зібраних вір та мита.

метрополия метрополія (ім., чол., одн.) — імперська держава, що во­лодіє захопленими й експлуатованими нею колоніями.

минея мінея (ім., ж., одн.) — богослужбова книга і книга, призначена для читання, містить життєпис святих, розповіді про церковні свя­та й повчання (текст у книзі розміщується по днях кожного місяця й відповідно до свят і днів пам'яті святих, окрім мінеї загальної);

~ мінея загальна — невелика за обсягом богослужбова книга; вона замінювала 12 місячних міней, містила по одній загальній службі, що читалася для пророків, апостолів, святителів тощо;

31


~ мінея місячна — книга, що містила богослужбові тексти, як пра­вило, на один місяць;

~ мінея четья — книга, яка призначалася переважно для позабо-гослужбового читання.

мир світ (ім., чол., одн.) — (1) світ, Всесвіт; (2) Земля; (3) людство; (4) миряни; люди, які не належать до духовенства.

мирской мирський (прикм.) — (1) те, що має відношення до Всесвіту;

(2) земний (у протиставленні небесному); (3) людский, притаман­
ний людям; (4) те, що має відношення до мирського, світського
побуту; (5) що стосується селянської, посадської або церковної
общини; общинний.

митрополит митрополит (ім., чол., одн.) — (1) до введення патріар­шества на Русі глава церковної ієрархії (старший архієрей в Давній Русі); (2) після введення патріаршества сан єпископів дея­ких єпархій; (3) у Візантії єпископ митрополії (головного міста єпархії).

мних мних (ім., чол., одн.) — монах.

монастырский заказщик монастирський замовник — управитель.

московский пожар московська пожежа — пожежа 1626 p., внаслідок якої згоріла більша частина Москви, в тому числі й Помісний приказ.

мостник мостник (ім., чол., одн.) — княжий чиновник, керівник будівництва мостів, бруку, гатей.

мостовщина мостовщина (ім., чол., одн.) — мито, яке брали за проїзд через міст.

мука мука (ім., ж., одн.) — фізичне насильство.

мурза мурза (ім., чол., одн.) — татарський князьок, спадкоємний старшина ясочних татар.

мытарь митар (ім., чол., одн.) — той, хто збирає мито або податок; взагалі притискувач.

мытник митник (ім., чол., одн.) — чиновник, який збирає торговель­не мито і стежить за дотриманням правил торгівлі.

мыто мито (ім., ср., одн.) — (1) плата, винагорода, мзда; (2) подать;

(3) мито за проїзд і перевезення товарів через встановлені заста­
ви; (4) місце збору мита за проїзд і перевезення товарів; (5) орен­
дна плата.

32


н

наддание надання (ім., ср., одн.) — збільшення привілеїв і прав.

наддаточные деньги надані гроші — штраф за прийняття селян-

утікачів понад раніше встановленої суми (за Соборним уложенням

1649 р. —10 крб.). наддточние крестьяне надані селяни — компенсація за прийняття се-

лян-утікачів своїми селянами у розмірі чотирьох осіб за одного

прийнятого.

надолба надолба (ім., ж., одн.) — (1) колода воріт, що їх закривала;

(2) тин; (3) міська загорожа.

наезд наїзд (ім., чол., одн.) — напад.

наезжать наїжджати (дієсл.) — свавільно захоплювати.

наемные дворовые орендні дворові — документи щодо найму при­міщень, двору.

назрячее наочне (ім., ср., одн.) — (1) те, що можна бачити; річ взага­лі; (2) те, вартість чого очевидна; (3) очевидне, наявне, те, що має вартість, яка перевищує розміри судного срібла.

наимянуют називають (дієсл.) — називати.

наймит дворной наймит дворовий — наймит, який працює на подвір'ї пана.

налезти налізти (дієсл.) — (1) зустріти, знайти; (2) з кимось зійтись;

(3) відшукати; (4) придбати; (5) здійснити; (6) позбавити, вивільнити.

налог податок (ім., чол., одн.) — (1) обтяження, важкість, незруч­ність; (2) напад, напір.

налой налой (ім., чол., одн.) — у православній церкві столик, на який кладуть під час богослужіння священні книги.

небоец небоєць (ім., чол., одн.) — фізично неповноцінна сторона в судовому процесі, поєдинку.

не маня не маня — не потурати.

неправое доношение неправе доношення — неправдивий донос. неподкновенно неподкновенно (присл.) — неухильно, твердо. не стужали не стужали — не висловлювали ганебних прохань.

неты нети (ім., мн.) — особи, які не з'явилися на огляд або військову службу.

33


нецыи, нецывенье неций (ім., чол., оди.) — безпам'ятство, забуття.

ни в каких крепостях не укрепить ні в яких кріпостях не укріпити — не реєструвати угод у кріпосному порядку.

ниже ніже (приел.) в жодному разі.

Никита Блаженный Микита Блаженний — константинопольський блаженний.

Никифор Константина града исповедник — патріарх константино­польський (бл. 792-828 pp.).

Николай Патриарх Миколай Мистик — патріарх константино­польський (895-906 pp.; 911-925 pp.).

никто для славы и означества имения своего не дают ніхто для слави та означення іменія свого не дають — боячись втратити своє май­но і добре ім'я, не дають гроші в борг.

Ниневый град великий Ніневе місто велике — Ніневія, столиця Ассірії.

номоканон номоканон (ім., чол., одн.) — збірка канонів і державних постанов, стосовно церкви; виникли у Візантії, були прийняті й поширені в Київській Русі під назвою Кормчих книг.

норовити попустительствовать норовити попустительствовати (дієсл.) — (1) догоджати комусь; (2) роботи послаблення; (3) че­кати кращого, зручнішого часу.

нужная смерть их потрібна смерть їх — тяжка, насильницька смерть.

нять нять (дієсл.) — брати, взяти.

нять вера нять віра — вірити, довіряти.

обавник обавник (ім., чол., одн.) — (1) чародій, волхв; (2) лікар. обавницах обавницах (присл.) — в колодунах.

о бездетном животе про бездітний живіт — про спадщину людини, яка не має дітей і прямих законних спадкоємців.

обер обер (частка) — ставиться перед назвою посади і означає ви­щий ступінь, старшинство.

обвинити обвинити (дієсл.) — (1) звинуватити, визнати винним, до­вести вину; (2) накласти пеню.

34


обводные земли обводні землі — землі, площу яких було зменшено внаслідок межування.

обжалование административное оскарження адміністративне — вжи­вається при забезпеченні захисту громадян, стосується контролю за адміністративними рішеннями органів виконавчої влади у самій структурі цих органів і має несудовий характер. Такий кон­троль за зверненнями громадян передує судовому контролю; не замінює і не виключає права громадянина на судове оскарження рішення адміністративного органу чи службової особи.

обида образа (ім., ж., одн.) — (1) злочин; (2) образа; (3) лайка; (4) во­рожнеча.

обоз обоз (ім., чол., одн.) — пересувне містечко, табір.

о борти про борти — про бджолиний вулик у дуплі дерева.

оборочется оборочется (дієсл.) — буде вимушена.

обрядить обрядити (дієсл.) — (1) осудити, призначити покарання; (2) влаштувати; (3) прикрасити.

общий обыск загальний обшук — попередній поліцейський обшук.

община община (ім., ж., одн.) — (1) соціальний колектив, утворений на спільному володінні землею; (2) суспільне майно; (3) монас­тирський гуртожиток.

объезжие головы об'їжджі голови — особи, які несли поліцейську службу.

обыскать обшукати (дієсл.) — (1) здійснити розшук, дослідити спра­ву; (2) розглянути, обміркувати; (3) обшукати, обдивитися.

обыскать правда обискати правда — з'ясувати.

обыскной слідчий (ім., чол., одн.) — слідчий, спеціальна посадова особа.

обыщик обищик (ім., чол., одн.) — посадова особа, слідчий, пред­ставник центральної влади.

овин овин (ім., чол., одн.) — споруда для сушіння хліба в снопах.

ови ові (займ.) — той, цей, інший, якийсь.

ово ово (спол.) — або, чи, те... те.

огнищанин огнищанин (ім., чол., одн.) — (1) старший дружинник; (2) боярин; (3) багата, знатна людина; (4) власник будинку; (5) на­ближений князя.

35


о гресе про гріх — тобто про справи, підсудні духовному суду. одину одину (приел.) один раз на рік.

одрина одрина (ім., ж., одн.) — (1) хлів для рогатої худоби, сарай, сінник; (2) житлове приміщення.

оже истец чего не возможет оже істець чого не возможе — чого пози­вач не візьме.

оказія оказія (ім., ж., одн.) — випадок.

оклад оклад (ім., чол., одн.) — розмір грошового і земельного жалу­вання.

окличка окличка (ім., ж., одн.) — об'ява, оголошення, оклик. окольничий окольничий (ім., чол., одн.) — службова посада, за зна­ченням наступна після боярина, член боярської думи. окорд окорд (ім., чол., одн.) — угода, договір. окоянные суседи окоянні сусіди — близькі сусіди. окуп окуп (ім., чол., одн.) — викуп, гроші, майно.

опись опис (ім., чол., одн.) — (1) перелік будь-чого, складений з ме­тою обліку; (2) опис, помилка.

оприсно оприсно (присл.) — (1) окремо; (2) без; (3) окрім. опитать опитати (дієсл.) — (1) перевірити на досліді; (2) взнати, розвідати; (3) розпитати, допросити; (4) розслідувати.

опричнена опричнена (ім., ж., одн.) — (1) окреме володіння, наділ; (2) у XIV-XV ст. особливе удільне володіння жінок великокняжої родини; (3) назва уділу І. Грозного у 1565-1572 pp. з особливою територією, військом і державним апаратом; (4) система заходів І. Грозного у 1565-1572 pp. для боротьби з передбачуваною зра­дою.

опробовать спробувати (дієсл.) — затвердити.

опроче миру без мирян без участі світських свідків і суддів.

ораный зораний (прикм.) — зораний, оброблений.

орудна орудіа (ім., ж., одн.) — (1) справа, діло; (2) судова справа.

особь уособлено (присл.) — окремо, сам по собі.

осочник осочник (ім., чол., одн.) — мисливець-загонщик; той, хто бере участь в облавах на звіра.

36


осподарь господар (ім., чол., одн.) — (1) пан, господар; (2) чоловік, глава родини; (3) цар; (4) Господар (при зверненні до Бога у хри­стиян).

осьм осьм (числ.) — вісім.

осьминечье осьмінеччя (ім., ср., одн.) — торговельне мито. от бармное зели от бермне зєлі — порушення права власності на борт­ну ділянку в лісі.

отбыть иску відбути іску — виграти справу.

отводить недружбою відводити недружбою — відсторонювати внаслідок ворожих стосунків.

от головы від голови — при звинуваченні в убивстві. отдати в погоны отдаті в погони — відшкодувати збитки приставам. отказ отказ (ім., чол., одн.) — (1) відповідь; (2) розрахунок; (3) перехід селянина від одного феодала до іншого.

откровенною главою откровенною главою — непокритою головою. откуп откуп (ім., чол., одн.) — викуп, відкуп, збір прибутків.

отложиша убиение за голову отложіша убієніє за голову — скасува­ти кровну помсту.

отпись отпис (ім., чол., одн.) — (1) повідомлення про вжиті заходи; (2) запис, грамота; (3) список, копія; (4) відстрочка; (5) підписка про оплату боргу.

отпускная відпускна (ім., ж., одн.) — (1) документ про звільнення від кріпосної залежності; (2) документ, що дає право переможеному гарнізону залишити фортецю.

отпускная грамота отпускна грамота — (1) документ про звільнення від кріпосної залежності; (2) грамота, що видається архієреєм духовній особі при переході в іншу єпархію.

отрок отрок (ім., чол., одн.) — (1) відмова, розрив договору, розра­хунок; (2) винагорода; (3) дитина, підліток, юнак; (4) дружинник, вояк; (5) слуга, раб, працівник; (6) служитель, помічник посадо­вої особи у Київській Русі; (7) молодший судовий чин, адміністра­тивний виконавець.

отсрочная челобитня відсрочна чолобитна — подання, піклування про відстрочку справи.

37


отсылкы відсилки (ім., мн.) — (1) подорож, пов'язана зі службовим дорученням; виклик на суд; (2) висилка на місце постійного про­живання звинуваченого.

отчитись отчитись (дієсл.) — ублажати, зважаючи на родинні зв'яз­ки.

отъимати выкупком отьіматі викупком — (1) запис на викуп землі, яка вже продана або закладена; (2) викуп без визначеного строку давності.

очистить очистити (дієсл.) — (1) звільнити від бруду, гріха; (2) звіль­нити від хвороби, зцілити; (3) здійснити обряд очищення після хво­роби; (4) просвітити; (5) загладити, спокутувати; (6) пробачити; (7) звільнити; (8) вияснити становище, влаштувати; (9) довести належність; (10) звільнити від застав, заборгованостей.

очищение очищення (ім., ср., одн.) (1) внутрішнє очищення;

(2) звільнення від гріхів; (3) звільнення від боргів і заборгованос­
тей; (4) обряд очищення після хвороби.

п

пагуба пагуба (ім., ж., одн.) — збиток.

падеться падеться (дієсл.) — вступати в статевий зв'язок.

паки пакі (присл.) — (1) назад, знову; (2) раніше, в минулому;

(3) потім; (4) ще, до того ж; (5) і напроти, і навпаки; (6) в свою
чергу; (як частка) — (7) також, крім того, ще; (8) і, ж; (9) проте,
все ж таки; (10) з іншого боку; (11) тоді, у такому випадку;
(12) більше того, навіть.

паки ли пакі лі (прийм.) — (1) або ... або ж; (2) якщо ж ... то. палуба палуба (ім., ж., одн.) — перекриття корпусу судна. память наказная пам'ять наказна — пам'ятка з розпорядженням, що необхідно робити в тому чи іншому випадку.

паникадило панікадило (ім., ср., одн.) — церковна чи палацова люс­тра, що має багато воскових свічок чи лампад, які живляться де­рев'яним маслом.

Паны-Рада Пани-Рада — магнати, члени державної ради Речі По­сполитої.

38


парламент парламент (ім., чол., одн.) — вище державне законодавче зібрання.

партия партія (ім., ж., одн.) — (1) політична організація певного кла­су, яка виражає та захищає його інтереси, керує його боротьбою;

(2) група осіб, об'єднаних деякими спільними інтересами, а також
зібраних з певною метою; (3) окрема частина в багатоголосному
музичному творі, що виконується за допомогою одного музично­
го інструменту, одним співаком; (4) одна окрема гра
(напр., в
шахи); (5) певна кількість товару.

пас пас (ім., чол., одн.) — (1) паспорт, документ на право проїзду та на перевезення товарів; (2) посвідчення, свідоцтво; (3) одиниця довжини, що дорівнює подвійному кроку.

патент патент (ім., чол., одн.) — свідоцтво про одержання чину.

пашенка пашенка (ім., ж., одн.) — (1) назва дрібної риби, яку вилов­люють у річці; (2) винагорода.

паче паче (присл.) — (1) більше, сильніше; більше ніж; (2) переваж­но, краще; (3) особливо, в особливості; (4) вище, найвище; (5) крім; всупереч, проти.

пеня пеня (ім., ж., одн.) — (1) догана, докір; (2) звинувачення; (3) сва­ра; (4) покарання; (5) відшкодування збитку; (6) штраф.

пенязь пенязь (ім., чол., одн.) — (1) римський динарій, західноєвро­пейська монета; (2) дрібна монета, гроші; (3) польська дрібна мо­нета.

перевет перевіт (ім., чол., одн.) — (1) таємна звістка; (2) зрада; (3) пе­рехід на сторону ворога.

перевестник перевісник (ім., чол., одн.) — той, хто полює на птахів і звірів за допомогою перевесу.

переговаривать переговорювати (дієсл.) — (1) говорити між собою про що-небудь; (2) вести переговори; (3) говорити ще раз, повто­рюючи чи змінюючи сказане раніше; (4) переказувати почуте; (5) переглядати.

переем переем (ім., чол., одн.) — (1) перехоплення, затримання кого-небудь у подорожі; (2) винагорода за повідомлення про місце пе­ребування, затримання, повернення кого-небудь власникові;

(3) звуження, перетяжка; (4) чогось дуже багато, занадто.

переможе переможе (дієсл.)

39


пересуд пересуд (ім., чол., одн.) — мито, що збирається за перегляд справи.

пересужать пересужать (дієсл.) — (1) судити повторно; (2) перегля­дати рішення за судовим позовом; (3) недоброзичливо обговорю­вати чиюсь поведінку.

перетес перетес (ім., чол., одн.) — знак, що позначає межі земельних ділянок, зроблений сокирою на дереві.

перетнеть перетяти (дієсл.) — (1) перерубати; (2) перехопити.

печаловати печалювати (дієсл.) — (1) сумувати, співчувати; (2) нада­вати опіку, піклуватися; (3) просити за кого-небудь; (4) мучити, пригноблювати.

печатная пошлина печатна пошлина (ім., ж., одн.) — мито за при­кріплення печатки.

пивцы півці (ім., мн.) — (1) учасники учти; (2) гості; (3) співучасни­ки.

пировой староста піровий староста (ім., чол., одн.) — керівник свя­та, відповідальний за організацію бенкету, учти.

пискупиям піскупіям (ім., ж., одн.) — (1) єпископія; (2) резиденція єпископа.

писцовые книги пісцовиє книги — книги, що містять перепис об'єктів податкового обкладення.

платно или иное платно ілі іноє — (1) за платню або безкоштовно;

(2) за полотно; (3) плаття, одяг.

платной платной (прикм.) — (1) полотняний; (2) те, що належить до плаття, одягу; (ім.) — (3) застава, що дається для забезпечення виплати грошей, взятих у борг.

плащадная плащадная (ім., ж., одн.) — мито потижневе у містах.

плещевание, плескати — плещеваніє, плескати (дієсл.) — (1) гомін, лемент; (2) голосне виявлення почуттів; (3) ляскати в долоні; (4) плескати руками в такт музиці.

побор побор (ім., чол., одн.) — (1) податок; (2) збір податків;

(3) набір, запис на військову службу.

поборати побораті (дієсл.) — (1) захистити, підтримати кого-небудь; (2) стятися; (3) ставати до боротьби; (4) перемогти.

повинити повініті (дієсл.) — (1) обвинуватити, визнати винним; (2) визнати недійсним (документ); (3) заперечити, спростувати.

40


повод повод (ім., чол., одн.) — (1) дія за дієсловом поводити; (2) спрямовувати, казати заздалегідь неправду; (3) обставина, яка здатна бути підставою для чого-небудь.

повьржеть повржеть (дієсл.) — народить, але, можливо, викине, звільниться від плоду.

поголовьщина поголовщина (ім., ж., одн.) — (1) вбивство, загибель; (2) податок за вбиту людину; (3) мито, що береться з кожної лю­дини в разі проїзду з товаром; (4) грошовий штраф у розмірі 4 карбованці за убивство, який ішов намісникові; (5) загальний військовий збір.

по данню по данію — згідно постанови.

подвизаху, подвизать подвізаху, подвізать — понукати, вимушува­ти робити щось, заохочувати.

подвод подвод (ім., чол., одн.) — (1) приведення кого-небудь з ме­тою заподіяти комусь шкоду, втрату; (2) тварина, яку привели як подарунок; (3) сполука, на яку накладається золото.

подвойский подвойський (ім., чол., одн.) — (1) посадова особа у князя (в Новгороді), яка повідомляла народу рішення влади, князівський вісник; (2) посадова особа в суді, яка виконувала обов'язки судо­вого пристава; (3) охоронник.

подметчик подмьотчик (ім., чол., одн.) — (1) той, хто таємно підки­дає щось з метою очорнити, звинуватити кого-небудь; (2) робіт­ник монетного двору, який працює біля печі.

подоймати подойматі (дєсл.) — (1) спонукати до активних дій; (2) виряджати у похід; (3) відшкодовувати збитки.

подотнеть подотнєть (дієсл.) — підрубати, перерубати. подотнеть вервь подотнеть верв — перерубати мотузку.

подписка подписка (ім., ж., одн.) — (1) дія за дієсловом "підписати", ("надписати"); (2) те, що дописане внизу, дописка; (3) підпис, на­пис; (4) підробка підписів, документів.

подружии подружії (присл.) — подругою, дружиною. подрядные підрядні (ім., мн.) — мито, яке сплачував купець, місце­вий житель при оптовій купівлі товарів.

подъездной під'їзний (ім., чол., одн.) — (1) те, що слугує для під'їзду до чого-небудь; (2) збирач податків для князя.

подымная пошлина подимне мито — мито з кожної хати (диму).

41


подьячий піддячий (ім., чол., одн.) — особа, яка займалася складан­ням приватних актів, чолобитних, переписуванням паперів.

пожилое пожиле (ім., ср., одн.) — визначене законодавчим шляхом мито, яке сплачували селяни за користування будинком і прибудо­вами, якщо вони переходили від одного землевласника до іншого.

пожня пожня (ім., ср., одн.) — сінокісне угіддя на колишній пашні, покіс.

пожреся пожреся (дієсл.) — приносити себе в жертву.

позорище позорище (ім., ср., одн.) — (1) місце проведення театраль­них або святкових видовищ; (2) театр, арена; (3) святкова виста­ва; (4) видовище; (5) сором, ганьба; (6) "ганебне" місце.

поклеп покльоп (ім., чол., одн.) — (1) звинувачення без наведення доказів; (2) хибне звинувачення, наклеп.

поклепная вира покльопна віра — віра, що береться на підставі сло­весного звинувачення у вбивстві.

поклепный иск покльопний іск — позов, що не має жодних підстав. покложное покложне (ім., ср., одн.) — поклін, хабар. покон покон (ім., чол., одн.) — (1) початок; (2) звичай; (3) закон, зас­нований на звичаї.

поконец покінець (присл.) — до самого кінця.

пократчи пократчі (присл.) — потайки, крадучись, не попередивши.

покуду отнимет покуду відніме — строк для викупу, підстава для строку давності.

полавочник, скатерти полавочник, скатерті — покривало на лавку, ослін.

полевая грамота польова грамота — грамота, що являє собою судо­ве рішення про двобій.

полетная політна (ім., ж., одн.) — (1) встановлений на рік податок або данина; (2) те саме, що й польотна грамота (письмовий дозвіл влади на право виплати грошей, взятих у борг, без нарахування відсотків протягом кількох років).

полистный оклад полистовий оклад — нормований розмір, встанов­лений за несення служби у маєтку.

полиция поліція (ім., ж., одн.) — адміністративний орган держбезпеки. 42


полоняничные деньги полоняничі гроші — різновид прямого подат­ку з населення для викупу полонених.

полугаи полугаї (ім., чол., одн.) — випадок, обставина.

полуполтина полуполтіна (ім., ж., одн.) — (1) монета вартістю 0,4 карбованця; (2) помірне мито; (3) мито за користування дер­жавною одиницею міри при продажу чи купівлі сипучих товарів.

полянник полянник (ім., чол., одн.) — полонений. померная пошлина помірна пошлина — мито з сипучих товарів. поминки поминки (ім., мн.) — (1) поминання померлого; (2) обрядо­ве частування на честь померлого; (3) подарунок на знак уваги;

(4) різновид податку, хабара.

поможет поможе (дієсл.) — переможе.

поневы поньови (присл.) — (1) з тих пір, як; (ім.) — (2) шмат рядна, рушник; (3) покривало; (4) плащаниця; (5) завіса; (6) спідній до­мотканий одяг типу спідниці; (7) спідній одяг.

понеже понєже (присл.) — тому що, так як, оскільки. пономарь пономар (ім., чол., одн.) — церковний служка, який запа­лював свічки, прислуговував на алтарі та дзвонив на дзвіниці.

поноровка поноровка (ім., ж., одн.) — (1) поблажливе, зневажливе ставлення; (2) незаконне сприяння; (3) незаконне порушення ве­дення справи на користь якої-небудь особи; (4) обман, хитрість;

(5) уповільнена дія; (6) платня за відстрочку.

по обыскам по обшукам — за наслідками розслідування.

по правовому слову по правовому слову — без обману, справедливо.

по пузу по пузу — міра сипучих тіл і пуз дорівнює 1,5 пуда.

...по рассуждению учинити подумавши учинити — за роздумом вчи­нити.

порозжие пустоши порозжіє пустоші — (1) вільні землі, які нікому не належать; (2) незаселені землі.

по розыску по розиску — вирішувати у судовому порядку за на­слідками розслідування.

портищи портіщі (ім., мн.) — (1) шмат тканини; (2) одяг, плаття; (3) окремий предмет одягу; (4) певного розміру тканина або хут­ро для пошиття верхнього одягу; (4) комплект чого-небудь для оздоблення одягу; (5) гніт з льону.

43


порты порти (ім., мн.) — (1) одяг, плаття; (2) чоловічі штани.

порядное порядне (ім., ср., одн.) — (1) платня, обумовлена догово­ром; (2) мито при укладанні торговельної угоди, яке сплачував купець — місцевий мешканець при оптовій закупівлі товару.

посажане посажанє (ім., мн.) — ті, хто мешкають в торговельно-ре­місничій частині міста й належать до міської общини.

по свой живот по свій живіт — до кінця життя.

послуживати послуживаті (дієсл.) — визнати недійсним, скасувати.

послух послух (ім., чол., одн.) — (1) безпосередній спостерігач чо­гось, очевидець; (2) той, хто щось підтверджує; (3) свідок на суді, при укладанні угоди; (4) слуга, помічник; (5) підпорядкування, залежність.

постав постав (ім., чол., одн.) — (1) основа (тканини); (2) тканина; (3) прилад для ткання; (4) опора, підмурок; (5) жердина; (6) устрій, що складається з двох жорен; (7) полиця або шафа для посуду; (8) прилад, вид; (9) тулуб, корпус людини; (10) застава; порядок, правило; (13) установлення, звичай; (14) можливість, стан; (15) тер­піння, витримка; (16) літера.

постельничий постільничий (ім., чол., одн.) — (1) спальник (чин при дворі); (2) у Київській Русі особа, яка відповідала за спальню кня­зя, його власну казну, майстерню, виготовляла йому одяг і білиз­ну, а також зберігала власну печатку князя; (3) один з учасників весільного обряду з боку нареченої, який супроводжував постіль до хати нареченого.

постигнути постигнути (дієсл.) — (1) наздогнати, (2) схопити, захо­пити, затримати; (3) дістатися, потрапити; (4) домогтися чогось, отримати дещо; (5) знайти, виявити; (6) досягти якогось рівня; (7) опинитися в тому чи іншому стані; (8) зрозуміти; (9) бути в змозі, мати можливість; (10) трапитися; (11) виповнитися, здійснитися; (12) застати; (13) дожити до чого-небудь; (14) випередити; (15) по-мститися; (16) змусити.

постражить постражить (дієсл.) — (1) попрацювати, виконати якусь роботу; (2) зазнати, терпіти (образу, страждання), постраждати; (3) загинути, бути вбитим; (4) відбути покарання; (5) зазнати збитків; (6) співчувати комусь; (7) взяти до уваги.

пострижены пострижени (дієсл.) — (1) стригти, підстригати (волосся); (2) підстригати або голити певним чином волосся при здійсненні

44


церковних обрядів на знак прийняття сану; (3) постригати, посвя­чувати у ченці.

по суду сыщется про то допряша на суді відшукається про те допря-ша — на суді підтвердиться.

потворы потвори (ім., мн.) — (1) вигадка; (2) чародійство, чаклун­ство; (3) отруєння; (4) отрута, трутизна.

потир потір (ім., чол., одн.) — посуд у вигляді чашки на довгій ніжці, яку використовували під час літургії для внесення святих дарів.

потки потки (ім., мн.) — (1) щипці; (2) дрібна співоча пташка, піжучка.

потребити потребити (дієсл.) — (1) винищити; (2) знищити, згубити; (3) припинити, усунути; (4) вигнати; (5) очистити; (6) прийняти їжу; (7) використати, витратити на якусь потребу.

похрестье похрестя (ім., ср., одн.) — хресний хід.

пошлетца пошлеться (дієсл.) — зажадати загального обшуку.

по языку по язику — за заявою, зробленою особою, яка підозрюєть­ся в розбої щодо співучасників.

правда дати как за ним не будет правда дать як за ним не буде — змусити присягнути в тому, що не користувався загальним май­ном заради своїх корисливих цілей.

праведник праведчик (ім., чол., одн.) — судовий службовець, при­став, який збирає гроші зі звинувачених за рішенням суду.

праветчиков корм праветчіков корм — гроші, які йшли приставу.

правила святых апостолов правила святих апостолів — правила, складання яких приписують святим апостолам (учням і послідов­никам Христа).

правити деньги правити гроші — стягувати штраф за вироком суду.

правити по расчету правити за розрахунком — стягувати гроші.

правое правое (прикм.) — (1) правильний, вірний; (2) справжній, істинний; (3) згодний з православним віровченням; (4) щирий, (5) чистий; (6) справедливий; (7) святий.

правой десяток правой десяток — мито з виправданої судом сторони.

правосудие правосуддя — специфічна форма здійснення владних по­вноважень органами судової влади. Вона завершується прийнят-

45


тям судових рішень, які стають обов'язковими для виконання всіма особами, яких вони стосуються. предирехом предірьохом — сказане раніше, повідомлене раніше.

предотеча предотєча (ім., чол., одн.) — той, хто своєю появою пере­дує будь-кому.

препрети, препирать препирать (дієсл.) — спростовувати, заперечу­вати, переконувати, принаджувати, принижувати.

преслушник преслушник (ім., чол., одн.) — неслух. престав престав (дієсл.) — перестав, припинив.

престол престол (ім., чол., одн.) — (1) стіл на олтарі, де відбувається таїнство причащання; (2) трон, влада, стіл, церковний престол; (3) святе місце як представництво вищого на небі й на землі.

прибытка прібитка (ім., чол., одн.) — (1) збільшення; (2) прибуток;

(3) зиск, придбання; (4) ріст (грошей); (5) багатство; (6) вигода.

приговор приговор (ім., чол., одн.) — (1) змова; (2) судова постанова, рішення; (3) остаточний висновок, який не припускає інших думок.

приимет пріімьот (дієсл.) — (1) брати; (2) отримати; (3) вживати;

(4) знайти; (5) визнавати; (6) брати в борг, окрім того, що вже взя­
то; (7) приймати при народженні; (8) взяти додатково, зверху взя­
того.

приказчик прикажчик (ім., чол., одн.) — (1) керівник; (2) виконавець доручень; (3) той, хто віддає накази; (4) душеприкажчик; (5) спад­коємець за заповітом.

прикладник прикладник (ім., чол., одн.) — особа, яка перебуває під патронатом церкви, похоження якої до часу невідоме.

прикупи прикупи (ім., ж., одн.) — (1) покупка, куплене майно; (2) тор­говельний прибуток; (3) прибуток.

прилепы прильопи (ім., чол., одн.) — те, що приліплене, прироблене.

примерные земли примєрниє землі — знов зорані або заселені ділянки землі, які входять у межі вотчини.

приметати приметати (дієсл.) — (1) спонукати; (2) вимітати; (3) очи­щати від сміття.

приметки примєткі (ім., мн.) — (1) різновид податку; (2) надбавка, яка не має законних підстав.

прирозящейся прирозящєйся (прикм.) — такий, який прагнув до чо­гось.

46


прирок с доводом прірок з доводом — обмова, підтверджена слідством.

прирыщет прірищет (дієсл.) — (1) звернеться; (2) наблизиться; (3) звер­нутися за допомогою. присно прісно (присл.) — істинно, завжди, постійно, вічно.

присный прісний (прикм.) — (1) постійний; (2) власний; (3) вічний; (4) рідний.

приставные грамоты приставні грамоти — виклик на суд. присуд присуд (ім., чол., одн.) — судове мито.

притч церковный прітч церковний — особи, які служать при певній церкві.

причитанье прічітання (ім., ср., одн.) (1) постанова; (2) претензія.

пробиется пробіється (дієсл.) — втратити дещо у бійці; (2) пройти зав­дяки силі крізь дещо.

продажа продажа (ім., чол., одн.) — (1) податок; (дієсл.) — (2) віддати за гроші або за обмін; (3) грошова пеня за злочин.

продажи продажі (ім., мн.) —утиск, збитки.

продати противу поличного продаті протіву поличного — продати ча­стину майна злодія, яка відповідає вартості вкраденого.

проести проєсті (ім., ср., одн.) — збитки, викликані зволіканням при вирішенні справи в суді.

прок прок (ім., ср., одн.) — залишок майна.

прок в дел прок в дел — гроші, які залишилися, повинні бути розді­лені.

промиловался проміловался (дієсл.) — помилився, прогадав.

промыта промита (ім., ж., одн.) — (1) пеня за несплату мита; (2) ухи­лення від сплати мита.

просидится просідітся (дієсл.) — помилкове, неправильне рішення.

проскомидия проскомидія (ім., ж., одн.) — перша частина християнсь­кої літургії, під час якої священнослужителі готують святі дари (проскуру і вино) для причастя.

проскурница проскурниця (ім., ж., одн.) — жінка, яка випікає прос-фори.

протаможенье протаможенє (ім., ср., одн.) — штраф за несплату мита. противня противня (ім., ж., одн.) — копія.

47


протопоп протопіп (ім., чол., одн.) — (1) православний священик най­вищого чину; (2) виборний попівський староста.

проторы протори (ім., мн.) — витрати, збитки. проче проче (присл.) — надалі.

прошариться прошаритись (дієсл.) — винести помилково неправосуд­не рішення.

прщение взять прощення взяти — помиритися.

пуд пуд (ім., чол., одн.) — міра маси, ваги яка дорівнює 40 фунтам (близько 16,4 кг).

пустинь пустеля (ім., ж., одн.) — (1) місце перебування людини, яка з релігійних міркувань відмовлялась від спілкування з людьми і вза­галі від людей і їхніх турбот; (2) монастир.

путные ключники путні ключники — люди, які відали царськими за­пасами напоїв під час походів.

пущенник пущенник (ім., чол., одн.) — відпущений холоп.

пытка питка (ім., ж., одн.) — застосування до звинувачених і свідків у кримінальному процесі тортур, катувань з метою отримання свідчень.

пытнати питнаті (дієсл.) — катувати, піддавати тортурам. пятнать п'ятнати (дієсл.) — таврувати, ставити тавро.

пятно п'ятно (ім., чол., одн.) — (1) так називали в старовину мито за клеймування коня, якого продавали; (2) мито за таврування холопа.

пять концов п'ять кінців — судово-адміністративні одиниці, на які поділявся Новгород.

раджа раджа (ім., чол., одн.) — у стародавній Індії правитель держа­ви. З часів середньовіччя і до 1950 р. князівський титул і особа, яка мала цей титул.

радуница радуниця (ім., ж., одн.) — одне з весняних свят давньорусь­кого поганства, свято світла та сонця для померлих. Язичники вважали, що в дні цих свят душі померлих вставали з могил. З прийняттям християнства назва цього свята змінилась на радо-

48


ницю, від слова радість. Ця назва вказує на радісну звістку про воскресіння Христове, з якою живі люди приходять на могили по­мерлих.

раздел поділ (ім., чол., одн.) — (1) фабрика, завод; (2) ділянка землі, яка надавалася селянину за правилами від 20 лютого 1803 p.; (3) оренда; (4) адміністративний і судовий округ; (5) угода про поділ майна.

разделить по жребию розділити за жеребом — розділити на частини за допомогою жеребкування.

разореть розорати (дієсл.) — переорати межу в полі.

разрядный приказ розпорядний приказ — орган управління, який ке­рував військовими справами: призначав на службу, вів облік військових осіб, відповідав за будівництво фортець.

разстрадни розстрадні (прикм.) — опрацьовані.

расправа розправа (ім., ж., одн.) — згідно з положенням про губернії 1775 p., судове місце, де розглядали справи; розправа була нижня і верхня.

расписывать розписувати (дієсл.) — документально оформлювати договір між особами.

распоряжены розпоряджени (прикм.) — розподілені, зайняті чинов­никами.

рать возмет рать візьме — втратить майно внаслідок військових дій.

рафли рафлі (ім., ж., одн.) — астрологічна книга, яка складається з 12 схем і в якій ідеться про вплив зірок на життя людини.

реакционный реакційний (прикм.) — ворожий усьому передовому, прогресивному; консервативний.

реакция реакція (політична; ім., ж., одн.) — активний опір віджива­ючих класів, їхніх партій чи угруповань суспільному прогресові; режим, встановлений для збереження й зміцнення старих суспіль­них порядків, придушення прогресивних сил.

реверс реверс (ім., ср., одн.) — письмове зобов'язання, іноді просто розписка.

революция революція (ім., ж., одн.) — докорінний переворот у сус­пільному і політичному (державному) ладі, що означає повалення віджилого й утвердження нового, прогресивного суспільного ладу.

49


регимент регимент (ім., чол., одн.) полк найманого війська.

резоимство резоімство (ім., ср., одн.) — (1) значна вигода з грошової позики шляхом експлуатації боржника, який перебував у скрут­ному становищі; (2) договірна угода, за якою одна сторона зба­гачується завдяки іншій.

рейтар рейтар (ім., чол., одн.) — найманий солдат кавалерії у Захід­ній Європі в XVI-XVII ст. У XVII ст. існували і в Росії.

рейхстаг рейхстаг (ім., чол., одн.) — (1) загальноімперський станово-представницький орган влади за часів середньовіччя, так званої "Священної римської імперії германської нації"; (2) парламент у північно-німецькому союзі (1867-1871 pp.), Німецькій імперії (1871-1918 pp.) і т. зв. Веймарській республіці (1919-1933 pp.). Під час фашистської диктатури втратив своє значення й існував лише формально; (3) назва будинку в Берліні, де засідав парламент Німеччини.

рекоше рекоше (присл.) — тобто, або, а саме.

ретранжамент ретранжамент (ім., чол., одн.) — (1) внутрішній обо­ронний заслін, розташований позаду чи паралельно головному; (2) окопний вал.

реформа реформа (ім., ж., одн.) — (1) перетворення, зміна чи ново­введення, що не знищують основ існуючої структури; (2) політич­не перетворення чи зміна, що їх здійснює пануючий клас, не зачі­паючи основ існуючого ладу.

риза риза (ім., ж. одн.) — одяг священнослужителів для богослужіння. ринути ринуті (дієсл.) — кинути, штовхнути. родимец родинець (ім., чол., одн.) — родич.

родовые отношения родові відносини — відносини, що виникають між людьми, які мають спільних предків.

род ополчится рід ополчиться — виникнення міжусобиці внаслідок розбрату на віче.

рожданицы рожданиці (ім., мн.) — фатум, доля приречення.

ропотник ропотник (ім., чол., одн.) — людина, яка ремствує, нарікає на когось заочно.

50


сажень сажень (ім., чол., одн.) — міра довжини, яка дорівнює 2, 124 м.

салвоваградия салвоваградія (ім., ж., одн.) — надання государем, фельдмаршалом, генералом охорони чи охоронної грамоти пев­ним організаціям чи особам.

сан сан (ім., чол., одн.) — (1) високий чин або звання; (2) знатна поса­да; (3) жалування; (4) почесть; (5) осанка, зріст; (6) вбрання.

сачити сачити (дієсл.) — (1) порушувати справу; (2) слідкувати, шука­ти по сліду (сачейна собака).

свада свада (ім., ж., одн.) — (1) суперечка, сварка; (2) битва, бійка.

сверстный сверстний (прикм.) — списаний у запас.

свод звід (ім., чол., одн.) — процес розшуку недоброчесного власника.

святитель святитель (ім., чол., одн.) — священнокерівник, архієрей, єпископ, інколи священик.

Святой Дорофей Святий Дорофей — монах, пізніше наставник влас­ного монастиря поблизу Гази. Автор аскетичних повчань (пом. у 620 p.).

...святым касаются святим торкаються — йдеться про предмети бого­служіння.

святыми вселенскими седмью соборы святі вселенські (помісні) сім со­борів — собор всіх єпископів християнської церкви (в історії їх відомо сім).

святых отец 300 и 18 иже в Никии святих отець 300 і 18 іже в Нікеї — перший вселенський християнський собор в Нікеї; затвердив осно­ви християнського вчення у боротьбі з прибічниками шарлатан­ства.

священночерий священночерій (ім., чол., одн.) — ієромонах; монах, який має сан священика.

сикуре сікуре (ім., ж., одн.) — допомога.

синдон сіндон (ім., ж., одн.) — чиста й тонка тканина, полотно.

синклит сінкліт (ім., чол., одн.) — збори вищих сановників.

сиречь сіречь (прийм.) — тобто, а саме.

сироты сироти (ім., мн.) — феодально залежні селяни.

сице сіце (прийм.) — відтак, таким чином.

51


слобода слобода (ім., ж., одн.) — (1) село вільних від повинностей лю­дей; (2) село, поселення за стіною; (З) на початку XIX ст. велике село, де більш ніж одна церква, ярмарок тощо; (4) промислове, фабричне село.

слово противу слова слово протіву слова — на підтвердження своїх слів.

слоеные животы слосниє животи — майно, викрадене під час втечі.

служилая кабала служила кабала — зобов'язання служити взаємо-давцю за гроші і проценти з них.

служки монастырские служки монастирські — службові монас­тирські люди.

слузе слузе (ім., мн.) — слуги, службові люди, середні та дрібні фео­дали.

сметя смєтя (дієсл.) — підраховувати.

смильное смільноє — незаконний зв'язок чоловіка та жінки.

смирять смірять (дієсл.) — (1) примиряти, змиряти; (2) змирити кривдника, відомстити йому.

снос знос (ім., чол., одн.) — шкода, збиток, що-небудь віднесене, вкрадене.

сноха сноха (ім., ж., одн.) — (1) дружина сина; (2) невістка. соблюдение соблюдєніє (ім., ж., одн.) — зберігання. собою собою (присл.) — своїм зусиллям. совокупшиеся совокупшиеся (дієсл.) — зібралися. сойм сойм (ім., чол., одн.) — сейм.

солод солод (ім., чол., одн.) — хлібне зерно, спеціально оброблене для отримання солодкого смаку.

сором сором (ім., чол., одн.) — сором.

сословие сословіє (ім., ср., одн.) — одна із форм юридичного закріп­лення класових розбіжностей, що отримала найбільший розвиток при феодалізмі.

составной состанний (прикм.) — несправжній, неправильний, фаль­шивий.

состязательный процесе змагальний процес — один із принципів буржуазного кримінального та цивільного процесу.

52


сотня сотня (ім., чол., одн.) — адміністративно-територіальна оди­ниця, очолювана сотником, що існувала на Русі ще від часів ста­родавньої держави.

соучастие співучасть (ім., ж., одн.) — співучасть двох або кількох осіб у вчиненні злочину.

софьян софьян (ім., чол., одн.) — особа, яка належала до двору нов­городського архієпископа й виконували доручення владики.

с очей на очи з очей на очі — очна ставка, ставка віч-на-віч. сочтавше сочтавше (присл.) — поєднавши, зібравши.

список нарядит не по суду список нарядить не по суду — скласти за хабар фальшивий судовий протокол, рішення.

сплатити сплатіті (дієсл.) — сплачувати разом.

спуды спуди (ім., мн.) — міра об'єму сипучих речовин, наприклад, зерна.

средневиковый цех середньовічний цех — спілка робітників однієї професії.

срезить (отрез) срезіть (отрєз) — одержати прибуток даних у спад­коємство. сродники сроднікі (ім., мн.) —далекі родичі.

срок ему дать срок йому дати — надати час для виклику в Москву судді тієї місцевості, де проживає злочинець.

ссудная кабала ссудна кабала — документ про кабалу за позику. ссуды ссуди (ім., мн.) — позики.

ссылка ссилка (ім., ж., одн.) — примусове вилучення засудженого з певної місцевості.

ставила ставила (ім., чол., одн.) — наземні ваги.

ставити по них кормы ставиті по них корми — влаштовувати в їх па­м'ять обід.

ставленное ставленное (ім., ср., одн.) — мито, яке стягувалося під час

продажу холопа.

стакався стакався (дієсл.) — змовившись. стани стані (ім., мн.) — місце стоянки військ.

становое строение становое строєніє — споруда для військової час­тини.

станы стани (ім., мн.) — нова назва волостей.

53


старейшие жены старєишіє жони — дружини видатних людей. старик старік (ім., чол., одн.) — старожил.

старине старінє (присл.) — з пропуском строків позовної давності. старинный человек старинна людина — потомствений холоп. староннии люди стороннії люди — чужі люди.

староста староста (ім., чол., одн.) — довічне звання, яке присвоюва­лося польськими королями за певні заслуги; намісник.

старости старости (ім., мн.) — керівники об'єднань купців.

старчество старчество (ім., чол., одн.) — книга, в якій зібрані справи і вислови давніх пустинників.

статок статок (ім., чол., одн.) — майно. стачка стачка (ім., ж., одн.) — зговір.

степень степень (ім., ж., одн.) — трибуна, поміст, на якому сиділи у Пскові представники влади.

стихарь стіхар (ім., чол., одн.) — верхній одяг дяка і нижній одяг свя­щеника.

сто сто (ім., ж., одн.) — адміністративна одиниця в місті, яка вико­нувала певні обов'язки.

столец столєць (ім., чол., одн.) — (1) престолець; (2) крісло, стілець.

стольник стольник (ім., чол., одн.) — особа, яка обслуговувала за столом царя, а також виконувала його різноманітні доручення; у переліку чинів стольники згадувалися між думними дяками й стряпчими.

СТОЯЛЫЦИКИ СТОЯЛЫЦИКИ (ІМ., МН.)--- ПОСТОЯЛЬЦІ.

стоячий хлеб и земляной стоячий хліб і земляний — хліб у липні на корінні або засіяний.

стражет стражет (дієсл.) — оре (землю).

страстотерпец страстотерпець (ім., чол., одн.) — мученик.

строй строї (ім., мн.) — особи із вродженими вадами, які жили за ра­хунок церкви.

строитель строитель (ім., чол., одн.) — монах, якому доручали буду­вати або відновлювати монастир або церкву.

строчная грамота строчна грамота — грамота, в якій вказувався строк прибуття (явки) в суд.

54


стряпчий стряпчий (ім., чол., одн.) посада і звання вище стольни­ка (носили за царем, а в церкві тримали царську "стряпню" скіпетр, шапку, хустку).

стулится стулиться (дієсл.) — зникнути.

субъект преступления суб'єкт злочину — особа, яка вчинила, злочин.

сугубый сугубий (прикм.) — подвійний, двоякий.

судом искать судом іскать — встановлювати в судовому порядку.

суд с головы суд з голови — право позивача на повторний розгляд справи.

суд присяжных суд присяжних — судове засідання в царській Росії за участі представників різних станів.

судити судом (по) исковской пошлине вести судове засідання згідно з псковськими звичаями.

судница судниця (ім., ж., одн.) — (1) протокол судового розбору; (2) письмове рішення суду.

судный рубль судний рубль — вартість позову.

судовое судове (ім., ср., одн.) — (1) судова справа; (2) адміністратив­на справа.

судья за ним идет суддя за ним іде — йдеться про вотчинних суддів, які розглянули справи спільно з московським намісником.

суплетка суплєтка (ім., ж., одн.) — договір.

супротивень супротівень (ім., чол., одн.) — супротивна сторона в су­довому процесі.

сути суті (дієсл.) — сипати.

сыбором сибором (присл.) — широко, в усіх церквах, що входять до соборної організації.

сый сий (прикм.) — вічний, існуючий.

сырная неделя сирна неділя — Масляна.

тавлеи тавлеї (ім., мн.) — (1) підпис у графі; (2) гра в шашки; гра в кості на спеціальній дошці.

такать такати (дієсл. від слова так, правильно) — піддакувати, по­годжуватися з ким-небудь, казати лестощі, підтверджувати пра­вильність чиїхось свідчень.

55


талья талья (ім., ж., одн.) — прямий податок.

тамга тамга (ім., ж., одн.) — внутрішній митний збір за продаж товару. тапта тапта (ім., ж., одн.) — вранішня або вечірня зоря. тархан тархан (ім., чол., одн.) — назва феодала у тюркських народів середньовіччя.

тархани тархани (ім., мн.) — землеволодіння, вільні від усіх держав­них податків і податей.

тарханщик тарханщик (ім., чол., одн.) — той, хто скуповує по селах

полотно, прядиво, шкіри.

татьба татьба (ім., ж., одн.) — крадіжка, грабіжництво, викрадення. термин термін (ім., чол., одн.) — строк, час.

тивунец тівунець (ім., чол., одн.) — (1) домоправитель; (2) син дво­рецького.

тилеснь тилеснь (ім., чол., одн.) — тильна сторона долоні, тупа сто­рона гострого знаряддя. тиль тиль (ім., ж., одн.) — зворотний бік. титяга титяга (ім., ж., одн.) — шкіряне покривало на возі. тиун тиун (ім., чол., одн.) — дворецький. тнети тнєті (дієсл.) — вдарити, поранити; відсікти, вбити. товарищ товариш (ім., чол., одн.) — помічник.

того серебра не того серебра не — (1) не коштує те срібла, має цінність, меншу шуканого; -судит (2) має цінність, що перевищує вартість будинку.

толока толока (ім., ж., одн.) — (1) псування поля, хліба худобою; (2) допомога сусідів одному господарю, дружна одноденна праця.

торговли торговлі (ім., мн.) — грошові позики, пов'язані зі спільним веденням торгівлі.

торговли искать торговлі шукати — подавати (висувати) позов щодо торгівлі, позики або поруки; виконання зобов'язань згідно дору­чення тощо.

торговые деньги торгові гроші — торгові позики.

торлоп торлоп (ім., чол., одн.) — верхній жіночий одяг, майже завж­ди з хутра

тошю тошю (присл.) — тільки, лише.

третьяк третьяк (ім., чол., одн.) — тварина на третьому році життя.

56


триоди тріоди (ім., чол., одн.) — тріод, складається з канонів, до яких входить три пісні.

три сороки бел. Сорок три сороки бел. Сорок — в'язка білячих шку­рок у кількості 40 шт.

туне туне (присл.) — задарма, безкоштовно. тяжа тяжа (ім., ж., одн.) — суперечка.

убитки доправити — відшкодувати (стягнути) збитки.

убо убо (спол.) — (1) а тому, і для того, тобто, виходячи з цього;

(2) церковнослов'янська — також.

уборок уборок (ім., чол., одн.) — міра об'єму. уговорщик уговорщик (ім., чол., одн.) — підрядчик.

удовлети удовлити (дієсл.) — (1) задовольнити; (2) дати необхідне;

(3) дати сили.

указ указ (ім., чол., одн.) — (1) вказівка; (2) доказ; (3) приклад;

(4) свідчення; (5) правило; (6) вирішення справи.

указная цена указна ціна — ціна, встановлена царським указом. у князя на сенях у князя на сінях — в палатах у князя. улечить улечити (дієсл.) — викрасти дівчину до шлюбу.

уличанин уличанин (ім., чол., одн.) — житель вулиці за поділом ву­лиць у місті.

умучити умучити (дієсл.) — (1) замучити; (2) підкорити; (3) покарати.

умыкание умикання (ім., ср., одн.) — (1) обрядове викрадення дівчи­ни до шлюбу; (2) ґвалтування.

умычник умичник (ім., чол., одн.) — (1) викрадач; (2) співучасник ви­крадення дівчини.

уреченное призначене (дієприкм.).

урок урок (ім., чол., одн.) — (1) умова; (2) призначення; (3) вказівка; (4) постанова; (5) певна кількість; (6) платня; (7) податок; (8) штраф; (9) утримання; (10) посада; (11) термін; (12) розмір ком­пенсації за шкоду у випадку загибелі худоби.

57


уроци (уроки) уроки (ім., мн.) — певна кількість чого-небудь. урочный урочний (прикм.) — (1) визначений; (2) призначений. урочные лета урочні літа — строк тюремного ув'язнення.

урядник урядник (ім., чол., одн.) — особа, яка виконувала певні служ­бові обов'язки в адміністративних і службових органах.

уряжение уряження (ім., ж., одн.) — (1) заповітне розпорядження в давньоруському законодавстві; (2) постанова.

усрячеть узречить (дієсл.) — (1) подивитися; (2) поглянути; (3) поба­чити; (4) зустріти.

уставная печатная грамота уставная друкована грамота — митна грамота 1654 року.

утвераеве ми затверджуємо.

утепут утепуть (дієсл.) — уб'ють.

утиеть ударити (дієсл.) — зірвати.

утиральник втиральник (ім., чол., одн.) — (1) рушник; (2) серветка.

утнеть утняти (дієсл.) — (1) вдарити; (2) поранити; (3) відрубати; (4) відсікти; (5) вбити; (6) вкусити.

учинится силен учиниться силен — (1) вчинити опір; (2) протистояти.

Ф

фамиян фаміян (ім., чол., одн.) — ладан.

Феодорит Феодорит (ім., чол., одн.) — єпископ Кирський (Сірія) (пом. у 457 p.).

Феодосии Великий Феодосій Великий (379-395 pp.) — іспанець за по­ходженням. Був призначений імператором Східної Римської імперії Гриціаном.

фискал фіскал (ім., чол., одн.) — (1) чиновник, посада (запровадже­на на зразок Швеції Петром І для нагляду за центральною і місце­вою владами; отримували половину штрафу, який стягувався з тих, на кого доносили; (2) особа, яка здійснює таємний нагляд за діяльністю установ і посадових осіб.

фрянзские вина фрянзські вина — італійські легкі сухі вина. фундамент фундамент (ім., чол., одн.) — основа чого-небудь.

58


фут фут (ім., чол., одн.) — від англійського "стопа". Український фут дорівнював 30,48 см. В інших країнах — від 28,3 до 32,48 см.

фунт фунт (ім., чол., одн.) в Україні ця міра маси дорівнювала 409,5 г; в Англії, Бельгії — 456,6 г.

хамовник хамовник (ім., чол., одн.) — ткач, полотняник.

характер характер (ім., чол., одн.) — (1) характер; сан; (2) звання; (3) гідність.

хлеб земляной земляний хліб — посіви. хлеб в земле хліб в землі — озимина.

хлеб в насипе хліб в насипові — давати зерно як позику із зобов'язан­ням повернути борг з надбавкою (відсотками).

хожоное хижне (ім., ср., одн.) — (1) платня за роз'їзди, прогони; (2) мито недільникові за виклик і представлення сторін в суді в ме­жах міста.

хоромний лес хоромний ліс — від слова хороми — будівля, буди­нок — деревина для будівлі.

хоругвь хоругва (ім., ж., одн.) — (1) військовий прапор; (2) військо­вий загін; (3) церковні знамена.

хрещение хрещення (ім., ср., одн.) — (1) назва церковного свята; (2) хрещення людини.

царевич царевич (ім., чол., одн.) — син татарського хана.

царь Иван Великий ..., во иноцех Иоана цар Іван Великий ...перед смертю Іван Васильович (Іван IV), за звичаєм постригся в мона­хи і взяв ім'я Іоанн.

царь Константин Великий цар Константин Великий (306-337 pp.) од-новладне правління 232-337 pp.) — після смерті батька воєна­чальника був проголошений своїми солдатами імператором.

59


целовальник цілувальник (ім., ж., одн.) — (1) присяжна людина, тоб­то людина, яка збирає мито і, цілуючи хрест, присягається про чесне виконання своїх обов'язків перед державою; (2) продавець у шинку.

целование цілування (ім., ср., мн.) — (1) цілування хреста; (2) вітан­ня; (3) присяга; (4) зцілення, лікування.

цензива цензива (ім., чол., одн.) — форма селянського феодального землеволодіння.

церковний дом церковний дім — (1) дім, що належить до церкви; (2) монастирський; (3) монастир; (4) церква.

церковний чин церковний чин — (1) людина, що служить чи займає якусь посаду в церкві; (2) церковна служба; (3) правильний поря­док богослужіння.

чадо чадо (ім., ср., одн.) — (1) син або донька, незалежно від їхнього віку, стосовно батька й матері, дитя, дитина; (2) нащадки (вжив, тільки в множині).

чадь (ім., чол., одн.) — (1) світ; (2) народ; (3) товариші, дружина; (4) людина.

чашник чашник (ім., чол., одн.) — завідувач погребом (двірцевий службовий чин).

чекпий чекпий (прикм.) — (1) оригінальний (в значенні оригінал); (2) кінцевий (питання).

червь черв (ім., чол., одн.) — (1) черв'як; (2) хвороба; (3) червона фарба; (4) дорогоцінна тканина.

через которые... уверяют через котре... завіряють — на підставі яко­го завіряють (підтверджують), стверджують.

черемис черемис (ім., чол., одн.) — представник народності фінсько­го племені, марієць.

черкасы черкаси (ім., мн.) — українські козаки.

чернение черніння (ім., ср., одн.) — поправка в документах.

чернец чернець (ім., чол., одн.) — монах.

чернеческий чернечий (прикм.) — той, хто належить до ченців мона­стиря.

60


черноризица черноризиця (ім., ж., одн.) — черниця, монахиня.

черные волости чорні волості — державні землі, прибутки з яких

ідуть до державної скарбниці. четвероножина четвероножина — чотиринога тварина.

четверть чверть (ім., ж., одн.) — (1) спершу — площа орної землі, яка засівалась чвертю жита; (2) в XVII — півдесятини — 40 сажнів у довжину, 30 — у ширину; (3) міра довжини, яка дорівнює чет­вертій частині аршина 17,775 см; (4) книжна міра; (5) міра сипу­чих речовин; (6) грошова одиниця.

чтец чтець (ім., чол., одн.) — пономар.

ш

шанцы шанци (ім., чол., одн.) — причал, окопи, укріплення.

шерть шерть (ім., ж., одн.) — (1) клятва, присяга; (2) договірні відно­сини.

Шестокрил, Воронограй, Зодей, Алманах Шестикрил, Воронограй, Зодей, Алманах (ім., чол., одн.) — (1) збірники для ворожіння і пророкування.

шпильманит шпильманіт (ім., чол., одн.) — (1) лицедійство; (2) гра на сцені.

шпиталь шпиталь (ім., чол., одн.) — лікарня. шти шести (числ.) — від шість.

эдикт едикт (ім., чол., одн.) — наказ посадової особи у Давньому Римі.

ю

юродивый юродивий (прикм.) — дурний, нерозумний.

юстиция административная юстиція адміністративна — являє собою систему судових органів, які контролюють дотримання закон­ності у сфері державного управління шляхом вирішення в адміні-

61


стративному процесуальному порядку публічно-правових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів державного управління або їх посадових чи служ­бових осіб.

ябетник ябетник (ім., чол., одн.) — (1) княжий прикажчик; (2) служ­бова посада в суді; (3) тіун.

яве яве (прикм.) — (1) ясно; (2) відкрито; (3) означено. явил кому явив кому — явився кому.

явити явити (дієсл.) — (1) показати; (2) заявити; (3) оголосити; (4) по­дати; (5) пред'явити.

явити ему явити йому — висунути вимоги.

явка явка (ім., ж., одн.) — (1) вид мита; (2) мито, що збиралося в разі привезення товару для продажу в даній місцевості; (3) офіційний дозвіл на виготовлення вина, пива, меду та їх продаж.

язик язик (ім., чол., одн.) — (1) свідчення; (2) заповіт; (3) перекладач; (4) провідник; (5) мова; (6) народ, плем'я; (7) представник окре­мого племені; (8) розбійник (язик у розбої).

якобинцы якобінці (ім., мн.) — революціонери-демократи під час французької буржуазної революції; отримали назву від захопле­ного ними приміщення монастиря "Святого Якоба" в Парижі. За­хищали інтереси дрібної буржуазії.

якоже предирекохом якоже предирекохом — (1) як мовилося раніше; (2) вищезазначене.

ямские деньги ямські гроші — (1) повинність, що зобов'язувала на­селення брати участь в організації ямських гонів; (2) повинність населення возити на своїх підводах осіб, що їхали за або з дер­жавними грамотами.

ямские охотники ямські охотники — ямська служба в Російській дер­жаві, яка підпорядкувалась державі й утримувалася за її рахунок.

62


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бринцин В. М., Тараненко О. О. Російсько-український словник
для ділових людей. — К., 1992.

2.     История государства и права СССР / Под ред. С. А. Покровс­
кого. М., 1959. — Ч. 1.

3.     Манъков А. Т.  Развитие крепостного права в России во второй
половине XVII века. М.; Л., 1962.

4.     Очерки истории СССР. Период феодализма XVII в. М., 1955.

5.     Памятники русского права / Под ред. К. А. Сафроненко. М.:
Юрид. лит., 1961.

6.     Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. М.: Юрид.
лит., 1984.

7.     Сахаров А. М. Очерки истории СССР. XVII в.: Пособие для учи-

телей. М., 1958.

8.     Словник юридичних термінів (російсько-український) / Уклад.
Ф. Андреш, В. Винник та ін. — К.: Юрінком, 1994.

9.     Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран /
Под ред. 3. М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984.

10. Хрестоматия по истории Древнего Рима: Учеб. пособие / Сост. И. А. Гвоздева, И. Л. Маяк и др. М.: Высш. шк., 1987.

63


The terminology dictionary on history of state and law confronts the terms, conceptual phrases and definitions, which are used during the learning of law instruction, written in Russian and Ukrainian. It will help to learn the history of state and law of Ukraine and foreign countries, to raise the general level of speech culture.

It is meant for students, masters and teachers of higher educational institutions and for all, interested in this problem.

Навчальне видання

Шостенко Іван Іванович

Шостенко Оксана Іванівна

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Educational edition Shostenko, Ivan I. Shostenko, Oksana I.

RUSSIAN-UKRAINIAN TERMINOLOGY DICTIONARY ON HISTORY OF STATE AND LAW

Редактор О. С. Кавуненко Коректори Т. К. Валицъка, Н. 77. Романюк

Комп'ютерна верстка Т. В. Кулік Оформлення обкладинки О. О. Стеценко

Підп. до друку 25.12.02. Формат 60х84716. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 3,72. Обл.-вид. арк. 3,33. Тираж 4000 пр. Зам. № П-3034

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) 03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000

ТОВ "Макрос" м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 11