Система «Антиплагіат» є спеціалізованою пошуковою системою. Система збирає інформацію з різних джерел: завантажує з Інтернету і обробляє сайти, що знаходяться у відкритому доступі, бази наукових статей і рефератів. Завантажені документи проходять процедуру фільтрації, в результаті якої відкидається даремна з погляду потенційного цитування інформація.

На наступному етапі кожен з отриманих таким чином текстів певним чином форматується і заноситься в системну базу даних. Крім того, в загальну базу текстів поступають документи, завантажені на перевірку користувачем, якщо така можливість була дозволена ним під час процедури завантаження.

Перевірка документа, такого, як, наприклад, реферат середнього розміру, займає декілька секунд.

Після перевірки документа, дістає доступ до звіту, в якому представляються результати. Структура звіту дозволяє виділяти в тексті, що перевіряється, запозичені частини як за всіма джерелами, так і по їх будь-якій підмножині.

Чи можна довіряти алгоритмам системи «Антиплагіат»? Нашу систему розробили і розвивають висококваліфіковані учені і програмісти. Система є сумісною розробкою учених Національного авіаційного університету, Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України і Науково-виробничого підприємства "Авіацентр".

Вартість перевірки дисертації на здобуття кандидата юридичних наук – 4000 грн.; доктора юридичних наук – 5000 грн.  Подробиці: lawbook@mail.ru

 


Доставка електронних копій дисертацій диссер.com.ua

   

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

ПОДКУР  РОМАН  ЮРІЙОВИЧ

 

 

 

 

УДК 93/99 (093.2) : 947.084.5/6(477)

 

 

 

 

 

ДОКУМЕНТИ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ

ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ, КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

(20-30-ті рр. ХХ ст.)

 

 

 

 

07.00.06.-Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

 

 

 

 

 

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ-1999

 

 

 

 

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

 

 

Науковий керівник       -        кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

ДАНИЛЮК ЮРІЙ ЗІНОВІЙОВИЧ,

провідний науковий співробітник

Інституту історії України НАН України.

 

Офіційні опоненти        -        доктор історичних наук, професор

ШВИДЬКО ГАННА КИРИЛІВНА,

професор кафедри українознавства та політології

Національної гірничої академії (м.Дніпропетровськ),

заслужений діяч науки і техніки;

кандидат історичних наук

ЧЕНЦОВ ВІКТОР  ВАСИЛЬОВИЧ,

начальник факультету післядипломної освіти Академії митної служби України (м.Дніпро-петровськ), радник митної служби 2-го рангу.

 

Провідна установа        -        Харківський державний університет, кафедра історіо¬гра¬фії, джерелознавства та археології.

 

 

Захист відбудеться 28 квітня 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.08.051.14 у Дніпропетровському державному університеті за адресою

320625, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, 1 - й корпус, ауд. 307.

 

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 320050, м.Дніпропетровськ, вул.Козакова, 8.

 

Автореферат розісланий “ 27 " березня 1999 р.

 

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент                                                Тутік Л.С.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю глибокого і всебічного дослідження історії України 20-30-х рр., об’єктивного висвітлення маловідомих, подекуди трагічних сторінок, потребою залучення широкого кола джерел, особливо тих, які протягом тривалого часу були невиправдано закриті для дослідників. Йдеться, перш за все, про документальні матеріали радянських спецслужб, які лише сьогодні, хоча і частково, увійшли до відкритих архівних фондів.

Зазначені корпуси містять в собі різноманітні за змістом матеріали. Однак чи не найбільший інтерес викликають інформаційно-аналітичні документи та архівно-слідчі справи громадян, що стали жертвами політичних репресій.

Численні інформаційно-аналітичні зведення, доповідні записки центральних і місцевих органів ВУНК-ДПУ-НКВС несуть в собі важливу інформацію про політичні, соціально-економічні та культурні процеси, що відбувалися в Україні в перші десятиріччя радянської влади, окреслюють специфіку регіонів, подають характеристики на окремих політичних, громадських діячів, місцевих партійних, радянських і господарських керівників тощо.

Водночас архівно-слідчі справи не лише відтворюють біографічні відомості щодо представників політичної еліти, майстрів культури, вчених, розкривають долю сотень тисяч наших співвітчизників, що потрапили в жорна репресій, а й через призму окремої особистості показують ті зміни, що відбулися у суспільній свідомості на переломному для держави етапі.

Специфіка та умови формування документальних масивів радянських спецслужб потребують вироблення особливих підходів для їх опрацювання, застосування комплексу методів їх джерелознавчої критики. Розв’язання цих завдань відкриє широкі можливості для використання зазначених матеріалів, визначення ступеню достовірності закладеної в них інформації, з’ясування реального співвідношення з іншими корпусами документів.

Предметом дослідження у дисертації є основні документальні корпуси радянських спецслужб, в першу чергу, інформаційно-аналітичні матеріали ВУНК-ДПУ-НКВС, а також архівно-слідчі справи громадян, що стали жертвами політичних репресій.

Об’єктом дослідження є комплекс проблем, пов’язаних із здійсненням джерелознавчої критики документальних корпусів радянських спецслужб в цілому, інформаційно-аналітичних матеріалів, архівно-слідчих справ громадян зокрема.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 1918 р. (створення Всеукраїнської надзвичайної комісії) до кінця 30-х років, які завершили собою певний етап  у формуванні організаційної структури радянських спецслужб, здійсненні каральної політики.

Стан наукової розробки проблеми. Неоднозначна та суперечлива історія радянських спецслужб протягом тривалого часу залишалася однією з найменш розроблених в українській та зарубіжній історіографії. До того ж дослідники, як правило, обмежувалися висвітленням діяльності органів ВНК-ВУНК, залишаючи поза увагою 20-30-ті і наступні роки.

На розробку проблеми певним чином наклала свій відбиток і специфіка роботи спецслужб, внаслідок чого, до необхідних корпусів документів, закритих для широкого загалу, допускалося досить обмежене коло істориків, які підготували і опублікували ряд різних за своїм змістом, спрямуванням і науковою цінністю праць.

Літературу, присвячену діяльності спецслужб, можна умовно розділити на три основні групи: 1) наукові та науково-популярні монографії, статті;   2) збірники документів; 3) мемуари працівників спецслужб, безпосередніх свідків досліджуваних подій.

Аналізуючи наукову та науково-популярну літературу, доцільно відзначити, що першими історіографами радянських спецслужб стали безпосередні організатори та керівники ВНК-ВУНК, які прагнули не лише розкрити основні напрямки роботи, а й ідеологічно і морально обгрунтувати їх, виправдати свої дії на тлі вітчизняної історії. Саме цим позначені праці Н.Антипова, С.Дукельського, М.Лаціса, Я.Петерса ) та інших, написаних з позиції невиправданої ідеалізації зусиль надзвичайних комісій. Подібні підходи значною мірою обумовили цілий ряд неточностей, помилок, невірне трактування тогочасних подій і явищ.

Важливо, що вже в першій половині 20-х рр. ряд серйозних досліджень, присвячених органам ВНК-ВУНК, було опубліковано на Заході. Найбільш цікавою за змістом, залученим фактичним матеріалом можна по праву вважати працю відомого історика і письменника С.П.Мельгунова ), написану на основі паризького архіву денікінської комісії генерала Рерберга. Оскільки стрижнем останнього стали захоплені під час наступу білогвардійської армії оригінали документів Всеукраїнської надзвичайної комісії, то наведені в монографії С.П.Мельгунова нормативні акти ВУНК (накази, протоколи тощо), можна вважати цілком достовірними.

Дещо поступається монографії С.П.Мельгунова за своїм рівнем книга М.Авербуха (Аверіуса) “Одесская “чрезвычайка”, написана на свідченнях сучасників і позбавлена необхідної документальної бази ).

Позитивно оцінюючи видані за кордоном праці про початковий етап діяльності радянських спецслужб, не можна не відзначити, що їх автори, виходячи з наявних можливостей, спиралися на обмежене коло джерел, суб’єктивні свідчення сучасників, що завадило їм дати повну і об’єктивну картину реальної дійсності.

В свою чергу, не став також переломним в радянській історіографії і період другої половини 20-30-х рр. Винятково заангажовані, зорієнтовані лише на показ героїки чекістських органів, праці Л.Бичкова, М.Корнатовського, Т.Самсонова ), як і раніше, продовжували висвітлювати проблеми діяльності надзвичайних комісій, пов’язані з “боротьбою з контрреволюційними організаціями”.

Не домінували нові підходи в розробці теми і в 60-80-х рр., хоча вида¬на у післявоєнні десятиріччя література і набула якісно нових рис. Йдеться про істотне розширення тематики досліджень, їх джерельної бази, введення в науковий обіг нових документальних масивів. Останнє яскраво засвідчила монографія Д.Л.Голінкова, яка витримала кілька видань ).

В цей же період з’явився ряд праць, в яких робилися спроби не лише проаналізувати окремі, найбільш відомі операції спецслужб, а й викласти їх більш-менш цілісну історію на певному етапі розвитку радянської держави. Однією з перших таких робіт стала книга П.Г.Софінова, що охоплювала період 1917-1922 рр. ).

З’ясуванню правового становища ВНК, її місця в системі правоохоронних органів присвятили свої праці В.М.Куріцин, Ю.П.Тітов ). На жаль, жоден з них, працюючи над зазначеним колом питань, не зміг аргументовано розкрити  законодавчу і нормативну базу для діяльності надзвичайних комісій або зробити цілком слушний висновок про її цілковиту відсутність.

Таким чином, монографічна література, науково-публіцистичні статті, видані в 20-80-х роках, відзначалися, перш за все, вузькістю тематики. Як правило, дослідники зосереджувалися на обмеженому колі питань, пов’язаних з діяльністю ВНК-ВУНК, їх місцевих органів.

Разом з тим, видана в 20-х - першій половині 80-х рр. література, незважаючи на явні хиби і прорахунки, стала важливим етапом в дослідженні спецслужб, заклала певний фундамент для подальших наукових розробок.

Доречно зазначити, що вже в 20-х роках була закладена традиція документальних видань з історії органів держбезпеки. Своєрідною першою ластівкою стало двотомне видання “Красная книга ВЧК”, оприлюднене вперше в 1920-1922 рр. ).

Воно містить в собі матеріали, пов’язані з ліквідацією органами ВНК “Союзу захисту Батьківщини і свободи”, придушенням заколоту лівих есерів тощо. Якщо врахувати, що видання публікувалося якраз напередодні процесу у справі “керівного ядра” партії соціалістів-революціонерів (8 липня - 7 серпня 1922 р.), то можна стверджувати, що воно ставило перед собою не стільки наукові чи просвітницькі, скільки пропагандистські цілі.

Започаткована в 20-х роках традиція була продовжена в кінці 50-х рр. виданням документального збірника з історії Всеросійської надзвичайної комісії ). Лише через тринадцять років аналогічне видання, присвячене історії ВУНК, побачило світ в Україні. На жаль, відсоток опублікованих в ньому оригінальних матеріалів був дуже низьким, оскільки упорядники здебільшого користувалися не архівними фондами, а періодикою, збірниками законодавчих і нормативних актів, іншими відкритими для доступу виданнями ).

В порівнянні з попередніми, вигідно вирізняється збірник “В.И.Ленин и ВЧК”, на сторінках якого видруковано близько 500 самих різноманітних документів та матеріалів ). Важливо, що значна їх частина, виявлена у фондах колишнього Центрального партійного архіву Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС (зараз РЦЗВДНІ), вводилась в науковий обіг вперше.

Якщо література, опублікована у 20-80-х рр., лише визначила контури проблеми, ввела в науковий обіг окремі документальні матеріали, свідчення сучасників, то видання, що побачили світ на рубежі 80-90-х років, ознаменували собою якісно новий етап в розробці проблем історії спецслужб, визначення їх місця і ролі в радянському суспільстві. Важливу роль відіграло в цьому схвалення Президією Верховної Ради та Кабінетом Міністрів України Державної програми підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, покликаної глибоко і всебічно проаналізувати причини, наслідки і механізми функціонування тоталітарної системи, увічнити пам’ять сотень тисяч громадян України, що стали жертвами політичних репресій. Прийняття зазначеної програми значною мірою активізувало роботу в областях України, внаслідок чого було підготовлено і опубліковано ряд оригінальних праць, що висвітлювали, серед іншого, діяльність колишніх спецслужб, окремих їх підрозділів, керівників та оперативних працівників.

Численні публікації на регіональному рівні, здійснені у 90-х роках, як з’ясувалося, лише частково вирішували проблему введення в науковий обіг документальних матеріалів колишніх спецслужб. Наступне вагоме слово в цьому напрямку сказали своїми публікаціями заступник голови Служби безпеки України В.І.Пристайко та доктор історичних наук Ю.І.Шаповал. В опублікованих ними монографіях вперше в українській історіографії вводяться в науковий обіг маловідомі інформаційно-аналітичні, оперативні матеріали ).

Введення в науковий обіг документів колишніх спецслужб поставило на порядок денний питання їх джерелознавчої критики. Одним з перших висловився щодо цього кандидат філологічних наук С.І.Білокінь, який у своїй статті порушив джерелознавчі проблеми опрацювання архівно-слідчих справ ). На жаль, вказана робота показує не стільки шляхи визначення достовірності інформації, скільки розкриває форми і методи фальсифікації архівно-слідчих справ.

На необхідність вироблення методики опрацювання архівно-слідчих справ звернули О.В.Гранкіна, Д.В.Омельчук, Н.П.Московченко. У підготовлених ними рекомендаціях проаналізована структура архівно-слідчих справ, подана їх загальна характеристика ).

Питання джерелознавчої критики архівно-слідчих справ активно обговорювалися на науковій конференції у жовтні 1997 року. Розбіжність висловлених на ній думок засвідчила, що специфіка таких джерел вимагає вироблення нових нетрадиційних прийомів їх критики ). Не меншої уваги до себе потребують аналітичні, оперативні документи колишніх спецслужб, опрацювання яких ще знаходиться на своїх самих початкових етапах. Останнє довело дисертаційне дослідження В.В.Ченцова, яке до цього часу в розробці зазначених проблем залишається чи не єдиним на теренах колишнього СРСР ).

Таким чином, глибоко і всебічно проаналізувавши літературу з досліджуваної тематики, можна стверджувати, що незважаючи на свою чисельність вона не відображає цілого ряду важливих сторін роботи колишніх спецслужб, до того ж, обмежуючись періодом діяльності ВНК-ВУНК, який в силу об’єктивних і суб’єктивних причин не став характерним для їх подальшої діяльності. Оригінальні розвідки окремих авторів, публікації документів можна вважати сьогодні лише першим підходом до теми. Причому, введені в науковий обіг документальні матеріали ВУНК-ДПУ-НКВС не стали предметом джерелознавчих досліджень, які б дозволили визначити ступінь достовірності закладеної в них інформації, їх цінність як джерела з історії України 20-30-х рр.

Джерельну базу дисертації складають документальні матеріали радянських спецслужб, виявлені в центральних та місцевих державних архівах України та Російської Федерації, Державному архіві Служби безпеки України, а також його обласних управлінь. Цінні за своїм змістом інформаційно-аналітичні матеріали містить в собі фонд Центрального комітету Комуністичної партії України (Ф. 1) в Центральному державному архіві громадських об’єднань. В ньому концентрувалися річні, піврічні, щоквартальні, щомісячні, двотижневі звіти, зведення органів ВУНК-ДПУ-НКВС, їх спеціальні повідомлення з окремих питань. Аналогічні зведення на регіональному рівні зосереджені в фондах Харківського (Ф.П.-1), Подільського (Ф.П.-1), Одеського (Ф. 1) губкомів КП(б)У, Вінницького обкому КП(б)У (Ф.П.-136), Вінницького (Ф.П.-29), Могилів-Подільського (Ф.П.-31), Тульчинського (Ф.П.-33), Одеського (Ф. 7) окружкомів КП(б)У, Вінницького міськкому КП(б)У (Ф.П.-87), інших місцевих партійних комітетів.

З’ясувати номенклатуру діловодства органів ВУНК-ДПУ-НКВС вдалося на основі фонду нормативних актів Управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області (Ф. 48/169). Водночас структура архівно-слідчих справ, процесуальні документи простежуються за фондами припинених справ Державного архіву Служби безпеки України, а також архівів управлінь СБУ в Вінницькій, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Закарпатській, Запорізькій, Полтавській, Харківській областях.

Наявна джерельна база дозволила досягти поставленої мети, з’ясувати місце і роль документів радянських спецслужб в системі Національного архівного фонду, зробити їх класифікацію, дати джерелознавчий аналіз.

Мета роботи - дати загальну характеристику документальних матеріалів радянських спецслужб, провести класифікацію, розкрити шляхи їх формування, проаналізувати ступінь достовірності закладеної в них інформації.

Для реалізації вищеозначеної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- охарактеризувати законодавчі, нормативні акти радянської держави, внутрішні документи спецслужб, пов’язані з організацією інформаційно-аналітичної роботи та проведення масових каральних операцій щодо громадян України;

- дослідити інформаційно-аналітичну діяльність спецслужб, її напрямки та конкретні результати;

- з’ясувати структуру інформаційно-аналітичних документів та архівно-слідчих справ громадян;

- виробити методику опрацювання документальних матеріалів спецслужб;

- визначити місце документальних масивів колишніх спецслужб в системі Національного архівного фонду України.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автор вперше в українській та зарубіжній історіографії робить спробу охарактеризувати документальні масиви спецслужб, зробити класифікацію наявних документів, визначити рівень їх достовірності, з’ясувати можливість їх використання в процесі підготовки узагальнюючих праць з історії України, історико-біографічних нарисів, іншої наукової та науково-популярної літератури.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані під час підготовки джерелознавчих праць, підручників, посібників, створення інформаційно-пошукових систем в центральних та місцевих державних архівах, у розробці методичних рекомендацій по використанню архівів колишніх спецслужб в процесі реалізації Державної програми підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, зокрема, в ході формування Національного банку даних про політичні репресії в Україні.

Методологія та методи дослідження. Теоретико -  методологічні основи дисертаційного дослідження  грунтуються  на принципах історизму  та застосуванні загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно - системний) та історичних (хронологія, періодизація, ретроспективність) методів дослідження. Останнє дало змогу комплексно  використати  та проаналізувати всю  сукупність наявних джерел, враховуючи багатовекторність та неоднозначність інформації, яку вони містять. Причому, серед використаних методів дослідження  провідну роль відіграв типологічний  метод, застосування якого дозволило побудувати типологічну схему  документальних джерел радянських спецслужб,  а також розглянути основні етапи їх  формування.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження пов’язане з реалізацією Державної програми підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, обумовленої постановами Президії Верховної Ради (№2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р.) та Кабінету Міністрів (№513 від 11 вересня 1992 р.), а також науково-дослідною тематикою відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, що виконувалася у 1992-1997 рр.

Апробація роботи. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Основні положення та висновки роботи доповідалися на VIII-й Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Харків, 1997 р.), на науково-практичній конференції “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання” (Київ, 1997), розширеній конференції Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” (Київ, 1998). Результати дисертації опубліковані у 8 публікаціях, в т.ч. 5 статтях в наукових часописах і збірниках, 3 - у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації відповідає її меті та завданням. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, що налічує 264 найменування архівних матеріалів та літератури, а також 4 додатків. Загальний обсяг дисертації 167 сторінок, з урахуванням додатків - 274 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність, ступінь дослідженості, сформульовано основну мету та завдання дослідження, визначені його хронологічні рамки, висвітлюється новизна і практичне значення, подаються відомості про апробацію дисертаційної роботи.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми та огляд літератури” аналізуються здобутки української та зарубіжної історіографії в сфері дослідження історії спецслужб, джерелознавчої критики  пов’язаних з ними документальних матеріалів. На основі цього робиться висновок, що документальні матеріали радянських спецслужб до цього часу не стали предметом спеціального дослідження.

В другому розділі “Діяльність радянських спецслужб в контексті формування і функціонування тоталітарної системи” визначається місце і роль спецслужб в суспільному житті як в СРСР в цілому, так і в Україні зокрема, розкриваються перші етапи у їх формуванні, висвітлюються подальші кроки вищого політичного керівництва країни і республіки по реформуванню органів держбезпеки.

Характерно, що вже в перші пореволюційні дні, з ініціативи вищого політичного керівництва і уряду, в Радянській Росії стала формуватися система каральних органів, які повинні були стати надійною опорою для більшовицької партії.

В розділі подаються матеріали про організацію та діяльність робочої комісії по боротьбі з контрреволюцією при Петроградському ВРК, спеціального Комітету по боротьбі з погромами і контрреволюцією, які стали основою для організації Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВНК).

За короткий період своєї діяльності Всеросійській надзвичайній комісії вдалося створити широку та розгалужену мережу місцевих органів. Відомо, що вже в першій половині 1918 р. діяло 40 губернських, 365 повітових надзвичайних комісій.

Інструктивні матеріали уряду Радянської Росії, Всеросійської надзвичайної комісії надходили і в Україну, точніше в ту її частину, яка перебувала під контролем радянського уряду. Причому, слід відзначити, що в Україні централізований надзвичайний орган по боротьбі з контрреволюцією був відсутній і знаходився ще в стадії формування.

Перші місцеві органи надзвичайної комісії в Україні почали діяти ще влітку-восени 1918 р. в губерніях, що прилягали до території Росії. Повсякденну діяльність останніх повністю спрямовували досвідчені чекісти з Москви.

Лише в грудні 1918 р. Декретом Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України була утворена Всеукраїнська надзвичайна комісія, яку очолив І.І.Шварц.

Свою позицію, приступаючи до роботи, останній виклав таким чином: “Оголошений червоний терор необхідно проводити по-пролетарськи... Якщо для ствердження пролетарської диктатури в усьому світі нам необхідно знищити всіх слуг царизму і капіталу, то ми перед цим не зупинимось і з честю виконаємо завдання, покладене на нас Революцією”1) .

Трагічні непоправні наслідки політики, яку проводила більшовицька партія в період громадянської війни в принципово нових умовах мирного розвитку країни, призводили до всезростаючої дестабілізації суспільства, поглиблення економічної та політичної кризи, посилення невдоволення  різноманітних верств населення. Активно виступали проти таких підходів політичні кола, в тому числі і соціалістичні, зарубіжних країн.

З погляду на це, єдиним можливим засобом для відведення соціальної катастрофи, що насувалася на країну, було введення нової економічної політики, яка б гарантувала оздоровлення економічного механізму, застосування певних демократичних засад в суспільно-політичному житті.

Водночас, цілком очевидним було і те, що створений у роки громадянської війни репресивний механізм потребував суттєвого оновлення, пристосування до нових умов розвитку країни. Останнє добре розуміло як вище політичне керівництво країни, так і надзвичайних комісій.

Питання про реформування надзвичайних комісій було винесене 28 грудня 1921 р. на ІХ Всеросійський з’їзд Рад. Його делегати, не стримуючись в похвалах на адресу надзвичайних комісій, відзначаючи їх роль в класовій боротьбі пролетаріату, врешті-решт ухвалили рішення про необхідність вжиття дієвих заходів в напрямку звуження компетенції ВНК і зміцнення законності.

15 лютого 1922 р. політбюро ЦК КП(б)У схвалило рішення про створення ДПУ УСРР. З утворенням СРСР розпочало свою діяльність Об’єднане політичне управління (ОДПУ) СРСР.

Низку реформ органів держбезпеки в 20-30-х рр. завершила постанова політбюро ЦК ВКП(б) від 10 липня 1934 р., оформлена згодом постановою ЦВК СРСР, у відповідності з яким ОДПУ на правах Головного управління державної безпеки увійшло до складу новоутвореного комісаріату внутрішніх справ СРСР.

Оцінюючи наслідки реорганізації можна, на нашу думку, погодитися з В.І.Бетєєвим та В.Д.Пановим, які вважають, що внаслідок здійснення заходів в складі центральних органів країни вперше в її історії з’явилося відомство, яке сконцентрувало в своїх руках практично всю повноту адміністративно-політичних функцій, мало прикордонні і внутрішні війська, а також воєнізований склад центральних і місцевих органів внутрішніх справ.

В третьому розділі “Документи ВУНК-ДПУ-НКВС в системі Національного архівного фонду України” простежується налагодження інформаційно-аналітичних та облікових систем як один з напрямків діяльності спецслужб. Організації серйозної інформаційно-аналітичної і оперативної роботи вимагав від працівників спецслужб вже Ф.Е.Дзержинський. В листі до Уншліхта, Месінга та Самсонова він пропонував зосередитись на нагляді за роботою комуністичних осередків фабрик, заводів, майстерень, профспілковими і молодіжними організаціями, вкоріненні в їх середовище агентури, підготовці щомісячних зведень про згаданий напрямок діяльності.

Зазначеним завданням, незважаючи на свою мінливість, підпорядковувалась і структура спецслужб. В 1918-1921 рр. у складі ВНК було утворено ряд підрозділів. Серед них: Особливий відділ, що відстежував процеси у військовому відомстві та армії, Транспортний відділ, який здійснював нагляд за залізничним і водним транспортом, Економічний відділ, який контролював самі різноманітні сторони економічного життя, Секретний відділ, створений для протидії “антирадянським партіям, політичним групам та організаціям”. З січня 1921 р. на базі Секретного та Економічного відділів та одного відділення Особливого відділу було утворено Секретно-оперативне управління. Характерно, що подібна структура, незважаючи на значні зміни, залишалась сталою протягом 20-  30-х рр.

В розділі подається загальна характеристика документального масиву спецслужб, які за своєю тематикою можна класифікувати таким чином:  документи вищого політичного керівництва України, пов’язані з організацією та діяльністю колишніх спецслужб; законодавчі та нормативні акти ВУЦВК (Президії Верховної Ради) та Раднаркому України, що стосуються діяльності спецслужб; внутрішні нормативні акти органів ВНК-ОДПУ-НКВС СРСР та ВУНК-ДПУ-НКВС України, їх місцевих органів; листування центральних та місцевих органів ВУНК-ДПУ-НКВС з партійними, радянськими, правоохоронними та судовими органами; заяви громадян до органів держбезпеки; інформаційно-аналітичні матеріали, що готувалися як по лінії спецслужб, так і для партійних, радянських органів; літерні справи, справи-формуляри, заведені в процесі оперативної розробки об’єкту, особи або групи осіб; особові справи на працівників ВУНК-ДПУ-НКВС; особові справи резидентів та інформаторів; матеріали спецперевірки громадян; оперативні обліки; матеріали періодичної преси про діяльність органів ВУНК-ДПУ-НКВС.

В четвертому розділі  “Основні документальні масиви спецслужб: генезис та джерелознавчий аналіз” розкриваються прийоми джерелознавчої критики основних документальних масивів радянських спецслужб - інформаційно-аналітичних матеріалів та архівно-слідчих справ репресованих, які, незважаючи на свою специфіку, помітно вирізняються серед інших високим рівнем інформативності, комплексним підходом до висвітлення проблем. Так, аналітичні матеріали, в силу ряду причин, залишаються одним з небагатьох джерел, що дозволяють з’ясувати політичну, соціально-економічну ситуацію в Україні в перші десятиріччя радянської влади, простежити діяльність самих різноманітних політичних сил, зрозуміти логіку тих кіл в середовищі більшовицької партії, які висловлювали свою власну думку на події, що проходили в країні в досліджуваний період. Не меншу цінність  становлять архівно-слідчі справи, які дозволяють розкрити місце і роль колишніх спецслужб в процесі формування та функціонування тоталітарної системи, з’ясувати певні напрямки, форми і методи їх роботи, простежити реакцію населення на заходи радянської влади в самих різноманітних сферах діяльності партійних, державних органів, науково-дослідних установ, культурно-освітніх організацій, біографій відомих політичних діячів, вчених, майстрів культури, показати основні етапи у деформації суспільної свідомості окремо взятої людини, яка під тиском тогочасних політичних, ідеологічних інститутів поступово втрачала свою індивідуальність, перетворювалась у заручника, “коліщатко і гвинтик” всевладного режиму.

У висновках підводяться підсумки дослідження, на основі яких можна стверджувати:

- в процесі діяльності спецслужб сформувалися значні документальні масиви, які торкалися не лише їх внутрішнього розпорядку, а й самих різноманітних сторін суспільно-політичного, економічного і духовного життя досліджуваного періоду;

- незважаючи на певну мінливість, номенклатура документів спецслужб залишалася сталою і універсальною, що дозволяє застосовувати до неї найсучасніші методи опрацювання документів, в т.ч. контент-аналіз;

- дещо уповільнений процес розсекречування матеріалів колишніх спецслужб не дозволяє на сучасному етапі ввести в науковий обіг унікальні документальні масиви, які б по праву могли б стати цінним джерелом з історії України та окремих її регіонів;

- інформаційно-аналітичні матеріали радянських спецслужб можна   вважати одним з найбільш важливих історичних джерел, в яких міститься докладна інформація про основні процеси, що відбувалися в українському суспільстві в 20-30-х рр., розкриваються настрої самих різноманітних прошарків населення, аналізується комплекс пріоритетних питань у сфері національної політики, релігійного життя тощо;

- на формуванні інформаційно-аналітичних матеріалів реально позначився період їх підготовки. Порівнюючи інформаційно-аналітичні документи органів ДПУ 20-х - початку 30-х років та органів НКВС в другій половині 30-х рр., не можна не помітити суттєвої відмінності. Якщо в першому випадку органи ДПУ ще прагнули відстежувати негативну реакцію населення на заходи радянської влади, шукали шляхи їх подолання, то в другому - довідки, інформації, зведення подавалися під кутом загального схвалення політики ВКП(б) та радянського уряду з висвітленням часткових проявів антирадянських контрреволюційних настроїв;

- подальше зберігання інформаційно-аналітичних матеріалів в Державному архіві СБУ та його обласних управлінь значно ускладнює можливість їх використання та введення в науковий обіг.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

1. Інформаційно-аналітичні матеріали ВУНК-ДПУ як джерело до вивчення діяльності політичних партій на Поділлі//Історія України: Маловідомі імена, події, факти.-К.: Рідний край, 1997.-Вип. 2. - С. 219-237.

2. “Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляє...” (Суспільно-політичне життя Поділля на початку 30-х років за матеріалами ДПУ)//З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.-1997.-№1/2.-С. 80-107.

3. Інформаційно - аналітична робота як один  з напрямів діяльності спецслужб в 20 - 30 - х роках// З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.-1998.-№1/2.- С. 342 - 356.

4. Інформаційно-аналітичні матеріали колишніх спецслужб як джерело до вивчення релігійних процесів на Поділлі 20-30-х рр. ХХ ст.//Історія України: Маловідомі імена, події, факти.-К.: Рідний край, 1998.-Вип. 3.-    С. 197-208.

5. Володимир Варламович Міяковський як історик, краєзнавець, організатор архівної справи в Україні//Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник.-Харків: Інформ, 1998.-Вип. 3.-С. 147-151.

6. Особливості дослідження архівно-слідчих справ ДПУ-НКВС як джерела з історії України//Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Зб. наук. пр.-К.: Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, 1998.-С. 63-65.

7. Інформаційні повідомлення ДПУ як джерело вивчення колективізації в Україні// Матеріали VIII Всеукраїнської  наукової конференції “Історичне краєзнавство і культура.”-Київ-Харків: Рідний край, 1997.-С. 227-229.

8. Документи ВУНК-ДПУ-НКВС як джерело до вивчення релігійного життя в Україні в 20-30-ті рр.//Християнство і культура: історія, традиція, сучасність.-Полтава, 1998.-С. 112-116.

 

 

А Н О Т А Ц І Я

Подкур Р.Ю. Документи радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, культурних процесів в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Дніпропетровський  державний університет. Дніпропетровськ, 1999.

В дисертації на основі широкого кола джерел, особливо тих, які протягом тривалого часу були закриті, розглядаються найважливіші проблеми, пов’язані з формуванням документальних масивів радянських спецслужб, подається їх класифікація, загальна характеристика, розкриваються шляхи їх використання для вивчення політичних, соціально-економічних та культурних процесів в Україні в 20-30-х рр. Особлива увага звертається на інформаційно-аналітичні матеріали та архівно-слідчі справи громадян, що стали жертвами політичних репресій. Положення та висновки дисертації використані при підготовці “Методичних рекомендацій” по написанню багатотомної науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”.

Ключові слова: радянські спецслужби, інформаційно-аналітичні матеріали, архівно-слідчі справи, політичні репресії.

 

ANNOTATION

 

Podkur R.U. The documents of the soviet security service organs as a source of study of political, socio-economic processes in Ukraine ( 20-30th, XX century ). - Manuscript.  The dissertation is written for competing  for a scientific degree of the candidate of Historical Sciences on a specialty  07.00.06. - Historiogaphy, source study and historikal research methods and special historik subjects.-Dnepropetrovsk State University of the Ministry of Education of  Ukraine.-Dnepropetrovsk, 1999.

The dissertation is devoted to the analysis of the documents of the soviet security organs as a source for study of political, socio-economic and cultural processes in Ukraine in the 20-30th  of this century. Different cases of the documents are used in the dissertation. Among them there are informational-analytical materials, archival-investigation cases of those Ukrainian citizens who became of political repressions.

The special attention in the dissertation is given to the soviet security servise organs activity in a context of formation and functioning of totalitarian system; their place in public life of the state. Basic stages of their formation are  determin it’s  emphasized that a system of retaliato organs was formed in the first months of soviet power,  becoming its reliable support.

Key words: soviet security service organs; info-analytical materials; archival-investigation cases;  political repressions.

 

А Н Н О Т А Ц И Я

Подкур Р.Ю. Документы советских спецслужб как источник к изучению политических, социально-экономических, культурных процес¬сов в Украине (20-30-е гг. ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. - Историография, источниковедение и специаль¬ные исторические дисциплины. - Днепропетровский  государственный уни¬вер¬ситет. Днепропетровск, 1999.

В диссертации впервые в украинской и зарубежной историографии анализируются документы советских спецслужб как источник к изучению политических, социально-экономических, культурных процессов в Украине 20-30-х гг. ХХ в. При этом делается однозначный вывод о том, что несмотря на наличие определенного числа научной литературы данная проблема так и не стала предметом специального исследования.

Дисертантом затрагиваются вопросы, связанные с организацией и деятельностью Всероссийской и Всеукраинской чрезвычайных комиссий, их дальнейших правоприемников. Особое внимание уделяется налаживанию информационно-аналитических и учетных систем как одного из направлений деятельности спецслужб. Характерно, что, если карательные функции ВУЧК-ГПУ-НКВД, причины и трагические последствия массовых репрессий, связанные с ними нормативные и организационно-распорядительные документы нашли свое место в научной и публицистической литературе, то другие важные стороны деятельности советских спецслужб до сих пор остаются вне внимания исследователей. Вышеуказанные задачи в значительной степени наложили отпечаток на формирование соответствую¬щих подразделений советских спецслужб, которые, несмотря на определенные реорганизации на различных исторических этапах, оставались неизвестными. Результатами их деятельности стала подготовка информа¬цион¬но-аналитических материалов, которые проходили глубокую и всестороннюю обработку партийных, советских органов, для чего как в центре, так и на местах создавались комиссии по изучению сводок государственного информирования спецслужб. Паралельно с информа¬ционными системами, в органах ВУЧК-ГПУ-НКВД формировались учеты политически неблагонадежных граждан, которые в будущем широко использовались при оперативной работе, а также служили основой для возбуждения отдельных уголовных дел, проведения массовых карательных операций.

В диссертации дается общая характеристика документальных массивов спецслужб, которые можна классифицировать следующим образом: документы высшего политического руководства Украины, связанные с организацией и деятельностью советских спецслужб, законодательные и нормативные акты ВУЦИК (Президиума Верховного Совета) УССР и Совнаркома Украины, которые касались деятельности спецслужб; внутренние нормативные акты органов ВЧК-ОГПУ-НКВД СССР и ВУЧК-ГПУ-НКВД Украины и их местных органов; переписка центральных и местных органов ВУЧК-ГПУ-НКВД с партийными, советскими, правоохранительными и судебными органами; заявления граждан в органы государственной безопасности; информационно-аналитические материалы, которые готовились как по линии спецслужб, так и для партийных и советских органов; литерные, агентурные дела, дела-формуляры, которые были сформированы в процессе оперативной разработки объекта, отдельного лица или группы лиц; личные дела сотрудников ВУЧК-ГПУ-НКВД; личные дела резидентов и информаторов; материалы спецпроверки граждан; оперативные учеты; материалы периодической прессы о деятельности органов ВУЧК-ГПУ-НКВД.

Особое внимание в работе уделяется вопросам классификации, анализа и путей использования архивно-следственных дел. Анализ более чем двух тысяч архивно-следственных дел, других материалов, связанных с  их формированием в фондах центральных, областных и ведомственных  архивов Украины позволяет провести некоторую классификацию этого документального массива.

По нашему мнению, архивно-следственные дела можно классифицировать по таким основным признакам: время возбуждения уголовного дела (1918 - начало 20-х гг.; середина 20-х - первая половина 30-х гг.; вторая половина 30-х гг.); количество привлеченных по делу лиц; социальное положение осужденных; национальный состав осужденных; политическая окраска уголовного дела; характер инкриминированного преступления; порядок рассмотрения дела (судебным или внесудебным).

Совершенно ясно, что разработка документов советских спецслужб на сегодня находится на своих самых начальных этапах. Этому процессу препятствуют многочисленные, до сих пор не отмененные нормативные акты, психологическая настроенность исследователей, которые с самого начала рассматривают их подготовку сквозь призму фальсификаций. Вместе с тем, квалифицированная источниковедческая критика, использование как традиционных, так и нетрадиционных ее приемов позволяет избежать неоправданых крайностей - от апологизации источника до его полного отрицания.

Ключевые слова: советские спецслужбы, информационно-аналитические материалы, архивно-следственные дела, политические репрессии.